Слово «автономія» грецького походження і первинно означало буквально «сам собі закон» чи «незалежний у законах», або «самоврядний».
Термін «автономія» в теорії конституційного права вживають сьогодні у двох розуміннях:
– в широкому розумінні;
– у вузькому розумінні.
У широкому державно-правовому розумінні автономія означає надання окремим частинам держави (областям, департаментам, префектурам, провінціям тощо) права на самоврядування в адміністративній (управлінській) сфері.
У вужчому – термін «автономія» вживається для означення самоврядних можливостей тих чи інших органів, структур (наприклад, автономне становище органів місцевого самоврядування).
Предметом нашої лекції – є власне розуміння автономії у широкому розумінні.
У загальній теорії конституційного права є різні підходи щодо визначення сутності і різновидів цього явища (автономії). Серед них досить поширеним є підхід, за яким основними варіантами автономії є два:
– територіальна автономія;
– національно-територіальна автономія.
Територіальна автономія – це надання певній території
самоврядних повноважень (за основу береться певна територія).
Територіальна автономія може бути:
– політичною автономією;
– адміністративною автономією.
Територіальна політична автономія може бути у випадках, коли у складі держави перебуває те чи інше державне утворення, якому і надається ця автономія.
Статус такого автономного утворення передбачає:
1) наявність своєї Конституції (Конституції автономного суб’єкта);
2) наявність особливостей у своєму законодавстві;
3) наявність повноважень у питаннях адміністративно- територіального поділу та низку інших, в основному політичного характеру, повноважень.
Адміністративна територіальна автономія – це надання тому чи іншому регіону (території) окремих самоврядних повноважень в управлінській (адміністративній) сфері.
Іншими словами, адміністративна автономія – це стан середній в самоврядних можливостях території між політичною автономією і жорсткою централізованою системою.
Національно-територіальна автономія – це надання певній нації, етнографічній спільності (етносу) самоврядних повноважень (береться наявність певного етносу).
Національно-територіальна автономія може бути у формах:
– національно-політичної автономії;
– національно-культурної автономії.
Національно-політична автономія – це такий вид автономії, при якому певна національність (національна меншина, народність, етнос), що проживає в державі, має можливість (як офіційно визнаний суб’єкт конституційних відносин) брати реальну участь у політичних процесах – виборах органів влади, участь в діяльності парламенту, участь в діяльності представницьких органів на місцях тощо.
Як правило, національно-політична автономія надається націям та народностям в межах їхньої етнографічної території, чи національним меншинам на території їхнього історичного розселення.
Цікавим (своєрідним) різновидом національно-політичної автономії була національно-персональна автономія в Українській Народній Республіці.
Національно-культурна автономія – це такий вид автономії, при якому націям, національним меншинам, народностям, етносам надається можливість вільно розвивати свою культуру і національну самобутність, в той же час політичні права особами цієї національності чи народності реалізуються так само, як і іншими громадянами в державі.
Інститут національно-культурної автономії, зазвичай, використовують в сучасних державах для кращої реалізації прав національних меншин.
Явище автономії слід чітко відрізняти від інституту федералізму. Найбільш істотні відмінності цих явищ з огляду на практику їх реалізації у світі:
1) автономія – це тільки форма децентралізації державної влади;
2) автономія не виникає внаслідок акта самовизначення, вона надається державою;
3) автономія не порушує сутності унітарної держави;
4) автономні органи, як правило, не можуть називатись державними утвореннями, тому, коли йдеться про автономію, то правильніше було б говорити про область, округ, а не республіку, як це було в колишньому СРСР.
Низка сучасних унітарних держав Європи мають автономні утворення. Серед них: Іспанія (автономні утворення – Країна Басків, Каталонія), Португалія (Азорські острови), Данія (Гренландія), Фінляндія (Анаські острови) та інші.
До європейських унітарних держав, які мають автономне утворення відноситься і Україна, в складі якої є Автономна Республіка Крим (АРК).