Визначення методів державного управління
Методи у широкому філософському розумінні визначаються як способи досягнення цілей, певним чином упорядкована діяльність, як інструменти (прийоми) приведення в дію об’єктивних закономірностей співіснування явищ, спосіб їх використання. Методи являють собою важливу складову процесу державного управління. Наявність прогресивних методів та їх вміле використання є передумовою ефективності державного управління. Особлива роль методів управління полягає в тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу державного управління, використання сучасної техніки і прогресивних технологій для організації управлінського процесу, забезпечити його максимальну ефективність.
Методи проявляються у формах управління, через взаємодію суб’єктів та об’єктів управління, через зв’язки між ними. Існує безпосередній зв’язок методів державного управління з державно-владними повноваженнями, що відповідають функціям державного управління. Методи державного управління мають низку особливостей: а) їх реалізація здійснюється в процесі державного управління; б) вони виражають керівний вплив суб’єктів управління; в) використовуються суб’єктами управління як засіб реалізації закріпленої за ними компетенції; г) мають форму і зовнішнє вираження.
Методи державного управління – систематизовані способи владного впливу державних органів на процеси суспільного і державного розвитку, діяльність державних структур і конкретних посадових осіб, що приводять до вирішення поставлених управлінських завдань на основі знання певних принципів державного управління. Зміст поняття “методи державного управління” випливає із суті і змісту державного управління і належить до основних категорій теорії державного управління.
Методи державного управління безпосередньо пов’язані з практичною реалізацією державної влади, її керуючим впливом на об’єкти державного управління відповідно до інтересів і волі держави, із забезпеченням реалізації цілей і функцій державного управління, оскільки в них містяться механізми встановлення взаємовідносин між суб’єктом і об’єктом державного управління, реалізації компетенції суб’єктів державного управління відповідно до їх владно- управлінських повноважень. У механізмах державного управління важливе значення надається методам, що стимулюють, активізують та спрямовують на досягнення поставлених цілей. Методи управління показують, яким чином держава вирішує завдання у сфері управління. Методи державного управління є похідними від політичного режиму держави.
Методи управління безперервно розвиваються й удосконалюються відповідно до розвитку виробничих сил і суспільних відносин, господарської практики, пошуку шляхів подолання протиріч, що виникають на основі економічних експериментів. Теорія і практика державного будівництва накопичила різноманітні методи управління, які застосовуються, по-перше, залежно від конкретної економічної ситуації, по-друге, від субординації між суб’єктом і об’єктом управління, тобто рівня рішень, які приймаються, починаючи від уряду аж до окремого підрозділу підприємства; по-третє, від мотивів і характеру впливу суб’єкта на об’єкт управління (матеріальна, владна, соціально-психологічна мотивація тощо).
Різноманітність конкретно використовуваних у державному управлінні засобів (методів) реалізації завдань і функцій державних органів роблять актуальною проблему їх класифікації. У зв’язку з тим, що конкретних прийомів, які застосовуються для впливу на керовані об’єкти, дуже багато, проблема класифікації методів полягає у визначенні критеріїв, ґрунтуючись на яких можна звести ці прийоми до однорідних груп.
Класифікація методів державного управління
Існують різноманітні варіанти класифікацій методів державного управління. Так, Ю.М.Козлов поділяє їх на дві групи: позаекономічного (прямого) й економічного (непрямого) впливу; О.Є.Лунєв – на чотири: морально-політичні, економічні, організаційні, адміністративно-директивні; Г.В.Атаманчук – також на чотири: морально-ідеологічні, соціально-політичні, економічні, адміністративні; А.В.Васильєв виділяє методи стимулюючого й імперативно-владного впливу. Існують й інші підходи, серед яких вирізняють методи одноосібні, колегіальні, колективні, комбіновані тощо. Наведені підходи до класифікації методів мають на меті розмежувати й згрупувати засоби, прийоми, способи впливу на свідомість і поведінку людей у процесі державного управління.
