Підприємництво та його організаційно-правові засади

8.3. Суть та функції кредиту. Банківське кредитування суб’єктів господарювання: види, принципи, організація

За своєю сутністю кредит – це економічні відносини, що виникають між економічними суб´єктами у зв´язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах добровільності, повернення і платності. Економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу. У кредитних відносинах беруть участь дві сторони – кредитор і позичальник, які називаються суб´єктами кредитної угоди; а ті грошові чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, стосовно яких укладається кредитна угода, є об´єктами кредитування.

Кредитні відносини не змінюють власника цінностей, із приводу яких вони виникають, кредитор залишається власником переданої в борг власності, а позичальник одержує її лише в тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Суб´єкти, які хочуть вступити в кредитні відносини, повинні бути економічно самостійними, здатними нести майнову відповідальність один перед одним, мати взаємний інтерес у співробітництві між собою.

За умов товарного виробництва кредит є обов´язковим атрибутом підприємницької діяльності. Кредитна підтримка сприяє утворенню і становленню нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадженню нових технологій і вдосконаленню видів підприємницької діяльності.

Кредит необхідний для підтримки безперервного кругообігу фондів підприємств із метою компенсації тимчасового розриву між виробничим циклом і періодом реалізації продукції, між здійсненням поточних витрат і надходженням виручки.

Необхідність кредиту зумовлюється особливостями індивідуального кругообігу засобів підприємства, що пов´язані з коливаннями потреби в додаткових коштах. Ці особливості визначаються як об´єктивними, так і суб´єктивними факторами. До об´єктивних факторів відносять: галузеву належність підприємства, характер виробничого процесу, умови постачання матеріалів і сировини, сезонність виробництва. До суб´єктивних факторів відносять: рівень організації виробництва, рівень організації збуту і постачання, інші фактори.

У кругообігу капіталів, що забезпечують відтворення основних фондів, також наявні коливання. Вони зумовлені невідповідністю між потребою у великих одномоментних капітальних витратах і поступовим характером відновлення їхньої вартості. Тому кредит дає змогу здійснити капітальні вкладення ще до того часу, як суб´єкт господарювання нагромадив власні кошти.

Кредиту притаманні такі функції:

1) перерозподільна, яка полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені й передані в користування економічним суб´єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються в тимчасове користування іншим суб´єктам;

2) забезпечення потреб обороту в платіжних засобах, яке полягає в тому, що кредит дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає, і навпаки, тобто забезпечує передумови для ефективного регулювання обороту грошей;

3) контрольна, яка випливає з самої природи кредиту і полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб´єктів кредитної угоди;

4) стимулююча, яка полягає в тому, що позичальник зобов´язаний ефективно використовувати отриману позику, щоб на зароблені кошти не тільки повернути основну суму боргу і сплатити відсотки за користування кредитом, а й отримати прибуток.

За користування кредитом позичальники сплачують процент, суму якого не включають до собівартості продукції, а відносять до витрат фінансової діяльності підприємства. У податковому обліку витрати підприємства на сплату відсотків за користування кредитом відносять до складу валових витрат підприємства, унаслідок чого зменшується сума об´єкта оподаткування податку на прибуток.

Кредиторами підприємства можуть бути банки, небанківські установи (лізингові, інвестиційні, факторингові, страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди), інші підприємства, держава, міжнародні фінансово-кредитні організації, а формами кредитування – грошова і товарна.

Основна частка кредитів надається банками. Банківський кредит являє собою економічні відносини між банком і позичальником з приводу надання коштів у тимчасове користування на умовах повернення та платності. Банки надають позики суб´єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором. Банківська система через надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення й перерозподіл у ті сфери виробництва й обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Видача банками кредитів суб´єктам підприємницькоїдіяльності здійснюється при дотриманні принципів цілеспрямованості, терміновості, забезпеченості, платності та диференційованості.

Суть принципу цілеспрямованості, або цільового використання кредиту, полягає в тому, що останній має використовуватися лише на визначені цілі – на задоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах. На практиці цей принцип знаходить відбиття у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позички й дозволяє здійснювати банківський контроль за дотриманням цієї умови позичальником.

