Етикет як і будь-яке явище має свою історію, в якій відображається його становлення та розвиток.
У США було створено Інститут етикету (1946). Його заснувала Е.Поуст – “перша дама етикету”, як її називають. Метою створення інституту було: збереження традицій, вивчення історії розвитку етикету, вироблення нових форм поведінки та поширення їх у суспільстві. Е.Поуст та її колеги і послідовники зробили вагомий внесок у розвиток етикету не тільки у США, а і за їх межами.
Термін “етикет” з’явився у XVIII ст. у Франції за часів правління короля Людовіка XIV. У буквальному перекладі з французької (l’etiguette) – це ярлик, церемоніал, норма поведінки.
Існує така історія. На одному з розкішних та вишуканих прийомів, які так любив улаштовувати король, всі запрошені отримали картки з цупкого паперу – етикетки, де були перераховані правила поведінки. Відтоді правила поведінки отримали назву етикет. Однак, правила поведінки склалися задовго до XVIII ст. Наприклад, у Давньому Єгипті існувала “Інструкція з поведінки”, написана приблизно 2350 р. до н.е.
Великий мислитель Давнього Китаю Конфуцій (551-479 р. до н.е.) ввів таке поняття як мі-етикет і відводив йому особливу роль у формуванні гармонійних стосунків між людьми як регулятора поведінки в різних життєвих ситуаціях.
Гідна поведінка людини високо цінувалась і в античному світі. Давньогрецький філософ Арістотель (І ст. до н.е.) визначав, що гідна поведінка буває трьох видів: “Перший вид – звертання: як звертаються до тих, кого зустрінуть і вітають їх, подаючи руку. Другий – коли приходять на допомогу всякому злиденному. І нарешті, третій вид, коли бувають гостинними господарями”. У творах давньоримського мислителя Овідія можна зустріти застереження стосовно того, що слід, а чого не слід робити. Наприклад, за столом не слід дуже жадібно їсти і багато пити.
Прикладом гідної поведінки, є поведінка Юлія Цезаря. Якось на обід господар подав старе масло замість свіжого, решта гостей відмовлялася його їсти, лише один Юлій Цезарь їв його більше ніж завжди, щоб не виказати того, що він докоряє господарю в недбайливості або нечемності.
У Стародавній Русі на початку XII ст. було широко відоме “Поученіє” князя Володимира Мономаха. В ньому викладені норми, яких треба було додержуватися дітям князів та дружинників: “При літніх мовчати, мудрих слухати, літнім коритися, з рівними собі і молодшими в любові бути…”
Як детально розроблена нормативна система етикет виник в епоху середньовіччя, в епоху становлення монархічних держав, в осередку феодалів. Однією з перших збірок правил гарного тону вважають книгу Альфонса “Дисципліна клерікаліс” (Іспанія, 1204 p.).
У рицарів, наприклад, існував свій кодекс честі зі своєрідними ритуалами, символами, атрибутикою. Деталі одягу, особливо головні убори, відображали соціальний статус, ранг людини. Навіть серед бою рицар мав дбати про свою честь. Йому заборонялося завдавати удару супротивнику у спину, вбивати неозброєного. Рицар зобов’язаний був піклуватися про слабких, виявляти щедрість. А про вишукане ставлення до жінки навіть складали легенди. Проте слід зазначити, що з людьми, які не належали до рицарського прошарку, вони були пихатими і брутальними.
Дуже жорсткими і суворими були вимоги щодо поведінки при дворах монархів. Порушення вимог придворного етикету впливало не тільки на кар’єру, але й загрожувало життю.
Етикет став настільки складною, деталізованою системою, що з’явилося ціле коло людей, які забезпечували дотримання вимог етикету: церемоніймейстери відповідали за дотримання правил поведінки при дворі, багаточисленні гувернери та вчителі навчали дітей дворян і заможних мешканців міст вишуканим манерам.
Видавалися відповідні книжки з питань політесу. Наприклад у “Галатео, або Книзі гарних манер” (Італія, 1558) наводиться наступне: “Кожен повинен одягатися відповідно своєму віку та стану у суспільстві… за столом ніколи не витирай брудні пальці скатертиною… людина не повинна вихвалятися своїм походженням, заможністю, а також своїм розумом…говорити треба спокійно, з гідністю, так щоб вас розуміли; людина… повинна все робити красиво, витончено, бути люб’язною”.
