Дозвіллєва сфера в розвинених зарубіжних країнах має розгалужену інфраструктуру, складну технічну матеріальну базу, потужні кадри. Ефективність функціонування дозвіллєвої сфери в кожній конкретній країні відбиває визнання (або неприйняття) соціального значення дозвілля для суспільної життєдіяльності громадян цієї країни. Помітне місце в дозвіллєвій сфері зарубіжних країн посідають дозвіллєві комплекси та центри, проблематика діяльності яких є предметом системних досліджень, регулярного вивчення й викладання у навчальних закладах.
Дозвіллєві центри створюються у ІІ половині ХХ ст. як багатопрофільні та багатофункціональні заклади. Якщо однопрофільні дозвіллєві установи дотримуються конкретного напряму діяльності і об’єднують людей різних соціальних характеристик на основі спільного інтересу та спільних потреб (політичні, військові, науково-технічні, естетичні, спортивні, розважальні, тематичні), то ба- гатопрофільні – функціонують як культурно-дозвіллєві комплекси та центри, в межах яких діють різноманітні гуртки, секції, об’єднання (творчого, розважального, спортивного характеру), майстерні, ігрові кімнати. Серед багатопрофільних центрів (центри Краутрі, Сандерленда у Великобританії, центри Дамосло, Карачонде в Угорщині, Сан-Дієго в Каліфорнії, США) можна виділити кілька типів, кожен з яких характеризується не лише наданням певних послуг, а й різними видами діяльності. Про це свідчать самі назви дозвіллєвих комплексів: “рекреаційний центр”, “центр дозвілля”, “громадський кампус”, “сонячний центр”.
Зарубіжні дослідники відзначають, що завдання й цілі однопрофільних дозвіллєвих закладів на етапі їх становлення трансформуються, а то й повністю змінюються у процесі їх подальшої діяльності внаслідок розширення кола їх функцій, поступового перетворення на багатопрофільні установи.
Однією з передумов народження й поширення дозвіллєвих центрів стало задоволення запитів і потреб кожної людини, з урахуванням особливостей її виробничої діяльності, умов життя, сімейного стану, етнічної приналежності, політичних та релігійних поглядів. Так, клуби в Харлоу, Біллінгемі, Блетчлі (Великобританія) зорієнтовані переважно на спортивне дозвілля. Однак з часом, з ініціативи керівництва, приміщення спортивних клубів почали використовувати для проведення різноманітних культурно-дозвіллєвих заходів – танцювальних вечорів, невеличких самодіяльних концертів, вистав, ігрових програм.
У Брекнеллі (Великобританія) за підтримки місцевої влади хореографічний клуб перетворився на дозвіллєвий. Складовою регулярних розважальних програм стали танцювальні вечори, циркові вистави, зустрічі з діячами культури, мистецтва, катання на скейті, різноманітні конкурси.
Зарубіжні вчені також підкреслюють, що причиною таких організаційно-структурних змін були:
– зростаючі потреби особистості в безперервній освіті, ефективність якої залежить від систематичності, гнучкості й органічного поєднання неформальних видів просвітницької діяльності в дозвіллєвих закладах;
– недостатня кількість ігрових майданчиків, дитячих садків, центрів спілкування, місць для сімейного дозвілля;
– перевага регресивних форм виховання;
– дискримінаційна політика щодо етноменшин;
– незадоволені дозвіллєві, культурні, мистецькі потреби населення, його соціальна активність.
Отже, відповідна адаптація традиційних закладів дозвілля до вимог сучасності (врахування потреб кожної людини, розширення напрямів діяльності, обсягів послуг тощо) стала рушійною силою у перетворенні моноклубів на багатопрофільні й поліфункціональні установи, здатні обслуговувати відвідувачів за їх інтересами.
Перші дозвіллєві центри виникають внаслідок часткової організаційної інтеграції вже діючих клубів, закладів освіти, спортивно-дозвіллєвих установ, бібліотек, кінотеатрів, готелів, магазинів, що сприяло їх спільній діяльності, об’єднанню зусиль. Кожен заклад дозвіллєвого комплексу характеризується відносною самостійністю, а єдина адміністративно-управлінська система, спільні господарсько-технічні служби формуються поступово.
