В зарубіжних країнах все більшої актуальності набувають питання педагогічного потенціалу дозвілля, пошук нових підходів до вирішення дозвіллєвих проблем і підвищення ефективності виховної роботи, для забезпечення неперервності педагогічного впливу на людину у сфері дозвілля.
Актуальність вивчення педагогіки дозвілля зарубіжні вчені пояснюють кризою культури та моральності, соціальною неадаптованістю, відчуженням та інфантилізмом значної частки населення; суперечностями та деформаціями в духовному житті; невідповідністю об’єктивно сформованого педагогічного потенціалу дозвілля та мірою його реалізації; невиправданою перевагою розважальних форм дозвілля над просвітніми, що унеможливлює вирішення виховних та соціально-культурних завдань. Зарубіжні вчені (Арен П., Мінне Ф., Ріпер А., інші) вважають, що ефективне усунення зазначених недоліків можливе за умови розвитку педагогіки дозвілля, метою якої є виховання у людини вміння раціонально використовувати свій вільний час та ефективно проводити своє дозвілля.
Перші дослідження з педагогіки дозвілля у зарубіжних країнах здійснюються ще у 50-х роках ХХ ст. Зокрема, педагогічний потенціал дозвілля розглядається на ІУ Міжнародному соціологічному конгресі (Мілан, 1959). Його учасники відзначають, що педагогіка дозвілля не протиставляє себе іншим напрямам педагогічної науки, навпаки, вона полягає в тому, щоб заповнити “білі плями” та усунути ті перешкоди, що заважають соціокультурному розвитку особистості, щоб відкрити соціальній педагогіці ширший простір для найповнішої реалізації її функцій, ефективного використання засобів, методів та форм організації дозвілля людини. Основна увага в педагогіці дозвілля відводиться соціальному розвитку особистості, впливу соціального середовища на людину, визначальності вільного часу людини, соціальній детермінації становлення та формування особистості.
Педагогіка дозвілля розкриває закономірності складного та багатогранного дозвіллєвого процесу, в якому індивіду відводиться активна роль; вона визначається вченими як одна з наук про людину, про виховання та розвиток особистості у вільний час.
Тут необхідно зазначити, що майже половина спеціалістів дозвіллєвої сфери в Німеччині мають диплом соціального педагога, у Франції та Італії переважають аніматори або вихователі. В Англії термін “освіта” (educators) асоціюється із шкільною системою та формальними знаннями, натомість педагогіка сприймається як широке та радикальне явище і означає самоспрямований процес навчання. Окремі вчені, вважаючи, що педагогіка стосується лише виховання дітей (pais — у перекладі з грецької означає дитина), запропонували альтернативний термін “андрагогіка”, що означає навчання протягом усього життя. Зазначимо, що цей термін також має певні недоліки й асоціюється, передусім, з чоловіком (andros — у перекладі з грецької – чоловік). В Голандії дозвіллєві заходи освітнього та розвивального напряму почали називати “агогікою”, однак цей термін також не набув широкого застосування. Тому зарубіжні вчені схильні за доцільне використовувати термін “педагогіка” в його універсальному значенні.
Дозвілля в сучасному світі розглядається як сфера пошуку сенсу життя, середовище особистісного самоствердження та саморозвитку; як категорія, що визначає задоволення людини життям і спрямована на задоволення творчих потреб особистості, її соціальних устремлінь, культурних запитів. Тому від ефективності вирішення дозвіллєвих проблем залежить не лише оптимізація педагогіки дозвілля, а й результативність соціально-педагогічної політики держави в цілому.
