Дозвіллєва сфера формується на межі ХІХ-ХХ століть, а її розквіт як галузі наукового знання припадає на середину ХХ ст., що підтверджується значним обсягом наукових публікацій у зарубіжних та вітчизняних журналах (“Yournal of Travel Research”, “Tourism Management”, “Tourism Recreation Research”, “Міжнародний туризм”, “Leisure and Society“, „Parks adn recreation“, “Padagogik“; “Journal of Hospitality and Leisure Marketing“), підручниками та методичними посібниками (наприклад, роботами Багера В. “Дозвілля та культурна робота: дослідження й концепції”, Кеннеді Д., Остін Д., Сміт Р. “Соціальна рекреація: можливості для людей з різними вадами”, Опашовськи Х. “Вступ в дозвіллєзнавство”, Торкільдсена Дж.“Рекреаційний менеджмент” та ін.), дисертаційними працями тощо. У різних країнах світу здійснюються систематичні фундаментальні та прикладні дослідження з даної тематики; формуються колективи вчених, дослідження яких суттєво впливають на зміст та напрями вивчення рекреаційної проблематики; створюються численні наукові концепції рекреаційної сфери. Розвитку дозвіллєвої діяльності в зарубіжних країнах сприяє активна державна політика у цій сфері.
ХХ ст. характеризується появою численних науково-дослідних інститутів у різних країнах світу: Національна асоціація рекреації в США, Фонд парків та рекреації в Японії, Міжнародна асоціація з питань розвитку дозвіллєвої сфери, Німецьке товариство з проблем дозвілля, Італійська культурно-дозвіллєва організація та Національний інститут громадської рекреації, Інститут управління у галузі дозвілля та розваг у Великобританії та ін. Головним завданням таких організацій є вивчення дозвіллєвої та рекреаційної проблематики.
Так, 1974 року було створено Фонд парків та рекреації (Японія) з метою проведення науково-дослідницьких робіт з рекреаційних питань, організації курсів для навчання та підготовки кадрів, управління національними парками країни, їх технічного розвитку.
1978 року в США створено Асоціацію досліджень дозвілля, що вивчає організацію дозвілля в інших країнах, розвиток та прогнозуваня дозвіллєвої сфери в США, розробляє дозвіллєві проекти для різних соціально-демографічних груп.
1982 року у Великобританії розпочинає свою роботу Інститут управління в галузі дозвілля та розваг, що досліджує правові засади рекреаційної сфери, регулює стосунки між місцевими органами влади, комерційними та приватними структурами, вирішує питання охорони природного середовища, відповідає за науково-методичне та інформаційне забезпечення рекреаційної сфери, налагоджує міжнародні зв’язки із спорідненими об’єднаннями інших країн світу.
Дозвіллєва проблематика вивчається науковцями різних наукових напрямів: психологів, педагогів, архітекторів, соціологів, економістів. Так, психологи аналізують психологічні аспекти дозвілля. Особливої актуальності ці дослідження набувають у трансформаційні періоди суспільства, коли суттєво змінюються усталені стереотипи, виникають нові соціальні спільноти, в межах яких діє свій стиль та спосіб життя. Трансформаційні зміни завжди мають позитивний або негативний вплив на розвиток особистості, її соціальне становище. Досить часто трансформаційні зміни перевищують індивідуальні можливості людини, її здатність адаптуватися в сучасному світі. Психологи досліджують соціальні проблеми особистості, їх вирішення шляхом використання дозвіллєвого потенціалу; психолого-емоційний стан людини та його відбиття у дозвіллєвій діяльності; різноманітність дозвіллєвих альтернатив та можливості особистості скористатися ними; цінність дозвіллєвих альтернатив для різних груп населення та їх психологічну готовність до зміни дозвіллєвої поведінки. Домінують проблеми безробіття, особистої невизначеності, внутрішньої дисгармонії, соціального визнання, спілкування та їх вирішення шляхом залучення людини до активної культуро-творчої дозвіллєвої діяльності.