Принцип терміновості повернення кредиту передбачає повернення кредиту в заздалегідь обумовлений термін. Строк кредитування встановлюється відповідно до періоду окупності здійснюваних витрат і можливостей позичальника отримати дохід для погашення кредиту та процентів за користування ним. Дотримання цього принципу є важливим для всіх суб´єктів кредитних відносин. Для банківських установ своєчасне повернення наданих у позику коштів є важливим фактором підтримки належного рівня ліквідності, можливості забезпечення виконання своїх зобов´язань перед вкладниками і кредиторами. Для кожного клієнта дотримання принципу строковості, по-перше, дозволяє дотримуватися своїх комерційних інтересів і не сплачувати додаткових процентів за прострочення позики, по-друге, позначається на можливостях одержання нових кредитів.

Принцип забезпеченості кредиту виражає можливість реалізації майнових інтересів кредитора щодо наданих у тимчасове користування коштів у разі відсутності в позичальника можливостей повернення кредиту. У сучасних умовах використовують забезпечення у формі застави майна та майнових прав, гарантій, а також договору страхування банківського ризику непогашення кредиту.

Принцип диференційованості кредиту означає зважений підхід із боку банку до різних категорій потенційних позичальників. Диференціація кредитування здійснюється на основі аналізу кредитоспроможності потенційних боржників, характеру їхнього забезпечення, прибутковості вкладень у тих чи інших позичальників, тривалості використання кредитних ресурсів останніми тощо.

Принцип платності означає необхідність не лише прямого повернення позичальником отриманих у банку коштів, але й оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм позичкового процента.

Банківський позичковий процент відображає економічні відносини перерозподілу й привласнення банком частини прибутку, що створюється на підприємствах-позичальниках унаслідок продуктивного використання наданої позики. Отже, джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється в процесі використання позики.

Кредити, що надаються банками, класифікують за різними ознаками.

За строками надання банківські кредити поділяються на короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 3 років), довгострокові (понад 3 роки).

Короткострокові кредити надаються позичальникам на цілі поточної господарської діяльності в разі виникнення в них тимчасових фінансових труднощів у зв´язку із витратами, які не забезпечені надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити надаються на оплату обладнання, на поточні витрати, фінансування капіталовкладень. Довгострокові кредити – на фінансування капітальних витрат на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основних фондів, будівництво нових об´єктів та ін.

За строками погашення кредити бувають: строкові, прострочені (кредити, термін повернення яких, встановлений у кредитному договорі, закінчився, а борг іще не повернуто кредитору), пролонговані (кредити, стосовно яких на прохання позичальника банк прийняв рішення про перенесення на пізніший строк повернення боргу), до запитання (кредити, що видаються на невизначний термін), онкольний (погашається на першу вимогу банку).

За валютою виділяють кредити в національній та в іноземній валютах.

За характером виплати відсотка розрізняють кредити з фіксованим, плаваючим, змішаним відсотком.

За забезпеченням кредити бувають: забезпечені заставою (майном, майновим правами, цінними паперами), з гарантійним забезпеченням, з іншим забезпеченням (іпотека, поручництво, страхова угода), незабезпечені (бланкові).

Залежно від кількості кредиторів розрізняють: кредити, які надаються одним банком, консорціальні кредити (кредити, що надаються консорціумом банків, у якому один із банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну клієнтові суму кредиту), паралельні кредити (надаються одному клієнту кількома банками на однакових, заздалегідь погоджених договірних умовах).

За ступенем ризику кредити поділяють на такі:

- стандартні – з мінімальним ступенем ризику,

- нестандартні, до яких належать кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

За формою розрізняють лізингові (довгострокові кредити в майновій, товарній формі з приводу надання довгострокової оренди), іпотечні (надаються під заставу нерухомого майна), бланкові кредити (незабезпечені кредити, що надаються фінансово стійким підприємствам на термін 1-10 днів).

