Відповідно до ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності означає розбудову системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, що закріплена у ст. 133 Конституції України.
Визначальна вимога принципу територіальності полягає в тому, що мережа судових органів повинна рівномірно поширюватись на всі адміністративно- територіальні одиниці України.
За принципом територіальності виділяють чотири рівні судів:
– місцеві суди – найбільш доступні для населення, оскільки їх найбільше;
– апеляційні суди – діють на рівні областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя;
– вищі спеціалізовані суди і Верховний Суд України – знаходяться у місті Києві.
Місцеві та апеляційні суди мають чітко визначену і обмежену певними адміністративно-територіальними одиницями (наприклад, район чи область) територіальну підсудність, а територіальна юрисдикція вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду охоплює всю Україну. Місцеві суди є судами першої інстанції, тобто розглядають спори по суті. Апеляційні суди зазвичай є судами апеляційної інстанції, тобто розглядають апеляційні скарги на рішення місцевих судів.
Вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України, як правило, є судами касаційної інстанції, тобто розглядають касаційні скарги на рішення місцевих та апеляційних судів.
Принцип спеціалізації. Цей принцип означає вимогу про розподіл судової юрисдикції між різними судами за відповідними критеріями, яками є галузь матеріального права, характер правовідносин та особливість правового статусу суб’єктів судочинства.
За принципом спеціалізації суди загальної юрисдикції створені таким чином, що розглядають справи конкретної судової юрисдикції (цивільні, кримінальні, адміністративні, господарські). Нині в Україні відповідно до цього принципу діють три вертикалі судів:
1) суди з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення – вирішують цивільні та кримінальні справи, а також справи про адміністративні правопорушення;
2) господарські суди – вирішують лише господарські справи;
3) адміністративні суди – вирішують лише адміністративні справи.
Звідси, загальна юрисдикція судів за спеціалізацією поділяється на
цивільну, кримінальну, господарську та адміністративну. Найбільш наближені до населення місцеві загальні суди (районні, міські, районні у містах, міськрайонні суди) здійснюють усі види судових юрисдикцій, крім господарської. Господарські та адміністративні суди – лише одну відповідну судову юрисдикцію, а Верховний Суд України як найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції у певних випадках може переглядати судові рішення судів усіх видів загальної юрисдикцій.
Принцип інстанційності означає вимогу забезпечити можливість для послідовного оскарження й перегляду судових рішень у судах вищого рівня. Призначення принципу інстанційності судової системи – він повинен забезпечити право громадянина та людини на оскарження судового рішення та отримання справедливого вирішення їх спору, а також забезпечити можливість виправлення судової помилки у разі її появи.
Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 змінилися повноваження Верховного Суду України (порівняно з попереднім Законом «Про судоустрій України» від 07.02.2002) , що призвело до появи нової судової інстанції. Так, ст. 14 Закону зазначила, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених законом, мають право не лише на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а й також на перегляд справи Верховним Судом України. Саме таке ставлення законодавця до перегляду справ Верховним Судом України, розташування його у переліку видів судового перегляду разом з апеляційним і касаційним дають право говорити про появу четвертої судової інстанції. Значення такої новели для судоустрою велике, тому слід дати їй відповідну оцінку.
Принцип інстанційності повинен забезпечувати досягнення декількох цілей. Г оловними з них є дві. По-перше, забезпечення винесення справедливого судового рішення у кожній справі, розглянутій у суді (шляхом гарантування права на оскарження судового рішення при наявності сумніву в його законності або обґрунтованості). По-друге, забезпечення можливості захистити свої права у суді в розумні строки та без зайвих витрат. Таким чином, кожна держава повинна знайти компроміс між бажанням максимально захистити громадян від судової помилки шляхом введення додаткових судових інстанцій і необхідністю підтримання ефективності роботи судової системи без допущення багаторічних судових слухань справ, що проходять всі можливі інстанції, і непомірних витрат держави на функціонування судових установ та великих судових витрат сторін.
Ознаки, що за сутністю та змістом відрізняють суди загальної юрисдикції від систем інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування:
по-перше, організація та діяльність системи судів загальної юрисдикції безпосередньо визначається виключно Конституцією та законами України;
по-друге, завдання системи судів загальної юрисдикції чітко визначені чинним законодавством України.
Систему судів загальної юрисдикції складають:
1) місцеві суди;
2) апеляційні суди,
3) вищі спеціалізовані суди;
4) Верховний суд України.
Система судів загальної юрисдикції – це нормативно упорядкована та структурована сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України, що будується на засадах територіальності, спеціалізації та інстанційності і забезпечує здійснення правосуддя в Україні.
Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.