Незважаючи на те, що вільний час та дозвілля давно стали об’єктом наукових досліджень філософів, соціологів, економістів, психологів, педагогіка дозвілля як процес педагогічної організації дозвіллєвої діяльності є принципово новим науковим напрямом. Наукові дослідження сучасних авторів підкреслюють значимість вільного часу в духовному та фізичному формуванні й розвитку особистості, в розкритті дозвілля як свободи людського духу. На дозвіллі здійснюється задоволення людських потреб, продиктованих бажанням людини, її інтересами, а не обставинами та соціальними обов’язками. Тому дозвіллєва діяльність людини може мати соціально корисний, нейтральний або асоціальний характер. Дієвість та різноманітність такої дієвості — це ті основні складові, що відрізняють дозвіллєві види занять від будь-яких інших. Тобто, дозвілля — це передусім діяльність людини у вільний для неї час. Якісність цієї діяльності залежить від культури та морального розвитку самої особистості і є головним чинником її становлення, формування та розвитку. Невміле або неорганізоване використання людиною свого дозвілля призводить до різноманітних проблем: асоціальної поведінки, відсутності вільного часу, перешкоджає процесу самореалізації та саморозвитку особистості.
Як зазначалося у попередньому розділі, дозвіллєва діяльність реалізується на різних взаємопов’язаних та взаємозалежних рівнях: пасивного споживання, розважання, пізнання, творчості.
Так, свої естетичні потреби відвідувач дозвіллєвого закладу може задовольняти на найвищому рівні — створювати щось нове, оригінальне; на дещо нижчому — репродукувати створене іншими; на ще нижчому — сприймати естетичні цінності в режимі активного оцінювання; на найнижчому – пасивно споживати. До речі, естетичне виховання особистості розглядається зарубіжними вченими як один з найдієвіших шляхів активізації дозвіллєвої діяльності, як засіб зняття емоційної та психологічної напруги, як “терапія засобами мистецтва” (Брукс Д., Еккер Д., Келлер Г., Лаунфельд В.).
Активне або пасивне споживання культурних благ як перший рівень дозвіллєвої діяльності притаманне таким видам дозвілля, як перегляд телепередач, читання, прогулянки, рибалка, полювання, колекціонування, мандри. Передумовою виникнення творчої дозвіллєвої діяльності стають споживання та опанування людиною духовних цінностей, формування потреб творення. Якщо результати такої творчості стають надбанням для інших людей і мають суспільно корисний та значимий характер, дозвіллєва діяльність набуває вищого рівня – рівня соціальної активності особистості. Демонстрацією результатів такої дозвіллєвої діяльності є покази спектаклів, виступи художніх колективів, конкурси аматорських об’єднань, проведення виставок.
Культурна діяльність на дозвіллі передбачає активну участь людини або ж пасивне споживання. Полегшене споживання культурних цінностей реалізується на дискотеках, вечірках, концертах, у розважальних програмах, при перегляді телепередач. Серйозне споживання передбачає, як правило, наявність у людини категоричних установок на майбутнє використання набутих умінь, знань та навичок. Особливо яскраво це виявляється у дозвіллєвій діяльності музейно-краєзнавчого, літературного, образотворчого напряму.
Тобто, педагогіка дозвілля спрямовує свою увагу на ту складову загальної педагогічної науки, що допомагає забезпечити безпосередню реалізацію педагогічних основ та положень у практичній життєдіяльності людини. Педагогічний процес у сфері дозвілля становить цілеспрямовану організацію дозвіллєвої діяльності та її систематичне удосконалення з урахуванням характерних ознак та потреб особистості. Він значно ускладнюється через величезні соціальні та психологічні навантаження на людину, знижений рівень загальної культури в суспільстві, інформаційні стреси.
Аксіологічний потенціал дозвілля означає здатність дозвілля формувати ціннісні уявлення та орієнтації людини. Це може відбуватись як стихійно, так і цілеспрямовано, але при цьому обов’язковою є активізація зусиль самої людини, яка обирає й виробляє певні орієнтири серед багатьох естетичних, моральних, політичних чи інших життєвих цінностей. Разом з тим педагог дозвілля має допомогти їй навчитися свідомо робити свій життєвий вибір, самостійно вирішувати складні життєві ситуації, самовдосконалюватися та саморозвиватися.
Ефективність ціннісно-орієнтаційної діяльності залежить від того, наскільки визначилися в суспільстві його ціннісні критерії, вимоги до особистості. Так, оцінювання різноманітних явищ та процесів людської життєдіяльності відбивається у громадській свідомості як виховні цінності. Вони не є сталими і змінюються відповідно до культурно-історичних, соціальних, політичних, економічних обставин. Водночас є цінності, сукупність яких становить духовні засади народу, його моральну основу. До них належать такі, як патріотизм, висока моральність, народність.
