У кожній державі є орган, який називають главою держави. Основне призначення такого органу – це концентроване (як правило, в «одних руках») представництво держави загалом в її середині та за її межами.
Глава держави – особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внутрішніх та зовнішньополітичних відносинах.
Інститут глави держави притаманний всім політично організованим країнам, але в різних країнах місце й роль глави держави є різною та обумовлена його юридичною формою, формою правління, характером державного режиму, об’ємом конституційних повноважень тощо. У сучасних державах існують такі юридичні форми глави держави:
– монарх – суверенна і не пов’язана політичною відповідальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різновидами інституту монарха є: монарх, який успадкував свій пост (наприклад, Велика Британія, Іспанія, Швеція); монарх, призначений своєю сім’єю – правлячою династією (Саудівська Аравія); монарх федерації, обраний монархами суб’єктів федерації (Малайзія, ОАЕ);
– президент – обраний народом, парламентом або представницькою колегією глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації;
– колегіальна президентура – обраний парламентом на визначений термін колегіальний орган, який здійснює функції глави держави (наприклад, Державна рада на Кубі, два капітан- регенти в Сан-Маріно, Федеральна рада у Швейцарії);
– глава уряду, на якого покладено здійснення функцій глави держави (землі ФРН);
– одноосібний або колегіальний узурпатор – особа чи колегіальний орган, які здійснюють владу без правових підстав, не маючи при цьому ні «царського» походження, ні мандата виборців.
Фактично є два основних напрямки діяльності такого органу:
– внутрішньодержавний напрямок;
– зовнішньодержавний напрямок.
Залежно від реального наповнення владних повноважень глави держави за цими двома напрямками, можна говорити про характер самої держави в багатьох її аспектах (демократична чи недемократична держава, якщо демократична, то який характер має, наприклад, республіка ). В абсолютній більшості випадків, глава держави є одноособовим органом. У світовій практиці траплялось не мало випадків, коли главою держави був колективний орган (Директорія, Президія, Рада тощо). Так, формальним (юридичним) главою держави в колишньому СРСР (за Конституцією СРСР 1978 року) главою держави була Президія Верховної Ради СРСР на чолі з її Головою. Але реальним (де-факто) – був Генеральний секретар ЦК КПРС.
У спеціальній літературі є багато різних визначень щодо інституту глави держави. З найбільш вдалих (і в той же час коротких) дефініцій є поняття глави держави, визначених В.М.Шаповалом, за яким глава держави – це особа, яка займає формально вище місце в структурі державних інститутів одночасно здійснюючи функцію представництва самої держави загалом.
Основними функціями глави держави є:
– здійснення державної влади;
– представництво держави.
Статус глави держави (насамперед його владні повноваження, компетенція) тої чи іншої країни залежить від низки чинників. Серед них: форма самої держави, її правова система, а також рівень правового розвитку та державно-правові традиції народу. Часто власна назва інституту глави держави залежить від цих особливостей. Так, в монархічних державах її главою є імператор, цар, шах, король, великий герцог тощо. Для більшості держав з республіканською формою правління, зазвичай, це Президент, рідше – Прем’єр-Міністр. В Україні згідно з чинною Конституцією, главою держави є Президент України.
Статус глави держави в країні з республіканською формою правління фактично є визначальним в багатьох моментах і для самої характеристики цієї держави як республіки. Нині найбільш поширеними формами республіки є :
– президентська;
– парламентська;
– змішана (президентсько-парламентська чи парламенсь- ко -президентська).
Інститут глави держави в Україні має свій шлях розвитку. І в його назві, і в реальному наповненні цього інституту владними повноваженнями відобразилася вся наша національна історія державотворення.
Так, в «старих» Українських державах її главами були:
– Великий Київський князь – у Київській Русі;
– Князь, пізніше Король – у Галицько-Волинському князівстві (королівстві);
– Гетьман – у Козацькій державі Богдана Хмельницького;
В «нові часи» (в ХХ ст.) главами українських держав були:
– Президент – в Українській Народній Республіці;
– Голова Національної Ради (парламенту);
– Президент – в Карпатській Україні;
– Президія Верховної Ради в Українській РСР (формально).
За радянських часів в Україні поста президента і взагалі
глави держави не було. Функції глави держави виконував колегіальний орган – Президія Верховної Ради Української РСР. Пост глави держави (президента) в Україні був впроваджений не- задовго до проголошення Верховною Радою Української РСР незалежності України Законом Української РСР «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР» від 5 липня 1991 року.
Того жо дня, тобто 5 липня 1991 року, Верховною Радою Української РСР були прийняті Закони «Про Президента Української РСР» і «Про вибори Президента Української РСР». Згідно з конституційними змінами Президент Української Радянської Соціалістичної республіки є найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади. До повноважень Президента Української РСР, закріплених у статті 1145 Конституції української РСР, належало те, що він «очолює систему органів державного управління, забезпечує їх взаємодію з Верховною Радою Української РСР» (п.4). Конституція однозначно ідентифікувала Президента Української РСР з виконавчою владою.
Законом України «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України» від 14 лютого 1992 року у статті 1141 Конституції України Президент України визначався вже не як найвища посадова особа, а як глава держави: «Президент України є главою держави і главою виконавчої влади України».
Конституційним Договором між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року Президент України був визнаний главою держави, главою виконавчої влади і главою уряду: «Президент України є главою держави і главою державної виконавчої влади
України Президент України як глава державної виконавчої
влади здійснює цю владу через очолюваний ним Уряд – Кабінет Міністрів України – та систему центральних і місцевих органів державної виконавчої влади» (ч. 1, 3 ст. 19).
Нова Конституція України не пов’язує статус Президента України з виконавчою владою, хоча залишає за ним значні повноваження у сфері виконавчої влади, насамперед щодо формування і функціонування уряду. Згідно зі статтею 102 Конституції України «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина».
Статус глави держави в Україні був нерозривним з особливостями форми її держави.
Так, на перших порах (до грудня 1991 року), коли главою держави була Президія Верховної Ради України – це була ще так звана радянська республіка.
З грудня 1991 по червень 1995 року (час укладення Конституційного Договору) – це була певна модифікація президентсько-парламентської республіки.
Протягом дії Конституційного Договору – президентська республіка (червень 1995 – червень 1996).
З 28 червня 1996 по 1 січня 2006 року ( набрання законної сили Закону України «Про зміни до Конституції України») – президентсько-парламентська республіка.
З 1 січня 2006 року до жовтня 2010 року – парламентсько- президентська республіка. Відповідно, після скасування Конституційним Судом у 2010 році Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року – президентсько-парламентська республіка.