Методи державного управління – складна система засобів, інструментів і прийомів, які якісно різняться. У процесі їх класифікації необхідно виходити з того, що таке складне явище не може базуватися лише на якомусь одному критерії. Тільки сукупність класифікаційних засад дасть змогу всебічно, на науковій основі скласти уявлення про методи як наукову категорію та інструмент практичного управління. Та чи інша класифікація методів державного управління може мати наукову і практичну цінність, якщо вироблені не тільки чіткі критерії їх розподілу, але й подано чіткий аналіз змісту, структури і форми вираження кожної групи методів управління і на цій основі вироблено теоретико-методологічне, сутнісне розуміння характеру управлінського впливу, достатньо точно визначені шляхи їх удосконалення.
Найчастіше використовується підхід щодо розмежування таких загальних груп методів, як методи переконання і методи примусу, а також прямого і непрямого (опосередкованого) впливу. При цьому останні групи можуть бути певним чином прирівняні до так званих адміністративних і економічних методів управління.
Адміністративні методи (інша назва – організаційно-розпорядчі) зорієнтовані на такі мотиви поведінки, як усвідомлена необхідність дисципліни праці, почуття обов’язку, відповідальності, прагнення людини працювати в певній організації, розуміння можливості адміністративного покарання тощо. Цим методам притаманний прямий характер впливу: будь-який регламентуючий чи адміністративний акт підлягає обов’язковому виконанню. Адміністративні методи повинні відповідати правовим нормам, що діють на певному рівні управління, а також актам вищестоящих органів управління.
Економічні методи мають непрямий характер управлінського впливу: не можна розраховувати на автоматичну дію цих методів, досить важко визначити їх вплив на кінцевий результат.
Важливе значення в управлінні відіграють соціальні чи соціально-психологічні методи управління. Ці методи, у свою чергу, ґрунтуються на використанні соціального механізму, що діє в колективі (соціальні потреби, система взаємовідносин у колективі, неформальні групи тощо).
Методи управління можуть бути об’єднані у відповідні групи залежно від засад, на яких грунтуються класифікаційні підходи, наприклад за ознакою функціонального змісту, характеру управлінського впливу, місця, рівня об’єкта управління тощо. Кожна з цих засад дає відповідний зріз технології державного управління, що представлена певним набором його методів, об’єднаних єдністю їх змісту і форми. Залежно від цих та інших складових обґрунтованими класифікаційними критеріями сучасних методів державного управління вважаються адміністративно-управлінські дії в основних сферах управлінської діяльності, які здійснюються за допомогою відповідних механізмів активізації. Вони включають різноманітні за функціональним змістом, спрямованістю, організаційними формами, характером впливу методи і прийоми (процедури).
Виходячи із запропонованого підходу методи державного управління систематизуються так:
а) за функціональним змістом методи управління розглядають із позицій відображення вимог законів управління, специфіки державно-управлінських відносин, принципів управління, об’єктивних закономірностей, у розкритті яких реалізується метод. За цим підходом можна визначити такі групи методів: адміністративні (організаційно-розпорядчі), економічні, правові, соціально-психологічні. До кожної з цих груп входять конкретні методи управління, зображені на рис. 3.9;
б) за спрямованістю впливу методи управління розглядаються залежно від джерела (чи рівня) керівного впливу та за об’єктом управління. Відповідно розрізняють три групи методів: орієнтовані на загальнодержавний рівень; орієнтовані на різноманітні структури (галузі, сфери, регіони, установи, організації тощо); орієнтовані на окремих працівників;
в) за організаційними формами методи управління реалізуються у різних видах:
– тип впливу (акт, норма, стандарт); спосіб здійснення впливу (одноособовий, колективний, колегіальний);
– часова характеристика впливу (разові і періодичні, тактичні та стратегічні, коротко – термінові й довготермінові);
– особливості впливу (виправляти результати або запобігати їм, активно втручатися чи вичікувати);
г) за характером управлінського впливу методи бувають прямої чи непрямої дії. До першої групи належать методи адміністративного регулювання, публічного адміністрування, що передбачають досягнення конкретного результату. Непрямий вплив (демократизація, реформування, оптимізація, управління, оподаткування тощо) передбачає створення сукупності умов для досягнення кінцевих результатів;
ґ) за механізмом впливу на людину, її свідомість і поведінку: позитивні (стимулювання) та негативні (примус). При цьому слід зазначити, що сучасна філософія державного управління в основу впливу на людей покладає не примус, а позитивні регулятори, побудовані на врахуванні психологічних особливостей людини. Застосування стимулюючої методики вимагає неабиякого вміння, наполегливості, розуміння людської природи та розвинутих здібностей спонукати виконавців до більшої інтенсивності, досягнення оптимальних результатів праці.