Не можна не згадати про евристичні установки дозвіллєвої діяльності, що розвивають в людині евристичні риси. Однак нам видається важливим все-таки виокремити евристичну природу (вгадування, відкриття) дозвіллєвої діяльності від власне творчої. Евристична діяльність має на меті відтворення вже існуючих зразків діяльності, натомість творча діяльність спрямована на створення абсолютно нового або удосконалення наявного продукту. Між здатністю людини вгадувати мелодію і створювати свою — принципова відмінність. Евристична діяльність набагато легше тренується, потребує менших умінь і навичок. Однак вона часто є потужним стимулом саме до творчої діяльності. Крім того, емпіричний матеріал переконує, що в дозвіллєвих закладах зарубіжжя поширенішими є дозвіллєві форми евристичного змісту. Причини цього очевидні: їх легше (та й дешевше) організувати, вони більш публічні, масовіші. Та коли евристичні форми переважають над іншими, це створює ефект заздалегідь підготовленого ґрунту, на якому легше проросте складніша й цінніша культура.
Важливим є й репродуктивний потенціал дозвілля, що виявляється в репродуктивній практиці, тісно пов’язаній з творчою. Інколи їх навіть важко розрізнити, оскільки рівень виконавської майстерності пробуджує творчу мотивацію. Особливо це помітно в художній самодіяльності, в клубах любителів різних видів та жанрів мистецтва (хорового співу, музичного виконавства, хореографії і т.ін.). Тут напрошуються аналогії з вітчизняним аматорським мистецтвом, народною творчістю, що тільки підтверджує правомірність такого погляду. З педагогічної точки зору, зазирнути у творчу лабораторію митця є надзвичайно потужним стимулом до самостійної творчості. З іншого боку, репродуктивна діяльність дозвіллєвих колективів, окремих виконавців створює величезний масив культурної продукції, що й призводить до накопичення “критично позитивної маси”.
Інтелектуальна насиченість занять, заходів, акцій зумовлена інтелектуальним компонентом дозвіллєвої діяльності. На сприйняття дозвілля як засобу інтелектуального розвитку значно вплинули ідеї когнітивного навчання та виховання (концепції Брундера Дж., Піаже Ж., погляди неокогнітивістів — Барелла Дж. та Бейєра Б.). І хоча аналіз дозвіллєвої практики зарубіжжя переконує, що інтелектуальна складова найхарактерніша для дозвіллєвих утворень, слід звернути увагу на зменшення кількості дозвіллєвих заходів інтелектуального спрямування. Зрозуміло, що диверсифікація виробництва призвела до зміни пропорцій між заняттями операційно простими та інтелектуальними. Як не парадоксально це виглядає, але зазначені зміни скоріше є результатом мотивацій та устремлінь тих, хто зайнятий у високотехнологічних та науковомістких виробництвах. Люди серед різноманітних форм дозвіллєвої діяльності обирають розважальні, спортивні або пасивні форми. Спостерігається певна закономірність у виборі дозвіллєвої діяльності за контрастом до основної. Хоча це породжується й іншими причинами. Одним із негативних наслідків технічного прогресу є гіподинамія, бо людина все більше покладається на комп’ютерну техніку, механічні та автоматичні пристрої; зміщуються інтереси у бік масової та розважальної культури, що призводить до загального зниження духовності, низького рівня дозвіллєвих запитів та інтересів; недоступність соціально-культурної інфраструктури — до асоціальної дозвіллєвої поведінки.
Спрямованість вибору активності також характеризує дозвsллєву діяльність людини. Взаємовідносини сторін у дозвіллєвих акціях можуть мати найрізноманітніший характер: в одному випадку відвідувачам відводиться пасивна роль споживача культурного продукту, в другому — від нього вимагається певне напруження (фізичне, інтелектуальне, емоційне), в третьому — “ведучі” і ті, кого “ведуть”, обмінюються ролями. Регулярна дозвіллєва практика, удосконалення дозвіллєвої класифікації з часом призводять до суб’єктивації об’єкта, що і є найсуттєвішим показником дозвіллєвої діяльності.