У 80-і роки ХХ ст. світова система кінопрокату переживає кризу, різко зменшується відвідування кінотеатрів. Перебороти стагнаційний стан допомогло створення мультиплексів, здатних передавати зображення одночасно у кілька кінозалів, що входять до мультиплексного комплексу. Якщо 1990 року мультиплекси складали 8% від загальної кількості кінотеатрів, то вже з 1991 року спостерігається їх збільшення: 1991 року — 9,5 %, 1992 – 9,9 %, 1993 – 10,8 %, 1994 – 11,3 %, 1995 – 12,8 %, 1996 – 15,4 %, 1997 – 17,4%. На початку ХХ ст. у Європі нараховувалося близько 2500 кінозалів, діючих в системі мультиплексів. Особливість роботи мультиплексійного комплексу полягає у високій якості демонстрації кінострічок, а також у відповідному рівні дозвіллєвого обслуговування відвідувачів – при комплексах відкрито ресторани, кав’ярні, зручно спроектовано зони відпочинку.
Повна інтеграція передбачає створення багатофункціонального дозвіллєвого закладу з єдиною організаційною та господарською структурою, проте – різними функціональними підрозділами (дитячим куточком, бібліотекою, кімнатами для гурткових занять, кімнатами для відпочинку, мережею торговельних пунктів, приміщень для проведення активного дозвілля).
Інтеграція дозволяє враховувати конкретні запити і потреби різних груп дорослого населення, зважати на місцеві умови, традиції та звичаї, економічний і матеріальний потенціал району, створювати сприятливі умови для спеціалістів дозвіллєвої сфери.
Наприклад, “Кампус Стентонбері” (м. Мілтон Кейнс, Великобританія) взяв на себе не лише організацію вільного часу й цікавого дозвілля відвідувача, засвоєння освітніх програм, а й надання житлових послуг: це своєрідне громадське “селище”, що має освітні заклади, дозвіллєвий клуб, розважальний центр, театр, заклад для громадських заходів.
За таким зразком створено й “Центр дозвілля Абрахама Мосса” (Великобританія), що співпрацює з загальноосвітньою школою, коледжем, молодіжною та громадською службами. Комплекс має бібліотеку, рекреаційний, соціальний і громадський центри, готель, громадські служби, офіс для штатних працівників.
Результатом інтеграційних процесів є й робота дозвіллєвих комплекс-магазинів. Культурним лідером серед таких закладів в Японії є універмаг “Сейбу”, де покупці можуть не просто здійснити покупки, а й відвідати виставки японського та зарубіжного мистецтва, кінотеатр, покази мод, взяти участь в поетичному конкурсі, подивитись спектакль. Культурний комплекс має своє видавництво, театральну студію, художній музей.
Дозвіллєві центри в зарубіжних країнах відрізняються своїми можливостями, територією, обсягом діяльності. Деякі з них діють як клуби мікрорайону, інші – як комплекси-гіганти. Вони використовують для своєї діяльності шкільні приміщення, старі будівлі (пам’ятки культури і мистецтва, що вже втратили своє функціональне призначення, військові казарми, заводи й фабрики), зводячи на їх основі нові споруди, що відповідають вимогам дозвіллєвого обслуговування всіх верств населення.
Так, дозвіллєвий заклад в м. Уїндлі (Великобританія) щорічно відвідують понад один мільйон осіб. Багатопланова, змістовно насичена програма закладу передбачає майже 500 курсів, 600 спеціальних проектів та культурницьких акцій (серед них великою популярністю користуються позашкільні рекреаційні заходи, програми естетичного виховання, рекреаційні проекти для людей літнього віку, проекти, спрямовані на організацію дозвілля жителів сільської місцевості, підліткові та молодіжні культурно-спортивні заходи).
Прикладом швидкого реагування на потреби дорослої людини є діяльність дозвіллєвого центру м. Краутрі (Великобританія), що надає комплекс соціальних, культурних, рекреаційних послуг. На його території розташовані кілька басейнів (один із них – для любителів серфінгу), спортивні приміщення, майданчики для активного й пасивного відпочинку, конференц-зал, кімнати для гуртків, мережа кафе та барів, нічний клуб, міні-магазини, ігрові зали.
Зростаюча популярність центрів дозвілля, що відрізняються поліваріативною структурою, відображає об’єктивну необхідність у багатопрофільній культурно-дозвіллєвій діяльності.
