Як радив Плутарх, говорити треба “або якомога коротше, або якомога приємніше”. Відомо, що говорити зрозуміло і просто нелегко. Спробуємо розібратися, що дозволяє досягнути цього.
Композиційно промова складається з трьох основних і восьми складових частин, розташованих у визначеному порядку. Компонувати їх можна по-різному, залежно від обсягу промови, висновків тощо.
Перший етап промови це – налагодження контакту з аудиторією. Найкращий початок – зацікавити слухачів цікавим прикладом, дотепною фразою, що мають відношення до теми виступу.
У попередніх розділах визначалася роль невербальних засобів у діловому спілкуванні. Розглянемо інші чинники та комунікативні об’єкти.
Першими фразами вдалося привернути увагу, навіть заінтригувати слухачів, проте надалі необхідно, щоб вони зрозуміли необхідність інформації, усвідомили проблему, що розглядається. Мета промови має бути зрозумілою, тоді слухачі будуть стежити і за її викладом. Під час виступу допоможуть наступні комунікативні засоби:
Візуальне сприйняття. Перше враження про доповідача складається на підставі його зовнішнього вигляду. Приваблива зовнішність, елегантна манера спілкуватися, доброзичливий відкритий погляд – усе це впливає на людей.
Перші фрази. Потрібно мати словесні заготовки – набір початкових фраз, які зорієнтовані на ті соціально-психологічні групи слухачів, що переважають в аудиторії. Головний критерій – цікава інформація, що міститься у перших фразах.
Паузи. Цей прийом є корисним у багатьох відношеннях: полегшує дихання; дає можливість продумати наступну фразу або перейти до іншої думки; акцентує увагу слухачів; дає можливість виділити певний момент тощо.
Художня виразність. Передбачає вмінням грамотно будувати речення, використовувати багатство мовних засобів.
Ефект релаксації. Мета його – зняти емоційне напруження. Класичний прийом – гумор. Завдяки вдалому жарту створюється природна пауза для відпочинку.
Загальну частину промови слід присвятити обґрунтуванню головної думки. Викладати свою позицію слід відверто, замовчування будь-чого насторожує слухачів і викликає недовіру. Чим нижчий рівень підготовки аудиторії, тим більше уваги слід приділити прикладам, використовувати наочні засоби.
“Слухати на нашій мові означає бачити те, про що говорять, а говорити — значить малювати зорові образи, — писав К.С. Станіславський. – Природа улаштована так, що ми під час словесного спілкування з іншими спочатку бачимо внутрішнім поглядом те, про що йде мова, а потім уже говоримо про побачене. Якщо ж ми слухаємо інших, то спочатку сприймаємо вухом те, що нам говорять, а потім бачимо оком почуте” [20, 266].
Завершуючи промову, необхідно підсумувати сказане, повторити основну ідею, наголосити на тих моментах, що зацікавили слухачів. Закінчити промову слід зверненням.
Лі Якокка, один із відомих представників ділового світу, писав у книзі “Кар’єра менеджера”:
“…Треба навчитися думати, стоячи перед слухачами. Ви добре знаєте предмет вашого виступу, але повинні пам’ятати, що аудиторія може виявитися недостатньо уважною. Тому починайте свою промову з повідомлення про те, що ви маєте намір сказати. Потім скажіть саме це.
На закінчення повторіть те, що ви вже сказали. Я ніколи не відступав від цього правила”. [87, 36].