У могутній Римській імперії (між 74 — 64 pp. до н.е.) жив наближений до імператора Августа Гай Меценат. Він ніколи не займав державних посад, проте був відомий своїм впливом на літературне життя Риму. Великі поети – Горацій, Вергілій, Проперцій – пишалися дружбою з ним. Ім’я Мецената, покровителя діячів науки та мистецтва, стало загальним. Послідовників Мецената почали називати меценатами.
Вищим смислом меценатства визнавалося покровительство людині. Справжня благодійність нічого не вимагає натомість. Це навіть не вчинок, а стан душі людини, показник її моральності.
Меценатство має глибоке коріння та є частиною загальної культури в багатьох країнах, зокрема в Україні.
У сучасних умовах благодійна діяльність набула широкого розповсюдження серед представників сфери бізнесу. У розвинених країнах державні органи, усвідомивши благотворний вплив цієї діяльності, усіляко її заохочують.
В Україні меценатство та благодійність особливо активно почали розвиватися наприкінці XIX – поч. XX ст. Підприємці, що мали великі фінансові кошти, почали використовувати їх не тільки для розвитку своєї справи, але й на благодійність, розвиток культури. Ця форма суспільної діяльності стала унікальним явищем. Ф.Шаляпін щодо цього зазначив:
“Об´їздивши майже увесь світ, побувавши у будинках найбагатших європейців та американців, повинен сказати, що такого розмаху ніде не бачив. І вважаю, що й уявити цей розмах європейці не можуть “.
В Україні меценатством особливо славилися кияни. Про Київ кін. XIX – поч. XX ст. говорили, що в Російській імперії немає такого міста, де меценатство було так розвинене. Тут діяло близько ста різних товариств, які допомогами малозабезпеченим прошаркам населення, підтримували освіту, охорону здоров’я. Широкого розповсюдження набули іменні стипендії для підтримки обдарованих, але незаможних учнів. Усім була відома благодійна та меценатська діяльність братів Миколи та Федора Терещенків та членів їхньої родин, а також Г.Галагана, М. Дегтярьова, братів Бродських, родин Попових та Зайцевих, Богдана та Варвари Хоменків та інших заможних киян [43, 40].
І досі стоять будинки, збудовані на кошти цих людей. Нині в них знаходяться медичні, наукові, культурно-просвітницькі заклади. Так, в особняках, що належали великій родині Терещенків тепер розміщені Музей Т.Г. Шевченка, Музей російського мистецтва, Музей Західного та Східного мистецтва, наукова медична бібліотека. Відомий Бессарабський ринок побудований на гроші, які заповів місту Лазарь Бродський. Завдяки приватній ініціативі київських підприємців з’явилися Політехнічний інститут, Троїцький народний дім Спілки грамотності (Театр оперети) тощо.
У ті часи благодійність та меценатство приватних осіб всіляко заохочувалося та підтримувалося владою. Великі благодійні внески давали підставу для отримання високих посад, а у виключних випадках – навіть дворянства. Приклад купецької родини Терещенків є підтвердженням цього. Брати Микола та Федір були обрані почесними громадянами Києва, перший став таємним радником (цей чин прирівнювався до звання генерал-лейтенанта), другий – дійсним статським радником, а їх батько Артемій Якович отримав звання потомственого дворянина.
Традиції меценатства поступово відроджуються в сучасному українському суспільстві. Благодійність від разових акцій перетворюється у традицію.
Хоча благодійність та меценатство не може вирішити економічні та соціальні проблеми суспільства, більшість підприємців починає розуміти необхідність цієї діяльності.
Найбільшими меценатами в Україні є Національний фонд соціального захисту матері та дитини “Україна – дітям”, великі фінансові організації і, перш за все, комерційні банки. Ними накопичено досвід щодо вибору пріоритетних напрямків, коли враховується специфіка роботи банку, інтереси тих прошарків населення, які є традиційними або потенційними клієнтами. Меценатська діяльність стає все більш адресною. Здебільшого укладається договір, за яким сторона, якій надається фінансова підтримка, має прорекламувати банк (шляхом розміщення емблеми банку, згадування у пресі тощо).
У деякому протиріччі з адресністю допомоги перебуває фінансування благодійних фондів, діяльність яких дедалі складніше проконтролювати. Тому більшість банків відмовляються від цих послуг.
Організатором меценатських починань в Україні є Національний банк (НБУ). Він взяв участь у відновленні Михайлівського Златоверхого монастиря та Успенського Собору Києво-Печерської лаври, пам’ятника О.Гончару, проводить благодійні акції тощо.
Значні суми на благодійну діяльність виділяють колективи “Промінвестбанку”, банків “Аваль”, “Градобанк”, Першого українського міжнародного банку (ПУМБ, м. Донецьк), “Кредит-банку” (м. Дніпропетровськ) тощо.
Наприклад, ПУМБ з 1994 р. є генеральним спонсором Міжнародного конкурсу ім. С.Лифаря у Києві, фінансує чудовий фестиваль “Зірки світового балету”, організовує благодійні концерти у фонд допомоги Донецькому дитячому центру онкологічних захворювань.
“Градобанк” протягом багатьох років підтримує українських художників [60, 48-40].
Національний фонд “Україна – дітям”, почесним президентом якого є Л.Кучма, безумовно є найавторитетнішим благодійним фондом України. Він проводить разом із концерном “Орлан” всеукраїнські акції “Допоможемо дітям”, адресно розподіляє серед дитячих будинків, шкіл-інтернатів, лікарень медикаменти, продукти харчування, одяг, взуття, електронну техніку, автотранспорт, організовує концерти, художні виставки. Надання допомоги знедоленим дітям, співробітники фонду вважають важливим фактором на складному шляху просування України до цивілізованого та економічно розвиненого суспільства.
Стислий огляд розділу
- Керівник перебуває у центрі уваги, його впізнають, про нього говорять усі, з нього беруть приклад. Не випадково американці кажуть, що краще витратити десять тисяч доларів на пошуки досвідченого, вихованого менеджера, який вміє працювати з людьми, аніж потім втратити сто тисяч доларів через поганого керівника, який не може налагодити нормальні стосунки з працівниками та клієнтами. Керівник не повинен виявляти особистих симпатій чи антипатій, провокувати ситуації, що можуть призвести до міжособистісних конфліктів. Керівник не повинен припускатися грубощів, принижувати гідність підлеглого. Він має бути готовим використовувати етичні норми та правила етикету залежно від конкретної ситуації.
- Етичні норми регулюють усі процеси функціонування колективу: від прийняття на роботу, вирішення конфліктної ситуацію до звільнення з роботи.
- Найманий працівник повинен вміти не тільки поводити себе, керуючись правилами службового етикету, але мати такі якості, як чесність і відповідальність, вміти зберігати секрети організації. Пам’ятайте, що зловживання алкоголем, хабарництво, здирництво це те, що заважає отримати роботу. Слід відрізняти хабарі від подарунків, вміти скласти резюме і знати, як поводити себе на співбесіді (інтерв’ю).
- Підприємець зможе досягти успіху в бізнесі, якщо буде керуватися правилами гри”, що притаманні цивілізованому бізнесу, нормами “чесної конкуренції”. Слід пам’ятати, що авторитет і чесне ім’я в бізнесі це 50% успіху і стабільної діяльності.