Більшість комплексів дозвілля створюються на основі партнерства урядових, приватних інституцій, органів місцевого самоврядування, адже домінуючим фактором у досягненні оптимального результату при реалізації будь-якого проекту є передусім зацікавленість ряду агентств, інституцій, об’єднань в ефективному вирішенні проблем. Наприклад, сімейний розважальний центр “Трокадеро” (Лондон) відновив свою діяльність за підтримки компанії “Бутфорд”; “Центр-О” споруджувався за участю німецьких та англійських інвесторів; за підтримки бізнесових структур почав діяти дозвіллєвий центр “Шоукейс” (Клівленд, штат Огайо, США).
Водночас слід пам’ятати, що інтегруючим і стимулюючим компонентами системи взаємозв’язків місцевої громади, дозвіллєвої установи та різноманітних структур державного, комерційного, громадського секторів має бути позитивний вплив на соціокультурне життя певного населеного пункту, ефективне вирішення його проблем, ідентифікація потреб громади. Більшість зарубіжних теоретиків і практиків схиляються до думки, що дозвіллєвим закладам потрібні спільники для вирішення невідкладних соціальних проблем.
Підкреслимо, що переорієнтація дозвіллєвих установ клубного типу на активну співпрацю має суттєві переваги, оскільки при цьому ефективно вирішуються економічні, соціальні, господарські питання, фінансові й технічні аспекти діяльності дозвіллєвої установи, маркетингові проблеми. Водночас кооперування зусиль дозвіллєвого закладу з іншими організаціями може призвести до певних проблем, зокрема, – невміння налагодити стосунки між громадськими установами, соціальними організаціями, урядовими структурами; ускладнення при вирішенні законодавчих, політичних, організаційних чи фінансових питань; обмеження участі окремих структур лише проблемами фінансування та розташування об’єкта, а не управління ним; орієнтація дозвіллєвого закладу не на задоволення потреб своїх членів, а на задоволення бажань спонсорів і пристосування дозвіллєвої діяльності до їх вимог. Все це перешкоджає реалізації поставлених перед дозвіллєвою установою реальних планів і завдань, створенню відповідної структури. Однак об’єднуючим фактором у вирішенні даної проблеми мають бути потреби відвідувачів, їх життєві інтереси, художньо-естетичні запити, сприяння духовному зростанню людей.
Отже, досягнення головних цілей у комплексних дозвіллєвих закладах можливе за таких умов: об’єднання відвідувачів різних соціальних груп, національностей, вікових категорій; впровадження демократичних структур самоврядування; відкрита діяльність; активізація населення; сприяння культурним і мистецьким ініціативам “знизу”; демократизація і гуманізація змісту дозвіллєвої діяльності.
На думку німецького вченого Герберта Канайна, такі центри є “трибуною ініціатив”, “червоною ниткою культурно-політичної та культурно-педагогічної роботи”, вони ліквідують або, принаймні, зменшують “дефіцит участі” особистості в соціально-культурному житті суспільства. Їх головним завданням є створення умов для задоволення потреб особистості у відпочинку, спілкуванні, розвитку творчого потенціалу, дозвіллєвої активності.
Безумовний інтерес становить досвід управління такими дозвіллєвими установами: вміння керівництва закладу чітко визначати політику клубу, першочергові цілі та завдання; вміння відчувати попит населення на дозвіллєві послуги; вміння ефективно використовувати матеріально-технічні, фінансові, людські ресурси організації; вміння кваліфіковано планувати діяльність дозвіллєвого закладу та втілювати культурно- дозвіллєві програми в життя.
Ключовим компонентом у розробці проекту дозвіллєвого центру комплексного типу є ґрунтовний аналіз відповідного розташування установи з огляду на максимальне наближення до центру населеного пункту, наявність зручного транспортного зв’язку. Наприклад, перед ініціативною групою, що працює над відкриттям установи, постає три основні альтернативи: купити ділянку землі; використати наявну територію, якою володіє муніципалітет; придбати земельну ділянку у третьої сторони (комерційної чи приватної особи).
Кожна з пропозицій має свої сильні та вразливі сторони. Так, самостійна купівля ділянки землі дозволяє вибирати ідеальне місце для дозвіллєвої установи та при цьому вартість землі може перевищити фінансові можливості, що не дозволить розширити проект. Використання муніципальної землі не передбачає жодних початкових витрат, але територія може бути невеликою або не дуже вдало розташованою для такої установи. Нарешті, придбання земельної ділянки у третьої сторони дозволить вибрати найкраще місце для будівництва дозвіллєвого закладу лише за умови успішних переговорів з власником ділянки.
