14.9. Особливості становлення української моделі державного управління

Поняття національної моделі державного управління

У національних суспільствах управління відрізняється своїми, як правило, системними особливостями, що послужило для досить широкого використання в теорії і практиці управління поняття “модель управління”. Під нею розуміється деяка вибудована теоретична сукупність уявлень про те, як виглядає система управління, як вона впливає на об’єкт управління, як адаптується до змін у зовнішньому середовищі, щоб керована організація могла домагатися поставлених цілей, стійко розвиватися і забезпечувати свою життєздатність.

Особливість моделей управління полягає в тому, що вони формуються, з одного боку, під впливом умов глобального розвитку країн, а, з другого – під впливом їх національної теорії і практики управління. Функціональне їх призначення в суспільстві дуже велике. Вони селектують і узагальнюють національний досвід управління, підвищують ефективність управлінської діяльності, забезпечують професійну соціалізацію керівників.

Значний внесок у становлення й еволюцію моделей управління зробили Р.Оуен, Ф.Тейлор, М.Вебер, А.Файоль, Г.Емерсон, Е.Мейо, Д.Макгрегор, А.Маслоу, Р.Лайкерт, Р.Блейк, Дж.Моутон, У.Оучі, Л.Ерхард, Г.Мюрдаль, К.Еклунд та ін. У результаті їхніх досліджень були осмислені американська, європейська і японська моделі управління.

Необхідність формування української національної моделі державного управління зумовлена актуальними потребами молодої Української держави в забезпеченні управлінської само- ідентифікації, у визначенні векторів розвитку теорії і практики державного управління. Розуміння специфіки, достоїнств і недоліків цієї моделі сприяє зменшенню втрат держави від неадекватних його природі управлінських дій. Необхідність розгляду української моделі в аспекті її порівняння з російською моделлю визначається низкою обставин.

По-перше, обидві моделі мають досить багато загального з погляду походження, структурних і функціональних особливостей державного управління. Але разом з тим вони несхожі. З’ясування міри схожості і міри розходження винятково важливо для практики.

По-друге, обидві моделі перебувають на шляхах досить інтенсивного розвитку, характеризуються методологічними й інструментальними змінами. Принципово недослідженою проблемою є зміст і спрямованість векторів їх розвитку.

Як робочу гіпотезу в порівняльному аналізі цих моделей можна висунути положення про те, що існують взаємовплив цих моделей і деяка несумісність між ними. Однак характер їх розвитку відрізняється. Якщо російська модель державного управління характеризується тим, що її розвиток визначається прагненням Росії до геополітичного лідерства, то українська модель детермінується вектором європейської інтеграції. Якщо в російській моделі домінує орієнтація на забезпечення порядку і підпорядкування, то українська модель віддає перевагу волі і демократії.

Сучасна наука досліджує моделі управління з п’яти основних позицій.

По-перше, вона розглядає їх концептуальний зміст, категорійний апарат, функціональні можливості. У цьому плані модель управління являє собою відображення істотного змісту методів, прийомів, теорій, що застосовуються в практиці управління державою.

По-друге, наука виявляє детермінованість моделей умовами, що складаються в суспільстві і державі. Моделі істотно залежать від рівня цивілізованості суспільства, його соціально-економічного і духовного розвитку. Найчастіше вони формуються в критичні періоди розвитку суспільства, коли загострюється потреба в реалізації інтересів тих або інших соціальних і елітних груп. Закономірним є те, що періоди кардинальних відновлень держави, як правило, супроводжуються пожвавленням пошуку моделі відновлення державного управління.

По-третє, наука осмислює практику їх реалізації, сприйняття населенням, керівниками, труднощі і перешкоди освоєння. Досвід показує, що модель ніколи не виникає відразу й у завершеній формі. Звичайно вона з’являється своїми окремими складовими в практиці окремих найбільш успішних суб’єктів управління, потім узагальнюється теоретиками й одержує значне поширення.

По-четверте, наука проводить порівняльний аналіз позитивних і негативних характеристик моделі. Кожна модель має своє співвідношення переваг і недоліків, що виявляють себе у відповідних умовах. Їхнє знання дає змогу не лише підвищувати ефективність управління, а й забезпечувати позитивний розвиток самої моделі.

По-п’яте, наука досліджує наслідки від застосування тієї або іншої моделі: підвищення ефективності управління, регульованості суспільних процесів, рівня задоволення соціально- економічних і духовних запитів людей.

Характеристика російської моделі державного управління

Саму російську модель управління можна представити у вигляді матриці, основними характеристиками рядків якої виступає ментальність, тобто її духовний зміст; інструментальність або основні методологічні параметри; соціальність, тобто її соціальна обумовленість і роль у суспільстві. Як характеристики стовпців матриці виступають: ідеологічність, тобто вираження інтересів і цінностей визначених соціальних груп; проективність, тобто здатність забезпечувати проектну діяльність; конструктивність, під якою розуміється здатність формувати ефективно діючі технології.

