Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (ч. 3 ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Правосуддя – це специфічний вид державної діяльності, що здійснюється судом на підставі закону у встановленому ним порядку, полягає у розгляді та вирішенні судових справ з метою забезпечення гарантованих Конституцією України та Законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, і завершується постановленням правосудного судового рішення, яке має загальнообов’язковий характер.
Правосуддя характеризується рядом ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності. Основними ознаками правосуддя є те, що:
– його суб’єктом може бути лише один державний орган – суд;
– його сутність полягає у розгляді та вирішенні судових (цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних, конституційних) справ; розглядаються справи стосовно спорів, захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розглядаються у судових засіданнях кримінальні справи і вживаються встановлені законом заходи покарань до осіб, які винні у вчиненні злочину або виправдовуються невинні; вирішуються господарські спори, що виникають між учасниками господарських правовідносин;
– воно має за мету забезпечити гарантовані Конституцією України та законами права і свободи людини і громадянина, права і законні інтереси юридичних осіб, інтереси суспільства і держави;
– воно здійснюється за визначеною законом процедурою – тобто здійснюється відповідно до законодавства України, на основі кодифікаційних актів, які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду і рішень, які виносить суд;
– його результатом є правосудне (законне і обґрунтоване) судове рішення, що має загальнообов’язковий характер – судове рішення ухвалюються судами іменем України. Ці судові рішення є законом у кожній конкретній справі.
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Завданнями цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства.
Підприємства, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронних законом інтересів згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ.
Розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах (принципах). Усі принципи тісно взаємопов’язані і в сукупності становлять єдину систему. Кожен з них відіграє самостійну роль, але між ними існує взаємозв’язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань судочинства. Дія одного принципу зумовлює дію інших принципів системи в цілому.
Конституційні принципи (судочинства) правосуддя – це основні вихідні керівні засади, з дотриманням яких здійснюється правосуддя в нашій державі.
Ст. 129 Конституції України перераховує основні засади судочинства. Ми будемо поєднувати принципи Конституції та законодавства про судочинство.
- Здійснення правосуддя тільки судом. Правосуддя є однією з форм державної діяльності, яка здійснюється виключно судами шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, кримінальних, адміністративних і господарських справ у встановленому законом порядку. Цей принцип закріплений в ст. 124 Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і відтворений у ст. 6 ЦПК України і ст. 16 КПК України. Захист цивільних справ може відбуватися також в адміністративній і господарській формах (ст. 6 ЦК України), але вирішення цивільних справ адміністративними органами, третейськими судами не є завданнями правосуддя.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами та посадовими особами не допускаються. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність. Також не допускається створення особливих та надзвичайних судів.
2. Створення судів на засадах призначення та обрання суддів. Жодна особа не може бути суддею, якщо вона не обрана у встановленому законом порядку. Судді всіх судів вперше призначаються на посаду професійного судді строком на 5 років Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною радою України безстроково, в порядку, встановленому законом. Голова Верховного суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного суду України в порядку, встановленому законом (ст. 128 Конституції України).
Судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.
Кандидати в судді мають відповідати встановленим законом вимогам. Кожен громадянин України, який відповідає встановленим законом вимогам, має право скласти кваліфікаційний екзамен та звернутися до відповідної кваліфікаційної комісії суддів із рекомендацією його на посаду судді.
3. Незалежність суддів та підкорення їх лише закону. Незалежність та недоторканість суддів гарантуються Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 126 Конституційного Суду України та ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді вирішують справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них: «Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом».
Незалежність суддів при здійсненні обов’язково передбачає підкорення їх лише законові, бо інакше воно призведе до сваволі та беззаконня. Тому чим повніше й точніше в законі рекомендовано діяльність суддів з розгляду і вирішення справ, тим більше гарантій від сваволі.
Так, Пленум Верховного суду України в п. 2 постанови «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 № 8 вказує на те, що незалежність суддів основною передумовою їх об’єктивності та неупередженості. «Суддя при здійсненні правосуддя підкоряється лише закону і нікому не підзвітний. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб».
Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді. У зв’язку з цим неприпустимими є:
– непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади в судах;
– встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею, виклик його до вищестоящих судів та вимагання звітів чи пояснень про розгляд конкретних справ;
– витребування від судді будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи, іншої інформації, яка може надаватися лише сторонам у справі та іншим особам, визначеним процесуальним законодавством, а також відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати;
– прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком.
Основними гарантіями незалежності судді від стороннього впливу при здійсненні ними своєї діяльності є:
1) встановлений законом особливий порядок його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;
2) недоторканність та імунітет судді;
3) незмінюваність судді;
4) порядкок здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;
5) заборона втручання у здійснення правосуддя;
6) відповідальність за неповагу до суду чи судді;
7) окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;
8) належне матеріальне та соціальне забезпеченням судді;
9) функціонування органів суддівського самоврядування;
10) визначені законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;
11) право судді на відставку (ч. 4 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом (ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України).
4. Законність. У Конституції України послідовно обґрунтовується принцип законності як невід’ємний елемент демократії правової держави. Суть цього принципу полягає в тому, що:
– суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин;
– вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, які регламентовано у національному законодавстві, то застосовуються правила міжнародного договору.
Якщо немає норм закону, які регламентують спірні відносини, суд застосовує норми права, якими вирішуються такі відносини. Якщо немає останніх, спір вирішується, виходячи з загальних принципів права (гуманізму, демократії, першочерговість прав людини).
Реалізація принципу законності забезпечується такими гарантіями:
– можливістю перегляду судових постанов (в апеляційному, касаційному та виключному провадженні);
– дією санкцій захисту і відповідальності за неповагу до суду.
Рішення суду виноситься на основі чинного законодавства.
5. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип передбачений ст. 129 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 6 ЦПК України та ст. 16 КПК України: Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Усім суб’єктам правовідносин гарантується доступність судового захисту їх прав, свобод і законності інтересів незалежним і неупередженим судом. Відмова від звернення до суду за захистом порушеного права є недійсною.
Під рівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всі несуть відповідальність перед судами, які входять до єдиної судової системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не зазнаючи ніяких обмежень.
Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи є рівними перед законом і судом, як і громадяни України та користуються правом на судовий захист.
6. Колегіальність та одноособовість розгляду справ. Згідно зі ст. 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, – колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд. У судах загальної юрисдикції функціонує автоматизована система документообігу.
Персональний склад суду для розгляду конкретної справи визначається автоматизованою системою документообігу за принципом вірогідності розподілу справ під час реєстрації в суді позовних заяв, клопотань та скарг.
При визначенні персонального складу суду для розгляду конкретної справи автоматизованою системою документообігу забезпечується врахування ступеня завантаженості кожного судді, спеціалізації, а також вимог процесуального закону.
Положення про автоматизовану систему документообігу затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України з урахуванням специфіки спеціалізації судів.