Методи державного управління можна поділити на дві категорії: загальні та спеціальні.
Загальні методи державного управління
Загальні методи державного управління, або методи функціонування органів державної влади – це методи, за допомогою яких здійснюється державне управління, тобто розробляються, приймаються і реалізуються державно-владні рішення, здійснюється правова і організаційна державно-управлінська діяльність. Загальні методи державного управління поділяють на дві групи – прямого адміністративного і непрямого регулюючого впливу з боку органів державної влади на відповідні об’єкти управління. До першої групи належать методи правового регулювання, переконання, примушення тощо, до другої – виховання, стимулювання, демократизації управління, розміщення державних замовлень, маніпуляції тощо.
З метою приведення суспільних відносин, що складаються у сфері державного управління, у відповідність із вимогами і дозволами, що містяться в нормах права, застосовуються методи правового регулювання. За їх посередництвом органи виконавчої влади та їх посадові особи здійснюють управлінські дії у сфері державного управління, легітимність яких забезпечується можливостями застосування владної сили держави. Суб’єкти державного управління наділені державно-владними повноваженнями і виступають від імені держави.
Правове регулювання – метод державного управління, суттю якого є юридичний вплив на соціально-правову сферу та її окремі елементи у процесі впорядкування суспільних відносин, основним учасником якого є державна влада. Правове регулювання в системі виконавчої влади складається із двох груп методів: а) правового регламентування – видання нормативно-правових актів з метою встановлення загальноприйнятих умов упорядкованості суспільних відносин у сфері державного управління; б) розпорядчо-юридичних дій – правового регулювання поточної управлінської діяльності.
Правове регулювання організаційних відносин, пов’язаних із використанням державних повноважень органами виконавчої влади чи окремими посадовими особами, здійснюється відповідно до норм адміністративного права. Майнові і трудові відносини, що виникають у процесі управління, регламентуються нормами цивільного права. Залежно від рівня юридичного застосування методи правового регламентування бувають трьох видів: загальнодержавні, відомчі, внутрішньосистемні.
Загальнодержавні методи правового регламентування спрямовані на всю систему державного управління, надаючи їй форми організованої структури. Згідно з Конституцією, а також відповідними законодавчими актами органи виконавчої влади в межах своєї компетенції наділені правом видавати підзаконні нормативно-правові акти, які є обов’язковими до виконання керованими об’єктами. Загальнодержавні правові акти мають комплексний характер, що охоплює всі аспекти управлінської діяльності і сектори державного управління, регламентуючи здійснення основних управлінських функцій (політико – адміністративних, економічних, соціальних, гуманітарних).
На основі загальнодержавних нормативно-правових управлінських актів місцеві та відомчі органи виконавчої влади в рамках своєї компетенції здійснюють правове регулювання діяльності підпорядкованих структур, організацій, підрозділів у вигляді регламентуючих документів (статутів, правил, інструкцій, регламентів) і розпорядчо-правових актів (розпоряджень, наказів), спрямованих на вирішення конкретних завдань. Таке регламентування має відомчий характер.
