Управління політичним, економічним та соціально-культурним розвитком суспільства може бути ефективним лише в разі наявності достовірної та систематичної інформації про його поточний стан. На сьогодні в Україні діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій характеризується або повною відсутністю, або недостатнім рівнем застосування новітніх механізмів збирання та обробки інформації для власних потреб, що пов’язано з незадовільним фінансово-матеріальним забезпеченням, кадровою проблемою тощо. Крім того, існує проблема достовірності та доступу до інформації, яка є складовою такого специфічного в умовах пострадянського простору поняття, як “свобода слова”. Виходячи з цього оцінка політико-економічних та соціально-культурних процесів часто є необ’єктивною, що призводить до загального погіршення ситуації в країні. Таким чином, для вирішення практичних проблем управління соціально-політичними процесами особливого значення набуває проведення окремого виду соціологічних досліджень – моніторингу, який є однією з технологій державного управління.
Моніторинг (від англ. monitoring – відстеження, на базі латинського кореня – monitor – нагадування, застереження) – постійне спостереження за будь-яким процесом з метою виявлення його відповідності очікуваному результату. Під моніторингом соціально-економічних та політичних процесів слід розуміти постійне, систематичне збирання інформації з метою спостереження і контролю за розвитком певного соціально-політичного явища чи процесу, а також його прогнозування.
На сьогодні існує два загальноприйнятих визначення поняття “моніторинг” передусім як виду соціологічного дослідження, які доповнюють один одного.
- Моніторинг – це система регулярного відстеження змін, які відбуваються або в усьому суспільстві, або в його окремих групах за умови регулярного застосування одних і тих самих принципів вибірки та інструментарію для збирання даних.
- Під моніторингом соціально-економічних та політичних процесів слід розуміти постійне, систематичне збирання інформації з метою спостереження і контролю за розвитком певного соціально-політичного явища чи процесу, а також його прогнозування.
У цілому моніторинг може бути представлений як особлива технологія управління, спосіб контролю над ситуацією та фактор зниження ризику під час розробки стратегій або політичної, управлінської, господарської діяльності. Зауважимо, що значення моніторингу, а також сфери його застосування значно зросли з появою та поширенням стратегічного планування.
Основні характеристики моніторингу
Основними характеристиками моніторингу є:
– системність (спостереження за об’єктом моніторингу має бути регулярним);
– динамічність (реагування на зміни, які відбуваються в політичному та соціально-економічному просторі);
– комплексність (використання інформації з різноманітних джерел – наприклад соціологічні дослідження, статистичні матеріали, друковані та електронні ЗМІ, радіо, телебачення, внутрішня звітність);
– методологічне забезпечення (єдина система показників та класифікацій, інструментарій тощо);
– спрямованість на прогноз (головна мета моніторингу – підготовка прогнозу щодо розвитку ситуації, розробка альтернативних рішень тощо).
Виходячи з основних характеристик моніторингу слід наголосити на тому, що моніторинг як технологія управління відрізняється підвищеною наукоємністю, оскільки його ефективне використання можливе виключно за наявності висококваліфікованих фахівців, які, крім суто практичних навичок, здатні теоретично переосмислювати складні явища та процеси. Крім того, проведення моніторингу вимагає використання новітніх інформаційних технологій, а також урахування останніх політичних, соціально-економічних та науково-технічних тенденцій. Об’єктом моніторингу може бути як політична або соціально-економічна система країни загалом, так і кожна з її окремих складових інституцій, зокрема органи державної влади та місцевого самоврядування, політичні партії, громадські організації, їх взаємозв’язки, політичні лідери та ін. Наразі різноманітні вітчизняні інформаційно-аналітичні структури відпрацювали теоретичні та практичні моменти моніторингу діяльності політичних партій, громадських організацій тощо. Разом з тим, якщо моніторинги ставлення населення до політичних партій і рухів проводяться досить системно, то методика і техніка проведення моніторингів з інших питань ще не належно відпрацьована, що пояснюється як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами розвитку країни.