Багато дозвіллєвих центрів розміщуються у старовинних будинках та замках. Це дозволяє доцільно використати приміщення, уникнути спорудження нових, а також зберегти культурні пам’ятки. Однак слід враховувати, що поліфункціональна концепція дозвілля висуває досить високі вимоги до приміщення закладу для дозвіллєвого центру:
– архітектурний простір має сприяти організації відпочинку, рекреації, розвитку особистості;
– у приміщенні необхідно буде поєднувати різні види заходів (видовищні шоу, спортивні змагання, атракціони, навчання, танці, концерти);
– диференціація та інтеграція функціональних процесів передбачає організацію гнучких просторових зв’язків;
– предметно-просторове середовище впливає на психологію сприйняття людини;
– внутрішнє перепланування об’єкта вимагає незалежності функціональної структури від конструктивної схеми.
Тобто, дозвіллєвий об’єкт розглядається як складна динамічна система, що має відповідати таким функціональним критеріям, як:
– комплексність обслуговування – ефективність використання та взаємодоповнення просторового середовища шляхом поєднання різних приміщень та зон, можливість одночасного та безконфліктного відвідування різними соціальними групами дозвіллєвих центрів;
– оптимальність засвоєння простору – створення компактної структури у зв’язку з відсутністю вільних ділянок, необхідністю дотримання конкретного архітектурного стилю, неможливістю добудови чи створення вільної структури, здатної територіально зростати й змінюватись;
– загальна функціонально-процесуальна організація об’єкта – варіативність дозвіллєвої діяльності визначає необхідність встановлення функціональних та просторових зв’язків для проведення в дозвіллєвому центрі значної кількості заходів. Тому центри зарубіжжя, як правило, мають дві просторові системи: основну, що забезпечує систематичну, безперебійну роботу центру (технічні служби, адміністративні приміщення, студії, тренажерні зали, басейни); додаткову, необхідну для проведення епізодичних дозвіллєвих заходів (читальна зала – літературний салон – відеозал – виставкові приміщення; танцювальна кімната – театральна зала – ігрова кімната – банкетна зала);
– цілісність об’ємних та конструктивних вирішень – можливість змінювати просторову систему в майбутньому, попередити моральну зношеність закладу, удосконалити поліфункці- ональне використання приміщень [додаток 2.1].
Наступним важливим кроком для розвитку успішної дозвіллєвої діяльності є формування виваженої дозвіллєвої політики, яка б передбачала готовність дозвіллєвого закладу йти назустріч клієнту, вміння оперативно реагувати на зміни в соціально- культурному середовищі.
Грунтом для ефективної розробки дозвіллєвої політики закладу є вивчення попиту населення на дозвіллєві послуги, зокрема:
– збирання об’єктивних даних про матеріальний, соціальний, демографічний, культурний стан району (так званий, “районний профіль”);
– визначення рівня зацікавленості майбутніх клієнтів у роботі закладу;
– виявлення мотивів небажання брати участь у культурній, дозвіллєвій, соціальній, рекреаційній діяльності;
– визначення складу потенційної аудиторії закладу з притаманними їй диференційованими інтересами.
З цією метою серед місцевої громади проводиться анкетування, результати якого дозволяють організаторам проекту відповісти на такі запитання:
– Чи схвалюється створення дозвіллєвого центру місцевими жителями?
– Які прошарки населення будуть користуватися послугами центру в першу чергу?
– Як часто відвідуватимуть заклад сім’ї?
– Яким гурткам чи заходам надаватимуть перевагу клієнти?
– Яка вартість відвідування центру була б для жителів громади оптимальною?
Соціологічне дослідження, проведене до початку будівництва центру сімейного відпочинку в громаді Мідвестерн (США), показало, що майже 85% населення схвалюють відкриття центру сімейного дозвілля на території громади; щорічно установу може відвідати близько 2,3 млн. осіб; оптимальна денна вартість відвідування – в межах 1-5 доларів [додаток 2.2].
