У числі пріоритетних проблем сучасного стану державної служби як провідного інституту системи державного управління та подальших перспектив її розвитку в Україні виступає потреба впровадження в середовищі державних службовців державно-управлінських цінностей демократичного суспільства.
Закон України “Про державну службу”, Концепція розвитку законодавства про державну службу, затверджена Указом Президента України від 5 січня 2005 р. № 1/2005, та проекти нової редакції Закону передбачають у числі основних засад та пріоритетних принципів побудови інституту державної служби України – “патріотизм та служіння (державних службовців) народу України”. Ціннісною основою реалізації цього принципу виступає національна свідомість державних службовців України.
Основний зміст структурних елементів національної самосвідомості зумовлюється тими функціями, які вона виконує в суспільному житті. Можна виділити три основні функції: пізнавальну; ціннісну; регулятивну.
- Пізнавальна функція національної самосвідомості не є самодостатньою. Знання, що несе національна самосвідомість, підпорядковані меті формування ціннісної орієнтації члена національної спільноти. Усе, що дізнається індивід про свою націю, спрямовується на формування певної життєвої позиції, яка базувалась би на загальнонаціональних святинях і цінностях. Ці останні поділяються на емоційні й раціональні. До першої групи належать такі почуття, як любов до рідного краю, патріотизм, служіння національним інтересам, громадянський обов´язок, національна гідність, шанобливе ставлення до історичного минулого, повага до національної символіки та святинь тощо. Ці емоційно-ціннісні елементи національної самосвідомості практично не підлягають раціональному поясненню.
- До раціонально-ціннісних елементів національної самосвідомості належать, передусім, такі сприйняті й відображені нею об´єктивні реалії, як свобода, незалежність, історична місія нації у світовій спільноті, самобутність національної історії та культури, внесок нації у загальноцивілізаційний поступ людства тощо.
- Пізнаючи, оцінюючи себе і навколишній світ, кожна нація усвідомлює свої потреби та можливості, виробляє найприйнятніші стандарти поведінки своїх представників, найдоцільніші форми діяльності, найперспективніші напрями розвитку тощо. У національній самосвідомості фіксуються регулятивні норми життєдіяльності кожного громадянина і всіх наявних спільнот – від сім´ї до нації у цілому, і в усіх зрізах – від приватних до міжнародних відносин.
Зокрема, національна самосвідомість здатна виконувати функцію регулятивного (управлінського) механізму завдяки органічному поєднанню в ній двох протилежних моментів: консервативного і творчого.
Історичний та міжнародний досвід переконливо свідчить, що серед різноманітних критеріїв, що можуть використовуватися в процесі оцінки характеру здійснення державного управління та визначення його як авторитарного або конституційно-демократичного, є саме проблема відповідальності органів державної влади й управління та їх посадових осіб, яка виступає як одна з визначальних ціннісних ознак ефективності й демократичності державного управління.
Актуальність даної проблеми робить конче потрібним її концептуальне вирішення, зокрема, в контексті політико-правових аспектів відповідальності та пошуків шляхів її підвищення.
Розв´язання цієї проблеми дасть змогу:
- визначити сутність правової та політичної відповідальності та їх роль як визначального ціннісного принципу демократичної організації системи державного управління;
- проаналізувати стан реалізації принципу політико-правової відповідальності в діяльності вітчизняних державно-управлінських структур;
- обґрунтувати шляхи та механізми підвищення рівня відповідальності суб´єктів державного управління України за свої рішення і дії;
- визначити підґрунтя подальшої трансформації політико-правової відповідальності в контексті розвитку громадянського суспільства.
Відповідальність найчастіше розглядається як духовна, морально-психологічна якість вільної та зрілої особи (а також різних інституціональних суб´єктів), що визначає її життя, його зміст та напрям.
У найбільш широкому плані відповідальність суб’єктів державного управління:
- це відповідность їх якостей і діяльності умовам та завданням, що стоять перед країною і суспільством;
- це глибоке усвідомлення суб´єктами державного управління життєво важливих інтересів суспільства і держави, свого покликання професійно працювати над їх задоволенням;
- це здатність виробляти якісну державну політику, приймати найкращі політико-управлінські рішення й ефективно впроваджувати їх з максимальною користю для загального блага.
