загрузка...

В сучасних умовах важливе значення для стимулювання попиту та успішної реалізації продукції відіграє її індивідуалізація спеціальними символічними позначеннями, здатними лише своїм зовнішнім виглядом привернути увагу споживачів та виокремити виготовлені товари від аналогічних виробів конкурентів. Функції таких позначень виконують торговельні марки.

Питання правової охорони торговельних марок, порушувалося в роботах Шевченка Я. М., Мироненка Н., Шишки Р. Б., Василенка І, Жарова В., Демченко Т., Зеніна І. А., Кашинцевої О. Ю., Мельника О. М., Мотильової В. Я., Підопригори

О. А., Свядосца Ю. І., Сергєєва В. М., та інших.

Відповідно до Цивільного кодексу України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для виріз- нення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів [2, ст.492].

Система захисту прав на торговельну марку є одним із найбільш важливих стратегічних активів будь-якої держави.

Захист прав і законних інтересів суб’єктів інтелектуальної власності реалізується через механізм захисту, що є системою форм, способів і засобів діяльності відповідних юрисдикційних органів і зацікавлених осіб, спрямованою на захист прав і інтересів суб’єктів інтелектуальної власності.

Чинне законодавство передбачає такі форми захисту: неюрисдикційна і юрис- дикційна-цивільно-правова, кримінально-правова, адміністративно-правова. Неюрисдикційна - передбачає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту своїх виключних прав на торговельну марку, які здійснюються ними самостійно, без звернення до державних або інших компетентних органів.

Юрисдикційна - передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав або прав, що оспорюються. Суть такої форми захисту полягає в тому, що особа, права якої порушені неправомірними діями, може звернутися за захистом своїх прав у спеціально уповноважені державні органи - суд, Антимонопольний комітет та ін. [7, с.77].

Цивільно-правова - найбільш поширена процедура вирішення спорів щодо виключних прав на торговельні марки. Головна мета - не покарання порушника, а відновлення прав і компенсування збитків.

У зв´язку із цим законодавство України встановило досить широкий спектр способів захисту: 1) визнання виключного права; 2) визнання недійсним договору відносно прав на торговельну марку; 3) припинення дій, що порушують право, у тому числі усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати; 4) відновлення положення, що існувало до порушення права;

5) компенсування збитків і інші способи компенсування матеріального збитку;

6) компенсування морального (нематеріального) збитку; 7) визнання незаконним рішення державного органу.

Підставою для притягнення порушника до цивільно-правової відповідальності є звернення власника виключних прав з позовом у суд.

Кримінально-правова відповідальність передбачає такі види покарання, як штраф, виправні роботи, позбавлення волі, конфіскація майна [4, ст.177].

Адміністративно-правова процедура зводиться, переважно, до звернення особи, права якої порушені, із заявою в Антимонопольний комітет України. Таке звернення можливо у випадку кваліфікації порушення прав на торговельну марку як акту недобросовісної конкуренції. У зв´язку із цим Рішення Антимонопольного комітету може бути оскаржене в суді.

Відповідно до законодавства України власники виключних прав на об’єкти права інтелектуальної власності вправі звернутися до суду за захистом і вимагати від суду постановлення рішення про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення [9].

Всі спеціальні закони у сфері інтелектуальної власності містять норму, що передбачає можливість застосування інших, передбачених законодавчими актами, заходів, пов’язаних із захистом їхніх прав. Крім цього, спеціальне законодавство конкретизує способи захисту права на окремі об’єкти права інтелектуальної власності, які враховують їхню специфіку.

Доведення в судовому засіданні фактів, що мають матеріально-правове значення, які становлять предмет доведення дає правовласникові право вимагати застосування згаданих вище способів захисту [9].

Закон не дає вичерпного переліку дій, які варто кваліфікувати як порушення права на торговельну марку.

Зокрема, неправомірними варто визнати такі дії: 1) нанесення знаку на будь-який товар, для якого цей знак не зареєстровано; 2) зберігання товару з нанесеним на нього знаком, для якого знак не зареєстрований, з метою пропонування для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); 3) застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак не зареєстровано; 4) застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах особою, яка не є власником свідоцтва на цей знак або яка не має відповідного дозволу на його використання; 5) використання зареєстрованого знаку стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг особою, яка не є власником свідоцтва на знак або не набула цього права за договором; 6) використання зареєстрованого знаку стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги; 7) використання позначення, схожого із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення й знак можна сплутати; 8) використання позначення, схожого із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення й знак можна сплутати; 9) передача права власності на знак, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару й послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу [7].

Отже, система захисту прав на торговельну марку є одним із найбільш важливих стратегічних активів будь-якої держави.