Уміння виступати одне із важливих умінь тих, хто працює у сфері бізнесу: менеджерів, маркетологів тощо.
Перед будь-якою людиною, яка готується виступати привселюдно, неминуче постає низка питань:
Для кого я буду говорити?
Що хочу сказати? Навіщо?
Як сказати вірно?
Як сказати зрозуміло?
Як сказати цікаво?
Як сказати переконливо?
Наука, що допомагає знайти відповіді на ці питання, називається риторикою.
Це наука про закони розташування і вираження думок засобами мови. “Цариця душ”, “княгиня мистецтв”, так називав риторику Феофан Прокопович.
Риторика має глибоке коріння. У міфах різних народів і культур відтворюється художньо-образне уявлення про роль усного слова.
У творах Платона ми знаходимо опис сили і могутності оратора. Цицерон відзначав роль ораторського мистецтва у формуванні людини.
Видатні оратори минулого – Аристотель, Цицерон, Демосфен та інші, пояснювали ораторське обдарування наявністю дару мислення. Тому справжній ораторський талант виявлявся в умінні оратора оволодіти розумом, волею та почуттями слухачів.
Як наука риторика існує тисячі років. Вона була жанром літератури, наукою та мистецтвом усного мовлення.
Думки Арістотеля, Цицерона, Платона, Демосфена, Володимира Мономаха, Ф. Прокоповича, М. Ломоносова, Г. Кониського та інших мислителів мають велике значення й сьогодні, коли риторика починає відроджуватися, а публічне мовлення стає важливим засобом спілкування між людьми.
Основні розділи сучасної риторики:
♦ Соціально-політична (політичні доповіді, промови).
♦ Ділова (доповіді на нарадах, зборах).
♦ Судова (промови адвокатів, прокурорів).
♦ Церковна.
♦ Академічна (наукові доповіді).
♦ Торгова (реклама) тощо.
Кожному виду притаманні свої закони, особливості побудови, однак будь-яка публічна промова ґрунтується на загальних засадах. Вона являє собою складаний процес емоційно-інтелектуальної творчості. Гарний оратор – це й автор, і режисер, і виконавець промови.
У класичних риториках обов’язком ритора було:
♦ Знайти, що сказати.
♦ Знайдене розташувати один за одним.
♦ Втілити у відповідну словесну форму.
♦ Запам’ятати.
♦ Виголосити промову.
“Будь-яка промова повинна бути побудована, немов жива істота, у неї має бути тіло з головою і ногами, причому тулуб і кінцівки повинні підходити одна одній і відповідати цілому” (Платон).
На думку Демокріта, “ні мистецтво, ні мудрість не можуть бути досягнуті, якщо їм не навчатися”. Споконвіку вчать і майстерності публічного виступу.
Уміння виступати необхідне і для бізнесменів.Ефективність виступу – це не лише логіка, милозвучність мови тощо. Успіх виступу визначається ще на етапі підготовки.Особливу увагу слід приділяти вибору теми виступу:Тема має бути цікавою, важливою для тих, до кого звернена промова.Слід обирати лише таку тему, якою автор володіє досконало, на якій дійсно розуміється краще за інших.Тема повинна бути чіткою, по можливості конкретною, предметною, не занадто широкою.Автор повинен усвідомлювати свою мету та підпорядковувати їй зміст та будову промови. (Слід враховувати, що існує шість видів промов: розважальна; пізнавальна; та, що надихає, вимагає вирішення, закликає до дії, переконує).Тема та її проблеми завжди матимуть більший успіх, якщо передбачають боротьбу поглядів, полеміку, різні точки зору.Дуже важливо сформулювати тему яскраво, образно і однією фразою.
Промови можуть бути:
♦ Написані та завчені напам’ять.
♦ Написані та прочитані з рукопису.
♦ Виголошені експромтом.
♦ Попередньо підготовлені та виголошені, проте не записані.
Заучування напам’ять застосовують для читання лекцій,
виголошення проповіді, при обставинах, що мають офіційний характер, та коли оратор має на це час.
Читання з рукопису використовують під час виступів на радіо, наукових конференціях, офіційних зустрічах.
Імпровізована промова виголошується здебільшого на зборах, ділових зустрічах.
Промова, не записана цілком, але попередньо підготовлена найчастіше використовується під час занять.
Кожний тип промови має свої переваги і недоліки.
Запам’ятовування промови потребує ретельного її упорядкування, написана промова не завжди підходить для усного викладу. Точно повторити завчений текст дуже складно, а паузи, що виникають, відволікають увагу аудиторії.
Єдиною перевагою промови, що зачитується є те, що вона певним чином звільняє промовця від напруження перед виступом, однак така промова не дозволяє досягти безпосереднього контакту з аудиторією. Таку промову слід використовувати для тренування, навчання промовницькій майстерності.
Імпровізація часто сприяє, особливо у самовпевнених і жвавих студентів, бажанню замінити ретельну підготовку спонтанним виступом. Але з іншого боку вона привчає думати.
Промови, що складаються заздалегідь, вчать оратора викладати свої ідеї, враховуючи вимоги усного викладу, дозволяють налагоджувати ефективне спілкування з аудиторією.
Одним із варіантів підготовки до виступу може бути складання тез або плану, виділення ключових слів. Це допоможе систематизувати усний виклад, не забути під час промови про важливі моменти.