Виділяють три основних види моніторингу, які відрізняються за такими критеріями, як кількість користувачів, результати дослідження та інтенсивність використання даних моніторингу користувачами.
Види моніторингу
До першої групи відносять моніторинги, орієнтовані на суспільство в цілому. Відповідно, як правило, метою подібного моніторингу є формування громадської думки з тих чи інших проблем життєдіяльності суспільства. Виходячи з цього ознайомлення користувачів з результатами моніторингу здійснюється через ЗМІ, в основному друковані (останнім часом більше через електронні ЗМІ). Загальноприйнятою нормою в більшості країн західної демократії при проведенні подібного виду моніторингу є його бюджетне фінансування (в основному замовлення на проведення моніторингу від державних структур отримують як державні, так і приватні інформаційно-аналітичні центри).
До другої групи моніторингу відносять дослідження, орієнтовані на фахівців різноманітних галузей діяльності. При цьому чисельність груп фахівців може коливатися від кількох десятків до десятків тисяч осіб. Комунікація між замовником та виробником моніторингу здійснюється за допомогою періодичних спеціалізованих видань, які розповсюджуються за підпискою, у тому числі через Інтернет.
Третя група включає види моніторингу, користувачами якого є окремі структури, керівники різних рівнів, органи влади, політики та ін. Користувачі подібних видів моніторингу отримують готову інформацію, як правило, у вигляді аналітичних звітів, експертних оцінок, рекомендацій, проектів тощо, причому ці документи досить часто мають закритий та конфіденційний характер.
Функції моніторингу
Моніторинг виконує низку функцій, основними серед яких є такі: – пізнавальна (передбачає передусім діагноз проблемної ситуації);
– підтримки дій, спрямованих на благо суспільства (головна мета цієї функції – збирання аргументів для того, щоб переконати владу, громадян, політичні партії та ін. в необхідності реформ);
– профілактична (спостереження, контроль за діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, фінансово-політичних груп та ін., найбільш поширена форма – моніторинг виборів).
Принципи проведення моніторингу
Необхідно зазначити, що досить часто моніторинг може суміщати різні функції, наприклад діагностичну та профілактичну.
Проведення моніторингу має відповідати низці ключових принципів, основними з яких є:
– оперативність та відповідність поставленим завданням;
– цілісність та науковість;
– точність, системність і докладність інформації, її обов’язкова детальна та максимально глибока перевірка;
– конфіденційність джерел інформації;
– об’єктивність та незаангажованість;
– прогностичність (орієнтованість моніторингу передусім на прогноз).
Суб’єктами моніторингу можуть виступати або спеціально створена група (управління, відділ у структурі органу державного управління), або зовнішня відносно органу державного управління аналітична структура, яка спеціалізується на проведенні різних видів моніторингу (наприклад, у багатьох країнах Європейського Союзу органи публічного управління не самостійно проводять моніторинг, а на основі механізму аутсорсингу визначають приватні інформаційно-аналітичні структури, які готують для них відповідні матеріали).
Для аналізу ситуації в політичній або соціально-економічній сфері, як правило, використовується моніторинг засобів масової інформації. При цьому необхідно враховувати, що спеціаліст з інформаційно-аналітичної діяльності змушений працювати в умовах поліфонії (наявність великої кількості ЗМІ), що вимагає чіткої організації роботи, пов’язаної передусім зі збиранням інформації та її первинною обробкою. Залежно від завдань моніторингу це можуть бути як загальнонаціональні, так і регіональні ЗМІ, можливий також поділ за їх спрямованістю тощо. Аналіз ЗМІ та моніторинг політичних процесів дає можливість оцінити й контролювати політичні процеси та форми їх подачі у ЗМІ, відкоригувати ці процеси, в тому числі з допомогою ЗМІ, а також безпосередньо їх прогнозувати. Таким чином, моніторинг фактично виступає своєрідним інструментом управління політичними процесами.