Таблиця 14.3. Матриця змісту моделі управління

Показник	Ідеологічність	Проективність	Конструктивність
Ментальність	Цінності	Принципи	Концепція
Інструментальність	Підходи	Методи	Технології
Соціальність	Інтереси	Результати	Ефекти

Розвинута модель управління характеризується переконливим наповненням даної матриці. Вона має не тільки чіткий ціннісний зміст, вираження інтересів цілком визначених соціальних і елітних груп, а й методологічну наповненість та конструктивно-технологічний зміст.

В останні роки йде інтенсивне формування російської моделі управління, окремі положення якої закладені в працях О.М.Радищева, М.М.Сперанського, М.С.Мордвінова, П.О.Столипіна, О.О.Богданова, О.В.Чаянова, О.К.Гастева, С.Г.Струмиліна, В.Г.Афанасьєва та ін. Сьогодні ключові питання формування цієї моделі розглядаються в роботах Г.В.Атаманчука, В.М.Іванова, В.І.Патрушева, О.П.Прохорова та ін. При цьому звертається увага на такі перспективні риси російської моделі управління, як соціальний віталізм, корпоративізм, проектний підхід, опора на колектив, колективний контроль за прийняттям управлінських рішень.

Дослідження показують, що російська модель управління споконвічно суперечлива. Від Азії Росія всотала форму групового мислення, масове насильство над населенням, патерналізм, а від Європи – індивідуалізм із властивим йому світоглядом, культуроцентристську тенденцію. Тому корпоративізм і індивідуалізм – дві фундаментальні складові російського управління.

Пограничність цивілізаційного положення Росії між Європою й Азією привела до того, що модель управління в ній являє собою складний синтез азіатського і європейського. При цьому в умовах тоталітарного й авторитарного розвитку домінували найбільш негативні аспекти азіатської моделі, а в умовах демократизації освоювалися найбільш позитивні європейські цінності. Однак Росію не можна розглядати тільки як прикордонну зону між Заходом і Сходом. Сама вона являє собою по суті справи окрему специфічну цивілізацію, значний відбиток на формування якої наклало татаро-монгольське ярмо, суперечливий процес формування Московської Русі, імперський розвиток Росії, сталінський тоталітаризм і державний соціалізм.

Ці фактори визначили істотну роль насильства в державному управлінні, його централізаторський характер, розрив між державним управлінням і місцевим самоврядуванням. Важко не погодитися з Е.Тоффлером у тому, що високоякісна влада припускає ефективність – досягнення мети з мінімальними джерелами влади. Що стосується російської моделі управління, то вона припускає максимальне застосування влади.

Російський дослідник О.П.Прохоров переконливо аргументує думка про те, що російська модель управління відрізняється такими якостями, що протилежні європейської моделі. Якби вони були реалізовані в управлінні європейських країнах, то, без усякого сумніву, привели б до хаосу Серед факторів, що забезпечують позитивний результат у Росії, виділяються: по- перше, мобілізація і перерозподіл ресурсів на ключових напрямах; по-друге, створення централізованих контрольних структур; по-третє, автономність низових підрозділів. Ця модель формувалася під впливом неконкурентного устрою російського суспільства, неправового характеру держави і управління, кругової поруки і низової солідарності, зрівнялівки, неминучості імпорту ідей і зразків. Деякі автори підкреслюють, що діючу систему соціального управління в Росії і її органічну складовий менеджмент успішними назвати не можна.

Російський керівник відрізняється розвинутою волею, універсальністю, здатністю брати на себе відповідальність. Але в цьому переліку позитиву нерідко присутні негативні аспекти, пов’язані зі зловживанням владою, корупцією. Керівник, який досяг деякої незалежності, у своїй зоні управління досить часто починає поводитися як російський пан, що придумує і реалізує свої примхи. Якщо в історичному минулому Росії насильство було масовим, то в сучасних умовах воно змінило свої форми. Широко використовується демонстрація насильства, його публічні приклади.

Істотно впливають на формування російської моделі управління суворі природні і досить складні соціально-економічні умови життя. На відміну від громадянина західноєвропейської держави, росіянин майже завжди не жив, а виживав. Це приводило до посилення ролі в житті суспільства колективізму. Не можна не погодитися з тим, що “саме колективізм, соборність, общинність століттями є основним цементуючим матеріалом у конструкції господарської й управлінської моделі в Росії. І це не штучно привнесений фактор, а об’єктивно сформований і перевірений багатовіковою історією.

Масштаби Російської держави породжують державних менеджерів, що відрізняються масштабним і інноваційним мисленням. Однак ці ж фактори формують такі негативні явища, як месіанство, утопізм, маніловщину як суто росіяни явища. Безсумнівною особливістю російської управлінської моделі виступає універсальність, недостатній поділ управлінської праці, що зумовлена відповідальністю, яка покладається на керівника, з боку верхніх ешелонів управління. Керівник здатний вирішувати практично будь-які управлінські завдання. Але діяльність під вагою відповідальності і очікування покарання за помилки неминуче породжує стреси, приводить до інфарктів. Російська модель управління є принципово інфарктною.

Українська модель державного управління формується теж досить швидко. Вона також суперечлива, оскільки складається під впливом як європейського, так і російського досвіду. Проблеми цієї моделі досліджуються в роботах В.Д.Бакуменка, Б.П.Будзана, В.В.Буреги, Б.Д.Гаврилишина, А.С.Гальчинського, В.М.Гейця, Г.А.Дмитренка, Ю.П.Сурміна та ін.