Значимість відповідальності полягає ще й у тому, що вона спонукає представників державно-управлінських структур розвивати й усі інші якості відповідно до найвищих ціннісних критеріїв гуманістичної демократії.
Не випадково на необхідності дотримання цього ціннісного пріоритету наполягає Президент України, кажучи про важливість запровадження механізмів реальної підзвітності всіх гілок влади й органів державного управління перед суспільством та відповідальності перед громадянами.
У цьому, власно кажучи, полягає сутність політичної відповідальності та її правовий вимір як вагомий ціннісний критерій демократичності державного управління, як відповідальність “органів державної влади і посадових осіб перед народом, населенням відповідної території за невідповідність їх діяльності мандату довіри”, “відповідальність за належне здійснення державної влади, державне управління в цілому”.
М.Вебер виокремлював три основні якості політичного діяча:
– пристрасть;
– почуття відповідальності;
– окомір.
Пристрасть – у розумінні спрямованості на саму суть справи: пристрасної відданості “справі”, тому богові чи демонові, який вершить цю справу. Але одної пристрасті, вказував він, “хоч би якою справедливою вона видавалася, тут не досить. Вона не зробить вас політиком, якщо, будучи відданим “справі”, ви не вважатимете відповідальність перед цією справою провідною зіркою вашої діяльності. А для цього (і то головна психологічна якість політика) потрібен окомір – здатність із внутрішньою зібраністю та спокоєм віддатися впливу реальностей”.
• Ключовою проблемою української політики є проблема безвідповідальності владно-управлінських органів перед народом за виконання функцій управління державою, за результати прийнятих рішень.
Відповідальність представників владно-управлінської еліти – це відповідність їх професійних, моральних, культурних якостей і результатів діяльності умовам і завданням, які повстали перед країною та суспільством (на виклики часу, відповідь на об´єктивні вимоги тощо).
Отже, відповідальність еліти – це глибоке усвідомлення ними життєво важливих інтересів суспільства і країни, свого покликання самовіддано боротися за їх здійснення, здатність приймати найкращі рішення, здійснювати їх з максимальною користю заради загального блага. Значимість відповідальності полягає також і в тому, що вона спонукає їх розвивати і всі інші якості відповідно до найвищих ціннісних критеріїв демократії і людяності.
Таблиця 7.1. Зміст основних дефініцій категорії “відповідальність державної влади”
| Дефініція відповідальності | Зміст | |
| політична | виборча | Суб´єкти державної влади, які не виконали своїх політичних зобов’язань, не отримують підтримки на виборах |
| протестна | Народ вправі вдатися до акцій протесту і громадської непокори безвідповідальним діям суб’єктів державної влади | |
| революційна | Народ має право й зобов’язаний скинути антинародну владу | |
| правова | конституційна | Існує і діє незалежний орган конституційного судочинства, підзвітний і підконтрольний народу |
| адміністративна | Будь-який суб’єкт державної влади є підсудним | |
| моральна | Народ може осудити і зганьбити безвідповідальні дії будь-якого суб’єкта державної влади | |
| історична | Відповідальність суб’єктів державної влади не обмежена в часі. У будь-який історичний момент народ у праві дати оцінку діяльності суб’єкта державної влади | |
Видатні мислителі століттями розвивали ідеї про народ як головний суб´єкт і джерело влади, про шляхи й засоби реалізації ним своєї волі, підкорення собі влади. Вони обґрунтовували право народу усувати й судити тиранічну владу, яка зневажає його інтереси, нездатна підтримувати в суспільстві порядок, захищати громадян, зловживає своїми повноваженнями. Декларація про права і свободи людини визначає право народів скидати владу, що творить геноцид. Зрозуміло, народ має сам вчитися державно мислити, обдумано обирати правителів, своєчасно виправляти свої власні помилки. Від нього в першу чергу залежить, щоб до керівництва країни прийшли дійсно найкращі люди. Саме суд народу, його вимогливість до влади, його вміння створювати найкращий уряд – головна умова потрібної відповідальності влади в умовах громадянського суспільства. Не випадково К.Поппер визначав відкрите суспільство як таке, де громадяни свідомо залучені до соціальної активності й відмовляються “…сидіти, склавши руки, переклавши всю відповідальність за управління світом на долю людських і надлюдських авторитетів. Але суспільство буде дійсно громадянським і дійсно відкритим лише тією мірою, якою культура й освіта виявляться відкритими до сприйняття і трансляції всього того внутрішнього досвіду синергійної самоорганізації, співробітництва і самопізнання, який накопичений у колективній пам´яті народу і якою створені народом демократичні інститути забезпечать відкритість та прозорість діяльності органів державної влади й управління.
