Загальнофілософські аспекти сучасної аксіології
Досягнення кожної мети для людини означено змістовно і емоційно як здобуття того, що є цінним. Здобуття незалежності для України як держави є досягнутою метою, а значить здійсненим прагненням того, що вважається цінним. Виходячи з цього твердження слід вибудовувати систему поглядів на те, що є ціннісними аспектами державного управління в нашій країні.
Дослідженню цінностей як особливого явища суспільного буття людини присвячена окрема сфера пізнання – аксіологія, яка є одним із спеціалізованих напрямів філософії. За всього розмаїття конкретних визначень і смислової наповненості поняття “цінність” у філософській традиції різних культурних епох загальним є визнання позаособистісності способу формування цінності. Цінність виникає як міра позитивного чи негативного ставлення до явища або предмета, яка є значущою для певної суспільної групи в певний час. Цінність може мати відношення до системи позитивних норм поведінки, позитивних способів діяльності, позитивних емоцій, позитивних бажань і позитивних переконань. Усі ці характерні типи цінності мають сенс тільки як елемент колективної комунікації, який маркує соціальні групи за орієнтацією на системи цінностей.
Довідка. ЦІННІСТЬ – феномен, який об’єктивно, за своєю природою, є благом для люди¬ни, спрямованим на утвердження її в бутті, реалізацію її творчих можливостей. Цінність – це такі результати або продукти різноманітної діяльності людей, які задовольняють які-небудь матеріальні або духовні потреби людей різних соціальних груп.
Кожній сфері буття людини відповідають певні цінності. До цінностей відносять пе¬редусім усе те, що природа надала в користування людині, – чисте повітря, воду, корисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Це – природні цінності.
Як економічні, так і політичні (управлінські) цінності мають утилітарну корисність для людей та суспільства в цілому, тому називаються утилітарними цінностями, здатними принести людям користь шляхом задоволення або матеріальних потреб, або політичних, правових, управлінських тощо потреб людей і соціальних груп.
На відміну від утилітарних, духовні цінності (естетичні, етичні, світоглядні, наукові тощо) задовольняють потреби людей і соціальних груп в удосконаленні, розвитку їхнього духовного світу, у насиченні свідомості людини знаннями, почуттями, ідеалами. Із практи¬ки відомо, що духовні Ц. мають не матеріальну (утилітарну) корисність, а корисність духов¬ну, тобто психоемоційну. При їх сприйнятті і розумінні вони здатні передавати людям або формувати в них певні соціальні почуття (моральні й естетичні) чи знання (світоглядні й наукові).
Джерело: Енциклопедія державного управління, т. 1, с. 714.
Цінності утворюють оцінний каркас комунікації в групі. Цінності визначають, що є прийнятним чи неприйнятним всередині групи і таким чином впорядковують повсякденне існування, надаючи йому сенс і напрям розвитку.
Світоглядний зміст та інституційна системність державних цінностей
За соціальними функціями і соціальним смислом цінності є однаковими, незалежно від сфери їх формування – вони визначають мету діяльності, концентрують енергію діяльності та спрямовують зусилля. Для обговорення проблематики цінностей у державному управлінні важливо розуміти, що цінності є суто людським способом ставлення до явищ чи фактів, які не мають жодного самостійного значення – позитивного чи негативного – поза оцінним судженням людини. Саме людина визначає, що буде для неї цінністю (що вона буде вважати цінністю), а що не матимеме ціннісного значення (що вона не буде вважати цінністю). Тому склад цінностей може змінюватися відповідно до ситуації, завдяки набутому досвіду, під впливом обставин чи нової інформації. Це дає змогу формувати системи цінностей, трансформувати чи традиціоналізувати ціннісні ряди. Впливаючи на системи цінностей, можна управляти ситуацією, спрямовуючи дії у бажаному напрямі.
Сучасне суспільство, що утворює державу, має досить розмаїту систему особистісних і групових ціннісних орієнтацій, що потрібно брати до уваги при формуванні ідеології державного управління, яка має бути віддзеркаленням найбільш загальноприйнятних ціннісних норм. При цьому слід розглядати систему державних цінностей як систему маркерів лояльності громадян до країни, в якій вони мешкають. Цінності, що можна охарактеризувати як цінності держави, мають утворювати систему моральних орієнтирів для громадян і влади, які унормовують основні сфери і зміст взаємодії між ними.
