Предметно-орієнтована парадигма у сфері державного управління
Вдалу спробу виділити предметно-орієнтовану парадигму у сфері державного управління шляхом застосування статистичного підходу зроблено в роботах американських учених З.Лана та К.Андерс, які узагальнили напрями, методи та результати досліджень у сфері державного управління в США за 10 років, що передували оприлюдненню цієї роботи.
Було проаналізовано 9 найбільш впливових та авторитетних наукових журналів (за рейтингом, визначеним на підставі опитувань відомих фахівців США).
На підставі такого аналізу було виділено трирівневу матрицю предметно-орієнтованої парадигми, що відображає основні рівні досліджень у сфері державного управління.
Перший, найвищий рівень – це опис особливостей та властивостей державного управління, другий, середній – рівень пізнавальних підходів, третій, нижчий – рівень основних сфер (об’єктів) застосування результатів, їх концентрації.
Перший рівень передбачає припущення, визначення елементів аналізу та основних проблем.
На другому рівні виділені найбільш поширені підходи до досліджень, а саме організаційний (менеджерський), політичний, правовий, етичний, історико-пізнавальний, інтегрований.
Третій рівень включає основні сфери зосередження дослідницьких зусиль, а саме: організаційний менеджмент, управління людськими ресурсами, політичні й правові інститути та процеси, фінанси й бюджет, адміністративну теорію, розробку стратегії та аналізу, соціально-економічні питання, удосконалення методів, технології використання та менеджмент.
Основні напрями досліджень у сфері державного управління США
Для формування комплексних і професійних програм становлять інтерес результати, отримані З.Лан та К.Андерс у процесі досліджень у сфері державного управління США, щодо:
– інтенсивності спрямування досліджень на розробку теорій (32,5%), практичних проблем (49,4%) та інформаційного забезпечення (18,1%);
– інтенсивності досліджень управлінських проблем – загальних (39,7%) та за гілками влади (39,2%), зокрема виконавчої (35,5%), законодавчої (2,8%) та судової (0,9%);
– інтенсивності досліджень за основними сферами використання результатів, а саме: організаційних проблем (30,9%), розвитку та управління людськими ресурсами (16,0%), політичних та правових інституцій і проблем (11,4%), фінансів та бюджету (10,2%), адміністративної теорії (8,8%), розробки стратегії та аналізу (7,4%), соціально-економічних питань (4,2%), удосконалення методів (3,7%);
– співвідношення використання якісних (58,6%), кількісних (40,8%) та інших (0,6%) методів;
– співвідношення використання пізнавальних підходів, зокрема організаційного (52%), політичного (17,6%), правового (6%), історичного (4,2%), етичного (1,6%), комплексного (15,5), інших (3,1%).
Таке дослідження підказує досить ефективний підхід до формування функціональних і спеціальних частин професійних програм, а саме: шляхом визначення складу навчальних модулів та їх змісту виходячи із сучасної парадигми державного управління та інтенсивності використання певних понять відповідно до її основних рівнів, підрівнів, підходів, галузей концентрації та поширених питань досліджень. При цьому слід враховувати, що розроблення її предмета є суттєвою проблемою становлення нової галузі науки.
Цей складний процес має певні особливості для науки державного управління, орієнтованої на вивчення переважно системних об’єктів різноманітних сфер суспільної діяльності та відповідних комплексних проблем, актуалізованих як соціальне замовлення. Видається, що, на відміну від традиційних дисциплін, для науки державного управління формування предмета має базуватися передусім на систематизації проблематики, зумовленої практикою державного управління.
Принциповим для такої систематизації є застосування не стільки аспектного (дисциплінарного) підходу, скільки міждисциплінарного, методологічна база якого ґрунтується на принципі системності, що передбачає як структурування, ранжування проблем, так і визначення якісних взаємозв’язків між ними.
Наступним етапом розроблення предмета є наукова формалізація отриманого системно упорядкованого емпірично-проблемного поля. Під такою формалізацією слід розуміти формування відповідної системи наукових проблем, які, за визначенням американського вченого К.Поп- пера, становлять дослідницьку програму наукового напряму.
Навколо цього проблемного ядра утворюються методологічна оболонка, інструментарні засоби, відбувається становлення дослідницької традиції, що в цілому дає підстави виокремити теоретико-методологічну парадигму певного наукового напряму, яка, безумовно, становить інтерес для науковців і може бути покладена в основу навчальних програм їх підготовки.