Як засвідчили результати дослідження, водному дозвіллю віддали перевагу 74,4 % відвідувачів, спорту – 72 %; регулярно відвідуватимуть гімнастичну залу – 55,5 %, братимуть участь у водних видах спорту – 27,3%; за створення дитячого куточка висловилось 32,7 % опитаних, за розробку дозвіллєвих програм для дошкільнят – майже 23 %, для підлітків – 24,1 %, для людей похилого віку – 17,35 %; ковзанярським спортом бажало б займатись 19 % опитаних [додаток 2.3].
Зацікавленість додатковими послугами закладу така: сімейним кінотеатром – 39,75 % відвідувачів, самодіяльним театром – 32,6 %, гуртковою діяльністю – 41,5 %, клубом для осіб літнього віку – 44,7 %, освітніми послугами для дорослих – 44,7 %, підлітковим центром – 54,3 %, центром для відпочинку та розваг – 60,6 %, комп’ютерним центром – 30,1 %, побутовими послугами – 46,8 % [додаток 2.4].
Враховуючи інтереси й потреби кожної людини, в тому числі й результати анкетування, у центрі споруджено кілька басейнів, фітнес-центр, універсальний гімнастичний зал, мережу громадського харчування, дитячий куточок, громадський театр на 400 фіксованих місць, кімнату для відпочинку, конференц-зал, бібліотеку та медіа-центр для дорослих, клуб для людей похилого віку, адміністративні й допоміжні приміщення.
Така інфраструктура дозвіллєвої установи дозволила вийти на збалансовану фінансову основу. Прибутковою є робота центру водного дозвілля, водного парку, тренувальної зали та ковзанки [додаток 2.5], що перекриває неприбуткову діяльність клубів для підлітків і людей похилого віку, громадського центру, бібліотеки, гуртків.
Діяльність зарубіжних дозвіллєвих установ не позбавлена й недоліків. Типовим для багатьох закладів є: недостатнє володіння маркетингом, недооцінювання економічних чинників, що призводить до зменшення видів послуг, до нераціональних витрат фінансових, матеріальних, трудових ресурсів закладу; дискусійними у багатьох закладах лишаються питання співпраці штатних працівників та волонтерів (розподіл їх обов’язків, завдань, обсягу роботи); діяльність окремих установ характеризується спонтанністю та імпровізаційністю, підкресленою увагою до культурно-дозвіллєвого обслуговування “дискримінованих”, “маргінальних” груп (безробітних, наркоманів, безпритульних).
Зарубіжні вчені наголошують і на застарілості стандартів для розміщення дозвіллєвих центрів, що не враховують соціальних, економічних, демографічних особливостей регіону, рівня життя населення, доступності культурно-дозвіллєвих центрів. Керівництво закладу часто відстоює інтереси фірми чи організації, а не їх клієнтів. Працівникам дозвіллєвих установ важливо усвідомлювати, на яку аудиторію вони спрямовують свою діяльність (підлітків, молодь, дорослих, людей похилого віку, ветеранів війни), всебічно вивчати відповідний соціум, його особливості, потреби та запити (шляхом проведення соціологічних досліджень, бесід, анкетування, опитувань, гарячих телефонних ліній, програм зв’язків з клієнтами, скриньок для скарг), координувати зусилля організації для оптимального задоволення потреб відвідувачів закладу, а головне – чітко уявляти: Хто є реальним клієнтом організації? Які потреби задовольняє організація? Чи ідентичними є потреби різних груп клієнтів організації? Як ці потреби змінюються? Як їх передбачити і задовольнити вже тепер?
Вирішенню зазначених питань сприяє система маркетингової інформації та оцінки діяльності дозвіллєвого закладу, що створює базу для прийняття необхідних рішень. Не останню роль у створенні позитивного іміджу об’єднання відіграє рекламна діяльність, що популяризує дозвіллєві програми, акцентуючи на їх різноманітності, динамізмі, новизні, актуальності проблематики, а також інші форми інформування.
Одним із основних для результативного функціонування дозвіллєвого закладу є кадрове питання. На думку більшості зарубіжних дозвіллєзнавців, в такій установі мають бути узгодженими індивідуальні настрої і потреби членів з цінностями самої дозвіллєвої установи. Допомогти у правильному управлінні персоналом дозволяє умовний поділ керівництвом установи всіх працівників і відвідувачів на окремі групи, а саме: працівники, члени дозвіллєвого закладу, волонтери, їх кількість залежить від завдань і цілей конкретного закладу, його перспективних планів, фінансової спроможності.
