Сутність та типи прогнозів
Прогнозування в системі державного управління пов’язано з необхідністю створення правильної стратегії та тактики управління, раціонального впливу на політичні, соціально-економічні та гуманітарні процеси. Прогнозування та моделювання, які є основою стратегічного планування на сьогодні, – це обов’язкові умови ефективного функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, оскільки без наукового передбачення неможливо вчасно реагувати на внутрішні та зовнішні виклики. За словами А.Фяйоля, “управляти – це передбачати, а передбачати – це вже майже діяти”. Однак при цьому прогнозування не зводиться до спроб передбачити всю картину майбутнього. Прогноз виходить із того, що до явищ майбутнього потрібно підходити з урахуванням набору різних варіантів. Таким чином, вірогідність опису можливого або бажаного і є прогнозом (від грец. prognosis,pro – наперед, gnosis – пізнання).
Під прогнозом розуміють науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи та терміни їх здійснення. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.
Сучасні дослідники виділяють такі основні типи прогнозів.
Пошуковий прогноз – визначення можливого стану явища в майбутньому. Такий прогноз відповідає на питання, що вірогідніше за все відбудеться у разі збереження існуючих тенденцій.
Нормативний прогноз – це визначення шляхів та термінів досягнення можливого стану явища, яке виступає як мета. Такий прогноз відповідає на питання – яким шляхом досягти бажаного.
Плановий прогноз – збирання пошукової інформації для вибору найбільш оптимальних нормативів з метою виявлення небажаних альтернатив та їх усунення. Такий прогноз відповідає на питання – як і в якому напрямі орієнтувати планування.
Організаційний прогноз застосовується у сфері управління для досягнення конкретної мети та відповідає на питання – в якому напрямі орієнтувати рішення, щоб досягти мети.
Цільовий прогноз базується на функції оптимальності кінцевого результату, він відповідає на питання, що бажано отримати та чому.
Крім того, прогнози класифікують за об’єктом дослідження і, відповідно, поділяють на три групи: природничі; науково-технічні; соціальні.
Сферою найбільших наукових досліджень є соціальні прогнози. Під “соціальним прогнозуванням” розуміють дослідження перспектив розвитку соціальних процесів і явищ, мета якого – підвищення наукової обґрунтованості і ефективності соціального програмування, планування та управління.
Соціальні прогнози, у свою чергу, поділяються на групи за напрямами. У контексті державного управління особливий інтерес становлять внутрішньополітичні та зовнішньополітичні прогнози.
Внутрішньополітичне прогнозування стосується сфери взаємовідносин між групами інтересів, класами, націями та іншими соціальними групами. Необхідно розрізняти два аспекти в галузі прогнозування внутрішньої політики. Перший пов’язаний із прогнозними оцінками конкретних політичних дій, другий охоплює діяльність політичних інститутів суспільства та політичних процесів.
Зовнішньополітичне прогнозування – це прогнози в галузі міжнародних відносин та зовнішньої політики.
Необхідно зазначити, що всі види прогнозів пов’язані між собою, відповідно для кожного прогнозу бажано використовувати більше інформації за спорідненими напрямами. Виходячи з цього ступінь достовірності прогнозу прямо пропорційний ступеню обсягу використаних матеріалів.
Для того щоб розробити прогноз, треба визначити головні та допоміжні напрями робіт. Допоміжні напрями утворюють прогностичний фон – сукупність зовнішніх по відношенню до об’ єктів прогнозування умов. Прогностичний фон поділяється на науково-технічний, економічний, соціальний, політичний тощо.
Сукупність прогнозів із різних галузей дає можливість описати, пояснити та передбачити явище. Для того щоб здійснити прогнозування, необхідно визначити основні джерела інформації про майбутнє. Основними серед них є такі:
– оцінка перспектив розвитку, майбутній стан прогнозованого явища на основі досвіду, який має дослідник;
– умовне продовження в майбутнє тенденцій, закономірностей розвитку, які в минулому та сучасному часі добре відомі;
– побудова моделі майбутнього стану явища, яка базується на очікуваних змінах.
