Предмет дисципліни визначає його зміст, який повинен бути викладений за певною структурою – внутрішньою побудовою дисципліни, яка включає в себе дві частини:
– Загальну;
– Особливу.
Загальна частина дисципліни присвячена розгляду питань про загальну характеристику діяльності правоохоронних, судових та інших органів, їх взаємодію та іншими державними органами і вивчає основні поняття, систему, структуру, його законодавчі джерела.
Особлива частина містить розгляд кожного зокрема із органів судової влади і правоохоронних органів та організації з точки зору їх виникнення, побудови, внутрішньої будови і структури, мети, завдань, функцій.
Систему дисципліни утворюють органічно пов’язані між собою вчення (системні знання) про забезпечення законності в діяльності суду, правоохоронних органів, а також проблеми щодо змісту повноважень та компетенції правоохоронних органів, їх підпорядкованості та державного керівництва.
Систему дисципліни складає сукупність взаємозв’язаних між собою питань і завдань, які вивчаються в даній дисципліні.
Предмет дисципліни «Судові та правоохоронні органи» складають різні правові інститути та окремі положення тих чи інших галузей права. Тому пізнання загальних положень про судову владу і правосуддя, структура і організації діяльності правоохоронних органів, їхніх функцій та повноважень, правового статусу і відповідальності їх працівників, правового і соціального захисту працівників правоохоронних органів, окремих напрямів правоохоронної діяльності потребує вивчення багатьох актів законодавства.
Законодавчі джерела дисципліни – це нормативні акти, в яких містяться норми конституційного, адміністративного, кримінального, кримінально- процесуального та інших галузей права, що регламентують основи організації та діяльності правоохоронних органів і організацій.
Якщо рахувати лише закони, акти Президента і Кабінету Міністрів України, то навіть у цьому випадку мова йде про понад 100 правових актів, а разом з відомчими та міжвідомчими правовими актами їх кількість сягає кількох тисяч. Ця обставина суттєво відрізняє дисципліну «Судові та правоохоронні органи» від інших юридичних дисциплін, від дисципліни «Кримінальне право», яка вивчається на базі одного закону – Кримінального кодексу України. Але подолати труднощі такого характеру можна за допомогою класифікації правових актів, які складають цю базу.
Основними критеріями такої класифікації є: юридичне значення правових актів та їх зміст.
За юридичним значенням – усі нормативно-правові акти про правоохоронні органи та правоохоронну діяльність, як власне, і акти з інших питань, відрізняються між собою переважно тим, який державний орган їх прийняв і в якому порядку (за юридичною силою – властивість нормативно- правових актів, яка полягає в їх співвідношенні за формальною обов’язковістю).
1) . Найвище місце в цій ієрархічній системі належить Конституції України. Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Прийняття будь-яких змін до Конституції України є складним процесом, визначеним безпосередньо в Конституції України (Розділ ХІІІ).
2) . Із ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» (в яких, зокрема зазначено: «якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законом України, то застосовуються правила міжнародного договору України») випливає, що друге місце в системі правових актів посідають чинні Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України. Вони не можуть суперечити Конституції України, але укладання міжнародних договорів, які суперечать їй, є можливим після внесення відповідних змін до Конституції України. За загальним принципом, загальновизнані норми Міжнародного права потребують імплементації у національне законодавство).
3) . На третьому місці – закони. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Фактично роль законів виконують рішення Конституційного Суду України, відповідно до яких закони та інші правові акти можуть бути визнані неконституційними повністю чи в окремій частині і втрачають чинність з дня ухвалення законного рішення (ст. 152 Конституції України).
4) . Зі ст.ст. 85, 106, 117, 137, 150 Конституції України випливає, що далі в ієрархії нормативно-правових актів знаходяться постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
5) . Завершують ієрархію нормативно-правові акти, що приймаються відомствами (відомчі та міжвідомчі накази, положення, інструкції, правила та інші нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, господарського управління і контролю тощо), а також рішення органів місцевого самоврядування, які відповідно до ст. 144 Конституції України є обов’язковими до виконання на відповідній території.
Залежно від їх основного змісту усі нормативно-правові акти про правоохоронні органи можна поділити на кілька груп:
1) . Акти загального характеру (Конституція України, Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р.).
2) . Акти про суд, правосуддя і судоустрій (Закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Конституційний Суд України», укази Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення належних умов діяльності суддів та функціонування судів», «Питання мережі господарських судів України» тощо);
3) акти про статус окремих правоохоронних органів (Закони України «Про прокуратуру», «Про Національну поліцію», «Про Службу безпеки України» тощо, а також укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відомчі акти тощо).
4) . Частково питання соціального і правового захисту відповідних працівників регулюються актами про окремі правоохоронні органи. Проте існують і спеціальні акти, присвячені виключно питанням про соціальний і правовий захист працівників правоохоронних органів (Закони України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відомчі акти тощо).
5) . Акти про окремі напрями правоохоронної діяльності (Закони України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» тощо). Крім того, правоохоронної діяльності безпосередньо стосуються окремі положення Кримінально-процесуального кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України, Законів України «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про правовий режим воєнного стану», «Про державну таємницю»; підзаконні акти: Комплексна програма профілактики злочинності; указ Президента України «Про заходи щодо зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян»; постанови Кабінету Міністрів України тощо.
6) . Акти про органи і установи, діяльність яких безпосередньо пов’язана з діяльністю правоохоронних органів (Закони України «Про Вищу раду юстиції», «Про державну виконавчу службу», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про безоплатну правову допомогу» тощо).