Архітектори аналізують реалізацію багатофункціональних заходів, будівництво штучних моделей дозвіллєвої діяльності, розробляють принципи функціонально-планувальної організації закладів дозвілля як архітектурного об’єкта. Вони намагаються створити максимально сприятливе середовище перебування з урахуванням психологічних аспектів, а також сформувати рекреаційний простір, вдало розмістивши зони активного та спокійного відпочинку. Пошуки ведуться з позицій прогнозування та планування, універсального поліфункціонального використання приміщень, застосування принципів динамічної архітектури. Атмосфера активної взаємодії з навколишнім предметним середовищем є однією з головних умов ефективної діяльності дозвіллєвих структур. Вона має значні потенціальні можливості для відпочинку та розваг, для стимулювання розумових і творчих процесів життєдіяльності людини.
В середині ХХ ст. у західному суспільстві формується соціологія дозвілля. Вона пов’язана з іменами таких науковців, як Паркер Ст. (“The sociology of leisure”, “Leisure and Work”, “The future of work and leisure”), Каплан М. (“Leisure in America”, “Leisure: theory and policy”), Брайтбілл Дж. (“The challenge ofleisure”), Дюмазедьє Ж. (“Towards a society of leisure”), Келлі Дж. (“Leisure”, “Freedom to be. A new sociology of leisure”) та інших. Соціологія дозвілля — це наукова дисципліна, що систематизує досягнення у сфері дозвілля і розглядає: дефініції дозвілля (вільний час, дозвіллєва діяльність, індустрія дозвілля, хобі, рекреація); зміст дозвілля як синонім якості життя та здоров’я, а не просто як “час відпочинку”; взаємозв’язок дозвілля і тих змін, що відбуваються у світі; організацію дозвіллєвої діяльності (її форми, методи, принципи); дозвіллєву специфіку на різних етапах людського життя (у період дитинства, юності, зрілості); дозвіллєві розбіжності між статями (“типово жіноче” і “типово чоловіче” дозвілля); сімейне дозвілля (потреби членів сім’ї у спілкуванні, відпочинку, творчості); дозвілля осіб похилого віку (дозвілля як активність і творчість, спокій та відпочинок, проблемність та конфлікт); дозвілля в умовах безробіття як час, який необхідно заповнити змістом та діяльністю; психолого-соціологічні проблеми і дозвілля (стреси, смуток, самотність, фізичні та розумові вади); прогнозування та проектування дозвіллєвих процесів.
Саме соціологами була висунута ідея цивілізації дозвілля шляхом скорочення робочого та збільшення вільного часу; зростання соціальної значимості дозвілля, його цінності серед усіх верств населення, сприймання дозвілля як способу життя; розроблено концепцію “цивілізації дозвілля”, що розглядає дозвілля як необхідний незмінний засіб самореалізації індивіда.
У кожній країні формується наукова школа з питань дозвілля. Так, яскравими представниками французького дозвіллє- знавчого наукового центру є Дюмазедьє Ж. Він – соціолог, керівник досліджень соціології дозвілля у Центрі соціологічних досліджень та Центрі з вивчення урбанізму, голова Постійного комітету вивчення дозвілля та моделей культурної поведінки при Міжнародній соціологічній асоціації, засновник Фонду “Народ і культура”; Фурастьє Ж. – соціолог, економіст, футуролог, засновник концепції “постіндустріального суспільства” як “цивілізації послуг”; Фрідман Ж. – соціолог, директор відділу соціологічних досліджень Національного центру наукових досліджень, президент Міжнародної соціологічної асоціації, засновник Центру досліджень масових комунікацій; Жерар А. – соціолог, журналіст.
Американська школа дозвілля відома працями та дослідженнями подружжя Лінд (“Середнє місто”, 1925, 1935), Ландберга Дж. (“Міське дозвілля”, 1934), Паркера С. (“Емпірична соціологія дозвілля”, 1974, “Соціологія дозвілля”, 1976).