Показовішими, з даного погляду, постають аматорські, художні колективи, клубний актив, що вже реально є суб’єктами дозвіллєвої діяльності. Вони переходять від розпредмечування соціокультурних цінностей до їх створення, до вищої форми реалізації сутнісно-людських сил.
Відповідно увиразнюється три основні напрями такої дозвіллєвої діяльності.
- Хтось — мені, що схематично відтворює спрямованість зусиль активу дозвіллєвого об’єднання (лектора, організатора, артиста тощо) на доведення продукту до його споживача.
- Я — собі — це показник, що відображає наявність мотивації до “саморозвиваючої” діяльності в структурі потреб людини.
- Я — іншим і разом з іншими – у багатьох дозвіллєвих акціях активність учасників не є односпрямованою, як правило, це рівнодіюча двох-трьох складових.
Дозвіллєві утворення розрізняють за їх чисельністю, стабільністю, формалізованістю, інтенсивністю взаємодії учасників.
За чисельністю визначають малі, середні та великі дозвіллєві утворення. Відмінність між ними досить умовна: часто малі утворення є стабільнішими, елітарними, напівзакритими, статуйованими; до середніх відносять, наприклад, клуби молодих лідерів, молодіжні чи екологічні клуби; великими вважають клуби мікрорайонів, політичні та інші.
За стабільністю розрізняють стабільні, напівстабільні та нестабільні дозвіллєві об’єднання. Склад останніх майже в кожній акції змінюється, тому постійність складу таких мікроспільнот є досить умовною, їх утримує, як правило, лише акція, а не тривала практика; ситуативний інтерес, а не статут чи спільна стратегічна мета. До таких дозвіллєвих об’єднань можна віднести клуби екзотичного спрямування, більшість яких має коротку історію, незначну кількість учасників, що призводить до повного занепаду дозвіллєвого об’єднання або перетворює його на традиційний. Зрозуміло, що альтернативні заходи у сфері дозвілля не витримують конкуренції з професійно організованою індустрією дозвілля в тому випадку, коли “екзотичним” клубам не вдається настільки зацікавити людей різних вікових груп, щоб участь у культурно-педагогічному житті могла стати для них особистою подією.
Напівстабільні утворення виникають і досить тривалий час діють завдяки серійним заходам, що так чи інакше об’єднують людей, які багато в чому однаково ставляться до певної акції. До таких дозвіллєвих утворень можна віднести дансинг-клуби, клуби джазової музики, гуртки меломанів або ж любительські утворення, програма діяльності яких розрахована щонайбільше на рік. У таких утвореннях лише вимальовується ієрархія відносин, визначається неформальне лідерство, виробляються форми спільної діяльності.
За мірою формалізованості розрізняють дозвіллєві об’єднання, ознакою яких є постійний склад, багаторічні зв’язки, тривала робота над спільними завданнями, поєднання формального й неформального лідерства, статутні правила існування тощо. Цей рівень охоплює аматорські гуртки будь-якого виду чи жанру мистецтва, любительські об’єднання, елітарні клуби. Їх ознаками є: стабільний склад, облік роботи, наявність активу, системи самоуправління, статуту, позаклубні міжособистісні стосунки.
За інтенсивністю взаємодії учасників дозвіллєвих акцій, заходів, програм, досить просто визначити пасивні чи активні форми взаємодії суб’єктів. В одному випадку, — це перегляд спектаклю, як абсолютно пасивна форма, в іншому, – це постановка спектаклю аматорського театру, де головними є активні форми взаємодії.
За цим параметром визначають і характер стосунків (активні чи пасивні), рівень колективності, соціальну ефективність колективних дозвіллєвих акцій, заходів, дій. Аналіз літературних джерел та реальних фактів досить чітко виявив приклади суттєвої відмінності між особистостями, які одержали коригувальні імпульси в певному (інтенсивному чи пасивному) дозвіллєвому середовищі.