Так, до категорії працівників належать особи, для яких заклад культури є місцем роботи. Головними критеріями їх добору є відповідний рівень фахових знань і досвіду, вміння працювати в колективі, бажання саморозвиватись і підвищувати свою кваліфікацію, розуміти цілі організації та сприяти їх досягненню.
Членами організації є особи, які беруть активну участь в діяльності установи, виконують визначені Статутом дозвіллєвого закладу обов’язки, мають визначені в документах організації права. Варто підкреслити, що складовою перспективного розвитку установи є збільшення кількості членів, без чого неможлива інтенсифікація впливу організації на особистість.
Організація залучає до роботи й волонтерів, тобто осіб, які працюють на користь організації і не одержують за свою роботу матеріальної винагороди. Співпраця з волонтерами досить часто має спорадичний характер, вимагає індивідуального підходу до кожного з них.
Отже, дозвіллєві заклади відрізняються між собою пріоритетними напрямами діяльності, видами соціальних, культурних, дозвіллєвих послуг, функціональними можливостями приміщень, фінансовою діяльністю.
Дозвіллєві заклади розробляють свої програми за відповідними складовими.
- Визначення політики дозвіллєвого закладу, що передбачає формування загальної мети установи, його фундаментальних установок, принципів діяльності й основних шляхів досягнення поставлених завдань.
- Вивчення реального й потенціального попиту, що полягає в оцінюванні організаційних ресурсів, профілю користувача, інтересів і специфіки громади, незаповнених дозвіллєвих ринкових ніш, незадоволених запитів населення. Це дозволить визначити види діяльності і послуги дозвіллєвого закладу, що забезпечать ці потреби.
- Окреслення завдань дозвіллєвого закладу, шляхом формування реальних цілей, конкретних функцій, а також залучення до визначення завдань працівників дозвіллєвої сфери та представників громадськості.
- Планування дозвіллєвої діяльності комплексу як вироблення конкретних напрямів роботи (дозвіллєвого, мистецького, спортивного, соціального), форм (гурткової роботи, курсів, розважальних конкурсів, фестивалів), видів діяльності для найкращого забезпечення досягнення цілей і пошук необхідних ресурсів.
- Втілення дозвіллєвих програм та заходів передбачає розробку маркетингової стратегії, встановлення системи методів, контроль за процесом реалізації програми, врахування її змін.
- Проведення оцінки передбачає збирання необхідної інформації про здійснені заходи, підведення підсумків, визначення недоліків, шляхів підвищення конкурентоспроможності закладу, задоволення запитів і бажань населення з урахуванням регіональних умов.
- Зворотний зв’язок, модифікація та удосконалення дозвіллєвої діяльності установи є життєво необхідними для аналізу доцільності проведення дозвіллєвих заходів, надання дозвіллєвих послуг, поліпшення роботи дозвіллєвого закладу в цілому [додаток 2.6].
Отже, ефективність функціонування таких комплексних дозвіллєвих закладів залежить не лише від індивідуалізації культурних потреб особистості, а й від міри впорядкованості їх організаційних складових, від раціональних змін, відповідності завдань зовнішнім і внутрішнім умовам та функціональній динамічності.
Підсумовуючи, можна визначити головні тенденції діяльності зарубіжних дозвіллєвих комплексів на сучасному етапі.
- Максимальне наближення дозвіллєвих об’єктів до споживача – створення дозвіллєвих закладів в студентських містечках, поблизу торговельних та адміністративних районів, у житлових будинках, у мікрорайоні.
- Співпраця з культурно-мистецькими, освітніми, спортивними установами.
- Багатофункціональне використання дозвіллєвих приміщень і відповідність архітектурних форм дозвіллєвого закладу характеру його діяльності.
- Подальший розвиток “традиційних” дозвіллєвих закладів для забезпечення потреб особистості у певних видах культурно- дозвіллєвої діяльності.
- Створення інтегрованих дозвіллєвих закладів для виконання культурно-дозвіллєвих, соціальних та виховних завдань – створення клубів-кафе, клубів-готелів, клубів-бібліотек, клубів-кінотеатрів, дозвіллєвих центрів-магазинів, культурно- спортивних центрів, рекреаційно-дозвіллєвих комплексів.