Теоретичні аспекти дозвілляпривертають увагу й німецьких вчених — Дюрста Х., Опашовськи Х., Трептова Р. Вони вивчають діяльність соціокультурних та рекреаційних центрів, психолого-педагогічні засади дозвілля, принципи дозвіллєвої реалізації в закладах культури, організацію дозвілля з різними соціально-демографічними групами населення. Специфічні проблеми організації дозвіллєвих закладів, їх функціонування досліджуються німецькими вченими Алєманном У, Грошоппом Х, Штудеманном Й. Окремим аспектом вивчення є умови створення і діяльності дозвіллєвих об’єднань на сучасному етапі, їх типологізація, особливості організаційних структур, напрямів діяльності, місце й роль дозвіллєвих організацій у суспільному житті.
Дозвіллєвий потенціал все настійніше привертає увагу соціальних працівників, таких як Браун А., Доуел М., Мюллендер О., Рамон Ш., Уорд Д., Шадлоу С. Вони розкривають вплив дозвілля на організацію соціальних служб, їх діяльність, взаємозв’язки між соціальними працівниками та клієнтами, надання ініціативи клієнту у відвідуванні закладу, консультування в регіональних установах соціальних служб.
Сучасний стан дозвілля в Європі з погляду історичних традицій соціальної роботи досліджує Лоренц У. Він виявляє перспективні тенденції дозвіллєвої практики, розглядаючи соціальну роботу в її зв’язках з різними ідеологіями, політичними програмами та суспільними рухами. Лоренц У. розкриває специфіку діяльності соціальних працівників у різних системах соціального захисту.
Німецькі культурологи Канайн Г. та Трепов Р. аналізують діяльність дозвіллєвих і рекреаційних закладів як центрів спілкування, відпочинку й творчості. Вони розглядають дозвіллєві заклади як “об’єднання представників різних вікових груп, соціальних прошарків та національностей”, як організацій, яким притаманна демократичність та відкритість. Це зумовлено тим, що соціокультурні центри в Німеччині є важливою складовою культурно-виховної роботи, багатопрофільними закладами для дозвіллєвої діяльності, спілкування, навчання, зміцнення здоров’я та розвитку творчих сил осіб будь-якого віку та соціально-демографічних характеристик.
Проблеми молодіжного дозвілля розглядає професор, доктор Опашовськи Х. (Німеччина), підкреслюючи, що підростаюче покоління чекає від держави, в першу чергу, “спрямованої на молодь якісної організації вільного часу”, а “соціальні дозвіллєві заклади для молоді мусять стати справжніми центрами для зустрічей та спілкування, в яких вона могла б спокійно відпочити”, що соціокультурні ініціативи молоді є виявом соціальної активності суспільства.
Теоретико-методологічні засади організації дозвіллєвої діяльності з підлітками та молоддю обгрунтовують німецькі культурологи Абер-Кавалка Р., Міттельсдорф Б., Райшок В., зокрема: психолого-педагогічні принципи дозвілля, організаційні основи дозвілля в освітніх закладах, основні види дозвіллєвої діяльності (дискусійні, рекреаційні, самодіяльна творчість, участь в культурно-мистецьких акціях та заходах).
В окремий міжнародний напрям дозвіллєвої політики можна виокремити й роботу з інвалідами та особами похилого віку. Спільні зусилля рекреаторів, бізнесменів, соціальних працівників, медиків, архітекторів, законодавців спрямовані на дозвіллєве обслуговування цих соціальних груп населення, сприяли відкриттю численних дозвіллєвих закладів для осіб похилого віку, реалізації програм та проектів, мета яких – забезпечити дозвіллєві потреби інвалідів, залучити волонтерів до роботи у соціальних установах та громадських центрах, провести різноманітні дозвіллєві заходи для інвалідів та осіб “золотого віку”.
Так, американські культурологи Даттіло Дж., Джейкубовіч- Фентон Н. вважають, що участь інвалідів в загальних дозвіллєвих програмах сприяє самовдосконаленню суспільства. Інтеграція інвалідів у товариство здорових людей передбачає адаптацію інвалідів до різних видів дозвіллєвої та рекреаційної діяльності, вимагає від сучасного суспільства долання таких негативних моментів, як непристосованість місць для відпочинку, не- кваліфікованість кадрів, недостатність інформації про інтереси і запити інвалідів.
