Позивач виступає ініціатором спору, і суддя нерідко потрапляє під вплив позивача, який користується психологічним пріоритетом у формуванні думки судді з приводу юридичної кваліфікації конфлікту, обставин справи тощо. Особливо це стосується випадків, якщо відповідач поводиться неактивно або взагалі не бере участі у процесі. Отже, відповідач з моменту, коли йому стало відомо про наявність позову, повинен займати активну позицію: подавати відзив та докази, які обґрунтовують заперечення, тобто реалізовувати своє право на змагальність процесу. Пасивність відповідача може тільки укріпити попередню оцінку судді про правомірність позову.
Якщо говорити про оборудки корупційного характеру, то позивач користується, так би мовити, правом «першої ночі». Саме представник позивача звертається до знайомого судді з відповідним проханням про допомогу, нерідко при цьому надає проект позовної заяви та проект рішення суду (в електронному вигляді). Якщо відповідь конкретного судді є позитивною, вирішується питання про передачу справи для цього судді або через технічних працівників суду, або через керівництво суду, яке може впливати на розподіл справ між суддями. Нерідко відповідач, своєю чергою, шукає «виходи» на суддю, якому передано справу, і між сторонами ще до розгляду справи по суті розпочинається змагання про те, чиї «аргументи» є більш вагомими. Справжню загрозу для правосуддя корупція становить тільки тоді, якщо вона поширюється по вертикалі та вищестоящі суди пропускають незаконні рішення або ж їх повноважень недостатньо для скасування явно незаконного рішення, або вони настільки завантажені, що не встигають належним чином проконтролювати всі скарги, які надходять до суду. На думку широкого загалу та окремих спеціалістів, таке поєднання в Україні має місце.