Центральним завданням державного регулювання підтримки потужності збиткових підприємств є, перш за все, вибір відповідного регіону, ступінь його депресивності і стан виробничого фонду з точки зору забезпеченості ресурсами. Деякі автори [1,2] в принципі відкидають саму постановку питання, оскільки вважають, що для такої задачі неможливо побудувати критерій оптимальності. Тим часом, цей критерій є тим силовим полем, яке певним чином орієнтує досить різноманітні підприємства або регіони. Звідси, зокрема, випливає висновок про те, що державне управління має базуватися на певному критерії оптимальності.
Постановка питання про вивчення економіки конкретного промислового регіону та його зв´язки з іншими регіонами дає відомі підстави для проведення зазначеного аналізу з точки зору теорії міжнародної торгівлі. Однак, в даному випадку застосування цієї теорії неприйнятно, оскільки для будь-якого регіону перевищення ввезення продукції над вивезенням є благом. Це говорить про залучення коштів в регіон, і на території даного району використовується продукція, вироблена в інших частинах країни. Таким чином, головний принцип державного регулювання – рівномірний розвиток усіх регіонів України. Іншими словами, кращим показником розвитку того чи іншого промислового регіону є рівень життя населення, яке тут проживає. Дана робота стосується підприємств вугільної промисловості.
Практично за всю доступну для огляду ретроспективу вугільна промисловість ставилася до планово-збиткових галузей. Такий в значній мірі вона залишається і зараз. Дотації за своєю суттю завжди породжували принципи утриманства, оскільки стимули для зниження виробничих витрат практично були відсутні. Ареал нестабільних територій в Донецькому басейні істотно розширився. Стосовно до економіко-екологічної ситуації у вуглепромислових регіонах, де зосереджені довго функціонуючі збиткові шахти державної форми власності, слід проводити особливу стратегію розвитку. Суть її може бути виражена моделлю розвитку регіону з комплексною диверсифікацією виробництва в напрямку підвищення ефективності природоохоронних заходів на тлі створення нових робочих місць, утилізації техногенних відходів шахт і збагачувальних фабрик шляхом переробки териконів, виробництва будматеріалів і використання тепла шахтної води.
В даний час оцінка внутрішніх можливостей вугледобувного підприємства цікавить, в першу чергу, власників – держави і приватних інвесторів. Тому найбільш важливим є формування поліресурсного потенціалу підприємства, що дозволяє відобразити його структурні компоненти. Але продовження експлуатації збиткових шахт на нинішньому етапі розвитку нашої держави визнано недоцільним. При цьому зазначено, що шахти, які мають достатньо запасів і відповідні резерви по потужності, можуть бути підготовлені до беззбиткової роботи. З використанням методики моделювання розвитку шахт нами виконано аналіз зміни економічного потенціалу підприємств за рахунок переробки териконів, використання теплової енергії шахтної води та метану. Доведено, що якщо сьогодні збитки на рівні EVA в Селидівському регіоні складають більше 140 млн.грн., то при розвитку диверсифікованих виробництв (особливо переробки териконів) з. негативні значення EVA при роботі збиткових шахт знизяться до рівня – 36 млн.грн.
Список використаних джерел
1.Акмаев А.И., Белозерцев О.В. Исторические предпосылки развития кризисных процессов в угольной промышленности //Прометей. – 2003. – №3 (12). -С.222-233.
2.Близнюк А.М., Конішева Н.Й. Інноваційна стратегія розвитку вугільної промисловості Донецької області. Економіка промисловості. – №1. – 2005. – С. 25-39.