Внутрішньосистемне правове регламентування в структурних підрозділах та установах здійснюється за допомогою нормативних актів, до яких відносять: розпорядчі акти – накази; затверджуючі акти; положення, які встановлюють завдання, функції, права, обов’язки і відповідальність підрозділів, служб та їх керівників; посадові інструкції, що встановлюють права і функціональні обов’язки посадових осіб. До них пред’являються певні вимоги, що забезпечують їх легітимність та ефективність: відповідність Конституції, законам і указам вищих органів влади; дотримання необхідних процедурних правил.
Правові методи управління, зумовлюючи законодавчу сферу розвитку управлінських структур, повинні сприяти вільній дії адміністративних методів. Правові методи використовуються, по-перше, для юридичного закріплення управлінських відносин, що вже склалися, і по-друге, для розвитку цих відносин відповідно до поставлених управлінських цілей.
Закріплення і розвиток відносин управління за допомогою правових впливів спрямовані на досягнення цілей функціонування системи та забезпечення застосування методів згідно із законами. Правовий аспект стосується всіх видів управлінських відносин. Поняття правового методу досить ретельно досліджено в науці адміністративного права. У найбільш загальному вигляді його пов’язують із владною природою державного управління, визначенням нерівності сторін суспільних відносин, що регулюються. Юридичне регулювання здійснюється на основі методів правового регламентування (у вигляді видання нормативно-правових актів) і конкретних розпорядчо-правових дій (призначення на посаду, затвердження організаційної структури, виділення коштів тощо).
Серед методів першої групи: метод правового регулювання, за допомогою якого держава через свої органи справляє вплив на суспільні відносини, даючи змогу їх учасникам здійснювати дії правового характеру, надаючи їм відповідні права і покладаючи на них певні обов’язки, а також дає можливості вибору варіантів поведінки в межах, установлених правовими нормами; метод переконання, найбільш поширений у державному управлінні, оскільки він вимагає авторитету влади, створення певних умов, соціального клімату, наявності вагомих аргументів, внаслідок чого посилюється мотивація посадової поведінки. У разі виникнення загрози державній цілісності або здійснення злочину метод примушення використовується не ізольовано, а в поєднанні (примус здійснюється у правових формах, переконання досягається як виданням правових актів, так і організаційними методами тощо).
Спеціальні методи державного управління
Спеціальні методи державного управління – це методи, які застосовуються для забезпечення реалізації конкретних функцій або підфункцій державного управління. Виділяються такі основні групи спеціальних методів: адміністративні; економічні; соціально-політичні; морально-етичні; науково-аналітичні. Адміністративні методи управління передбачають прямий вплив на волю виконавця шляхом встановлення його обов’язків, норм поведінки і надання конкретних команд. Їх відносять до жорстких методів впливу, враховуючи такі характерні ознаки: односторонній вибір способу вирішення завдання, варіанта поведінки, однозначне вирішення ситуації, що підлягає обов’язковому виконанню; безумовна обов’язковість розпоряджень і вказівок, невиконання яких може мати наслідком різні види санкцій. Прикладами адміністративних методів є заборони, дозволи, регламентація діяльності (інструкції, порядки, методики, стандарти, норми і т.ін.), створення або ліквідація організаційних структур тощо. Методом державного контролю забезпечується дотримання законів і інших правових актів, що приймаються державними органами.
Контроль – це активне втручання суб’єкта управління в діяльність підконтрольного об’єкта. У цілому сутність контролю як соціального явища полягає в перевірці відповідності діяльності учасників суспільних відносин встановленим у суспільстві приписам, у межах яких вони мають діяти. Мета такої діяльності полягає у виявленні результатів впливу суб’єктів на об’єкт, допущених відхилень від прийнятих вимог, діючих принципів організації і регулювання, причин цих відхилень, а також визначення шляхів подолання наявних перешкод для ефективного функціонування всієї системи.
Економічні методи управління полягають у використанні різноманітних економічних механізмів впливу на об’єкти державного управління, що зумовлюються роллю економічних інтересів у житті суспільства і, відповідно, в управлінських процесах. До таких методів можна віднести, наприклад, матеріальне стимулювання, оподаткування, розподіл бюджетних ресурсів, кредитування, захист і заохочення конкуренції, створення невигідних умов для монополій тощо.