Особливого значення щодо завдання підвищення відповідальності та з метою забезпечення демократизації системи державного управління в Україні набуває проблема впровадження принципів об’єктивності, прозорості та гласності в діяльність органів виконавчої влади. Саме для цих органів, що здійснюють функції з формування та реалізації державної політики, видання нормативно-правових актів і рішень, які безпосередньо зачіпають права та інтереси громадян, урахування зазначених принципів є найбільш актуальним при побудові структури апарату державного управління. Реалізація названих принципів у діяльності цих органів дасть змогу підвищити рівень їх відповідальності і тим самим забезпечить їх функціонування відповідно до конституційних засад, норм законодавства, його адаптацію до вимог, що ставляться перед Україною на шляху до Європи, а також мінімізувати конфліктні аспекти при здійсненні ними своїх обов´язків та повноважень. Не можна не сказати й про те, що, на наш погляд, певною мірою гальмує процес посилення відповідальності органів державної влади й управління і чинне в Україні виборче законодавство. Вважаємо впровадження в Україні пропорційної виборчої системи – особливо відносно виборів до місцевих органів влади – певною мірою передчасним, оскільки в умовах нерозвинутої політичної і партійної структурованості українського суспільства про політичну відповідальність партій, які пройшли до представницьких органів влади, можна казати лише умовно.
Водночас запровадження мажоритарної виборчої системи, або хоча б змішаної, дає можливість персоніфікувати відповідальність депутатів за свою діяльність і тим самим підвищити її рівень, особливо якщо в законодавстві буде передбачена можливість відкликання депутата, який не виправдав довіри виборців.
Таким чином, можна дійти висновку, що відповідальність органів державної влади й управління є невід´ємним атрибутом демократичних форм правління і найважливішім критерієм, за допомогою якого оцінюється ступінь демократичності державного управління.
Ціннісний принцип відповідальності має включати:
а) комплекс політико-юридичних норм, вимог, установок, які визначають відповідальність суб´єктів державного управління за якість політики, за рішення, які приймаються, дії та поведінку;
б) державні й суспільно-громадські інститути, які забезпечують і спонукають державну владу виконувати встановлені для неї вимоги (у тому числі здійснюючи суд і покарання аж до найвищих посадових осіб);
в) систему розвитку духовно-моральних мотивів, стимулів до сумлінного виконання обов´язку в суб´єктів державного управління;
г) здатність суспільства запобігати й усувати безвідповідальність, свавілля та беззаконня в діях суб´єктів державного управління;
д) відповідальну діяльність суб´єктів державного управління, що дає ефективні результати на благо суспільства й громадян.
У правових державах політико-юридичні документи (декларації, конституції, спеціальні та загальні закони, кодекси тощо) визначають наступні параметри відповідальності суб´єктів державного управління: за що саме вони її несуть (зміст відповідальності); перед ким вони несуть відповідальність (суб´єкти запиту); в яких формах здійснюється ця відповідальність.
Отже, перше, що потрібно зробити в Україні, – це створити ефективну систему притягнення суб´єктів державного управління до відповідальності.
