В умовах існування трьох гілок судової влади в Україні проблеми розмежування підвідомчості справ судам різної юрисдикції мають не так теоретичне, скільки важливе практичного значення, оскільки від правильного визначення підвідомчості великою мірою залежить доступ до правосуддя.
Конституцією України закріплено правило, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у державі. З цим конституційним положенням пов’язане поняття підвідомчості справ судам.
Отже, підвідомчість – це коло справ, які характеризуються певними юридичними властивостями, в залежності від яких справа підлягає розгляду або загальними судами або спеціалізованими судами або іншими державними органами. Як правило, до юридичних властивостей, залежно від яких та чи інша справа розглядатиметься судом загальної юрисдикції (загальним чи спеціалізованим ), чи іншим державним органом належать:
– наявність спору про право
– суб’єктний склад учасників спірних правовідносин
– зміст спору.
Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм справ називається підсудністю. На відміну від юрисдикції (підвідомчості), за якою розмежовується компетенція між різними органами щодо вирішення справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій же сфері, але вже між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.
Підсудність – це процесуальний порядок віднесення судових справ, що підлягають розгляду і вирішенню по суті до конкретної ланки судової системи і до певного конкретного суду цієї ланки. Тобто розмежування справ за підсудністю відбувається між місцевими судами (тобто в середині однієї судової ланки або між місцевим та апеляційним судом та місцевим судом).
Ланка судової системи – це сукупність судів, які мають однакову структуру, організаційну побудову, повноваження й у більшості випадків діють у межах територіальних одиниць, прирівняних за адміністративним статусом.
Судова інстанція визначає повноваження окремо взятого суду при розгляді конкретної справи, позначає самостійну стадію, через яку проходить конкретна справа в різних судах. Кожна така стадія (стадія процесу) відрізняється характерними рисами судочинства.
Процесуальне законодавство визначає такі судові інстанції:
– Перша інстанція, де справа розглядається вперше, і в судовому засіданні суд постановляє судове рішення по суті
– Апеляційна інстанція
– Касаційна інстанція, де переглядаються рішення, ухвали, вироки судів першої та апеляційної інстанцій.
Інстанційність при здійсненні судочинства забезпечує всім суб’єктам правовідносин право на судовий захист а також є гарантією законності та обґрунтованості прийнятих судом рішень.
Інстанційність виключає всякого роду підпорядкованість, скажімо, місцевих судів апеляційним чи касаційним, завдяки принципу незалежності суддів, а отже не допускається вплив на внутрішнє переконання суддів судів першої інстанції.