Особливості української моделі державного управління

Українська модель управління перебуває у процесі еволюції, зазнає революційних змін. Європейські характеристики цієї моделі поки розвинуті набагато менше, ніж її євразійські складові. Перші присутні у вигляді ціннісних орієнтирів, а другі у вигляді реальної інструментальної практики, що досить часто виявляється ефективною. Існують також регіональні диспропорції в модельних перевагах державних службовців і службовців місцевого самоврядування. Так, Захід і Центр України орієнтований на демократизацію державного управління, а Схід і Південь – на його адміністрування.

У процесі аналізу природи української моделі державного управління необхідно звернути увагу на її характеристики, найбільш важливими серед яких є амбівалентність, різноманіття та перехідність, що характеризує українську модель державного управління як таке явище, що має в собі міцні джерела розвитку, прояв яких дуже сильно залежить від зовнішнього середовища держави, геополітичних впливів.

Таблиця 14.4. Характеристика основних параметрів української моделі державного управління

Параметри	їх характеристика
Амбівалентність	Являє собою єдність двох протилежних моделей: українсько-європейської та українсько-російсько-азіатської
Різноманіття	Наявність значного числа різновидів у рамках амбівалентності
Перехідність	Самі протилежні моделі є перехідними до європейської та російсько-азіатської

 

Двома еліпсами на ньому зображені українсько – європейська модель та українсько-російсько-азіатська модель, які мають логічне пересічення, яке є результатом накопичення, синтезу двох амбівалентних моделей. Горизонтальна пряма є границею зони позитивного функціонування моделей та негативних їх проявів, тобто дисфункцій. Звідси можна закономірно виділити 6 сегментів, що характеризують державне управління в Україні:

Сегмент 1 – девіантні аспекти європейської моделі, що пов’язані з негативними аспектами демократичного врядування: труднощами прийняття управлінських рішень, бюрократизацією процедур, перебільшенням ролі комунікації, зв’язків із громадськістю тощо.

Сегмент 2 – відображає досягнення європейської моделі демократичного адміністрування, належного врядування тощо.

Сегмент 3 – характеризує досягнення російсько-азіатської моделі в Україні: відповідальність, чіткість управління, вміння приймати рішення у будь-яких умовах тощо.

Сегмент 4 – характеризує недоліки російсько-азіатської моделі, що пов’язані з примусом, відсутністю публічності, невикористанням науки тощо.

Сегмент 5 – презентує ту частину українського державного управління, яка є результатом позитивного синтезу європейської та російсько-азіатської моделей, поєднання демократизму та творчості.

Сегмент 6 – відображає синтез різних негативних аспектів європейської та російсько – азіатської моделей на українському ґрунті: міфотворчості, ритуальності тощо.

Слід підкреслити, що обидві моделі, які відповідають основним геополітичним векторам розвитку України та відповідно основним конкуруючим елітним політичним групам, що веде до того, що перемога на парламентських та президентських перегонах веде до відповідних змін у цих моделях. Переможці згортають усі складові моделі управління своїх попередників і розпочинають управління з чистого аркуша. Таким чином, в Україні реалізується модельна пульсація.

Управління в Україні перетерплює значні якісні зміни. Б.П.Будзан, який характеризує український менеджмент у недалекому минулому, виділяє такі його недоліки, як віра в абсолютну керованість, спонтанну нормотворчість, патерналізм, відомчість, зрівнялівка, імітація роботи, “тіньове управління ”, довічний найм номенклатури, калька російського чиновництва, ризикофобія тощо. Для сучасного менеджменту характерні такі проблеми, як латентний характер великої потреби в менеджерах, нехтування довгостроковим плануванням, невміння імпортувати нові технологічні прийоми, нестача “клем” для підключення інтелектуального потенціалу, “алергія” уряду на менеджмент, брак корпоративної культури і конфлікти.

Після такого переконливого переліку недоліків національного менеджменту нічого не залишається, як призвати до менеджерської революції, що цілком обґрунтовано і робить Б.П.Будзан. Він вважає, що менеджерська революція повинна привести до формування нової моделі управління, у центрі якої має перебувати людина як особистість і як основна продуктивна сила суспільства, що модель повинна бути одночасно і твердою, і демократичною, враховувати демократичну суть українця, сприяти розкріпаченню його творчого потенціалу.

Ретельний аналіз недоліків і перспектив розвитку українського менеджменту, проведений Б.П.Будзаном, цілком може бути перенесений і на державне управління в Україні. В останні роки відбулися деякі позитивні зміни в управлінні державою. Насамперед слід зазначити що епоха президентства В.А.Ющенка як вкрай невдалого державного менеджера дала деякі позитивні результати: зростання відкритості державного управління, популярності в суспільстві концепції, парадигми й елементів практики демократичного управління. Уперше за півтора десятиліття існування Української держави була похитнута непорушність суто адміністративного управління. Але само адміністрування руйнувалося, що призводило до хаотизації суспільного життя та зниження ефективності управління державою. Тому перемога на президентських виборах В.Ф.Януковича і прихильників українсько-російсько-азіатської моделі з її чіткістю, проектним підходом, адмініструванням виявилася закономірною.