Економічні методи державного управління – це система прийомів і засобів прямої дії на суб’єкти підприємницької діяльності шляхом запровадження фінансово-економічних законів і грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, які забезпечують досягнення високих економічних результатів. Основні економічні методи державного управління: а) індикативне планування; б) державне регулювання; в) грошово-кредитна та фінансова політика; г) конкурентна політика; д) вплив на ринкове ціноутворення; е) податкова політика; є) економічне стимулювання.
Ефективне використання економічних важелів і стимулів, які визначають зміст кожного конкретного методу, залежить від умов їх застосування (правових, господарських, соціальних, фінансових тощо). Тому у зв’язку з розвитком в Україні ринкової економіки створюються передумови для поширення саме економічних методів управління. Комплекс економічних методів державного управління повинен бути гнучким, оперативним та спроможним адекватно реагувати на зміни економічної ситуації. Із становленням в Україні всіх необхідних атрибутів розвиненого ринку кількість економічних регуляторів господарської діяльності, безумовно, зменшиться, однак певна їх частина залишиться в будь-яких ринкових умовах, що підтверджується світовою практикою.
Методи державного регулювання національної економіки – сукупність способів, прийомів і засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни. Ці методи класифікують за двома ознаками: а) формами впливу (методи прямого й непрямого впливу); б) способами впливу (правові, економічні, адміністративні, імперативні, індикативні, неформальні, специфічні методи).
Прямі методи державного регулювання національної економіки – це методи безпосереднього втручання держави в економічні процеси з використанням низки інструментів. Метод прямого втручання означає насамперед існування державного сектору економіки. Пряме втручання держави відображається і в прийнятті законодавчих актів, покликаних упорядковувати відносини між ринковими суб’єктами. Сюди відносять закони, що обмежують ділову активність, Цивільний і Податковий кодекси та ін. До прямого втручання можна віднести також систему державних закупівель, що гарантують потрібним державі фірмам збут продукції й вигідну ціну. Держава може прямо й повністю фінансувати (цільове фінансування), наприклад, регіональні програми у депресивних районах, освоєння космосу та ін.
Метод непрямого втручання припускає проведення державою певної економічної політики: бюджетно-податкової, грошово-кредитної, амортизаційної, валютної, митної та ін. Непрямі методи державного регулювання – це сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки (тобто це система правових та економічних методів). Правові методи – це система законів і законодавчих актів, які регламентують діяльність суб’єктів господарювання, тобто визначають правовий простір. Економічні методи державного регулювання національної економіки пов’язані зі створенням державою фінансових або матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання і обумовлювати їхню поведінку.
Широко використовуються також адміністративні методи державного регулювання національної економіки, які базуються на використанні сили держави і припускають заходи або засоби, що забороняють, дозволяють або примушують. Застосування адміністративних методів є ефективним і необхідним у таких сферах: а) прямий контроль держави над монопольним ринком; б) охорона навколишнього середовища й здоров’я людей; в) соціальний захист населення; г) захист національних інтересів (державний контроль імпорту капіталу, робочої сили, товарів та ін.); ґ) реалізація державних програм і планів. Інструменти адміністративного регулювання було наведено, коли йшлося про методи й інструменти прямого впливу держави. Крім того, до них варто додати: а) укази, декрети, постанови; б) контроль за дотриманням законності; в) штрафні санкції.
Держава також використовує індикативні методи, тобто методи непрямого, опосередкованого впливу, які мають орієнтовний, рекомендаційний характер (наприклад індикативні плани), та неформальні методи державного впливу на економіку, якими є переконання, пропаганда. Держава використовує для цього публічні програми на радіо й телебаченні, публікації в періодичній пресі, соціологічні дослідження й опитування, впливаючи таким чином на формування суспільної думки, свідомості, економічного мислення.