Цінності держави формують позитивну суспільну мету, шлях до досягнення якої долають разом влада і громадяни держави. Ця мета утворює ціннісну спрямованість діяльності органів державної влади і наближення до неї є основним критерієм ефективності їх функціонування для громадськості. Тому слід розрізняти кілька рівнів впливу системи загальнодержавних цінностей.
Конституція як фактор забезпечення наступності цінностей держави
Для ефективного використання ціннісних важелів впливу на державні процеси має бути утворена мережа скоординованих ціннісних рядів, які забезпечують взаєморозуміння між державними службами і громадянами. В загальному контексті цінності держави є конвенційною формою моральної істини, яку поділяють усі громадяни країни. У країнах із багатопартійною політичною системою і демократичними формами правління наступність державних цінностей забезпечується кількома способами.
По-перше, основні цінності держави закріплені в її конституції або в інший, прийнятний за традицією, спосіб фіксації світоглядних орієнтацій державного управління. У розд. ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” Конституція України упорядковує ціннісні очікування громадян і одночасно вимоги до влади. А розд. І “Загальні засади” Конституції України засвідчує найважливіші загальні цінності, що є непохитними за будь-яких змін політичної спрямованості влади в країні.
Конституція України
Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Конституція України у світоглядному підґрунті має положення, які відображають потенційну загальну гуманістичну спрямованість всієї системи державного управління. Історично довгий розвиток гуманістичної ідеології сприяв створенню в європейській культурі особливого кола питань, які пов’язані із визначенням ґрунтовних засад існування людини як істоти, яка має певні привілеї серед усіх інших живих істот. І ці привілеї пов’язані з її особливим центральним місцем у всесвіті, завдяки чому вона має особливу цінність для цілісності існування світу. На цьому підґрунті сформувалися сучасні уявлення про права людини, які їй належать невід’ємно від народження і не залежать від її соціального і майнового стану.
Основним ідеологічним стрижнем сучасного розуміння невід’ємних прав людини є право на життя, на захист якого має бути спрямована як діяльність держави в цілому, так і окремого її громадянина. Саме тому будь-яка подія, що загрожує життю людини чи створює несприятливі для життя умови, карається за державними законами найсуворішим чином.
Ідеологічно виникнення сучасних держав не в останню чергу було пов’язане з проголошенням захисту прав її громадян вищою соціальною цінністю. Держава в межах своїх владних повноважень брала на себе зобов’язання забезпечувати права і свободи людей, які, у свою чергу, віддячували державі за її турботу громадянською лояльністю та виконанням громадянських зобов’язань перед нею. Таким чином укладався соціальний договір між державою і громадянином про взаємоповагу, в якому кожна із сторін могла сподіватися на допомогу в скрутний час.
Відтворюючи цей ідеологічний припис, сучасна держава, що проголошує гуманістичний світогляд своєю провідною політичною доктриною, вважає забезпечення та захист прав і свобод людини головною соціальною метою і першочерговим обов’язком державно-управлінської діяльності.
Світова спільнота на сучасному етапі становлення уявлень про гуманістичні пріоритети орієнтується на три типи прав людини:
– громадянські та політичні права (наприклад право на життя, свободу зібрань та свободу віросповідання);
– економічні, соціальні та культурні права (наприклад право на працю, освіту та соціальне забезпечення);
– “солідарні” права (наприклад право на мир, екологічну безпеку, на соціально-економічний розвиток).
Міжнародний контекст формування цінностей держави
Ці права, відповідно, називають правами “першого покоління” – громадянські і політичні, з формулювання яких історично розпочинається становлення правового забезпечення суспільної гуманістичної ідеології. Правами “другого покоління” – економічні, соціальні та культурні, фіксація яких у 60-ті рр. ХХ ст. пов’язана із визнанням захисту соціальної справедливості обов’язком держави, та правами “третього покоління”, сутність яких полягає в усвідомленні консолідованої єдності людства, взаємозалежності у світовому масштабі різних соціальних груп і відповідальності за спільне майбутнє.
