На відміну від багатьох інших юридичних дисциплін – кримінального, адміністративного, трудового права тощо, основою яких є певна галузь права, дисципліна «Судові та правоохоронні органи» не має такої чіткої основи. Ця дисципліна ґрунтується переважно на базі тих чи інших правових інститутів, як от інститути судоустрою, статусу суддів, оперативно-розшукової діяльності, а також окремих положень тих чи інших галузей права, зокрема, конституційного, адміністративного, кримінально-процесуального тощо.
Зазначені правові інститути і окремі положення галузей права, власне кажучи, і складають предмет (те, на що спрямована пізнавальна діяльність) дисципліни «Судові та правоохоронні органи».
Як видно з самої назви дисципліни «Судові та правоохоронні органи» предметом вивчення є, насамперед, побудова органів судової влади і тих органів держави, які займаються правоохоронною діяльністю, принципи їх організації, завдання і мета діяльності, історія їх становлення та розвитку; координація діяльності правоохоронних органів та взаємодія між ними та іншими державними органами та недержавними організаціями, міжнародна співпраця правоохоронних органів, комплектування і забезпечення правоохоронних органів, правовий статус і відповідальність працівників правоохоронних органів, окремі напрями правоохоронної діяльності тощо.
Проте, до предмета дисципліни «Судові та правоохоронні органи» не входять питання, які стосуються, наприклад: вчення про поділ державної влади на окремі гілки, діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (це Конституційне право), обмеження правоохоронними органами окремих конституційних прав людини і громадянина (кримінально – процесуальне і кримінально-виконавче право), діяльність правоохоронних органів щодо забезпечення прикордонного режиму, режиму перебування іноземців в Україні, правил дорожнього руху та інших адміністративних режимів і правил, а також внутрішніх управлінських аспектів діяльності правоохоронних органів, пов’язаних, скажімо, з виданням відомчих наказів та інших актів, пересиланням службової кореспонденції тощо (адміністративне право).
Юридична наука розрізняє предмет вивчення в даній дисципліні у широкому і вузькому (безпосередньому) значенні цього слова. Предметом вивчення у широкому розумінні є: історія виникнення і побудова органів судової влади, і правоохоронних органів (прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, СБУ), громадських організацій, які займаються правоохоронною діяльністю (адвокатура, громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону).
У вузькому (безпосередньому) розумінні – це норми ряду галузей права України, в яких закріплена побудова органів судової влади та інших правоохоронних органів (норми конституційного, адміністративного, інших галузей права).
Раніше, в 70-80х рр. ХХ ст. ця комплексна дисципліна не викладалася. У сучасний же період ця навчальна дисципліна не тільки успішно вивчається у всіх юридичних навчальних закладах і юридичних факультетах України, маючи свій предмет, але й має тенденцію до розширення. Це відбувається за рахунок як появи нових правоохоронних органів чи суттєвої реорганізації тих, що існували раніше, але не вважалися правоохоронними (наприклад, у радянські часи до таких органів відносили звичайно лише суди, прокуратуру, адвокатуру, органи міліції, а органи СБУ не вивчалися через їхню таємність), так і розширеної та більш детальної законодавчої регламентації окремих напрямів правоохоронної діяльності (боротьба з корупцією, організованою злочинністю, наркобізнесом, кіберзлочинністю, легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом тощо).
Отже, предмет даної дисципліни є комплексним, оскільки комплексною, багатовекторною та багаторівневою є правоохоронна діяльність державних і недержавних органів та організацій у сфері правоохорони.
Безпосереднім предметом вивчення в даному курсі є ті норми конституційного права, які стосуються побудови судової влади (Розділ 8 Конституції України), Вищої ради юстиції України, прокуратури (Розділ 7 Конституції України), Конституційного Суду України (Розділ 12 Конституції України). Норми конституційного права закріплюють призначення адвокатури у державі – у ст. 59 Конституції України міститься положення: для забезпечення правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Специфіка предмета дисципліни «Судові та правоохоронні органи» як синтетичної юридичної дисципліни обумовлює і його метод: розрізнені частини (різні правові інститути і ті чи інші положення різних галузей права: інститути судоустрою, статусу суддів) досліджуються в цілісності, єдності та взаємозв’язку і поступово узагальнюються (метод індукції).
