Розділ 4. Періоди дитячого віку

В процесі індивідуального розвитку організм дитини проходить певні етапи становлення та формування окремих органів і систем організму. При цьому відбувається поступове вдосконалення адаптивних реакцій організму, що розвивається. І незважаючи на те, що індивідуальний розвиток являє собою безперервний процес, кожна дитина проходить через певні, спільні для всіх, етапи розвитку. Окремі етапи розвитку дитини характеризуються різною швидкістю росту, ступенем зрілості та особливостями функціонування органів і систем, специфікою взаємодії організму з зовнішнім середовищем. Інтенсивність росту й розвитку залежить від віку дитини. Максимальний темп росту відмічають в антенатальному періоді та ранньому дитячому віці, потім швидкість росту сповільнюється, однак ці процеси минають нерівномірно. Кожному віковому періоду властива певна швидкість росту, зумовлена морфофункціональними особливостями. Саме гетерогенний характер онтогенезу, а також індивідуальні темпи дозрівання окремих фізіологічних систем створюють передумови для необхідності конкретної характеристики окремих етапів розвитку дитини та визначення меж зміни одного етапу іншим, необхідності періодизації процесу індивідуального розвитку.

По осі ординат досягнута величина ознаки виражена у відсотках до загального приросту від народження до зрілості (20 років), тому величина ознаки в 20-річному віці відповідає 100%.

В практичній педіатрії важливо виробити диференційований підхід до дітей залежно від етапу індивідуального розвитку. Оскільки для кожного вікового етапу характерні певні особливості, то, виходячи з них, слід вирішувати питання догляду, харчування, виховання, проведення заходів щодо специфічної та неспецифічної профілактики захворювань, які найчастіше зустрічаються.

Проблема періодизації процесу індивідуального розвитку внаслідок своєї великої соціальної та медичної значущості давно привертає пильну увагу педіатрів, соціологів, психологів та педагогів. Була запропонована і пропонується велика кількість різних класифікацій періодів дитячого віку. Одна з перших класифікацій періодів дитячого віку була запропонована Степаном Хомичем Хотовицьким (1796-1885) в 1847 році та наведена у першому російському керівництві з педіатрії «Педиятрике». В основу цієї періодизації проф. С.Х.Хотовицький поклав розвиток зубів. Він писав: «По главнейшим развитиям, детскому возрасту человека свойственным, разделяется этот возраст на три периода, довольно явственно обозначенные самой натурою.

Первый период детства, или младенчество, продолжается от рождения младенца до первого прорезывания зубов, или до 30-40 недель после рождения его.

Второй период детства, или собственно детство, простирается от первого прорезывания зубов до наступления перемены их, или до 7-8 года после рождения человека.

Третий период детства, или отрочество, продолжается от наступления перемены зубов до перехода детства человека в возмужалость, или 14-16 лет после рождения его».

Нині в нашій країні використовується дещо видозмінена схема періодизації дитячого віку, запропонована професором Гундобіним Н.П., який 1906 році видав капітальну працю «Особливості дитячого організму», в якій підсумовано численні дані щодо анатомо-гістологічних та фізіологічних особливостей дитячого організму, що складають ключ до розуміння своєрідності захворювань в дитячому віці. У цій праці була викладена схема періодизації дитячого віку. В її основу покладено підрозподілення усього дитинства на окремі періоди, які відрізняються певним чином анатомо-фізіологічними особливостями, реактивністю, переважною активністю ендокринних залоз залежно від віку. Згідно зі схемою періодизації дитячого віку виділяють:

А. Внутрішньоутробний етап (тривалість 270-280 днів):

а) фаза ембріонального розвитку (до 2 міс.);

б) фаза плацентарного розвитку (від 3-го міс. до народження).

Б. Позаутробний етап (від моменту народження до 17-18 років):

а) період новонародженості (від 0 до 3-4 тижнів);

б) період грудного віку (від 1 міс. до 1 року);

в) період молочних зубів (від 1 до 7 років):

— передцошкільний вік (від 1 до 3 років),

— дошкільний період (від 4 до 6-7 років);

г) період отроцтва (від 6-7 до 12 років);

д) період статевого дозрівання — пубертатний (від 13 до 15-16,17-18 років).

