Визначення практики державного управління
Практика державного управління – це цілеспрямована діяльність у державному управлінні з метою реалізації державної політики з регулювання певних секторів економіки, соціальних та суспільних відносин через надання управлінських та адміністративних послуг органами державної влади й органами місцевого самоврядування. Практика у сфері державного управління – діяльність, за допомогою якої змінюється та перетворюється суспільство. Вона висвітлює принципи державного управління на конкретно-історичному етапі розвитку через чинні нормативно-правові акти й управлінські рішення гілок влади, виявляє особливості, тенденції та основні чинники функціонування системи державного будівництва.
Тому з урахуванням сучасних уявлень про інститут науки, специфіку об’єкта і предмета досліджень галузь науки “Державне управління” можна визначити основну мету цієї галузі. А саме, цільовою настановою цієї науки має бути передусім удосконалення практики державного управління, наукова стимуляція активності та адекватності виконання державою своїх функцій демократизації державотворчих процесів. Таким чином, безперервний ефективний науковий супровід процесів державного розвитку (прогнозування, планування, моделювання, експертиза, аналітика, оцінювання тощо) має бути основною метою науки “Державне управління”.
У процесі реалізації економічних та адміністративних реформ актуалізується питання підвищення ефективності науки та її віддачі суспільству у вигляді новітніх технологій, методик, інновацій та концепцій розвитку. Висока динамічність цих процесів вимагає більш досконалого наукового супроводу та експертно-аналітичних розробок, оцінок ризиків і переваг того чи іншого державно-управлінського рішення. Розробка теоретико-методологічних засад інституційного та інфраструктурного розвитку держави, механізмів здійснення реформ, професійність персоналу, його постійна спрямованість на результат є основою розвитку галузі. Якщо визначити структуру практики державного управління, то об’єктом останньої є суспільство та саме державне управління як діяльність. Складність суспільства як об’єкта управління і системи державної влади як суб’єкта управління, які є динамічними, ймовірнісними, багатопараметричними системами, не дає змоги керуватися в державній управлінській діяльності лише накопиченим досвідом та здоровим глуздом і потребує постійного розвитку науки й комплексних досліджень, спрямованих на отримання позитивних практичних результатів.
Держава як організаційна структура відрізняється від інших інституцій вирішенням набагато більш масштабних і різноманітних загальносуспільних проблем, монопольним правом регулювання юридичних соціально-економічних відносин, суверенітетом, унікальністю. Тому слід виходити з необхідності розробки специфічних моделей, класифікацій, типології і систематики, виявлення тенденцій розвитку, закономірностей побудови та функціонування, і це може забезпечити наука “Державне управління”.
Безперечно, успіхи науки багато в чому визначають розвиток сучасного суспільства. Так, у розвинутих країнах світу до 80% приросту ВВП забезпечується за рахунок високих технологій, що базуються на наукових досягненнях. Не менш важливим для захисту життєвих інтересів окремого громадянина, додержання його прав і свобод та суспільства в цілому є фундаментальні дослідження та рекомендації для практичного впровадження досягнень науки “Державне управління”.
Отже, роль цієї науки у сфері практичної діяльності державного управління можна визначити як розробку наукових засад державотворення та розвитку інтелектуального ресурсу з метою формування науково обґрунтованих принципів, інституційно-організованих та підтриманих суспільством методів управління. Таким чином, за своєю сутністю ця наука не може бути відокремлена від практики державного управління і становить з нею єдиний комплекс.
Завдання науки щодо вдосконалення практики державного управління
Найважливішими завданнями науки “Державне управління” щодо вдосконалення практичної діяльності органів державної влади є такі:
– теоретичне забезпечення державного управління концепціями розвитку та способами реформування за окремими напрямами життєдіяльності суспільства;
– розробка комплексу методів та методології оптимізації державного управління, виявлення тенденцій та закономірностей державотворення;
– постійна актуалізація рекомендацій та оновлення змісту експертних консультацій, що відповідають ситуаційно виправданому розвитку процесів демократичного урядування, місцевого самоврядування, держави і суспільства в цілому;
– науково-методичне забезпечення поступового та планомірного збільшення в органах державної влади та органах місцевого самоврядування кількості підготовлених фахівців з професійною освітою в галузі науки “Державне управління” та інших галузях, професійно спрямованих на діяльність з надання публічних послуг;
– запровадження технологій, методів і принципів європейського досвіду в практику державного управління.
Надання державному управлінню наукового характеру передбачає: широке використання на всіх його рівнях і у сферах наукових досягнень, розроблення нових управлінських технологій та їх впровадження в практику, підвищення рівня забезпечення апарату підтримкою прийняття рішень на базі сучасної управлінської методології та використання засобів інформатизації і комп’ютеризації. З огляду на складність і масштабність проблем державного управління застосування наукових підходів і сучасних методів їх упровадження набувають особливого значення.
Практичні запити та потреби суспільного розвитку, у свою чергу, визначають пріоритети тематичного, інституційного та інфраструктурного розвитку галузі науки “Державне управління”.