В останні десятиліття у дозвіллєвій практиці зарубіжжя значна увага звертається на роботу з людьми похилого віку. Досвід цієї роботи узагальнюють та аналізують Вісьневська-Рошковська К. (Польща), Реверс Ж. (Німеччина), Сміт Е. (Великобританія), Келлер М., Уілхайт Б., Холл Дж. (США). Зарубіжні дослідники наголошують на тому, що активізація й використання дозвіллєвого потенціалу людей похилого віку позитивно впливає на духовне збагачення суспільства, його моральний клімат, сприяє взаєморозумінню, взаємопідтримці, активній допомозі малозахищеним верствам населення.
Потужно розвивається у зарубіжних країнах дозвіллєве обслуговування сімей відповідно до їх демографічних характеристик, соціально-економічного становища, напрямів державної сімейної політики. Науковцями вивчаються такі питання, як вплив дозвілля на вирішення сімейних конфліктів, роль дозвілля у вихованні дітей та підлітків, збереження сімейних традицій, духовної та культурної спадкоємності.
Набуває подальшого розвитку дозвіллєва робота з представниками нацменшин. Це пояснюється відмінністю культурних та ціннісних орієнтацій, що характеризують зарубіжне суспільство у ХХ ст. та породжують ряд соціальних проблем і конфліктів. Етнічним тенденціям в сучасному світі та формулюванню відповідно до цих змін функцій і завдань дозвіллєвих закладів і рекреаційних служб присвячуються симпозіуми конференції, форуми. Для збереження та розвитку культур етнічних меншин в країнах світу створюються різноманітні культурно-мистецькі заклади: Центр народного мистецтва (Нью-Йорк, США), Культурний центр Гваделупи (Сан-Антоніо, США), Японсько-американський культурний центр (Лос-Анджелес, США), проводяться фестивалі (“Фестиваль Латино”, Нью-Йорк, США).
З цього погляду цікавою видається концепція мультикультуралізму у сфері дозвілля та рекреації. Етнічний мультикультуралізм як окремий курс викладається в навчальних закладах майбутнім рекреаційним працівникам та спеціалістам дозвіллєвої сфери.
Окремий інтерес становить дозвіллєва діяльність серед сільського населення. Проекти рекреаційних, культурних, спортивних заходів для дітей, молоді та людей старшого віку розраховані на залучення якомога більшої кількості населення до дозвіллєвої діяльності. Дозвіллєві проекти, враховуючи різноманітні запити людей, сприяють формуванню дозвіллєвої субкультури, розвитку специфічних форм дозвіллєвої роботи з різними соціальними та демографічними групами.
Сучасний стан сфери дозвілля та рекреації в США, перспективи її розвитку, створення нових моделей дозвіллєвих закладів, їх концепція, проектування та реалізація досліджуються у працях Бедіні Л.А., Блендінга С., Годбея Ж., Робінзона Й., Ферейри Р.
До проблеми організації масштабних культурно-рекреаційних заходів під патронатом місцевих органів влади, відповідальних за дозвіллєву та рекреаційну роботу, звертаються американські дослідники Бразер Дж.А., Кромптон Дж.Л., Лоус Р., Уайт П.А. Вони висвітлюють роботу департаментів парків та дозвіллєвої активності США, розкривають історію виникнення “special events”, специфіку розробки й реалізації подібних заходів.
Підтвердженням того, що питання організації дозвілля в сучасному зарубіжному суспільстві набирають загальнодержавної ваги є:
– реалізація національних дозвіллєвих програм (“Національна програма організації дозвілля молоді”, “Федеральна програма культурної політики у сфері молодіжного дозвілля”, “Програма боротьби з расовими забобонами у дозвіллі молоді Каліфорнії”, США, “Дозвілля як сфера боротьби з наркоманією серед молоді”, “Національна програма соціальної допомоги та організації дозвілля інвалідів”, Великобританія);
– проведення міжнародних виставок індустрії дозвілля та розваг (Японія, Німеччина, Канада, Великобританія);
– здійснення дозвіллєвих та рекреаційних проектів національного значення (розважальний комплекс “Гейм уоркс”, регіональна паркова система “Метро паркс”, США);
– проведення міжнародних науково-практичних конференцій (“Народна творчість та дозвілля”, 1995, Австрія, “Тенденції дозвіллєвої та рекреаційної сфери”, 1997, Франція; “Проблеми управління соціокультурною сферою”, 1996, Німеччина, ін.).