Як зазначалося, кожен з цих періодів має дуже окреслені характеристики

та відмінні особливості.

Внутрішньоутробний етап індивідуального розвитку становить період від моменту зачаття до народження дитини. Його тривалість в середньому складає 270 днів, починаючи рахунок з першого дня останнього менструального циклу у жінки. У фазі ембріонального, розвитку, що триває від утворення зиготи до 2 місяців, формуються зовнішні частини тіла та внутрішні органи. У фазі плацентарного розвитку, що триває від 3-го місяця до народження дитини, . відбувається тканинне диференціювання органів плода.

— Внутрішньоутробний етап індивідуального розвитку характеризується виключно швидким ростом та інтенсивним наростанням маси плода. Зріст дитини за 270-280 днів збільшується на 50 і навіть більше сантиметрів, а його маса збільшується за цей же період в середньому на 3,5-4 кг. Підраховано, що за час вагітності довжина плода збільшується приблизно в 5000 разів, а маса приблизно в 6-10 разів. Розрахунки показують, що якби з такою інтенсивністю продовжувалося накопичення маси тіла і після народження, то маса тіла дорослої людини перевищила б у кілька разів масу Землі. Крім того, у цьому періоді живлення плода відбувається за рахунок надходження необхідних речовин з материнського організму, серед залоз внутрішньої секреції переважає функціональна активність щитовидної залози.

Зазначені особливості мають важливе практичне значення. Насамперед, вони висувають важливі завдання щодо антенатальної охорони плода. Оскільки живлення дитини здійснюється за рахунок материнського організму, то різні шкідливі впливи на організм матері можуть призводити до розвитку вад внутрішньоутробного розвитку, гіпо- чи дисплазії органів і тканин. Крім того, плід, що розвивається, є дуже чутливим до тератогенних факторів. Внаслідок впливу тератогенних факторів (екзогенних — фактори шкідливого виробництва, паління, алкоголь тощо; ендогенних — мутантні гени, хромосомні аберації) у фазі ембріонального розвитку, коли відбувається закладка й органогенез майже всіх внутрішніх органів, виникають ембріопатії. Вони являють собою найбільш грубі анатомічні та диспластичні вади розвитку. Причому, чутливість різних органів і систем до тератогенних факторів є різною у певні періоди ембріогенезу (рис. 4). Вік плода чи термін вагітності від 3 до 7 тижнів, тобто в ембріональній фазі, прийнято вважати критичним періодом розвитку (табл. 4). В цей період можуть виникати тяжкі вади розвитку, несумісні з життям (аборт, мертвонародження тощо).

Затушована частина рисунка вказує на ризик виродливостей у періоді ембріонального розвитку.

Рис. 4. Генетичні та передпологові фактори розвитку. Критичні фази пренатального розвитку. Ризик виродливостей (чорна частина рисунка) у періоді ембріонального розвитку, коли формуються органи і відбуваються суттєві структурні (морфологічні) зміни

Вплив несприятливих факторів у фазі плацентарногорозвитку звичайно вже не призводить до формування вад будови, але може проявлятися затримкою росту й диференціювання органів (гіпоплазії) чи порушенням диференціювання тканин (дисплазії). При інфекційних захворюваннях матері, таких як грип, краснуха, цитомегалія, вірусний гепатит тощо у цій фазі виникають не вади розвитку, а цирози та фібрози; оскільки імунна система починає лише формуватися, у відповідь на інфекцію виникають проліферативні реакції сполучної тканини.

Сукупність змін плода, що виникають у цьому періоді під впливом несприятливих факторів, називають фетопатіями.

Несприятливі впливи, такі як неповноцінне харчування вагітних, неправильний режим дня тощо у фазі плацентарного розвитку можуть призводити до народження незрілої дитини, до внутрішньоутробної гіпотрофії.

Таблиця 4. Критичні періоди росту й розвитку

Межа віку Особливості критичних періодів
Внутрішньоутробний період: І триместр вагітності (20-70 днів після зачаття)

Site Footer