Сучасне державне управління являє собою складне поєднання, конкуренцію і взаємодію трьох парадигм, концепцій і практик: адміністративної, демократичної та електронно-мережевої. Синтез цих основних складових моделі має відбуватися на базі демократичної парадигми. У Росії цей процес здійснюється скоріше на базі адміністративної парадигми. Демократія там виступає здебільшого як інструмент досягнення адміністративного результату, тобто як керована демократія.

Усе зростаючу роль в українській моделі відіграватиме орієнтація на європейські цінності, норми, теорію і практику управління. Поки ця орієнтація має характер ціннісного вибору, але згодом неминуче освоєння норм і технологій державного управління ЄС. Використання європейського досвіду значно полегшить процес еволюції українського суспільства, зміцнення державності, знаходження цивілізаційної ідентифікації населення.

Російська модель державного управління, на відміну від української, орієнтована на свій власний національний досвід, є результатом його рефлексії. Це додає їй цілісності і органічності. Однак результати запозичення історичного досвіду далеко не завжди бувають ефективними, оскільки сучасний суспільний розвиток відрізняється кардинально навіть від недавнього минулого. Звідси випливає, що далеко не всі досягнення державного управління минулого можуть бути впроваджені в актуальну і тим більше перспективну управлінську практику. Тому росіяни неминуче стикаються з проблемою закритості і несумісності російської моделі із зарубіжними досягненнями державного управління і проблемою демократизації управління.

Для України, навпаки, складною є проблема збирання раціональних зерен історичного досвіду державного управління, його концептуально-методологічна ідентифікація, оскільки українська державність в історії досить віддалена, фрагментарна і короткочасна, що пред’являє дуже серйозні вимоги до якості історичного осмислення державного управління в Україні.

Істотною особливістю української моделі державного управління є те, що значну роль у ній відіграє політична орієнтація, владна комунікація, належність до політичних і олігархічних кланів. У деяких випадках ця комунікація вироджується в емоційну комунікацію заради комунікації, у політичні шоу, гру без управлінського результату, яким має виступати управлінське рішення. Однак не можна не бачити і позитивну складову цього процесу, що пов’язана з участю громадян в управлінні, зростанням їхньої політичної й управлінської культури. У російській дійсності явно не вистачає такої інформаційної демократії, ціннісно-почуттєвої рефлексії, що стримує процес співучасті в управлінні пересічних громадян.

Українську і російську моделі державного управління поєднують домінування під час підбору персоналу родинного принципу (родичів, земляків, кумів і т.ін.). Масштабними їх проблемами виступають корупція, зловживання владою і некомпетентність. Подолання цих негативних явищ іде дуже повільно. Зрозуміло одне, що для цього потрібні не тільки ефективні державно-управлінські технології, а й спеціальні заходи для санації держави, що поки не вироблені. Винятково важливою проблемою є низький рівень довіри до інститутів держави. Якщо в Росії досить високим є довіра тільки до інституту президентства, то в Україні довіра до всіх суб’єктів державного управління є тотально низькою.

Найбільшою інтегральною проблемою як російської, так і української моделей управління є поставлена В.В.Бурегою проблема неадекватності менеджменту сформованій ситуації, що приводить до зниження ефективності управління.

Таким чином, українська модель державного управління відрізняється значним переліком достоїнств порівняно з російською. Вона органічна національній ментальності, суперечлива, але перебуває в процесі свого формування. Яким буде співвідношення її амбівалентних складових, позитиву та патології, поки ще невідомо. Але те, що вона є цілком історично дієздатною, це факт. І це не може не сприяти оптимістичному баченню перспектив українського державного проекту.