Сьогодні педагогіка дозвілля проникає у всі, без винятку, сфери суспільного життя. Дозвіллєвий потенціал використовується для вирішення багатьох життєвих проблем – від комунікативної культури до соціальної стабільності — з представниками різних соціально-демографічних груп.
В сучасному суспільстві не знаходить реального підтвердження думка про те, що формування особистості є справою лише педагогічних закладів. Актуальним сьогодні є розвиток дозвіллєвих центрів, що охоплюють різні вікові категорії населення, різні суспільні структури (сім’ю, вулицю, любительські об’єднання, підліткові групи).
Зміст виховання особистості у дозвіллєвій сфері залежить від орієнтації людини у вільний час. На характер проведення людиною свого часу впливає багато чинників, найголовнішими серед них є соціальне становище, національні традиції, психічні та фізіологічні зміни, ціннісні орієнтації, притаманні конкретному віковому стану.
Так, виховання гармонійної особистості передбачає цілісний підхід до дитини, що полягає у створенні спільними зусиллями викладачів, батьків, вихователів гуманного педагогічного середовища для кожної дитини. Натомість, життя сучасної людини з самого дитинства характеризується гострими суперечностями та вкрай суперечливими цінностями, що пропонуються дитині школою, сім’єю, вулицею, засобами масової інформації. І саме дозвіллєва діяльність як педагогічний процес здатна усунути бар’єри між школою, сім’єю та внутрішнім життям дитини.
Стрижнем розвитку творчого потенціалу дитини є сімейне дозвілля, що характеризується емоційною, естетичною, пізнавальною, культурною спрямованістю. Воно формує й розкриває індивідуальні творчі здібності дитини, згуртовує батьків та дітей, зацікавлює батьків внутрішнім світом дитини, зменшує або й зовсім усуває негативні соціальні впливи на дитину. Саме дозвілля, завдяки своїй дієвості стає чинником розвитку людини, яка є головним суб’єктом дозвіллєвої організації, планування та здійснення дозвілля. Дозвілля, на відміну від навчальної діяльності, не має жорстко регламентованих складових, тому інтенсивний розвиток самодіяльності, ініціативи і творчості спостерігається саме у вільний час людини; а будь-яке дозвіллєве заняття реалізується не з позиції “повинен”, а з позицій “маю право” та “хочу”. Тому взаємодія особистості, сім’ї, навчальних закладів, дозвіллєвої сфери є об’єктивним, складним процесом, який вимагає педагогічно цілеспрямованої організації у процесі дозвілля.
У підлітка найгостріше виявляється потреба у вільній самореалізації, адже саме в цей час школа починає сприйматись ним як регламентована, навчальна діяльність, з’являється почуття дорослості, яке впливає на зміст життєдіяльності підлітка та водночас підліток відчуває себе залежним від свого оточення — батьків, вчителів, родичів — і намагається звільнитись від цього шляхом утвердження свого “Я” саме у сфері дозвілля.
Пріоритетними видами дозвілля у цей час є спілкування із своїми ровесниками, спортивні ігри, прикладна творчість, розважальні заходи. Проаналізувавши позашкільні підліткові дозвіллєві утворення зарубіжні вчені підкреслюють, що вони не ідентичні шкільним колективам і відрізняються за своїм складом, різнорівневою культурою підлітків, різним соціальним та матеріальним становищем їхніх батьків. У таких позашкільних дозвіллєвих спільнотах, відбувається соціалізація особистості, набуваються навички спілкування та соціальної взаємодії, формуються відчуття команди та вміння відстоювати свою позицію і узгоджувати її з іншими точками зору. На відміну від навчальних установ, дозвіллєві об’єднання характеризуються ширшими можливостями педагогічно врегульованого міжособистісного спілкування.
Загалом, культура дозвілля зарубіжних підлітків не відрізняється якісністю. Відсутність у зарубіжному суспільстві сформованої педагогічної системи, яка безпосередньо впливала б на підліткове дозвілля, часто призводить до непродуктивного його проведення. Досить часто підліткове дозвілля характеризується асоціальними проявами, носить деструктивний руйнівний характер, перевага надається розвагам та пошуку спільних збудників, здатних перебороти нудьгу (звідси й побиття випадкових перехожих, вживання алкогольних напоїв, наркотичних речовин, вчинення злочинів). Уряди окремих країн зазначають, що позашкільне оточення мало сприяє успішному навчанню в школі і не дозволяє використати здобуті знання у подальшому житті [1]. Тому зарубіжні вчені висловлюють думку про доцільність підготовки людини ще в шкільному віці до проведення свого дозвілля, до участі у любительських гуртках, які сприяють самореалізації особистості.
