Протягом останнього століття політико-управлінська діяльність держави стала об´єктом досліджень у багатьох країнах світу. Основні дискусії присвячені проблемі співвідношення політичної і управлінської діяльності держави та характеру політико-управлінських відносин у системі “суб´єкт управління – об´єкт управління”. Зміст політико-управлінської діяльності держави можна визначити як діяльність (активність, свідомий цільовий вплив) держави щодо забезпечення політично доцільного, закономірного функціонування суспільства і розвитку суспільних відносин, у процесі якого відбувається управління державою за допомогою людських і фінансових ресурсів. Безпосередній зміст цієї діяльності визначається ступенем урахування політичних інтересів тих сил, що обіймають і здійснюють державну владу, та їх відповідності загальносоціальним інтересам [22, с. 31].
Досліджуючи сутність політико-управлінської діяльності, С.Рябов підкреслює складну, суперечливу та об´єктивну її природу. Так, ця діяльність виступає осередком змагань різних суспільних верств між собою і водночас спрямована на стримування цієї боротьби, примирення інтересів її учасників. Зміст політико-управлінської діяльності держави є вторинним від функцій держави і спрямований на їх виконання. У процесі реалізації кожної функції держави сама політико-управлінська діяльність держави наповнюється конкретним змістом.
Законодавчій функції відповідає діяльність, що полягає у встановленні норм і вимог, дотримання яких обов´язкове для всіх громадян та установ і покликана забезпечити функціональну стабільність суспільства.
Організаційній функції відповідає діяльність щодо створення й дотримання певного порядку в суспільстві, налагоджування господарських, транспортних зв´язків, мобілізація населення і матеріальних засобів на здійснення громадських справ.
Політичній функції відповідає діяльність, що полягає в забезпеченні домінуючого становища груп, які є носіями суспільної влади на даний час.
Економічній – формування державного бюджету, впливи на експортно-імпортну політику, впровадження економічних санкцій, протекціонізму тощо.
Соціальній – задоволення потреб населення в житлі, роботі, охороні здоров´я, соціальному захисті.
Культурно-освітній – організація державної підтримки науково-дослідницької роботи, створення умов для задоволення культурних потреб людей, забезпечення якості освіти, надання можливості загальної освіти [23, с. 41, 83-84].
Для успішного вирішення державних завдань мають прислужитися прагматичний підхід у контексті розвитку політичної системи суспільства і формування засад вітчизняного інституту політичних партій як дієвої і впливової сили, що може стати гарантом стійкого розвитку суспільства як інституту державної політики та управління.
Партії – найуніверсальніша з політичних форм громадської організації, спеціально пристосована для політичної діяльності в умовах представницької демократії. І доки остання існуватиме, існуватимуть партії. Уряди, як і раніше, формуються на партійній основі. Будь-який політичний режим, що претендує на легі- тимність, ґрунтується на консенсусі й представництві, не може обійтися без партій. Але партії мають відповідати тій ролі, що покладає на них демократія, і позитивно впливати на розвиток управлінських процесів.
Практика державотворення України, прагнення інтегруватися до євроатлантичного цивілізаційного простору зумовлюють необхідність урахування європейського досвіду, зокрема країн молодої демократії стосовно оптимальної конституційної моделі. Модернізація політичної системи, конституційні зміни вимагають формування на рівні Основного Закону визначення статусу влади в цілому та розподілу повноважень між її гілками для оптимізації управлінських процесів.
Отже, тільки сильні, структуровані, ідеологічні партії здатні сформувати життєдіяльний коаліційний уряд. Для зміцнення політичних партій України необхідно підвищити правові вимоги щодо їх діяльності, а також стимулювати їх за допомогою фінансових механізмів.
Політичне управління здійснюється з метою впливу суб´єкта політики на політичну ситуацію, щоб забезпечити свої інтереси. Але ці інтереси будуть втілені у разі їх узгодження із суспільними інтересами. “Для забезпечення політичного управління, адекватного потребам суспільства, недостатньо мати владу, надзвичайно важливим є вміння скористатися нею. Це вміння полягає у приведенні політичних відносин у відповідність із об´єктивними закономірностями соціального прогресу, а також в умінні керуватися ними в процесі управлінської діяльності” [2, с. 680].
Для ефективного управління політичні партії у своїй діяльності мають використовувати такі управлінські принципи, як значущість, послідовність, інформованість, зворотний зв´язок. Процес управління складається з певної сукупності дій, отже, його суб´єкт починає з вибору цілей діяльності й визначення етапів її досягнення, керуючись принципом поєднання кінцевої мети розвитку з поточними завданнями. У процесі руху до поставленої мети суб´єкт управління керується принципом наступності. Взагалі, вибір напрямів практичної діяльності залежить не від особистих бажань політиків, а від людських потреб, запитів суспільного розвитку. С.Андрєєв зазначає, що потреби людей виступають у ролі сполучної ланки між законами розвитку суспільства й діяльністю людей. Без знання такої залежності не можливо стати справжнім політиком, підкреслює дослідник, і з ним важко не погодитись.
Висновки
- Політичний процес – це функціональна характеристика політичної системи. Політична система, оскільки вона є знаряддям здійснення влади, а також виявом захисту і реалізації загальних, обов´язкових для більшості громадян, інтересів, виступає щодо інших систем суспільства домінуючим фактором. У сучасній державній політиці та управлінні партії відіграють провідне місце і це доводить аналіз їх участі у політичному процесі та місце, яке вони посідають у політичній та владній системі. Суттєво змінилась роль політичних партій у сучасній політичній системі, громадянському суспільстві, а відповідно і в державній владі. Сьогодні від партії скоріше вимагається здійснення комунікативної функції, ніж боротьба за владу.