Список використаних джерел

1. Бауман З. Глобализация: последствия для человека и общества : пер. с англ. / Зигмунт Бауман. – М. : Изд-во “Весь мир”, 2004. – 188 с.
2. ВеберМ. Избранные произведения : пер. с нем. / М. Вебер ; сост. и общ. ред. Ю. Н. Давыдова. – М. : Прогресс, 1990.
3. Волес В. Творення політики в Європейському Союзі / В. Волес, Г. Волес ; пер. з англ. Р. Ткачук. – К. : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2004. – 871 с.
4. Грицяк І. А. Європейське управління: теоретико-методологічні засади : монографія / І. А. Грицяк. – К. : К. І.С., 2006. – 398 с.
5. Грицяк І. А. Правова та інституційна основи Європейського Союзу / І. А. Грицяк, В. В. Говоруха, В. Ю. Стрельцов. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2009. – 620 с.
6. Державне управління : курс лекцій / В. Д. Бакуменко, Д. І. Дзвінчук, О. С. Поважний. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2011. – 536 с.
7. Державне управління: теорія і практика / за заг. ред. В. Б. Авер’ янова. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
8. ДзюндзюкВ. Б. Модернізація органів влади: перехід від публічного адміністрування до публічного менеджменту / В. Б. Дзюндзюк // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. ХарРІ НАДУ – 2009. – № 2. – С. 9-14.
9. ДзюндзюкВ. Б. Новий публічний менеджмент / В. Б. Дзюндзюк // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. ХарРІ НАДУ – 2003. – № 1. – С. 76-81.
10. Дзюндзюк В. Б. Особливості управління приватними і публічними організаціями / В. Б. Дзюндзюк // Вісн. Нац. ун-ту внутр. справ. – 2002. – № 20. – С. 183-188.
11. Дзюндзюк В. Б. Предметна сфера науки державного управління / В. Б. Дзюндзюк // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. ХарРІ НАДУ! – 2011. – № 1. – С. 9-16.
12. Діденко Н. Г. Державне управління і соціальне партнерство: актуальні проблеми теорії і практики : монографія / Н. Г. Діденко. – Донецьк : Видавн. під-во “Схід. видавн. дім”, 2007. – 404 с.
13. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін. : за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського,
14. Ю. П. Сурміна. – К. : НАДУ, 2010. – 820 с.
15. Западноевропейские модели социально-экономического развития. – М. : ИМЭМО, – 215 с.
16. КастельсМ. Інформаційне суспільство та держава добробуту. Фінська модель : пер. з англ. / М. Кастельс, П. Хіманен. – К. : Вид-во “Ваклер” у формі ТОВ, 2006. – 256 с.
17. Колодій А. Ф. Процес деліберації як складова демократичного врядування / А. Ф. Ко – лодій // Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування : матеріали наук.- практ. конф., Львів, 4 квіт. 2008 р. – Львів, 2008. – С. 106-110.
18. Кретцманн Д. П. Розбудова громад за рахунок внутрішніх ресурсів: шлях до відкриття й мобілізації ресурсів громадян : пер. з англ. / Д. П. Кретцманн, Д. Л. Макнайт. – К. : Четверта хвиля, 2006. – 256 с.
19. Купряшин Г. Л. Государственное управление : учеб. пособие для студентов вузов / Г Л. Купряшин, А. И. Соловьев. – М. : Изд-во МГУ им. М. В. Ломоносова, 1996. – 196 с.
20. Маннинг Н. Реформа государственного управления: международный опыт : пер. с англ. / Ник Маннинг и Нил Парисон. – М. : Изд-во “Весь мир”, 2003. – 496 с.
21. Мартин Г.-П. Западная глобализация: атака на процветание и демократию / Ганс- Питер Мартин, Харальд Шуманн ; пер. с нем. Г. Р. Контарев. – М. : Изд. дом “АЛЬПИНА”, – 335 с.
22. МусісН. Усе про спільноти Європейського Союзу : пер. з англ. / Н. Мусіс. – К. : К.І.С., 2005. – XIV с., 466 с.
23. Основи демократії : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / за заг. ред. А. Ф. Колодій. – 3-тє вид., оновл. і допов. – Львів : Астролябія, 2009. – 832 с.
24. Політична модернізація : підручник / В. Дзюндзюк, Л. Приходченко, О. Крюков та ін. – Х. : Вид-во Асоціації д-рів держ. упр., 2011. – 400/86 с.
25. Приоритеты и ценности социально-экономической политики стран Евросоюза : монография / под общ. ред. Н. Шмелева и В. Перской. – М. : Изд-во РАГС, 2008. – С. 31-50.
26. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні : Указ Президента України (редакція від 28 трав. 2006 р.) [Електронний ресурс].
27. Рудік О. М. Вироблення політики та ухвалення рішень в ЄС : навч. посіб. / О. М. Рудік ; за заг. ред. М. Бойцуна, Я. Мудрого. – К. : Вид-во “Міленіум”, 2009. – 278 с.
28. Рэйни Хэл Дж. Анализ и управление в государственных организациях / Хэл Дж. Рэйни ; пер. с англ. М. З. Штернгарца. – 2-е изд. – М. : ИНФРА-М, 2002. – ХГУ, 402 с.
29. Сморгунов А. В. Сравнительный анализ политико-административных реформ: от нового государственного менеджмента к концепции “governance” [Электронный ресурс] / Л. В. Сморгунов // Полис: политические исследования. – 2003. – № 4.
30. Теорія та історія державного управління : навч. посіб. / Г. С. Одінцова, В. Б. Дзюндзюк, Н. М. Мельтюхова та ін. – К. : Видавн. дім “Професіонал”, 2008. – 228 с.
31. Трудным путем демократизации: процесс государственного управления в США / К. Джанда, Д. М. Берри, Д. Голдман, К. В. Хула ; пер. с англ. А. И. Кулика, О. С. Миндрул. – М. : Рос. полит. энцикл. (РОССПЭН), 2006. – 656 с.