Провідним соціально-ціннісним принципом організації системи державного управління в сучасних умовах стає професіоналізм. Дана ознака є невід´ємним елементом демократичної культури державного управління і передбачає наявність:
- відповідних державно-управлінських знань, умінь та навичок;
- розвинутої професійної свідомості;
- творчого та інноваційного підходів до здійснення державно-управлінських повноважень;
- організаційних здібностей;
- широкої ерудиції; значного інтелектуального потенціалу тощо.
Емпіричні дослідження вітчизняних науковців вказують на наступні причини невідповідності між суспільно-ціннісними орієнтирами і низьким рівнем професіоналізму державних службовців: особиста непричетність до прийняття рішень (70%); несправедлива оцінка результатів діяльності керівництвом (42%); виконання доручень, не передбачених посадовими обов´язками (38%).
Сьогодні, коли в Україні знову постає питання про культурну й цивілізаційну ідентичність, про місце між Заходом і Сходом, індустріальним і постіндустріальним суспільством, розуміння специфіки й перспектив формування ціннісної системи її політичної культури набуває особливе значення.
Висновки
Аналіз підходів у формуванні соціально-ціннісної бази (аксіологічних засад) сучасних систем державного управління показав, що:
1. Протягом ХХ – на початку ХХІ ст. домінуючими підходами у формуванні соціально-ціннісного базису системи державного управління в розвинених країнах світу лишається утилітаризм і значною мірою стає гуманізм.
2. Демократичний же підхід у більшості випадків є універсальним і може бути однаково притаманним як утилітаристській, так і гуманістичній ціннісній системі державного управління. Поєднання демократичного й утилітаристського підходів, як правило, призводить до створення ціннісної системи так званої “тоталітарної демократії”. Сполучення демократичного і гуманістичного підходів більшою мірою притаманне ліберальній демократії.
3. Фактором споріднення утилітаристського і гуманістичного підходів є базова ідея соціально-ціннісної системи державного управління – прагнення до суспільного блага. Однак утиліта-ризм розглядає дефініцію “блага” як “благо всього суспільства”, а гуманізм – як “благо кожної людини”. Відповідно, ціннісна система тоталітарної демократії прагне до високого рівня усереднених соціальних показників (які виражають рівень добробуту суспільства в цілому, але не зобов´язують державу забезпечити високий рівень блага для кожного індивіда), ціннісна система ліберальної демократії прагне до максимальних показників (досягнення яких для кожного члена суспільства є в принципі неможливим).
4. Україна у своєму сучасному стані, беззастережно обираючи шлях до демократії, опиняється на свого роду ” ціннісному роздоріжжі” базових засад системи державного управління. У процесі демократизації й гуманізації цієї системи держава стикається з низкою суперечностей (наступний їх перелік не є, і не може бути вичерпним):
а) системні суперечності:
– сполучення рудиментів адміністративно-командної системи й системи демократичного врядування, що виявляється у спробах впровадити демократію недемократичними методами;
– необхідність забезпечити всім громадянам рівні можливості щодо участі в управлінні державою й потреба у високій професіоналізації державного управління;
б) змістовні суперечності:
– прагнення щодо досягнення високих показників рівня добробуту населення при неможливості забезпечення навіть середніх показників;
– декларування гуманістичних цінностей державного управління у стані, коли суспільно-ціннісний базис ще не відповідає їх змісту й рівню;
в) структурні суперечності:
– потреба у впровадженні нових механізмів взаємодії державної влади з громадянським суспільством за відсутності історичної традиції такої взаємодії;
– дилема між прагненням до зменшення державного втручання в суспільні процеси, відповідно – скороченням державно- управлінського апарату і потребою у підвищенні якості державно-управлінських послуг населенню;
г) функціональні суперечності:
– необхідність перерозподілу сфер впливу і відповідальності структур у системі державного управління;
– відсутність демократичних механізмів контролю за діяльністю державної влади з боку громадянського суспільства тощо.
5. Разом з тим формування і впровадження в практику діяльності системи державного управління сучасної України соціально- ціннісних засад, притаманних гуманістичній ліберально-демократичній політичній парадигмі, значною мірою сприятиме підвищенню ефективності функціонування цієї системи в умовах політико- плюралістичного розвитку громадянського суспільства, ринкової економіки, процесів європейської та світової інтеграції країни.