По-друге, цінності державного управління формуються в рамках міжнародної співпраці в гуманітарній і соціально-економічній сфері. Гуманістична світоглядна позиція знайшла своє втілення в сучасній концепції сталого розвитку людства, яка була сформульована на основі досліджень, започаткованих ще у 70-х рр. ХХ ст. на замовлення Римського клубу. Підсумком цих досліджень стала відома колективна праця провідних науковців “Межі зростання” (англ. Limits to Growth), в якій було зроблено низку застережень щодо довгострокових наслідків збереження існуючих тенденцій у сферах глобальної демографії, використання природних ресурсів, забруднення довкілля та ліберально-ринкових методів ведення економічної діяльності в промисловості та сільському господарстві.
Сталий розвиток (англ. sustainable development) – це процес пролонгованих змін у цілісному (холічному) функціонуванні людства як глобальної спільноти, який орієнтується на одночасні узгоджені дії в галузях науково-технічного прогресу, використання природних ресурсів, розвитку особистості та способів побудови економічних відносин з метою забезпечення інституційних перетворень на користь збереження природного потенціалу.
Ціннісно спрямоване на сталий розвиток державне управління має трактувати поняття “сталий розвиток” не як фіксацію наявного рівня розвитку держави, а як позицію, що спонукає до пошуку гуманістично орієнтованих шляхів перетворень у трьох взаємопов’язаних сферах – економічній, соціальній та екологічній.
Державне управління в Україні послідовно долучається до впровадження в практику організації соціально-економічного розвитку сучасних цінностей глобального характеру. На межі ХХІ ст. Організацією Об’єднаних Націй була прийнята “Декларація тисячоліття”, в якій було зафіксовано бачення гуманітарної стратегії розвитку людства та основі цінностей гуманістичного суспільства сучасності і майбутнього. Зокрема у ст. 6 цієї Декларації зазначається: “Ми вважаємо, що істотно важливим для міжнародних відносин у ХХІ ст. буде мати низка фундаментальних цінностей. До них належать:
Свобода. Чоловіки та жінки мають право жити та ростити своїх дітей у гідних людини умовах, вільних від голоду і страху насильства, гноблення та несправедливості. Найкращою гарантією цих прав є демократична форма правління, що ґрунтується на широкій участі і волі народу.
Рівність. Жодна людина і жодна країна не мають бути позбавлені можливості користуватися благами розвитку. Має бути гарантована рівність прав і можливостей жінок і чоловіків.
Солідарність. Глобальні проблеми мають розв’язуватися при справедливому розподілі витрат і відповідальності згідно з фундаментальними принципами рівності і соціальної справедливості. Ті, хто страждають чи перебувають у найменш сприятливому становищі, заслуговують на допомогу з боку тих, хто перебуває в найбільш сприятливому становищі.
Терпимість. За всієї різноманітності віросповідань, культур та мов люди мають поважати одне одного. Різниці в рамках спільноти і між суспільнотами не повинні ні страшити, ні бути приводом для переслідувань, а мають підтримуватися як найцінніша спадщина людства. Слід активно заохочувати культуру миру та діалог між усіма цивілізаціями.
Повага до природи. В основу охорони і раціонального використання всіх живих організмів і природних ресурсів має бути покладена обачливість відповідно до постулатів сталого розвитку. Тільки в такий спосіб можна зберегти для наших нащадків ті великі скарби, що даровані нам природою. Теперішні несталі моделі виробництва та споживання мають бути змінені в інтересах нашого майбутнього добробуту та благополуччя наших нащадків.
Солідарний обов’язок. Обов’язок з управління глобальним економічним та соціальним розвитком, а також усунення загроз міжнародному миру та безпеці має бути розділений між народами світу і здійснюватися на багатосторонній основі. Центральну роль у цьому має відігравати Організація Об’єднаних Націй як найбільш універсальна та найбільш представницька організація у світі”.
До виконання стратегічних завдань “Декларації тисячоліття” та “Цілей розвитку Тисячоліття” Україна приєдналася за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН). У 2000 р. Україна підписала Декларацію тисячоліття, а у 2003 р., з урахуванням специфіки національного розвитку, адаптувала “Цілі розвитку Тисячоліття” до реальних потреб соціально-економічного розвитку держави.