Економічні методи державного регулювання економіки пов’язані зі створенням органами державного управління фінансових або матеріальних стимулів впливу на економічні інтереси суб’єктів господарювання та зумовлюють їх поведінку, зберігаючи право на вільний вибір. У країнах з розвиненою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку є грошово-кредитне регулювання. Саме грошово-кредитна система є тим економічним середовищем, у якому відбуваються всі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці. Основними засобами грошово-кредитного регулювання є: розміри банківських резервів, які комерційні банки зберігають у Національному банку; облікові ставки; операції на відкритому ринку; регулювання ліквідності комерційних банків.
Економічні методи державного управління – це система прийомів і засобів прямої дії на суб’єкти підприємницької діяльності шляхом запровадження фінансово-економічних законів і грошово-кредитних відносин з метою створення оптимальних умов, які забезпечують досягнення високих економічних результатів. До економічних методів державного управління можна віднести: а) індикативне планування; б) державне регулювання; в) грошово-кредитну та фінансову політику; г) конкурентну політику; д) вплив на ринкове ціноутворення; е) податкову політику; є) економічне стимулювання.
Економічні методи ґрунтуються на сировинному та природному потенціалі держав та світовому економічному розвитку. Ефективне використання економічних важелів і стимулів, які визначають зміст кожного конкретного методу, залежить від умов їх застосування (правових, господарських, соціальних, фінансових тощо). Тому у зв’язку з впровадженням в Україні ринкової економіки створюються передумови для активного поширення саме економічних методів управління.
Соціально-політичні методи пов’язані з умовами праці, побуту, відпочинку людей, наданням їм соціальних послуг, залученням у процес владних відносин, розвитком громадянської та політичної активності. Вони впливають на соціально-політичні інтереси людей, їх статус у суспільстві, можливості вільної самореалізації. Розвиток демократичних інститутів держави веде до зростання ролі цих методів. Соціально-політичні методи передбачають роз’яснення і популяризацію певних ідей, вплив на інтереси певних соціальних груп, статус людей у суспільстві, соціальні умови їх життєдіяльності та можливості самореалізації. Серед прикладів соціально-політичних методів можна назвати інформування, пропаганду, рекламу, залучення громадян до процесів державного управління, розв’язання нагальних проблем певних соціальних груп, підвищення статусу певних категорій громадян, надання їм кращих можливостей для самореалізації тощо.
Морально-етичні методи базуються на зверненні до честі, гідності та совісті людей. Їх завдання полягає у формуванні в суспільстві, зокрема в державних органах, морального стану, що сприяє досягненню цілей суспільного розвитку. До морально-етичних методів можна віднести моральне заохочення і накладення стягнень (нагороди, відзнаки, грамоти, догани, публічна критика, колективний осуд тощо), встановлення моральних стандартів поведінки та контроль за їх дотриманням, виховання патріотизму, формування почуття відповідальності за справу тощо. Науково-аналітичні методи передбачають формування управлінських рішень на базі детального раціонального аналізу проблем із залученням досягнень сучасної науки державного управління. До науково-аналітичних належать методи дослідження операцій, економічного аналізу, системного аналізу, аналізу політики тощо.
Якщо адміністративні методи характеризуються прямим впливом на волю і поведінку людей за допомогою адміністративного примусу за невиконання розпоряджень, то економічні й соціально-психологічні методи – опосередкованим управлінським впливом на їх економічні і духовні інтереси та економічним і моральним примусом тих працівників, чия діяльність не відповідає установленим нормам і є неефективною. Не слід розраховувати на автоматичну дію цих методів і вкрай важко визначити не тільки силу їх впливу на індивідів і групи людей, але й на кінцевий ефект. Це пов’язано з тим, що економічні методи, які забезпечують матеріальне стимулювання колективів і окремих працівників, побудовані на використанні економічних механізмів, а соціально-психологічні методи, які забезпечують їх моральне стимулювання, засновані на використанні соціальних механізмів (система взаємовідносин у колективі, задоволення соціальних і духовних потреб).