Етапи проведення моніторингу
У цілому проведення моніторингу поділяється на кілька етапів, які послідовно реалізуються.
На першому етапі чітко визначається об’єкт дослідження (наприклад, це можуть бути конкретні персони, організації, окремі теми, події і т. ін.). Після розробки моделі інформаційного аналізу об’єкта дослідження за заданими критеріями оперативно збирається інформації з різних джерел (телебачення, радіо, Інтернет, друковані ЗМІ тощо).
На другому етапі головна увага приділяється безпосередній обробці інформації, а саме її перетворенню в текстові документи, пошуку в цих матеріалах інформації про об’єкти моніторингу тощо. Після цього об’єкти моніторингу заносяться в спеціальну базу даних системи, для того щоб у майбутньому відслідковувати їх.
На третьому етапі інформація систематизується, що передбачає оцінку та опис об’єктів моніторингу за заздалегідь визначеними критеріями та принципами, їх класифікацію. Крім того, не виключена аналітична обробка отриманої інформації з певних напрямів моніторингу, а також прогнозування змін стану об’єкта дослідження.
Нарешті, на четвертому етапі отримана інформація переводиться у зручну для використання форму, створюється готовий інформаційно-аналітичний продукт (аналітична записка, прес-огляд і т. ін.), а також розробляються шляхи вирішення проблеми (надаються практичні рекомендації).
Моніторинг в державному управлінні
Особливість моніторингу в державному управлінні полягає в тому, що він являє собою систематичне збирання інформації з метою спостереження і контролю за розвитком передусім певної сфери державного управління, що сприяє виробленню довгострокової стратегії її розвитку, налагодженню взаємодії між центральною владою та регіонами. Відповідно основними завданнями моніторингу в системі державного управління є аналіз якості державного управління та реалізації національних проектів, отримання об’єктивної інформації про соціально-економічні, політичні, гуманітарні процеси в країні, регіоні, районі, місті, аналіз та прогноз основних ризиків суспільного розвитку, розробка на основі отриманої інформації комплексу засобів для запобігання кризам тощо.
У цілому моніторинг як інструмент контролю є невід’ємною частиною управлінського циклу. Функціональна важливість моніторингу полягає передусім у забезпеченні “зворотного зв’язку”: можливості виявлення потреб об’єкта управління, оцінки ефективності та результативності обраних методів та інструментів впливу на нього з боку суб’єкта управління. Разом з тим слід враховувати, що управлінські завдання, які вирішуються за допомогою моніторингу, належать до категорії слабкоструктурованих, характеризуються домінуванням кількісних характеристик, не мають єдиного чітко визначеного алгоритму вирішення, тобто вимагають застосування різноманітних оригінальних методів дослідження, творчого підходу.
Моніторинг у державному управлінні вимагає наявності системи аудиту результативності діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, що являє собою систему регулярного спостереження та оцінки результатів діяльності органів управління, пов’язану з досягненням цілей їх роботи, виконанням завдань і програм, а також своєчасним виявленням та усуненням помилок у роботі, контролем вірогідності отриманих результатів тощо.
Специфічним видом моніторингу в державному управлінні є моніторинг майбутнього, тобто прогнозування майбутнього стану інформаційного простору. Основне завдання моніторингу майбутнього – визначити, які теми будуть актуальні в інформаційному просторі у той чи інший день у майбутньому. При цьому необхідно враховувати, що інформаційний простір має циклічний характер (існують тижневі, місячні, річні цикли). Наприклад, по понеділках, як правило, домінує тематика обласних та міських тем, під час сесії Верховної Ради – парламентські теми тощо. В регіональному інформаційному просторі можна нарахувати від 50 до 120 тем, що повторюються щорічно. При цьому вони домінують протягом одного дня. Таким чином, фактично на кожний день припадає одна домінуюча тема, яку можна передбачити завчасно.