Важливу роль відіграє дозвілля й у юнацькому віці, стаючи пріоритетною сферою життя молодої людини, сферою її соціалізації. Увага юнаків та дівчат зосереджується на питаннях свого місця та ролі в суспільстві, міжособистісному спілкуванні, на мріях і роздумах про майбутнє. Перевага надається професійному вибору, задоволенню індивідуальних потреб та інтересів, рекреації.
Теоретичною основою сприйняття дозвілля як засобу профорієнтаційного виховання особистості стали педагогічні концепції професійного розвитку. Їх яскравим представником вважається зарубіжний вчений С’юпер Д. Однак численні зарубіжні концепції трудового виховання характеризуються суперечливими й неоднозначними поглядами на професійну підготовку підлітка.
Для ефективного та всебічного розвитку підлітка важливо органічно розвивати такі життєві сфери, як виробничу (навчальну), сімейну, дозвіллєву та спілкування. Якщо ж хоча б одна із них зазнає обмежень, людина відчуває дисгармонію, невпевненість, вона занижує самооцінку (“У мене нічого не вийде”, “Я поганий товариш”, “Я дуже погано працюю”). Важливе значення має й педагогічно цілеспрямована організація дозвілля, що дозволить ефективно використати виховний потенціал. Натомість “стихійність” дозвіллєвої діяльності призведе до примітивних і деструктивних форм проведення людиною свого вільного часу.
Тому методологічні основи педагогічної діяльності дозвіллєвих закладів зарубіжжя ґрунтуються на ненасильницькому характері педагогіки; на гуманістичних та комунікативних орієнтаціях педагогічних концепцій; на відповідності виховного процесу інтелектуальному та емоційному розвитку підлітка; на проблемному характері навчання; використанні виховних можливостей соціального оточення, дозвіллєвих об’єднань, сім’ї та школи; на використанні ігрового потенціалу.
Дозвілля володіє й потужними можливостями залучення молодої людини до самостійної освітньої підготовки. Уміння, навички та прийоми самоосвіти як цілеспрямованої, систематичної, самокерованої пізнавальної діяльності, метою якої є поглиблення освіти людини, соціально-ціннісні мотиви неперервної освіти бажано набувати у молодому віці. Дозвіллєві заняття сприяють ненав’язливому розвитку творчого мислення, вмінню критично мислити та об’єктивно сприймати інформацію, самостійно засвоювати та застосовувати на практиці нові знання. Найчастіше інтелектуальне самовдосконалення детермінується аматорськими інтересами, що реалізуються завдяки участі в гуртках творчості, прикладних ремесел, моделювання, конструювання, туризму, інших.
Для дорослої людини дозвілля відіграє передусім компенсаційну роль відповідно до тих умов (професійних, побутових, соціальних), в яких вона перебуває. Компенсаційна функція дозвілля зумовлюється бажанням людини змінити своє оточення, розширити коло знайомств, задовольнити почуття, поглибити світогляд, долучитися до нових цінностей духовної культури і виявляється у таких видах дозвілля дорослих, як колекціонування, вишивання, різьбярство, конструювання. Дорослі віддають перевагу таким дозвіллєвим заняттям, як спілкування з природою, відвідування театрів, концертних залів, участь у спортивних видах дозвіллєвої діяльності. Дозвіллєва діяльність сприяє розвитку форм неперервної освіти дорослої людини, стає чинником її самоактуалізації та самовдосконалення.
Дослідники переконують, що потреби у сфері дозвілля тісно пов’язані з освітнім рівнем людини: чим вищий освітній рівень, тим вищі й дозвіллєві потреби. Тому дозвіллєві потреби людей високого освітнього рівня характеризуються різноманітністю та цілеспрямованістю. Серед дорослого населення переважають такі види дозвіллєвої діяльності, як самоосвіта, читання, відвідування виставкових залів, театрів, музеїв, концертів, туристичні подорожі.
