Протягом багатьох віків людство мріяло про щасливе і благополучне життя, наповнене високим сенсом, на засадах ідей добра і справедливості, вірності, честі, гідності, товариської взаємодопомоги, краси і гармонії.
Совість, доброта, честь, гідність, обов’язок і відповідальність – це моральні поняття і цінності, які завжди виражали постійне прагнення людства до духовного розвитку, відкривали перспективи досягнення досконалості людиною і надавали її життю гідності та сенсу.
Особливо гостро проблема місця і ролі моральних цінностей у суспільному житті постала наприкінці XX ст., коли ставало дедалі очевидним, що визначні досягнення технічного прогресу обертаються катастрофічними наслідками для людини, якщо їм не відповідає розвиток культури суспільства. Ця ситуація ще більше загострюється, якщо відбуваються зміни в політичному та економічному житті.
В історії людства вже не раз траплялось: чим гостріші проблеми постають перед людьми, чим невизначеніші перспективи на майбутнє, тим сильніше прагнення знайти певний грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камертоном душі, мірилом вчинків.
Це актуально й для сучасної України. Змінюються звички, вироблені десятиліттями покори тоталітарній системі. Політичні й економічні зміни обумовили зміну характеру і способу міжлюдського спілкування, виробничої діяльності. Хід історичного процесу стає непередбачуваним. Криза, яку переживає зараз наша країна, значною мірою викликана втратою гуманістичних моральних цінностей, хибним розумінням свободи, демократії як уседозволеності.
Як зазначали етики України у своєму зверненні до народу (листопад, 1990), останнім часом чи ненайбільшим дефіцитом у нас стає доброта, звичайне людське тепло.
“Ми втрачаємо навіть ті крихти здорової людської моральності, які витримали іспит минулого трагічного сімдесятиріччя. Вивітрюються здавна притаманні нашому народові душевність, співчуття, натомість пишно розростається ненависть і жорстокість, звірячий потяг до індивідуального і групового самоствердження за рахунок інших”. Можливо така ситуація цілком виправдана?
Моральне легко набуває в нашій пострадянській свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: “моральний кодекс”, морально-трудове виховання”, “моральна стійкість людини-гвинтика”. Можливо має рацію Ф. Ніцше, і найсуттєвіше в житті людини починається якраз “по той бік добра і зла”?
Так, порядна людина має завжди зважати на вимоги моралі. Проте хіба ми не є свідками того, що якраз той, хто святкує життєві перемоги, здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може моральні переживання – привілей тих, хто має достаток? А може, вся мораль і полягає саме в тому, щоб набути достатку, звільнити себе і своїх близьких від злиденності та принижень, несумісних із людською гідністю?
А різні альтруїсти, фанатики, чи не краще взагалі без них? Може й справді, щаслива та країна, яка не потребує героїв?
Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаючись із проявами справжньої моральної шляхетності? Тому, мабуть, що людина попри все прагне до гуманності у житті. Нині ми звикли чути про зв’язок демократії й права, але ж не правом єдиним живе людська культура і цивілізація, і відомий принцип права “що не заборонено, те дозволено” не може бути єдиним механізмом налагодження людських стосунків навіть (і особливо!) у вільному демократичному суспільстві, або ж у суспільстві, яке прагне бути таким.
Саме свобода висуває найвищі вимоги до людського сумління і відповідальності, отже, робить особливо відчутним їх нестаток. Як не прикро, сьогодні мало не на кожному кроці доводиться стикатися з невмінням людей вислуховувати один одного, спілкуватися або принаймні підтримувати цивілізовані ділові стосунки.
Від торговельного майданчика до парламенту процвітає неповага до особистості, брутальність, примітивне себелюбство. Природно, що за цих умов для етичної ініціативи відкривається широке поле дії, оскільки здійснення лише соціально-економічних і політично-правових реформ не подолає ту кризу, яка охопила країну.
Тому саме етика як наука про мораль може сформувати в Україні нове світосприйняття, яке підійме мораль над економічними, політичними і соціальними процесами як цілевизначальна інстанція, оскільки будь-які соціальні перетворення тільки тоді мають прогресивний сенс, коли сприяють духовно-моральному відродженню, вдосконаленню особистості та суспільства.
Моральне відродження і духовна цілісність людини – це і мета, і засіб прогресивних соціальних перетворень. Такими вони стають лише за умов заохочення кожної людини до набуття фундаментальних моральних цінностей, та перетворення їх у стійкі переконання і мотиви поведінки. Не слід вважати, що мораль – це, як зазначив колись французький соціолог та економіст П.Ж. Прудон, тільки “безсилля в дії”.
Жорстокий досвід XX ст. з його диктатурами, війнами і таборами засвідчує, що в найскрутніші часи саме моральні переконання давали людині змогу, за крилатим висловом В. Фолкнера, “вистояти і перемогти”.
Моральні бажання людини знаходили своє відображення ще в ранніх формах усної народної творчості, проте тільки в етиці як у філософській науці світ моральних цінностей, мораль у цілому, стає предметом соціального розгляду.
Пропонуємо розглянути блоки моральних проблем, які розглядає етика (за В.Малаховим).
За своєю природою моральні цінності, з одного боку, прості і самоочевидні. Це перш за все поважне і доброзичливе відношення до життя з його радощами, тривогами, надіями і розчаруваннями, вірою та сумнівами. Це те, що надає сенс життю: любов і турбота про рідних і близьких, дім, рідний край. Це збереження природи і шанобливе ставлення до спадку культури, історії свого народу та людства. Це свобода, незалежність, обов’язок і відповідальність, доброта і людяність, вірність, честь і гідність, дружба і любов. Однак, з іншого боку, простота і самоочевидність моральних цінностей завжди перебувала в суперечці з дійсністю, це робило моральні цінності предметом гострих дискусій і спонукало людство до моральних пошуків.