Виходячи з цього виділяють такі засоби розробки прогнозів:
– анкетування – опитування населення, експертів з метою отримання об’єктивних оцінок прогностичного характеру;
– екстраполяція – побудова рядів розвитку показників прогнозуючого явища на основі прогнозу в минулому та упередження прогнозу в майбутньому;
– моделювання – побудова моделей з врахуванням вірогідних змін прогнозуючого явища на період упередження прогнозу по прямим або непрямим знанням щодо масштабів змін.
Принципи прогнозування
Для того щоб бути ефективним, прогноз повинен відповідати низці принципів, основними з яких є:
- Гносеологічний принцип (у світі немає речей, явищ, які не можна пізнати).
- Принцип випереджальності подій (прогноз втрачає сенс, якщо він не встигає за динамікою подій).
- Принцип альтернативності (відмежованість здійснених варіантів від уточнених).
- Принцип системності (об’єкт, з одного боку, розглядається як єдине ціле, з другого – як сукупність окремих блоків).
- Синергетичний принцип (новий тип мислення завжди відкритий до змін або інших альтернативних рішень).
- Принцип реактивності (майбутня ситуація є реакцією на крайнощі попереднього періоду).
- Принцип рентабельності (співмірність прогностичних знань про об’єкт і наявність ресурсів для його подальшого розвитку).
- Принцип безперервності (корегування подій у міру надходження нової інформації шляхом так званого “ проміжного огляду”. Цей принцип дає можливість визнати нові події та здійснювати перевірку джерел прогнозування).
- Принцип верифікації (базується на достовірності, точності та обґрунтованості. До основних способів верифікації належать: перевірка отриманих результатів повторним дослідженням (опитування експертів); зіставлення вихідних положень з реальною політичною ситуацією; паралельна розробка прогнозу методом, відмінним від попереднього; виявлення і врахування джерел можливих помилок; опосередкована верифікація прогнозу шляхом зіставлення з прогнозами, отриманими з інших джерел.
Принцип альтернативності прогнозу
Для ефективного прогнозування необхідно звернути увагу на те, що якість прогнозу залежить від того, які альтернативні варіанти пропонує дослідник. Без альтернатив політичний прогноз не є наукою. Необхідність побудови альтернатив, тобто визначення можливих шляхів розвитку політичних відносин, виникає завжди, коли треба проаналізувати можливі варіанти майбутнього. Головне завдання принципу альтернативності полягає в пошуку тих варіантів розвитку, які не можуть бути реалізовані.
Альтернативність прогнозу передбачає кілька сценаріїв його розвитку: оптимістичний сценарій; песимістичний сценарій; вірогідний сценарій.
Важливою умовою повноти прогнозування є дотримання правил розробки та перевірки гіпотез. Усі обґрунтовані гіпотези повинні перевірятися на моделях розвитку. При цьому слід ураховувати, що всі гіпотези у своєму розвитку проходять три стадії: виникнення гіпотези; аналіз висунутого припущення та визначення наслідків; перевірка припущення на моделі.
Виявлення у процесі перевірки гіпотез нових фактів, невідомих до її висунення, підвищує ступінь надійності гіпотез. Здатність гіпотези пояснити раніше невідомі до цього факти є важливою умовою істинності основного змісту гіпотези. Розробляючи прогноз на майбутнє, важливо пов’язати його з фактичними даними. Якщо вони правильні, то можна зробити точний прогноз, якщо ні, то прогноз буде неточним.
Нормативне та пошукове прогнозування в системі державного управління
У системі державного управління найбільшого поширення набули два типи прогнозування – пошукове та нормативне.
Пошукове прогнозування націлене на визначення всіх можливих потенційних можливостей розвитку теоретичної бази та практичного застосування як емпірично вже виявлених, так і теоретичних явищ і особливостей їхнього прояву в різних умовах. Пошукове прогнозування, формуючи “поле можливостей”, дає об’єктивну основу для розробки робочого прогнозу.