На рівень і характер задоволення дозвіллєвих потреб впливає соціальний статус людини. Так, представники бізнесових, банківських, промислових, політичних структур, керівники великих корпорацій та організацій мають значно менше вільного часу, ніж інші соціальні категорії населення. Тому їх дозвіллєві інтереси зорієнтовані переважно на рекреаційні види дозвіллєвої діяльності та прийнятні в їх середовищі. Дозвіллєва діяльність людини в цьому випадку є зразком її поведінки. Загалом, необхідно закцентувати на тому, що дозвіллєва діяльність та способи її реалізації виявляють світ справжніх захоплень людини, її прагнень та індивідуальних інтересів.
Людина похилого віку розкриває свої здібності та навички, беручи участь в різноманітних видах дозвіллєвої діяльності. Популярністю серед людей “золотої” пори користуються декоративно-прикладні, технічні та оздоровчі гуртки.
Важливі педагогічні завдання реалізуються й за допомогою спеціальних дозвіллєвих програм, що надають соціальну, реабілітаційну, профілактичну підтримку цій верстві населення.
Зарубіжні вчені переконані, що дозвіллєва діяльність повинна охоплювати усі верстви населення, а не вирізняти тільки окремі його категорії. Натомість педагогіка віддає перевагу дослідженню навчальної діяльності та виховання, а шкільні установи та вищі навчальні заклади працюють лише з дітьми, підлітками, студентською молоддю. Крім того, управління дозвіллєвою сферою здійснюють (і не завжди ефективно) висококваліфіковані вчителі, які можуть не бути професійними організаторами дозвілля.
Отже, формування педагогіки дозвілля як окремої галузі наукового знання соціально зумовлене і пояснюється збільшенням кількості вільного часу людини, розумінням дозвілля як основного компонента і показника якості життя суспільства, що впливає й на формування та розвиток ціннісних орієнтацій людини, її духовного світу, моральних якостей, задоволення культурних потреб у пізнанні, творчості, спілкуванні, суспільній роботі, туризмі, ігрових заняттях.
Ефективний педагогічний процес у дозвіллєвій діяльності сприяє усвідомленню об’єктивної цінності вільного часу, вмінню доцільно його використовувати, працювати в колективі, поповнюючи знання людини, формуючи критичне сприйняття власної поведінки.
Не можна забувати й про те, що соціальне середовище є сильнішим від будь-якої виховної системи. В умовах соціокультурної трансформації сучасного суспільства педагогіка дозвілля має сприяти формуванню системи цінностей, що гарантує життєві орієнтири, самовизначення людини та відповідає її індивідуальним особливостям, забезпечує адаптацію та розвиває духовну незалежність.
Дозвіллєву сферу зарубіжних країн не можна ідеалізувати, вона має свої недоліки, що негативно позначаються на організації дозвіллєвої діяльності населення. Так, у переважної більшості соціально вразливих верств населення потреба у підвищенні свого життєвого рівня значно перевищує потребу в якісному проведенні вільного часу. Тому скорочення робочого дня не означає відповідного підвищення якості дозвіллєвого обслуговування, а досить часто навпаки — стає передумовою для пошуків додаткової роботи. Посилює цю тенденцію і формування громадської думки, здійснюване під впливом засобів масової інформації, реклами, масової культури, про “життєву необхідність” підвищення матеріального рівня людини, відповідності певним стандартам способу життя. Покращання способу життя не шляхом підвищення свого культурного та духовного рівня, а поліпшення матеріального стану призводять до формування суто споживацьких поглядів на проведення свого вільного часу.