Вибір того чи іншого методу державного управління безпосередньо залежить від особливостей правового статусу суб’єкта управління, а також від специфіки керованого об’єкта. На обґрунтування вибору методів значний вплив мають соціально-політичні, економічні та інші умови, що характеризують етапи і особливості розвитку держави.
Контрольні запитання до розділу
- Які основні підходи до розуміння методології?
- Дайте структурно-функціональну характеристику методології.
- Сформулюйте основні функції методології.
- Розрийте особливості методології державного управління.
- Які перспективи розвитку методології державного управління?
- Дайте характеристику методології класичної науки в державному управлінні.
- Дайте характеристику системної методології державного управління.
- Охарактеризуйте основні принципи підходів системної методології.
- Визначте основні напрями системного моделювання
- Сформулюйте визначення поняття “принцип”.
- Розкрийте специфіку синергетичної методології.
- В чому сутність та особливості постмодернізму?
- Розкрийте методологічні аспекти постмодернізму в державному управлінні.
- Поняття принципу державного управління.
- Назвіть та охарактеризуйте найбільш відомі загальноуправлінські принципи.
- Назвіть та охарактеризуйте найбільш відомі універсальні принципи управління.
- Назвіть та охарактеризуйте принципи цілепокладання.
- Назвіть та охарактеризуйте сучасні принципи управлінської діяльності.
- Назвіть та охарактеризуйте основні принципи державного управління.
- Поясніть сутність чинників вибору, наведіть їх приклади.
- Охарактеризуйте моделі циклу та процесу управління.
- Поясніть схему методологічного супроводу циклу процесу управління в соціальній системі.
- Назвіть та охарактеризуйте узагальнені чинники впливу на процеси самоорганізації.
- Розкрийте сутність поняття “самоорганізаційна спроможність розвитку”. Що дає введення цього поняття управлінцю: практику і досліднику?
- Поясніть схему розробки концепцій за принципом досягнення самоорганізаційної спроможності розвитку.
- Стисло охарактеризуйте новітні моделі-підходи сучасного управління суспільним розвитком.
- Розкрийте сутність американської парадигми досліджень державного управління.
- Охарактеризуйте сучасну українську парадигму наукових досліджень у галузі науки державного управління.
- Розкрийте сутність наукового методу.
- Поясніть, чим науковий метод державного управління відрізняється від категорії “метод державного управління”.
- Назвіть групи найважливіших методів наукової галузі “Державне управління”.
- Назвіть методи, що їх відносять до загальних.
- Назвіть логічні методи пізнання.
- Назвіть емпіричні методи дослідження.
- Дайте характеристику емпіричного і теоретичного рівнів пізнання.
- Назвіть основні методи емпіричного пізнання.
- Які методи застосовуються на теоретичному рівні пізнання?
- Назвіть особливості герменевтики як специфічної методології досліджень у галузі соціально-гуманітарного знання.
- Що таке принципи управління?
- Хто з науковців зробив вагомий внесок у формулювання перших принципів управління?
- Як пов’язані між собою принципи, закони і закономірності?
- Які принципи належать до адаптивних?
- Які принципи зараховують до системно-цільових?
- Назвіть принципи, сформульовані Анрі Файолем.
- Дайте визначення поняття “принципи державного управління”.
- Назвіть вимоги до принципів державного управління.
- Назвіть підстави систематизації принципів державного управління.
- Назвіть види принципів державного управління.
- Які принципи державного управління належать до загальних?
- Які принципи державного управління зараховують до структурних?
- Які принципи державного управління належать до спеціалізованих?
- Дайте визначення поняття “метод державного управління”.
- Назвіть особливості методів державного управління.
- Назвіть класифікаційний критерій сучасних методів державного управління.
- Назвіть методи, систематизовані за спрямованістю управлінського впливу.
- Назвіть методи, що реалізуються за організаційними формами.
- Назвіть методи за характером управлінського впливу.
- Назвіть методи за механізмом впливу на людину, її свідомість і поведінку.
- Назвіть принципи застосування методів державного управління.