Методологічну основу науки дисципліни «Судові та правоохоронні органи» становлять загальнонаукові та конкретні методи дослідження її предмета. Серед загальнонаукових методів можна виділити методи діалектики і в першу чергу застосування до пізнання предмета даної науки таких законів діалектики, як боротьба протилежностей, перехід нагромадженої певної кількості знань у нову якість, заперечення та таких категорій, як постійний розвиток системи органів, єдність форми і змісту судових та правоохоронних органів, наявність спільних можливих повноважень і дійсність таких повноважень тощо.
Конкретними методами вивчення науки дисципліни «Судові та правоохоронні органи» є такі конкретні способи, прийоми й засоби, які забезпечують ефективне пізнання і вивчення предмета аналізованої науки.
Серед них можна назвати такі методи: системного підходу; історичного підходу; формально-логічний; нормативно-логічного аналізу; статистичний; соціологічних досліджень; порівняння; моделювання та ін.
Системний підхід при вивченні дисципліни «Судові та правоохоронні органи» передбачає, що самі судові та правоохоронні органи являють собою певну систему знань. Порядок їх організації складається із законодавчо закріплених процедур утворення. Діяльність цих органів включає систему компетенцій, повноважень, прав та обов’язків, форм і методів, завдань і функцій для досягнення певної мети – правоохорони.
Сутність історичного методу полягає в тому, що, опановуючи і досліджуючи знання про організацію і діяльність судових та правоохоронних органів, дослідник підходить до розуміння сучасних явищ через такі прийоми, що характеризують пізнання предмета з моменту його виникнення у процесі розвитку до сучасного функціонування. Досліджується історія виникнення і побудова органів судової влади, і правоохоронних органів (прокуратура, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство юстиції України, СБУ, адвокатура, громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону).
Формально-логічний метод передбачає вивчення судових та правоохоронних органів за допомогою основних законів формальної логіки. Вивчаючи предмет науки дисципліни «Судові та правоохоронні органи», дослідник використовує поняття, судження, висновки, аналіз та синтез, індукцію і дедукцію та інші засоби формальної логіки.
Нормативно-логічний аналіз полягає у виявленні реальних результатів впливу правових норм на процес утворення і функціонування судових та правоохоронних органів. Разом з тим цей метод не можна вважати головним у галузевих науках. Дослідженню підлягають не лише юридичні сторони організації та діяльності судових та правоохоронних органів, а й політична, соціальна, економічна, психологічна, напрями їх функціонування, завдання, повноваження, форми й методи посадових і службових осіб цих органів.
Статистичний метод є засобом вивчення змін у судових та правоохоронних органів і використовується як спосіб обробки одержаних результатів для використання їх у наукових дослідженнях та практичній діяльності.
Метод соціологічних досліджень полягає у вивченні причин і обставин впливу судових та правоохоронних органів на соціальні явища.
Порівняльний метод використовують для порівняння судових та правоохоронних органів у різні періоди розвитку української держави. У сучасній державі розширені та більш детально законодавчо регламентовані окремі напрями правоохоронної діяльності (такі як боротьба з корупцією, організованою злочинністю, наркобізнесом, легалізацією коштів, здобутих злочинним шляхом тощо).
Моделювання у судових та правоохоронних органах полягає в утворенні теоретичної моделі певного правоохоронного органу, вивченні можливого функціонування такої моделі, наслідків, що можуть виникнути у процесі функціонування, та врахуванні їх у процесі організації і подальшої діяльності створеного інституту. Прогнозування має на меті передбачити можливі ситуації розвитку завдань, функцій, компетенції, форм і методів організації і діяльності судових та правоохоронних органів. Усі методи, що використовуються наукою дисципліни «Судові та правоохоронні органи» між собою тісно взаємопов’язані і утворюють методологію дослідження предмета цієї науки.
Судові та правоохоронні органи України – це дисципліна, яка, використовуючи норми конституційного, адміністративного, кримінально- процесуального та ряду інших галузей права, вивчає основи організації і найбільш суттєві напрями діяльності й завдання судових та правоохоронних органів України, їх взаємодію один з одним та з іншими органами.