Становлення і розвиток системи охорони здоров’я материнства і дитинства — це тривалий і складний процес, який пройшло людство, перш ніж створити чітку систему охорони здоров’я підростаючого покоління від народження до його повноліття. Проте, незважаючи на те, що догляд за дітьми та їх лікування є найдавнішими видами медичної діяльності, майже до середини XIX ст. педіатрія не виділялась як самостійна галузь медицини. Не існувало і спеціальності лікаря-педіатра. І тільки видатний наш земляк Степан Хомич Хотовицький, який очолював кафедру акушерства, жіночих і дитячих хвороб Петербурзької медико-хірургічної академії, в першому оригінальному російському посібнику з педіатрії обґрунтував і чітко сформулював право педіатрії бути самостійної наукою. В 1847 р. він писав: «Самая же значительность отличий от взрослого организма, усматриваемых в здоровом и болезненном состоянии детского организма, не менее очевидно указывает и на необходимость отличий в правилах сохранения здоровья детей и лечения болезней их. А следовательно, между врачебными науками важное место занимает медико-практическое учение о детском организме, или так называемая Педиятрика».
Пізніше, в 1864 р. в передмові до «Руководства к изучению детских болезней» А.Фогеля професор М.С.Зеленський писав: «Судя по состоянию у нас педиатрики вообще, можно бы было думать, что дети не нуждаются в медицинских пособиях, или что педиатрика, как наука, не заслуживает внимания. Но не трудно убедиться, что ни один возраст не требует столь настоятельно врачебной помощи, как детский, и что между всеми практическими медицинскими науками самая важная есть педиатрика».
Професор С.Х.Хотовицький дав перше визначення педіатрії як науки. Він писав: «…Педиятрика есть наука об отличительных особенностях в строении, отправлениях и болезнях детского организма и об основанном на тех особенностях сохранении здоровья и лечении болезней у детей».
Суть цього визначення педіатрії як науки мало змінилась до теперішнього часу. За сучасними уявленнями, педіатрія вивчає закономірності розвитку дітей, причини і механізми виникнення захворювань, методи їх діагностики, лікування і профілактики.
Педіатрія як наука про організм, що розвивається, є прикладом найдинамічнішої галузі медицини. Вона тісно пов’язана і ґрунтується на фундаментальних і прикладних галузях, її розвиток багато в чому залежить від успіхів розвитку суспільства, стану економіки та науково-технічного прогресу.
Слід відзначити, що на відміну від інших спеціалістів-медиків, які займаються вивченням, діагностикою і лікуванням захворювань окремих органів і систем (кардіолог, гастроентеролог, нефролог, алерголог та ін.), лікар-педіатр вивчає і оцінює функціональний стан органів і систем дитини в цілому, будь-які відхилення в стані її здоров’я або розвитку. Саме тому педіатрія посідає виняткове місце в системі медичних знань. До цього часу педіатрія є інтегративною наукою про дитину, її внутрішній світ, стан функціональних систем та їх розвиток в різні вікові періоди.
Професор М.С.Зеленський писав: «Врач-педиатрик должен знать кроме развития зародыша, кроме физиологии вообще и особенностей в детском возрасте, кроме гистологии, химии, настолько они нужны для распознавания болезней всех вообще, кроме патологической анатомии и болезней взрослых, которые почти все встречаются у детей, еще видоизменения, которым подвергаются болезненные явления у ребенка, вследствие особенности его физиологических условий; для такого врача необходимо самое близкое знакомство с болезнями, которые встречаются только у детей, а также с действием лекарств на детский организм; наконец, он должен уметь исследовать больное дитя, что требует особенного навыка, и нередко самый опытный врач, пользующий по преимуществу взрослых, не умея исследовать больного ребенка, встанет в тупик при самой ничтожной болезни» (1864).
Крім того, лікар-педіатр володіє не просто сумою знань про анатомо-фізіологічні і біохімічні особливості дитячого організму, про догляд та лікування дітей, а й має особливу ідеологію, особливі стосунки з дітьми. Діти надзвичайно чутливі, їх психіка дуже вразлива, вони досить своєрідно реагують на огляд та обстеження. Тому лікар-педіатр з особливою чуйністю, з почуттям любові і поваги повинен підходити до кожної дитини. З цього приводу проф. С.Х.Хотовицький писав: «Детский врач не только должен вполне ознакомиться с физиологическими и патологическими отличиями детского организма, но и вместе с тем иметь особую привязанность к детям. Он должен находить удовольствие в обращении с детьми; он должен уметь с детьми быть как бы дитятею» («Педиятрика», 1847).
У 1932 р. в нашій країні вперше в світі були відкриті при вищих медичних навчальних закладах педіатричні факультети, на яких професійно орієнтовані на вивчення педіатрії студенти протягом чотирьох років отримували подипломну підготовку з педіатрії. Така система підготовки проіснувала майже 60 років. У зв’язку з реформою системи медичної освіти в Україні передбачено тільки післядипломну підготовку лікарів-педіатрів з числа випускників медичних факультетів. Але новими навчальними планами підготовки лікаря передбачено вивчення педіатрії, починаючи з 2-го курсу медичного факультету університету та інституту.
Вивчення педіатрії розпочинається з пропедевтичної педіатрії, яка є своєрідним вступом до клінічної педіатрії, зв’язуючою ланкою фундаментальних теоретичних дисциплін, таких як анатомія, гістологія, фізіологія, біохімія та ін. з клінічними дисциплінами, важливою дисципліною під час навчання студентів і в системі підготовки лікарів.
Основні завдання пропедевтичної педіатрії полягають у вивченні анатомофізіологічних і біохімічних особливостей органів та систем у дітей, які обумовлюють особливості розвитку і перебігу захворювань у дитячому віці. Крім того, важлива мета курсу — навчити студентів основним методам (клінічним, інструментальним) обстеження дітей, вмінню досліджувати внутрішні органи і оцінювати отримані результати.
При вивченні пропедевтики дитячих хвороб з доглядом за дітьми студенти знайомляться:
— з клінічним значенням вікових анатомо-фізіологічних особливостей дитячого організму;
— з основними закономірностями фізичного, нервово-психічного та статевого розвитку дітей різних вікових груп;
— з принципами раціонального вигодовування та харчування здорових дітей різного віку;
— з семіотикою синдромів і симптомів ураження різних систем та найбільш поширених захворювань дитячого організму;
— з особливостями догляду за здоровими та хворими дітьми.
Після закінчення вивчення курсу з пропедевтичної педіатрії з доглядом за дітьми студенти повинні вміти: оцінювати фізичний і нервово-психічний розвиток дітей різного віку; розраховувати та складати добовий раціон для дітей раннього віку; проводити клінічне обстеження та інструментальне дослідження різних органів та систем у здорових і хворих дітей; виконувати маніпуляції і володіти навичками з надання невідкладної медичної допомоги; вміти здійснювати догляд за здоровими і хворими дітьми.
Але найбільш важливо, щоб при вивченні курсу пропедевтичної педіатрії Ви назавжди запам’ятали слова з Едінбурзької декларації (1988 p.), що «сьогодні вже недостатньо тільки лікувати хвороби — сучасний лікар повинен бути уважним слухачем, чуйним співрозмовником, кваліфікованим клініцистом та вдумливим дослідником». І на сучасному етапі необхідно робити все, щоб покращити стан здоров’я і добробуту дітей, оскільки це допоможе закласти основу для здоров’я майбутніх поколінь.