Створення галузі науки “Державне управління” в Україні стимулювало розвиток наукових досліджень у цій сфері. Разом з тим об’єктивні трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні на сучасному етапі, складності соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, світові тенденції, пов’язані з кризовими процесами, все більше зумовлюють потребу в модернізації та забезпеченні високої ефективності наукових розробок. Ефективне державне управління має базуватися і здійснюватися, як переконливо свідчить світовий і вітчизняний досвід, на сучасній науковій основі, розширенні масштабів наукових досліджень та обов’язковому реальному використанні їх результатів у практиці.
Тому однією з ключових проблем сьогодні є доповнення галузі “Державне управління” новими теоретичними положеннями, орієнтирами, підходами та управлінськими технологіями, рекомендаціями щодо інституційного розвитку, модернізації інфраструктури галузі, які є необхідним підґрунтям для забезпечення випереджального характеру наукових досліджень та переведення теоретичних розробок у практичну площину.
Засоби вдосконалення практики державного управління
Галузь науки “Державне управління” розробляє оптимальні способи досягнення цілей державно-управлінської діяльності, оцінює соціальні, економічні, політичні та екологічні наслідки й ризики цієї діяльності, веде пошук ефективних механізмів упровадження результатів наукових досліджень у сферу державного управління, державної служби, практику функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Розглянемо засоби вдосконалення практики державного управління, які може запропонувати наука “Державне управління”:
– створення дієвої системи трансферу результатів експертно-аналітичної роботи в практику через налагоджену системну співпрацю за моделлю: запит на конкретну розробку з державного управління – вироблення наукових рекомендацій;
– організація наукового забезпечення системи професійної підготовки кадрів управлінської сфери;
– науковий супровід діяльності вищих органів державної влади й органів місцевого самоврядування через створення дослідних майданчиків упровадження результатів досліджень у відповідних органах;
– спільна участь у розробках проектів законодавчих актів та впровадження системного підходу у формування нормативно-правової бази органів;
– спільна участь у реалізації діючих пілотних проектів, спрямованих на модернізацію системи охорони здоров’я, освіти, а також програм регіонального розвитку;
– спільні комунікативні заходи щодо обговорення актуальних проблем та шляхів їх вирішення;
– експертне консультування через мережу консультативно-дорадчих органів: дорадчі експертні органи при Президентові України, Громадські ради при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування і т. ін.
Безумовно, поряд із позитивними зрушеннями в напрямі ефективної взаємодії здобутками, співпраця науковців з органами державної влади та органами місцевого самоврядування має суттєві недоліки, зокрема:
– співпраця в умовах демократичної суспільно-політичної системи та євроінтеграційних процесів (формування нових правил і засад економічного та соціального буття, інформаційно- комунікаційних технологій) не орієнтується на пріоритетні напрями розвитку та не забезпечує результативність їх діяльності;
– згадана система не стала органічною складовою державного управління та місцевого самоврядування, невід’ ємною ознакою інституту державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, не охоплює всіх службовців та науковців сфери державного управління;
– зміст, організація та форми професійної підготовки і перепідготовки службовців не відповідають сучасній парадигмі державного управління і місцевого самоврядування;
– наукові досягнення галузі не мають випереджального характеру, їм бракує практичної спрямованості, недостатньо використовуються сучасні інформаційно-комунікаційні технології зв’язку з органами влади;
– науково-педагогічні та наукові працівники відмежовані від діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, не мають досвіду практичної діяльності в цих органах;
– співпраця не забезпечена необхідною законодавчою базою, демократичними стандартами чітко окреслених меж спільної діяльності, ефективними механізмами вивчення потреб і оцінки якості управлінських рішень.
Наявні повноваження та функції суб’єктів взаємодії не скоординовані, не забезпечують результативного функціонування як практики державного управління, так і ефективного розвитку науки “ Державне управління”. Вплив громадських організацій на спільну діяльність науки і практики державного управління теж фактично відсутній і взагалі не розглядається в найближчій перспективі. Особливості управлінської праці персоналу органів державної влади та органів місцевого самоврядування зумовлюють необхідність запровадження інституціональних засад професіоналізації державного управління та місцевого самоврядування, найважливішими складовими якої є прийняття управлінських рішень на науковій базі сучасних досліджень галузі та професійна післядипломна освіта державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування в цій галузі.
Тому потребують суттєвого вдосконалення концептуальні основи галузі науки і освіти “Державне управління”, розробка стратегічних засад створення сприятливих організаційних, правових та ресурсних умов активізації наукової діяльності за пріоритетними для практичної діяльності органів державної влади науковими напрямами. Практичні завдання, на вирішення яких буде спрямована галузь, поглиблюватимуть інтеграцію науки з практичною діяльністю органів державного управління та органів місцевого самоврядування, навчальним процесом підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців. Такий “трикутник” дасть можливість сформувати інноваційну інфраструктуру (системну координовану мережу експертно-консультативних інституцій при органах державної влади, спеціальні підрозділи щодо здійснення взаємодії, центри з професійної підготовки та нормативно-правової роботи, комунікативні заходи і т. ін.) ефективного впровадження результатів наукових досліджень у державне управління України.