- Виходячи із визначення політичної партії як постійно діючого інституту політичної системи, що бере участь в організації та здійсненні державної влади, витікають функції та завдання політичної партії. Уряди в демократичних країнах формуються політичними партіями. Головним суб´єктом прийняття рішень у парламенті є фракції, які створюються політичними партіями. Президенти приходять до влади за підтримки політичних партій. Вплив партій на державну діяльність відрізняється ступенем їх залуче- ності, яка залежить від форми правління і типу виборчої системи в різних країнах. Але за будь-яких умов вони є двигуном державної машини.
- Політико-управлінська діяльність держави полягає в забезпеченні політично доцільного, закономірного функціонування суспільства і розвитку суспільних відносин, у процесі якого відбувається управління державою за допомогою людських і фінансових ресурсів. Безпосередній зміст цієї діяльності визначається ступенем врахування політичних інтересів тих сил, що обіймають і здійснюють державну владу, та їх відповідності загальнонаціональним інтересам. Політичні партії є тим інститутом, що здійснює державну політику та управління.
Питання для самоконтролю
- Що таке політична партія? Яке її головне функціональне завдання?
- Що таке політичний процес?
- Яке місце посідають політичні партії в політичному процесі?
- Від чого залежить спосіб формування уряду?
- У чому полягає суть коаліційних теорій? З якою метою вони були створені?
- Які Ви знаєте уряди? Який із способів організації урядів є найбільш ефективним?
- Чим характеризується напівпрезидентська форма правління?
- Які функції виконують парламентські фракції? На яких принципах базується їх діяльність?
- Як впливає кількість партій на політико-управлінські процеси?
- Що визначає ефективність політичних партій у політи- ко-управлінському процесі?
Список використаних джерел
- Fukuyama F. The End of History and the last Man / F. Fukuyama. – New York, 1999. – P. 296.
- Політологічний енциклопедичний словник / упоряд.В. П. Горбатенко. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К. : Генеза, 2004. – 735 с.
- Пойченко А. Політичний процес в сучасній Україні : навч. посіб. / А. Пойченко. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 56 с.
- Дегтярев А. Основы политической теории / А. Дегтярев. – М. : Высш. шк. – 1998. – 239 с.
- Хейвуд Э. Политология : учеб. для студ. вузов / Э. Хейвуд ; пер. с англ. под ред. Г. Г. Водолазова, В. Ю. Бельского. – М. : ЮНИ- ТИ-ДАНА, 2005. – 544 с.
- Гонюкова Л. Політичні партії в системі парламентсько- президентської республіки / Л. Гонюкова // Політична реформа – гарантія демократичного розвитку українського суспільства : наук.- метод. матеріали на допомогу лекторам / за заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К. : Вид-во УАДУ, 2003. – С. 89-104. С.90
- Закон України про внесення змін до Конституції України // Відом. Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.
- Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем : навч. посіб. / Ю. Шведа. – Львів : Тріада плюс, 2004. – C. 193.
- Гантінгтон С. Зіткнення цивілізацій / С. Гантінгтон // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – № 1-2. Huntington S. Demokracy´s Third Wave // Journal of Demokracy. – 1991. – Spring. – P. 13 ; Гантінгтон С. Ф. Три хвилі демократизації / С. Ф. Гантінг- тон // Демократія: Антологія / упоряд. О. Проценко. – К. : Смолоскип, 2005.- С. 574-583.
- Конституція України. – Харків : Фоліо, 2006. – 45 с.
- Білоус А. О. Політико-правові системи. Світ і Україна /А. О. Білоус. – К., 1997. – 198 с.
- Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкри- тости: дослідження категорії громадянське суспільство / Ю. Га- бермас ; пер. А. Онишко. – Львів : Літопис. – 317 с.
- Політична наука. Словник: категорії, поняття і терміни. – Львів: Кальварія, 2003. – 500 с.
- Юдин Ю. Политические партии и право в современном государстве / Ю. Юдин. – М. : Форум – Инфра-М, 1998. – 228 с.
- Шарло Ж. Политические партии и система политических партий во Франции / Ж. Шарло. – М., 1993. – 68 с.
- СартріДж. Порівняльна конституційна інженерія / Дж. Сар- трі. – К. : АртЕк, 2001. – 211 с.
- Кислий П. Становлення парламентаризму в Україні: На тлі світового досвіду / П. Кислий, Ч. Вайз. – К. : Абрис, 2000. – 414 с.
- Кречмер Г. Фракції, партії в парламенті / Г. Кречмер. – К. : Заповіт, 1999. – 300 с.
- Регламент Верховної Ради України від 19 верес. 2008 р. № 547 VI.
- Законотворчий процес та якість закону: Як досягти гармонії? / А. Ткачук, С. Науменко. – К. : Ін-т громадян. сусп-ва : ТОВ “ІКЦ Леста”, 2005. – 44 с.
- Сморгунов Л. В. Сравнительная политология: Теория и методология измерения демократии / Л. В. Сморгунов. – СПб. : Изд-во Санкт-Петербург, ун-та, 1999. – С. 214-231.
- Гаєвський Б. А. Політичне управління : навч. посіб. / Б. А. Гаєвський, В. А. Ребкало, М. В. Туленков. – К. : Вид-во УАДУ, 2001. – 160 с.
- Рябов С. Г. Політологічна теорія держави / С. Г. Рябов. – К. : Тандем, 1996. – 240 с.