ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІО-НАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ – засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і розглядаються як прояви закономірностей, відношення або взаємозв’язки суспільно-політичного характеру й інших груп елементів публічного управління, відображені у вигляді певного наукового положення, що застосовується в теоретичній і практичній діяльності у сфері формування та реалізації державної регіональної політики.
Найбільш відомими є такі П.д.р.п.: законності (відповідності Конституції та законам України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України); співробітництва (узгодження цілей, пріоритетів, завдань, заходів і дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, забезпечення співробітництва між ними під час формування та реалізації державної регіональної політики); паритетності (забезпечення рівних можливостей доступу об’єктів регіональної політики до ресурсів державної фінансової підтримки регіонального розвитку); відкритості (забезпечення вільного доступу до інформації, що визначає державну регіональну політику і є в розпорядженні органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування); субсидіарності (передачі владних повноважень на найнижчий рівень управління для найбільш ефективної реалізації); координації (взаємозв’язку та узгодженості довгострокових стратегій, планів і програм розвитку на державному, регіональному та місцевому рівнях); унітарності (забезпечення просторової, політичної, економічної, соціальної, гуманітарної цілісності України); історичної спадкоємності (урахування та збереження позитивних надбань попереднього розвитку регіонів); етнокультурного розвитку (відродження етнічної самосвідомості та збереження духовної і матеріальної культури етносів, сприяння розвитку їхньої етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності); сталого розвитку (розвитку суспільства для задоволення потреб нинішнього покоління з урахуванням інтересів майбутніх поколінь); об’єктивності (розроблення всіх документів, що визначають державну регіональну політику, на основі реальних показників, яких реально досягти та які можливо оцінити).
© Вакуленко В.М.