32. Федорович В. А. США: государство и экономика (Институт США и Канады РАН) / В. А. Федорович, А. П. Патрон. – М. : Междунар. отношения, 2005. – 386 с.
33. Фукуяма Ф. Сильное государство: управление и мировой порядок в ХХ! веке : пер. с англ. / Фрэнсис Фукуяма. – М. : АСТ : АСТ МОСКВА : ХРАНИТЕЛЬ, 2006. – 220 с.
34. ХабермасЮ. Вовлечение другого: очерки политической теории / Ю. Хабермас ; пер. с нем. Ю. С. Медведева. – СПб. : Наука, 2001. – 415 с.
35. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность : лекции и интервью, Москва, апр. 1989 г. : пер. с нем. / Ю. Хабермас. – М. : Наука, 1992. – 175 с.
36. Хелд Д. Глобальные трансформации: политика, экономика, культура / Дэвид Хелд и др. ; пер. с англ. В. В. Сапова и др. – М. : Праксис, 2004. – XXIV, 576 с.
37. Хирдман С. Шведская социальная модель: управление и развитие / С. Хирдман // Проблемы теории и практики управления. – 2000. – № 3. – С. 8.
38. A Decade of Measuring the Quality of the Governance: Governance Matters 2006. Worldwide Governance Indicators. – The World Bank, 2006. – Р. 2.
39. Allison G. Public and Private Management: Are They fundamentally Alike in All Unimportant Respects? In Frederick S. L. (ed.) Current Issues in Public Administration / G. Allison. – New York : St Martin’s Press, 1982. – 403 p.
40. American Public Administration: Past, Present, Future / Ed. By F. C. Mosher. – University, Ala : University of Alabama Press, 1975. – 298 p.
41. Andersen S. A. The European Union and the erosion of parliamentary democracy: A study of post-parliamentary governance / S. A. Andersen.
42. Barzelay M. Breaking Through Bureaucracy: A New Vision for Managing in Government / M. Barzelay. – Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1992.
43. Bogason P Postmodern public administration / P Bogason // Oxford Handbook of Public Management, ed. E. Ferlie, L. E. Lynn, jr., C. Pollitt. – Oxford : Oxford University Press, 2005. – P 234-256.
44. Bouckaert G. The Enduring Challenges in Public Management / G. Bouckaert, A. Halachmi (eds.). – San Francisco : Jossey-Bass, 1995.
45. Bozeman B. Public Management Strategies / B. Bozeman, J. D. Straussman. – San Francisco : Jossey-Bass, 1990. – 517 p.
46. Brereton M. The new public service ethos: An ethical environment for governance / M. Brereton, M. Temple // Public Administration. – 1999. – N 77 (3). – P. 455-474.
47. CleggS. R. Introduction. Organizations, organization and organizing / S. R. Clegg, C. Hardy // In Handbook of Organizational Studies ; ed. S. R. Clegg, C. Hardy, W. R. Nord. – L. : Sage, 1996. – P 1-28.
48. Clemens E. S. Lineages of the Rube Goldberg State. Building and blurring public programs, 1900-1940. In Rethinking Political Institutions. The Art of the State, ed. I. Shapiro, S. Skowronek,
49. Galvin. – New York : New York University Press, 2006. – P 187-215.
50. Courpasson D. Introduction: Bureaucracy in the age of enterprise / D. Courpasson, M. Reed // Organization. – 2004. – N 11 (1). – P 5-12.
51. Donahue J. D. The Privatisation Decision: Public Ends, Private Means / J. D. Donahue. – New York : Basic Books, 1989.
52. Donald F. Kettl. The Global Public Management REVOLUTION. A Report on the Transformation of Governance / F. Donald. – Washington : Brookings Institution Press, 2000. – VII, 88 p.
53. Drucker P. Management: Tasks, Responsibilities, Practices / P Drucker. – London : Heinemann, 1974. – 563 p.
54. Drucker P. The Practice of Management / P Drucker. – Oxford : Heinemann, 1989. – 317 p.
55. Dunleavy P Democracy, Bureaucracy and Public Choice: Economic Explanations in Political Science / P Dunleavy. – London : Harvester Wheatsheaf, 1991.
56. Dunleavy P. From Old Public Administration to New Public Management / P Dunleavy,
57. Hood // Public Money & Management. – 1994. – N 4. – P 9-16.
58. EU committees : social regulation, law and politics / edited by Christian Joerges and Ellen Vos. – Oxford ; Portland, Or. : Hart Pub., 1999. – 410 p.
59. Farnham D. Managing the New Public Services (second ed.) / D. Farnham, S. Horton (eds.). – London : Macmillan, 1996.
60. Feldman D. The limits of law: Can laws regulate public administration / D. Feldman // Handbook of Public Administration, ed. B. G. Peters, J. Pierre. – L. : Sage, 2003. – P 279-291.
61. Gouvernance et Döveloppement, Communication de la commission au conseil, au parlement europöen et au comitö öconomique et social europöen, COM(2003)615 Final, 20/10/2003, Bruxelles [Resource ölectronique] / Commission Europöenne. – Mode d’accös
62. Gouvernance europöenne, un livre blanc, COM(2001) 428 final, 25/07/2001, Bruxelles [Resource ölectronique] / Commission Europöenne. – Bruxelles, 2001.
63. Governance / World Bank. – Washington : D.C., 1993. – 388 p.
64. Governance: Concepts and Applications / Corkery, Joan (ed.), with IIAS Working Group, International Institute for Administrative Studies. – Brussels, 1999. – R 173.