Нормативне прогнозування часто розглядається як шлях до досягнення мети. Нормативний прогноз описує ідеальний образ або модель бажаного майбутнього об’єкта, висуває вимоги або до радикальної зміни, або до коригування існуючої в цей час логіки його розвитку. Завдання виявлення основних цінностей (нормативне прогнозування) – це не просто вибір однієї із числа основних цінностей, але й об’єктивне вивчення процесу виникнення та розвитку системи потреб.
Процес розробки прогнозу проходить вісім основних стадій, які є однаковими як для нормативного, так і для пошукового прогнозування:
1) структурний аналіз відповідної системи;
2) вибір основних факторів і елементів даної системи, а також визначення їх ролі та значимості в кількісному вираженні;
3) виявлення основних тенденцій (“траєкторій”) розвитку досліджуваних процесів на основі дослідження статистичних даних, що характеризують дію цих факторів у різні періоди;
4) екстраполяція цих тенденцій на майбутнє;
5) синтез цих майбутніх “траєкторій” у їхній взаємодії в рамках моделі даної системи;
6) інтеграція прогнозів основних напрямів процесів у різних сферах суспільних відносин – економічних, політичних, правових;
7) складання на цій основі комплексного прогнозу розвитку систем різних рівнів, а також приватних прогнозів, що характеризують розвиток окремих частин цих систем і процесів;
8) безперервне коригування прогнозу у зв’язку з появою та вступом у дію нових, не врахованих раніше факторів на всіх рівнях систем.
Надійність прогнозів та вимоги до їх результатів
Актуальною при цьому є проблема надійності прогнозу. Під надійністю прогнозу слід розуміти необхідний або принаймні достатній ступінь імовірності розроблювальних прогнозів. Надійність прогнозів залежить від низки умов або факторів, а саме:
1) глибини комплексного аналізу основних тенденцій, що визначають розвиток різних систем;
2) ступеня вивченості конкретних процесів та повноти інформації про умови та причин- но-наслідкові зв’язки, що визначають розвиток того або іншого процесу;
3) своєчасності та швидкості обробки потоку інформаційних даних про конкретні процеси і події, наявністю матеріально-технічної бази та кваліфікованого апарату, що забезпечують своєчасну обробку інформації.
При проведенні прогнозування важливо визначити вимоги до його результатів, що зробить можливим їх використання в практичній роботі. Для цього необхідно:
– забезпечити погодженість результатів різних прогнозованих проблем з реальними можливостями;
– визначити головні напрями діяльності галузі, регіону, організації залежно від виду прогнозування (довгострокового, короткострокового тощо);
– вибрати стратегію дії, аналіз і зіставлення результатів інших прогнозів за різними напрямами соціально-економічної діяльності та можливості узгодження цих результатів з метою знаходження оптимального підходу;
– урахувати реальність економічних можливостей і на цій основі знайти варіанти використання результатів прогнозування.
У число вимог до результатів прогнозу також входять:
– визначення сфери використання прогнозованої події або комплексу подій, кількісних і якісних зовнішніх зв’язків прогнозованої події з іншими процесами та системами їхнього взаємовпливу і взаємодії;
– виявлення ймовірності настання найраніших та найпізніших термінів прогнозованих подій, а також тих факторів і засобів, які можуть прискорити або загальмувати ці терміни;
– визначення основних тенденцій розвитку даної сфери та можливих подій, здатних вплинути на рішення прогнозованої проблеми, змінити заданий інтервал часу.
Результати прогнозів можуть бути виражені у вигляді:
- Порівняння показників вітчизняних і закордонних досягнень у даній досліджуваній сфері.
- Варіантів розподілу ресурсів, їх видів.
- Оцінки ефективності вкладених ресурсів.
- Оцінки можливості застосування даних методів в інших сферах.
На сьогодні існує кілька сотень конкретних методик, що застосовуються у сфері прогнозування, проте для державного управління особливу цінність становлять метод аналогії та метод розробки сценаріїв.
