Суперечка – це словесне змагання між двома або кількома сторонами, під час якого кожна зі сторін відстоює своє розуміння обговорюваного питання та спростовує думку опонента.
Досягнення результату в суперечці йде шляхом подолання перешкод, опору. Проте отриманий результат несе у собі не тільки негативне, але й позитивне начало. Згадаймо відомий латинський вислів “Через терні до зірок”.
Мистецтво ведення суперечки завжди цікавило мислителів. Ще у Давній Греції побутував афоризмом “У суперечці народжується істина”. Цей вислів знають усі, але не всім відомо, що великий Ґете виправив мудреців, зазначивши: “Між двома протилежними думками лежить не істина, а проблема”.
Майстерність суперечки, мистецтво вести полеміку, користуючись при цьому прийомами, які розраховані на перемогу опонента, так звана “евристика” у найбільш класичному вигляді оформилася у V ст. до н.е.
Першим теоретиком суперечки вважають грецького філософа, голову античних зборів, Протагора (V ст. до н.е.), який виголосив постулат: “Людина є міра всіх речей”. У трактаті “Мистецтво сперечатися”, він описав суперечку як діалог двох співрозмовників, які захищають протилежні погляди. У стародавніх Афінах незмінною популярністю користувалися диспути на майданах, які улаштовував Протагор.
Античні філософи-софісти висунули вчення про всезагальну відносність, про те, що стосовно кожного явища можна висловити дві протилежні думки, що людина є міра всіх речей.
Значного розвитку у Давній Греції набуло і судове красномовство, яке усвідомлювалось як словесне змагання і зазвичай збирало великі аудиторії.
Грецький філософ Сократ проводив своєрідні бесіди, під час яких його учні повинні були вирішувати запропоновані вчителем задачі.
До наших часів дійшли праці Арістотеля, в яких викладені його думки про словесну боротьбу – “мистецтво переконання та викриття”. Він розглядав полеміку у взаємозв’язку з риторикою, естетикою та діалектикою.
Важливе значення відводилося теорії та практиці публічної суперечки у Давній Індії. У наукових трактатах, присвячених мистецтву суперечки, особливе місце займав етичний бік публічних словесних змагань. З Індії дійшло до нас важливе правило, яке допомагає уникнути пустих суперечок: “Спочатку з’ясуй позицію опонента, а потім вступай у суперечку”. Давньоіндійські логіки високо цінували такі риси учасників суперечки, як вміння знайти помилки у міркуваннях опонента, здатність зрозуміти висловлене ним, зберігати присутність духу, не дратуватися, не ображатися, не допускати грубощів: “Не можна виходити з себе, навіть коли маєш рацію”.
У Давньому Китаї були розроблені теорії, методи та психологічні аспекти суперечки.
Середні віки поєднали грецьку філософію з вченням “батьків церкви” – Туртулліана, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста. Відомий вислів: “Credo guia absurdum est” – “Вірую, бо безглуздо” був донедавна символом віри та гаслом католицизму. В цей час виникає схоластична філософія, що ґрунтується на текстах Святого Письма. Відповідним чином велася і так звана схоластична суперечка (наприклад, скільки ангелів поміститься на вістрі голки).
На Русі у середні віки (XI – XV ст.) зароджується унікальна форма народної демократії – віче. Державні, соціальні проблеми вирішувалися шляхом демократичної суперечки – діалогу.
Після середньовіччя, з його схоластичними суперечками, в епоху Відродження виникає мистецтво суперечки, пов’язане з гострими життєвими проблеми.
Спроби узагальнити теоретичні основи та практичні прийоми суперечки здійснювались і у Новий час. У 1820 р. вийшла у світ книга А. Шопенгауера “Евристика, або мистецтво сперечатися”.
Чимало порад щодо техніки суперечки знаходимо в роботах німецького логіка та математика П. Лоренца, голландського логіка Е. Бета, російського професора С.І. Поварніна тощо.
У сучасних умовах суперечка стає методом спілкування бізнесменів, тому необхідно володіти її прийомами. Досвід свідчить, що ефективна та суперечка, яка вносить ясність в обговорюване питання, підводить до істини. Особливо слід стежити за тим, щоб суперечка не перетворилася на самоціль, коли увага зосереджена на тому, аби вийти переможцем будь за що. Такі суперечки перетворюються в лайку, плітки тощо, все зводиться до негативної характеристики опонента, до образливих епітетів.
Перебудова і особливо пострадянський період, при всіх його недоліках, відкрили шлях свободі слова, плюралізму думок. З’явилася можливість ведення діалогу, спору у різних сферах суспільного життя, зокрема для вирішення складних проблем бізнесу.