Актуальні проблеми розвитку освіти і науки в умовах глобалізації

Соціально-психологічний супровід соціалізації особистості в освітньому просторі

Нестабільність у суспільстві, реформування ключових соціальних інститутів, зміни моральних пріоритетів вимагають оновлення ціннісних змістів щодо формування особистості, її самосвідомості. Базовим процесом набуття особистістю певних соціальних здібностей, які регулюють її соціальні стосунки й взаємодії, є соціалізація.

Соціалізація як феномен є об’єктом досліджень широкого кола суспільних наук. Однак, ми вважаємо, що саме психологічний аналіз є фундаментом розуміння механізмів й чинників, які зумовлюють і детермінують цей процес щодо розвитку окремої особистості та впливають на загальний стан суспільства. Побудова будь- яких психологічних теорій особистості стикається з проблемою визначення рушійних сил її формування, тобто тих сил, котрі дають змогу проявитися особистості як особистості. Відтак, кожного разу визначається зміст процесу соціалізації та розкриваються його основні характеристики з позицій певної теорії. Різноманіття визначень феномену соціалізація поєднується розумінням його як такого, що відображує процес становлення особистості, тобто саме людських якостей індивіда.

Найбільш загальне розуміння соціалізації особистості визначає її як складний процес засвоєння, використання й подальшої трансляції соціальних змістів (установок, цінностей, соціальних ролей, моделей поведінки, властивостей особистості), реалізація яких, шляхом поступової зміни детермінант відносин і стосунків людини у соціумі, зумовлює входження її у певне суспільство як особистості. Складність процесу соціалізації проявляється тому, що він відображає багаторів- невість й багатофункціональність соціального середовища, а, відтак, й системну складність особистості.

Задля ефективної життєдіяльності соціальної системи процеси соціалізації особистості мають бути цілеспрямовано організовані відповідно вимог суспільства, перспектив його розвитку. Отже, сьогодні основними завданнями дослідження та розширення знань про соціалізацію як психологічний феномен, як певний процес становлення соціальності людини та його результат, на нашу думку, є:

1) визначення психологічного змісту етапів генезису процесу соціалізації;

2) виокремлення механізмів, які є рушійною силою процесу соціалізації;

3) розробку стратегій, котрі відповідатиме особливостям протікання процесу соціалізації на певному етапі його генезису; 4) формування методичного забезпечення психологічного супроводу процесу соціалізації.

Нагальною потребою суспільства сьогодні є така людина, яка може вільно мислити, свідомо брати участь у житті громади, а її діяльність є результатом самоусвідомлення себе як суб’єкта власної життєдіяльності в просторі соціальних і міжо- собистісних відносин. Ключову роль тут має відігравати освіта як соціальна інституція. Саме у освітніх закладах ми спостерігаємо різноспрямовані стосунки і багаторівневі функціональні позиції, які відображають загальні суспільні процеси. Отже, саме системна функція освітніх закладів може сприяти ефективній соціалізації особистості із врахуванням актуальних проблем і перспектив розвитку суспільства. Ключову роль тут має відігравати розвиток соціально-психологічної служби навчального закладу, діяльність якої базується на реальному запиті й можливостях її здійснення.

Освітня система у саморусі своєї життєдіяльності породжує й зумовлює певні психологічні й соціально-психологічні проблеми, які мають бути сферою професійної діяльності психолога. Саме гармонійність і екологічність освітнього середовища, оптимізація взаємодії всіх суб’єктів освітньої діяльності, системи їх взаємостосунків є первинними завданнями психологічного забезпечення соціалізації особистості. Вирішення цих завдань вимагає побудови відповідної моделі психологічної служби освітніх закладів, визначення їх нових функцій, форм діяльності й рівноправного включення в освітнє середовище.

Ми вважаємо, що за умов класно-урочної системи навчання, колективної учбової діяльності центральним у роботі психологічної служби має стати: 1) психологічний супровід системи соціальних взаємовідносин під час сумісної навчальної діяльності; 2) опанування психологічними засобами аналізу сумісної діяльності, її експертиза; 3) відпрацьовування моделей побудови ефективної соціальної взаємодії на різних рівнях статусно-рольових відносин; 4) психологічне забезпечення дидактичної та методичної складових організації учбової діяльності.

Важливим тут є усвідомлення того, що зусилля у роботі психологічної служби освітнього закладу розподіляються на усіх суб’єктів освітнього середовища. Саме цілісна й врівноважена система стосунків і взаємодій освітнього закладу, його екологічність є підґрунтям ефективної соціалізації особистості, формування її життєстійкості й соціальної компетентності.