Нові аспекти зарубіжного дозвілля привертають увагу і вчених країн СНД. Серед них слід назвати праці Камінської Н.Д., Мамбекова Є.Б., Новікової І.А., Петрищева В.Г., Терехової О.В., Хижняка І.А.; дисертаційні дослідження Вдовенко В.В., Дорон- кіної Є.Г., Романенкової Л.А.; навчальні програми та посібники Горубнової Н.О., Кисельової Т.Г., Кострової Н.А., Тітова В.А.
Так, представник російської наукової школи Доронкіна Є. аналізує сучасні концепції зарубіжного дозвілля, розглядаючи при цьому дозвілля як вільний час, вид діяльності, внутрішній стан особистості, складову цілісного процесу творчості, діяльність таких зарубіжних вчених, як Келлі Дж., Годбі Дж., Неулінгер Дж., Хемінгуей Дж. та ін.
Васильєва І. розглядає проблеми використання природних ресурсів для рекреації; Терехова О. досліджує індустрію дозвілля у США, зокрема, її економічні аспекти. Соціально-педагогічним та науково-методичним питанням організації дозвілля дітей і підлітків у країнах Західної Європи та США присвячено монографію Нові- кової І. Автор зазначає, що в зарубіжних країнах на роботі дозвіллєвих об’єднань істотно позначився вплив чотирьох педагогічних концепцій — прагматизму, неопозитивізму, екзистенціалізму, неотомізму. Однак провідною у педагогіці США, незважаючи на її критику, є теорія прагматизму, серед яскравих представників якої — Брамельд Т., Джемс У., Дьюї Д., Пірс Ч., Чайлд Д. Новікова І. аналізує основні принципи педагогіки дозвілля та можливості їх застосування у російській дозвіллєвій практиці, а також узагальнює досвід дозвіллєвої діяльності зарубіжних організацій.
Особливе місце серед досліджень, присвячених організації дозвіллєвої діяльності підлітків у зарубіжних країнах, належить дисертаційній роботі Романенкової Л., в якій аналізуються зміст, форми й методи організації вільного часу тінейджерів Великобританії, основні етапи історичного розвитку дозвілля та проблеми підготовки кадрів для роботи з молоддю в сучасних рекреаційних центрах.
Досвід організації дозвілля людей похилого віку в зарубіжних країнах вивчає Вдовенко Т. і на цій основі обґрунтовує рекомендації для удосконалення дозвіллєвого обслуговування в Росії людей “золотого віку”.
Головними в наукових дослідженнях Кротової Ю. є питання: історико-філософське сприйняття дозвілля як фактора рекреації і як явища культури; педагогічні функції англо-американської моделі організації дозвілля; соціально-економічні чинники розвитку дозвіллєвого середовища в зарубіжних країнах; реалізація педагогічного потенціалу дозвілля у державній політиці США та Великобританії; шляхи використання рекреативно-оздоровчого й морально-естетичного потенціалу дозвілля англомовних країн.
Дослідження Атаянц Ж. присвячені питанням дозвіллєвої діяльності студентських клубів США. Автор розглядає волонтерську діяльність у клубах як підсистему благодійної діяльності, як ціннісно-ефективну альтернативу традиційним формам проведення студентами вільного часу: клубні програми, реалізація яких передбачає добровільну участь, вплив на моральне й інтелектуальне зростання студентів. За даними американської статистики, волонтерська діяльність в системі вищої освіти США здійснюється на основі 700 добровільних програм на федеральному і місцевому рівнях. Близько третини студентів, які є членами клубів, беруть участь у цих програмах на постійній або тимчасовій основі. Участь у добровільних організаціях сприяє розвитку громадянської відповідальності студентів та успішній їх соціалізації.