Ціннісні орієнтири внутрішньої і зовнішньої політики держави
У березні 2011 р. Система ООН в Україні та Уряд України підписали “Рамкову програму партнерства Уряд України – ООН”, на основі якої був розроблений “План розвитку на 2012-2016 роки”. В преамбулі до “Рамкової програми партнерства Уряд України – ООН на 2012-2016 роки” зазначається: “Україна є стороною всіх основних конвенцій ООН та більшості інших багатосторонніх документів у сфері прав людини, і міжнародне право у цій сфері є невід’ємною частиною її законодавства. Україна регулярно звітує конвенційним органам ООН про забезпечення прав людини та оголосила відкрите запрошення спеціальним процедурам Ради ООН з прав людини до здійснення візитів у країну. Україна успішно пройшла процедуру Універсального періодичного огляду Ради ООН прав людини у 2008 р. Кожен наступний Уряд України вважає виконання її міжнародних зобов’язань і дотримання міжнародного права своїм найголовнішим пріоритетом….”.
Закон України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”
Стаття 2. Основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики
- Засади внутрішньої і зовнішньої політики базуються на безумовному додержанні Конституції України, забезпеченні в Україні прав і свобод людини та громадянина та гарантуванні прав і свобод, проголошених Конституцією України, на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, забезпеченні соціальної спрямованості економіки України та сталого соціально-економічного розвитку України, зміцненні демократичних засад суспільного і державного життя, забезпеченні верховенства права, економічної і політичної незалежності держави, захисту її національних інтересів, утвердження України як повноправного і авторитетного члена світового співтовариства.
В офіційних документах, якими визначаються стратегічні наміри державного управління, ціннісні аспекти формулюються як принципи, засади чи пріоритети діяльності. Держава визначається з ціннісними орієнтирами в законодавчому порядку, фіксуючи свої політичні наміри в різних сферах:
– у законах;
– в концепціях стратегічного розвитку (державних, регіональних);
– у положеннях про діяльність органів влади (центральних, регіональних).
Визначені в документах такого типу наміри влади конкретизують основні ціннісні світоглядні позиції, що закріплені Конституцією України.
Державні світоглядні орієнтири історично поступово змінюються, модернізуються під впливом світових політичних і економічних процесів, процесів у науковій сфері, соціально- культурних процесів і мають відповідати на виклики часу. Тому однією з провідних цінностей державного управління має бути спроможність до адекватного реагування на ситуації в державі в глобальному міжнародному контексті. Цього вимагає глобалізований світ, в якому ми живемо і від подій в якому залежні економічно, політично і культурно.
В останніх главах свого концептуального дослідження “До ефективних суспільств” Б.Д.Гаврилишин зазначив кілька напрямів руху світового співтовариства, до яких буде залучено і Україну: “Шляхом виключення малоймовірних варіантів приходимо знову до ідеї “світового ладу” як нашого найвірогіднішого майбутнього, що є неминучим у далекій перспективі. У XXI ст. мають визначитись його головні контури і, можливо, навіть певна форма. Мабуть, світовий лад матиме такі основні ознаки:
– співіснування різних культур, релігійних вірувань, переконань, способів життя;
– політичне правління базується на співпраці при владі за умови відсутності сильної верхівки і наявності постійних коаліцій на всіх рівнях правління, що функціонують на засадах колегіальності;
– істинно федеральний характер політичних інституцій із взаємопов’язаними відповідальністю і виключним правом на ухвалення рішень на різних рівнях суспільної ієрархії – світовому, регіональному, державному, провінційному, окружному, громади і на рівні сусідської общини;
– надзвичайно децентралізована структура влади за широкої участі громадян у розробленні рішень з “представницькою демократією” на вищих рівнях і “прямою демократією” на нижчих рівнях правління”.
Перспективи змін і трансформацій будуть впливати на зміст цінностей, які матимуть намір впроваджувати громадяни країни через систему державного управління. Ціннісні аспекти державного управління не є усталеною системою. Це – рухлива сфера, яка перебуває під впливом політичної боротьби, змін у геополітичній ситуації, змін у загальній світоглядній орієнтації людства.