- Розширення дозвіллєвої діяльності за межі центру для відродження культурного життя провінції, створення пересувних загонів та філій дозвіллєвого центру для культурно-дозвіл- лєвої роботи у віддалених куточках країни, формування гармонійного соціально-культурного середовища міста й села. Великої популярності набуває проведення дозвіллєвими закладами театральних, музичних, хореографічних фестивалів, культурних кампаній, міжнародних свят.
Висновки
Адаптація традиційних закладів дозвілля до вимог сучасності стала рушійною силою в їх перетворенні на багатопрофільні й поліфункціональні установи. Основні причини організаційно- структурних змін в дозвіллєвих закладах: зростаючі потреби особистості в безперервній освіті, недостатня кількість ігрових майданчиків, дитячих садків, центрів спілкування, місць для сімейного проведення дозвілля, перевага регресивних форм виховання, дискримінаційна політика щодо етноменшин, незадоволені дозвіллєві, культурні, мистецькі потреби населення, його соціальна активність.
Дозвіллєві центри в зарубіжних країнах відрізняються своїми можливостями, територією, обсягом діяльності. Деякі з них діють як клуби мікрорайону, інші – як комплекси-гіганти. Вони характеризуються варіативністю розміщення і використовують для своєї діяльності шкільні приміщення, старі будівлі (пам’ятки культури і мистецтва, що втратили своє функціональне призначення, військові казарми, заводи й фабрики), зводять нові споруди відповідно до потреб дозвіллєвого обслуговування всіх верств населення.
Основу проектів дозвіллєвих центрів складають такі чинники: синтез усіх можливих дозвіллєвих функцій; відповідність технології будівництва, обладнання та освітлення центрів сучасним досягненням науки, техніки, технології; здатність до швидкої трансформації окремих складових закладу згідно з до- звіллєвими потребами відвідувачів; можливість надавати якомога повніший комплекс послуг, що забезпечують активний відпочинок, розваги, відновлення духовних та фізичних сил. Неабияку роль відіграє врахування природно-кліматичних умов, обсягу вільного часу у міського населення, популярністю на даній території певних форм дозвілля.
Центри дозвілля, маючи спільну мету, диференціюються відповідно до традицій, потреб, смаків конкретної групи населення і відрізняються за структурою, архітектурно-просторовою композицією, видами діяльності.
Ефективне планування роботи дозвіллєвого центру здійснюється відповідно до соціологічних досліджень, метою яких є всебічне вивчення культурних та дозвіллєвих запитів населення. Такі дослідження дають можливість рентабельно для закладу й результативно для населення спланувати дозвіллєві заходи.
Література:
- Kulturpadagogik und Kulturarbeit: Grundlagen, Praxisfelder, Ausbildung / Hrsg. Muller-Rolli S. – Weinheim; Munchen: Juventa Verl., 1988.
- Popp R. “Freizeitpadagogik” – ein neues Subsystem der Sozialpadagogik / Sozialarbeit: “Gemeinwesenorientierung” und “Animation” als Bestimmungsmomente der “Freizeitpadagogik” // Konturen der Sozialarbeit. – Wien, 1995.
- Reischock W. Freizeit als Erziehungsraum. Beratung als freizeitgemasse padagogische Funktion // Enschulung der Schule? –
- Aufl. – Berlin: Verl. Volk u. Wissen, 199o.
- Scott J. T. Volunteers: How to get them, how to keep them, how to treat them (and why)… // Parks and recreation. – 1996. – № 11.
- Vizi J.K. Holideys and weekdays of Hungarian toy traditions: (Recalling recent past with future pictures) // Acta ethnogr. Hungarica. – Budapest, 1999. – Vol. 44, № 1/2.
- Walsh E.R. A new agenda for American leisure // Parks and recreation. – 1993. – №11.
- Walsh E.R. A tie that binds: Intergenerational programming // Parks and recreation. – 1989. — № 3.
- www.wordleisure.org.
- Zoltak J. $9 mil FEC opens in new Manila mall // Amusement Business. – 1996. – № 28.
- Западный опыт проектирования и строительства Центров досуга // Научно-технического достижения и передовой опыт в области материально-технические оснащения учреждений культуры. Информ. сб. — 1990. – Вып. 3.
- Кинотеатры будущего // Панорама культурной жизни зарубежных стран. — 1998. — Вып. 1.