Сучасне українське дозвіллєзнавство, практично, не звертається до питань теорії й практики зарубіжного дозвілля, хоча й має незаперечні здобутки в розкритті сутності, природи і специфіки дозвілля, в обґрунтуванні принципів дозвіллєвої діяльності, у виявленні педагогічного потенціалу дозвілля (Гончарова О., Зязюн І., Копієвська О., Кірсанов В., Олексюк О., Сасихов О. та ін.). Відзначаючи незаперечні здобутки вчених-культурологів у дослідженні історичних і теоретичних аспектів дозвілля, слід наголосити на необхідності подальшої розробки важливих теоретико-методологічних проблем, пов’язаних з функціонуванням дозвіллєвої діяльності. В першу чергу, йдеться про потребу принципово нових поглядів на роль, місце дозвілля в сучасному суспільстві, на форми дозвіллєвої діяльності, зумовлені істотними зрушеннями у всіх сферах суспільного життя. Саме з цих позицій необхідно визначати сутність дозвілля, не обмежуючись лише традиційними уявленнями про нього.
Висновки
Дозвіллєва сфера формується на межі ХІХ-ХХ ст., а її розквіт як галузі наукового знання розпочинається з середини ХХ століття і позначений створенням численних науково-дослідних інститутів у різних країнах світу. Відомими серед них є: Національна асоціація рекреації в США, Фонд парків та рекреації в Японії, Товариство з проблем дозвілля в Німеччині, Культурно- дозвіллєва організація та Національний інститут громадської рекреації в Італії, Інститут управління в галузі дозвілля та розваг у Великобританії. Їх головним завданням стало дослідження дозвіллєвої та рекреаційної проблематики. Воно здійснюється науковцями різних наукових напрямів: психологів, педагогів, архітекторів, соціологів, економістів.
Соціологія дозвілля досліджує: змістове наповнення дозвілля, організацію дозвіллєвої діяльності, дозвіллєву специфіку на різних етапах людського життя, дозвіллєві розбіжності між статями, сімейне дозвілля, психолого-соціологічні проблеми і дозвілля, прогнозування та проектування дозвіллєвих процесів.
Сучасне зарубіжне дозвіллєзнавство представлене такими науковими школами: французький дозвіллєзнавчий центр (Дюмазедьє Ж., Жерар А., Іон Ж., Фурастьє Ж., Фрідман Ж.); американська школа дозвілля (подружжя Лінд, Ландберг Дж., Паркер С.); німецька школа дозвілля (Дюрст Х., Опашовськи Х., Трептов Р. та ін.)
Література
- Freizeit und Kulturarbeit: Forschungen und Konzeptionen / Bearb.: Wolfgang Bagger et al. – Berlin, 1986.
- Herausforderung Freizeit-Perspektiven fur die 90-er Jahre / Opaschowski H.W., Stubenvoll R., Wemitz R. und andere. – Hamburg, 1990.
- Kulturpadagogik und Kulturarbeit: Grundlagen, Praxisfelder, Ausbildung / Hrsg. Muller-Rolli S. – Weinheim; Munchen: Juventa Verl., 1988.
- Popp R. “Freizeitpadagogik” – ein neues Subsystem der Sozialpadagogik / Sozialarbeit: “Gemeinwesenorientierung” und “Animation” als Bestimmungsmomente der “Freizeitpadagogik” // Konturen der Sozialarbeit. Wien, 1995.
- Дуликов В.З. Социальные аспекты культурно-досуговой деятельности за рубежом. – М.: МГИК, 1999.
- За пределами ухода в сообществе: опыт нормализации и интеграции / Под ред. Ш.Рамон. – Амстердам – Киев: Ассоциация психиатров Украины, 1996.
- Кирсанов В.В. Социально-педагогические проблемы организации досуга за рубежом. – Харьков: ХГИК, 1998.
- Титов Б.А., Кострова Н.А. Досуг в США. Учебное пособие. – СПб, 1992.