Список використаних джерел
- Бранский В. П. Искусство и философия / В. П. Бранский. – М. : Посад, 1999. – 670 с.
- Донченко О. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення) : монографія / О. Донченко, Ю. Романенко. – К. : Либідь, 2001. – 334 с.
- Горнштейн Т. Н. Проблема объективности ценностей в философии Николая Гартмана / Т. Н. Горнштейн // Проблема ценности в философии. – М. ; Л. : Наука, 1966. – С. 194-218.
- Дюркгейм Э. Социология / Э. Дюркгейм. – М. : Высш. шк., 1995. – 360 с.
- Етнос, нація, держава. Україна в контексті світового етно- державницького досвіду / Ю. І. Римаренко, М. М. Вівчарик,О. В. Картунов та ін. / НАН України ; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького / Ю. І. Римаренко (ред.). – К., 2000. – 516 с.
- Косова Л. Б. Динамика ценностных ориентаций: анализ результатов эмпирического исследования / Л. Б. Косова // СОЦИС. – 1994.- № 2.- С. 114-118.
- Кривошеїн В. В. Політичне світосприйняття як система: структурно-компонентний аналіз : автореф. на здобуття наук. ступ. канд. політ. наук. – Дніпропетровськ, 2003. – 22 с.
- Лапин Н. И. Модернизация базовых ценностей россиян /Н. И. Лапин // Социолог, исследования. – 1996. – № 5. – С. 5.
- Лебедев И. А. Политические ценности как сложный и многомерный объект // Вестн. Моск. ун-та. – 1999. – № 2. – С. 38-49. – (Серия 12. Полит. науки).
- Любивый Я. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития / Я. Любивый. – К. : Наука, 1993. – 144 с.
- Сорокин П. Социокультурная динамика / П. Сорокин // Человек. Цивилизация. Общество. – М. : Политиздат, 1992. -С. 425-524.
- Сороко В. М. Побудова механізму оцінки ділових і професійних якостей державних службовців / В. М. Сороко // Вісн. держ. служби України. – 2003. – № 1. – С. 56-64.
- Спиноза Б. Политический трактат / Б. Спиноза // Собр. соч. : в 2 т. – М. : Изд-во “Наука”, 1989. – Т. 2. – С. 86.
- Судакова В. Н. К вопросу о феноменологической природе мировоззрения / В. Н. Судакова // Мировоззрение в развитии: сущность, функции, уровни : сб. науч. трудов. – Днепропетровск : ДГУ, 1990. – 480 с.
- Сурина И. А. Ценности. Ценностные ориентации. Ценностное пространство: вопросы теории и методологии / И. А. Сурина. – М. : Изд-во МГУ, 1999. – 55 с.
- Тугаринов В. П. Избранные философские труды / В. П. Тугаринов. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1988. – 280 с.
- Тугариновские чтения: материалы научной сессии. – СПб. : Санкт-Петербург, философ. об-во, 2000. – Вып. 1. – С. 11-14.
- Україна – 2015: національна стратегія розвитку. – К. : Гро- мад.-політ. об-ня “Укр. форум”, 2008. – 74 с.
- Україна. Відновлення зростання на засадах справедливості : Меморандум про економічний розвиток України / О. І. Кі- лієвич, В. В. Юрчишин. – Washington, D.C. : The World Bank, 1999. – 230 c.
- Філософія політики: короткий енцикл. слов. / авт.-упо- ряд. : В. П. Андрущенко та ін. – К. : Знання України, 2002. – 670 с.
- Юнг К. Г. Архетип и символ [перевод / Карл Густав Юнг; предисл. А. М. Руткевича, примеч. В. М. Бакусева и др.]. – М. : Знание, 1994. – 340 с.
- Nielson K. Marxizm and the moral point of view: morality, ideology and historical materialism / K. Nielson. Boulder, L. – 1989. -180 р.
- Wprowadzenie do teorii polytiki. – Warszawa, 1982. – T. 2. -720 р.