Методи прогнозування
Мєтод аналогії являє собою зіставлення прогнозованого процесу із чимось схожим на ті процеси, які вже мали місце в минулому. У практиці дослідницької діяльності цей метод є досить ефективним у тих випадках, коли прогноз будується на основі законів функціонування соціально-політичних систем у звичайних для них умовах.
Мєтод розробки сценаріїв. Сценарії являють собою описове відтворення можливої майбутньої картини світу в цілому в умовах глобалізації або різних сферах соціально-політичного життя тієї або іншої країни, або конкретної сфери діяльності. Підготовка сценарію, як правило, включає опис логічної послідовності подій і процесів з метою визначення альтернатив розвитку, перспектив і можливих варіантів зміни великих та складних соціально-політичних систем, наприклад окремих країн, груп країн, перспектив їхнього соціального розвитку в цілому. Таким чином, сценарій зосереджує увагу на тих причинно-наслідкових зв’язках, які аналітик вважає найбільш важливими, і на пунктах, що вимагають прийняття рішень.
Розробка сценаріїв прогнозування дає змогу створити своєрідний спектр можливих конфліктних ситуацій як основу для завчасного реагування у формі підготовки та планування альтернативних рішень. Такого роду ситуаційні описові моделі дають можливість не тільки усвідомити характер варіантів її подальшого розвитку, але й оцінити роль і значення різних факторів, що визначають причини виникнення та напрям розвитку подій.
Метод розробки сценаріїв, завдяки своїй технологічній гнучкості, здатності до зміни в контексті поставлених прогнозно-аналітичних завдань, отримав широке застосування в сучасній державно-управлінській практиці. У цілому можна виділити три основних способи використання цього методу в прогнозуванні.
- Метод сценаріїв як самостійний і центральний для конкретного дослідження метод прогнозування.
- Метод сценаріїв як необхідна процедура в рамках комплексного методу прогнозування.
- Метод сценаріїв як допоміжний метод, що застосовується на розсуд аналітика для вирішення окремих спеціальних завдань прогнозування.
Специфіка дослідницьких цілей і особливості конкретної ситуації визначають не тільки тип підсумкового документа – сценарію, але й істотно впливають на вибір методики його створення. Основним фактором, що визначає основні структурні параметри технології написання сценарію, є тип прогнозного завдання. Існує три основних види підсумкового сценарію.
- “Сценарій-есе”. Характеризується вільним, близьким до публіцистичного стилем, високим ступенем деталізації, свідомою драматизацією ключових моментів викладу, відсутністю структурованості даних. Як правило, сценарії-есе досить великі за обсягом. Головний плюс сценарію – високий ступінь наочності форми викладу матеріалу.
- “Аналітичний сценарій”. Характеризується академічним стилем, наявністю чіткої структури викладу матеріалу, невеликим обсягом. Містить короткий (часом – тезовий) опис проблеми, стислу характеристику основних політичних акторів, максимально чітку демонстрацію ходу розвитку ситуації тощо. Такі сценарії внаслідок їх стислості більш зручні для особи, яка приймає рішення.
- “Формалізований сценарій”. Порівняно з першими двома видами, що містять якісні судження експертів, формалізовані сценарії містять у собі кількісні показники. Вербальний виклад перебігу подій поєднується в них з побудовою графіків, схем, використанням кількісних коефіцієнтів. У найбільш складних варіантах такі сценарії можуть використовувати математичний апарат теорії ймовірності, формальної та математичної логіки, теорії розпізнавання образів, лінійного та нелінійного програмування тощо. Тому деякі аспекти таких сценаріїв можуть бути складні для сприйняття, вимагати спеціальної підготовки та кваліфікації. Водночас такі сценарії можуть нести в собі набагато більше необхідної для ухвалення оптимального рішення інформації, чим аналітичні сценарії або сценарій-есе. Крім того, формалізований сценарій є фактично готовою основою для побудови математичної моделі.