65. Habermas J. Communication and the evolution of society / J. Habermas. – Boston : Beacon Press, 1979. – 239 p.
66. Habermas J. Theorie des kommunikativen Handels / J. Habermas. – B. I-II. – Frankfurt, 1981. – 524 s.
67. HammerM. Reengineering the Corporation / M. Hammer, J. Champy. – New York : Harper Business, 1993.
68. HantraisLinda. Social policy in the European Union. Palgrave Macmillan. – Basinstoke, 2007. – 289 p.
69. Hofmann H. C. H., Tbrk A. H. Policy implementation // In EU Administrative Governance, ed. H. C. H Hofman, A. H. Tbrk. – Cheltenham, UK : Edward Elgar, 2006. – R 74-112.
70. Hughes O. Public Management and Administration: An Introduction / O. Hughes. – London : Macmillan Press Ltd, 1998. – 624 p.
71. Joerges C. The law’s problems with the governance of the European market / C. Joerges // In Good Governance in Europe’s Integrated Market, ed. C. Joerges, R. Dehousse. – Oxford : Oxford University Press, 2002. – P. 3-31.
72. Journöes europöennes du Döveloppement : Rapport final [Resource ölectronique] / Commission Europöenne, Office des publications officielles des Communautes europeennes. – Luxembourg, 2007. – 229 p
73. KettlD. F. Building lasting reform: Enduring questions, missing answers / D. F. Kettl // In Inside the Reinventing Machine, ed. D. F. Kettl, J. J. Dilulio. – Washington DC : Brookings, 1995. – P. 9-80.
74. Kichert W. J. M. Managing Complex Networks : Strategies for the Public Sector / W. J. M. Kickert, E-H. Klijn, J. E. M. Koppenjan. – London : Sage Publications, 1997. – 206 p.
75. Lgreid P. Top civil servants in Norway: Key players – on different teams / P. Lgreid, J. P. Olsen // In Bureaucrats & Policy Making, ed. E. N. Suleiman. – New York : Holmes & Meier, 1984. – P 206-241.
76. LynnL. Managing Public Policy / L. Lynn. – Boston : Little-Brown, 1987. – 120 p.
77. Marinetto M. Governing beyond the centre: A critique of the Anglo-governance school / M. Marinetto // Political Studies. – 2003. – Vol. 51. – N 3. – P. 592-608.
78. Muller P. L’Analyse des politiques publiques / P Muller, Y. Surel. – Paris : Montchrestien, 2000. – 156 p.
79. Naschold Frieder/Bogumil, Jörg: Modernisierung des Staates – New Public Management und Verwaltungsreform, Leske+Budrich, Opladen, 1998. – P. 77.
80. O’Toole L. J. Jr. The Implications for Democracy in a Networked Bureaucratic World /
81. J. O’Toole Jr. // Journal of Public Administration Research and Theory. – 1997. – Vol. 7. – P 443-459.
82. OECD Serving the Economy Better. – Paris : Occasional Papers on Public Management, 1991.
83. Osborne D. Reinventing government : how the entrepreneurial spirit is transforming the public sector / David Osborne and Ted Gaebler. – Reading, Mass. : Addison-Wesley Pub. Co., 1992. – 405 p.
84. Peters Thomas J. In search of excellence : lessons from America’s best-run companies / by Thomas J. Peters and Robert H. Waterman. – N.-Y : Harper Business Essentials, 2004.
85. Pollitt C. Managerialism and the Public Services: Cuts or Cultural Change in the 1990 s., Second Edition / C. Pollitt. – Oxford : Basil Blackwell, 1993. – 268 p.
86. Porter M. E. Competitive Strategy / M. E. Porter. – New York : Free Press, 1985.
87. Powell W. W Neither market nor hierarchy: network forms of organization / W. W. Powell // Research in Organizational Behavior. – 1990. – N 12. – R 295-336.
88. Presidency Conclusion [Electronic resource] / European Council. – Lisbon, 2000. – Access mode : http://europarl.europa.eu/summits/lis1 en.htm
89. Rhodes R The new governance: governing without government / Roderick Rhodes // Political Studies. – 1996. – Vol. 44. – P. 652-667.
90. Social Class in Europe. An introduction to the European Socio-economic Classification. Edited by David Rode and Eric Harrison. – Routheledge, Oxton, 2010. – 321 p.
91. Social policy. Second edition. Edited by J. Baldock, N. Manning, S. Vickerstaff. Oxford University Press. – New York, 2003. – 678 p.
92. Stigler G. The Citizen and the State / G. Stigler. – Chicago : University of Chicago Press, 1975.
93. Stillman R. J. Preface to Public Administration: A Search for Themes and Direction / R. J. Stillman. – New York : St Martin’s Press, 1991.
94. Taylor F. W Principles of Scientific Management / F. W. Taylor. – New York : Harper Press, 1991. – 108 p.
95. The Eastern partnership and Europe 2020 strategy: Visions of leading policymakers and academics. – Luxemburg Publications Officeof the European Union> 2012. – 184 p. – P. 125-132.
96. The European Union after the Treaty of LisbonVisions of leading policy-makers, academics and journalists. – Luxemburg Publication Office of the European Union, 2011. – 319 p.
97. Timonen Virpi. Restructuring the Welfare State. Globalization and Social Policy Reform in Finland and Sweden Edward Elgar Publishing Limited, 2003. – 222 p.
98. Wright V. Public Administration in the Nineties: Trends and Innovations / V. Wright. – Brussels : IIAS, 1992.