У дослідженнях багатьох зарубіжних вчених підкреслюється, що збільшення вільного часу без істотних змін у духовному житті кожної людини та в культурному житті суспільства, неминуче призводить до посилення негативних проявів у процесі дозвілля: алкоголізму, наркоманії, злочинів. Аналізуючи сучасне дозвілля, можна стверджувати, що негативною його ознакою стала зосередженість переважно на його матеріальних аспектах, на переростанні його в індустрію дозвілля, тобто прибуткову галузь суспільної діяльності. Особливо це стосується американської моделі дозвілля, що “практично лишила за межами своєї уваги педагогіку дозвілля, зорієнтовану на формування дозвіллєвої кваліфікації, на вироблення системи установок, умінь та навичок раціонального проведення часу” [6, C. 80].
Відносність збільшення вільного часу посилюється й такими недоліками, як пасивність та невибагливість значної частини населення у виборі для себе дозвіллєвих занять, відсутність культури дозвілля, невідповідність його кількісних характеристик якісним, а поряд з цим — відсутність державної системи впливу на ефективне проведення вільного часу.
Тому проблеми педагогіки дозвілля, незважаючи на її специфічність, слід розглядати в контексті тих загальних змін, що відбуваються в конкретній державі. Основні принципи та функції педагогіки дозвілля реалізуються різноманітними соціальними та культурними інститутами: релігійними організаціями, навчальними закладами, сім’єю, соціальними службами, громадськими об’єднаннями. Однак лише цілеспрямований педагогічний вплив дозвіллєвої діяльності посилить позитивний вплив дозвілля на сімейне мікросередовище, соціальне оточення людини, її професійно-трудову діяльність, громадську роботу, створить сприятливі умови для самовизначення, саморозвитку, самореалізації особистості, збагачення та поступового розвитку суспільства.
Висновки:
Педагогіка дозвілля зорієнтована на соціальний розвиток особистості, визначає методи доцільного використання вільного часу людини, оптимізує соціальну детермінацію становлення та формування особистості. Педагогіка дозвілля розкриває закономірності складного й багатогранного дозвіллєвого процесу, в якому індивіду відводиться активна роль і визначається вченими як одна з наук про людину, про виховання та розвиток особистості у вільний час.
Результативність дозвіллєвої діяльності залежить від культури та морального розвитку людини і є основним чинником становлення, формування та розвитку особистості. Невміле або неорганізоване використання людиною свого дозвілля призводить до виникнення різноманітних проблем: асоціальної поведінки, відсутності вільного часу, перешкоджає процесу самореалізації та саморозвитку особистості.
Педагогіка дозвілля проникає у всі, без винятку, сфери суспільного життя. Дозвіллєвий потенціал використовується для вирішення багатьох життєвих проблем – від комунікативної культури до соціальної стабільності — з представниками різних соціально-демографічних угруповань. В сучасному суспільстві не справджується положення про те, що формування особистості – це справа лише педагогічних закладів. Настійним завданням сьогодення є розвиток дозвіллєвих центрів, які охопили б своєю увагою різні вікові категорії населення, різні суспільні структури (сім’ю, вулицю, любительські об’єднання, підліткові групи).
Зміст виховання особистості у дозвіллєвій сфері залежить від орієнтації людини у вільний час. На характер проведення людиною свого часу впливає багато чинників, найголовнішими серед них є соціальне становище, вік людини, національні традиції. Серед визначальних мотивів дозвіллєвої діяльності – психічний та фізіологічний стан, ціннісні орієнтації, притаманні людям конкретного вікового періоду.
Література
- A Nation Prepared: Teachers for the 21 Century. Washington D.C.: Carnegy Forum on Education and the Economy. 1986.
- Higgins Ann. Teaching as a Moral Activity: Listening to teachers in Russia and United States // Journal of Moral Education. — 1995. — Vol. 24. – № 2.
- Spry I. Leisure and Human Nature. — Philadelphia, 1987.
- Борытко Н.М. Досуг как сфера воспитания // Культура. Искусство. Образование: проблемы, перспективы развития: Материалы международной научно-практич. конф. — Смоленск: СГИИБ, 1998.
- Дюмазедьє Ж. Культурная революция в организации досуга // Культурно-просветительная работа. Любительская деятельность в сфере досуга. — М., 1989. — Вып. 12.
- Кротова Ю.Н. Становление и развитие педагогики досуга в США и Великобритании: Дисс. … д-ра пед.наук. — СПб., 1994.