Із розвитком буржуазних відносин роль етикету дещо змінилась. Мислителі-раціоналісти Нового часу розглядали його перш за все як засіб стримування бурхливих емоцій, проявів сильного збудження. Для вихованої людини обов’язковим було мати “елегантну незворушність”.
Прагматичні буржуа згодом відкинули ті елементи середньовічного етикету, які були несумісні з діловими, комерційними відносинами. Так, наприклад, кодекс честі дворянина зобов’язував його платити тільки карткові борги (він вважався “боргом честі”), а на всі інші можна було не звертати уваги. Проте, коли дворянство почало займатися комерцією, своєчасна сплата будь-яких боргів, стала питанням честі так само, як і необхідність рахуватися з оточуючими, поважати їхні смаки та інтереси. Етикет Нового часу склав основу сучасного етикету, поєднав “купецьку солідність із рицарською честю”.
Велике значення надавалося зовнішньому вигляду та світським манерам. Був поширений такий вираз – “comme il faut”. Бути “комільфо” (франц. comme il faut – як треба) значило виконувати все відповідно до етикету, починаючи від зовнішнього вигляду, манери одягатись і спілкуватися.
Вишукані правила поведінки, звісно, могли процвітати тільки на засадах матеріального добробуту, точніше багатства та розкошів.
Дворянський етикет переймали купці, заможні міщани і він набував спотворених форм. Так, наприклад, права жінки довгий час нехтувались,у родині і суспільстві проголошувалась влада чоловіка, який мав необмежені права щодо жінки та своїх дітей.
Жінці заборонялось їздити на велосипеді. Вважалося порушенням гарного тону (моветоном), коли молода жінка виходила на прогулянку із собакою, тому, що навіть вихований тер’єр міг поставити жінку у незручне становище. На перший погляд всі ці заборони здаються кумедними, однак це прикмети часу і моралі. Вони зайвий раз засвідчують, що певному періоду розвитку суспільства відповідали свої критерії порядності, чемності і гідності.
Доведені інколи до абсурду світські манери збільшували прірву між заможним прошарком суспільства та біднотою. Ненависть до експлуататорського класу після революції 1917 р. призвела до появи так званого “нігілізму”. Частина населення, головним чином пролетарі, відкидали всі існуючі правила етикету. Зникали вікові, прошаркові дистанції, дистанції між статями, це призвело до панібратства. Прямота без коректності оберталася хамством, брутальністю. Нехтування зовнішнім виглядом, зневажливе ставлення до моди породжувало неохайність. Пам’ятаєте слова Шарікова з “Собачого серця” М.Булгакова: “Ось, все у вас як на параді… серветку – туди, краватку – сюди, та “пробачте”, та “будь ласка-мерсі”, а так щоб по справжньому, це ні. Мучите самі себе, як при царському режимі”.
Знадобилося не одне десятиліття, щоб зробити переоцінку цінностей, і порядні манери перестали сприйматись як чужі моральні категорії.
Історія зберігає не стільки людську глупоту, скільки приклади високих надбань людського генія, не стільки мішуру звичаїв і забобонів, скільки вагомі і значимі гуманні моральні норми людських відносин. Із часом зникає прошарковий етикет, але залишаються універсальні норми поведінки – чемність, тактовність, порядність, які роблять відносини між людьми шляхетними та продуктивними.
Нині, коли ми увійшли у XXI ст., коли йде процес відродження української нації, – це набуло особливої актуальності.
Чому не запозичити те краще, що вже пройшло перевірку часом. Наприклад, стародавній звичай шанування жінки, прародительниці. У давні часи, в різних країнах їм дарували квіти, фрукти як символ краси і родючості. Свою історію має і церемонія вручення подарунків: у прадавні часи дарунок був ознакою довіри.
Ці запозичення дають можливість без особливих зусиль користуватись вже готовими зразками поведінки у різних ситуаціях і на різних рівнях спілкування.
Етикет – це мовчазна мова, завдяки якій можна багато сказати і побачити.
По тому, як людина поводиться, як входить, вітається, сидить, їсть, як говорить судять про рівень її культури, освіти, про ділові і моральні якості. Слушно це чи ні, але від цього зазвичай залежить прийняття важливих рішень як в особистому житті, так і в бізнесі. Отже, від того, як ми поводимося, як вміємо себе подати залежить наш успіх.