Контрольні запитання до розділу

1. Проаналізуйте фактори формування культурної традиції в державі.
2. Обґрунтуйте історико-культурну своєрідність етнорегіонів України.
3. Визначте шляхи впливу історико-культурних традицій на якість соціального капіталу сучасної України.
4. Охарактеризуйте напрям формування державних стратегій та державної політики в моделі державного управління.
5. Охарактеризуйте напрям адміністративного управління в моделі державного управління.
6. Поетапно охарактеризуйте модель (паспорт, портрет) системи державного управління в Україні.
7. Поясніть, які чинники впливають на процес державного управління в зарубіжних країнах.
8. Охарактеризуйте моделі державного управління з різними варіантами співвідношення держави і ринкових відносин, які існують у сучасному світі.
9. Проаналізуйте обсяг повноважень виконавчої влади у країнах із різними формами правління.
10. Як характеризується розстановка політичних сил у практиці зарубіжних країн?
11. Проаналізуйте, яку політичну відповідальність несуть органи державної влади у зарубіжних країнах. Порівняйте цей досвід із практикою політичної відповідальності в Україні.
12. Проаналізуйте, які особливості має європейське управління. Доведіть, що Європейський Союз не є класичною міжнародною організацією, а являє собою перший і унікальний приклад наднаціональної організації.
13. Поясніть, які чинники впливають на адміністративно-державні реформи в країнах Європейського Союзу.
14. Обгрунтуйте принципи, які покладаються в методологію реформування державного управління в ЄС.
15. Проаналізуйте основні напрями, які передбачає європейська “ рамкова модель” адміністративно-державного реформування в ЄС.
16. Визначте зміст концепції “належного врядування” (“Good Governance”).
17. Охарактеризуйте моделі взаємовідносин між центральною владою та місцевими органами в країнах ЄС.
18. Назвіть основні відмінності між відкритим методом координації і “комунітарним методом” Європейського Союзу.
19. Що стало основною причиною відмови від традиційної моделі державного управління?
20. На що насамперед спрямовані нові моделі державного управління?
21. Обґрунтуйте, чи існує зв’язок між економічними змінами та необхідністю опрацювання нових моделей державного управління?
22. Які основні риси нового публічного менеджменту?
23. Чим відрізняється публічний менеджмент від публічного адміністрування?
24. Чому в новому публічному менеджменті відбулася відмова від принципу розподілу політичної та адміністративної сфери?
25. Яким чином реалізуються функції “загального” менеджменту в нових моделях державного управління?
26. Чи можна дійсно вважати новий публічний менеджмент саме менеджментом?
27. Перерахуйте основні інструменти нового публічного менеджменту.
28. Які вимоги висуваються до державного службовця з точки зору нового публічного менеджменту?
29. Сформулюйте основні складові адміністративної реформи з позицій нового публічного менеджменту.
30. Хто є автором концепції “деліберативної моделі демократії”? Назвіть основні особливості цієї моделі.
31. Якими, на Вашу думку, є перспективи запровадження положень концепції “ належного врядування” у вітчизняну політико-управлінську практику?

Питання з підготовки до іспиту

1. Які риси має “комунітарний метод” ЄС?
2. Як можна охарактеризувати чинну модель державного управління в Україні?
3. Охарактеризуйте напрям державного будівництва (державотворення) в моделі державного управління.
4. Чим відрізняється процедура призначення уряду в країнах ЄС?
5. Якими адміністративними актами керуються держави-члени ЄС на наднаціональному рівні?
6. У чому полягає сутність відкритого методу координації в європейському управлінні?
7. Які Ви знаєте нові моделі державного управління?
8. Що є подібного та відмінного в ситуації, яка склалась у західних країнах у 80-90-ті рр. ХХ ст. та призвела до запровадження реформ у державному управлінні, та ситуації, що існує зараз в Україні?
9. Відповіддю на які суспільні виклики стала поява концепції “належного врядування”?
10. Чим відрізняється менеджмент від адміністрування?
11. Охарактеризуйте базові положення відповідної концепції. Які з них знайшли своє відображення в системі управління ЄС?
12. Чи є можливим запровадження нового публічного менеджменту в сучасній Україні?
13. Що із зазначених функцій “загального” менеджменту реалізується в органах влади в Україні, а що – ні?

Теми творчих робіт

1. Активізація відкритого методу координації в контексті стратегії “Європа 2020”.
2. Трансформація ролі Ради ЄС у процесі прийняття рішень в ЄС.
3. Основні підходи до реформування державного управління в ЄС.
4. Порівняльна характеристика моделей державного управління України та країн ЄС.
5. Нові моделі державного управління: організаційний аспект.
6. Інструменти нового публічного менеджменту.
7. Перспективи запровадження положень концепції “належного врядування” у вітчизняну політико -управлінську практику України.