Залежно від мети використання кредити поділяються на кредити на формування обігових коштів та кредити на фінансування основних фондів, приватизацію державного майна.

За методами надання: кредити, що надаються в разовому порядку (коли рішення про надання кредиту приймається банком окремо щодо кожної позики клієнта), відповідно до відкритої кредитної лінії (надання позичальнику кредиту протягом певного часу в розмірах, що не перевищують заздалегідь обумовленої суми – ліміту кредиту), гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання чи в міру виникнення потреби).

За способами погашення кредити поділяються на такі, які погашаються поступово або частинами; такі, які погашаються одним платежем по закінченні терміну; такі, які погашаються відповідно до умов кредитного договору.

Кредитні ресурси банків, за допомогою яких вони мають змогу надавати позики підприємствам, формуються за рахунок їх власних, а також залучених коштів. До залучених коштів входять залишки грошових коштів на поточних, депозитних та інших рахунках юридичних і фізичних осіб, кредитів Національного банку, міжбанківських кредитів інших комерційних банків тощо.

Найважливішими етапами процесу банківського кредитування є:

- розгляд заявки на кредитування;

- оцінка кредитоспроможності та фінансового стану позичальника;

- підготовка й укладання кредитного договору;

- процедура надання кредиту;

- повернення кредиту;

- контроль за виконанням умов кредитного договору.

Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з заявкою (клопотанням), у якій обумовлюються сума, мета, вид, термін кредиту, його забезпечення. Банк вимагає, щоб до заяви були долучені супровідні документи, повний перелік яких залежить від конкретного об´єкта кредитування. Основні з них такі:

- копія свідоцтва про державну реєстрацію; копія установчих документів;

- фінансова звітність за останні 3 роки (баланс, звіт про прибутки та збитки, звіт про рух грошових коштів);

- бізнес-план, техніко-економічне обґрунтування заходу; матеріали аудиторських перевірок за 3 роки; відомості про раніше отримані кредити та відсутність заборгованості за ними;

- копії договорів на постачання та реалізацію відповідних товарів, послуг;

- документація на предмет застави, гарантії, поручительства, страхування тощо.

На основі ознайомлення з документами банк оцінює сильні та слабкі сторони майбутнього позичальника, робить початковий висновок про можливість видачі кредиту.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності та фінансового стану позичальника.

Кредитоспроможність банківських клієнтів означає такий їх юридичний статус і фінансово-господарський стан, які дають впевненість у здатності й готовності позичальників отримати та повернути кредити відповідно до умов договору.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним вітчизняним банком самостійно з урахуванням рекомендацій НБУ. У кожному комерційному банку мають бути визначені ґрунтовні й технічно виражені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів на основі порівняльного аналізу їх балансів, звітів про фінансові результати та ін.

З метою оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника – юридичної особи – НБУ пропонує враховувати чітко визначені об´єктивні показники діяльності клієнта:

- платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

- фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення власних і залучених коштів);

- обсяг реалізації;

- прибуток та збиток (у динаміці);

- рентабельність (у динаміці);

- собівартість (у динаміці);

- обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника та суми кредиту, наявність рахунків у інших банках, наявність неплатежів (у динаміці);

- склад і динаміку дебіторської та кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточні роки);

- кредитну історію (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Також необхідно враховувати чинники суб´єктивного характеру: ефективність управління підприємством, його ринкову позицію й залежність від циклічних і структурних змін в економіці, галузі; наявність держзамовлень і державної підтримки позичальника, професіоналізм керівництва та його ділову репутацію; іншу інформацію.

Таблиця 8.Показники, які НБУ рекомендує застосовувати банкамдля оцінки фінансового стану позичальників –юридичних осіб

Показник

Формула розрахунку

Нормативне значення

Коефіцієнт миттєвої ліквідності

Високоліквідні активи –

Поточні зобов´язання

Не менше 0,2

Коефіцієнт поточної ліквідності

(Високоліквідні активи + дебітори + векселі одержані) – Поточні зобов´язання

Не менше 0,5

Коефіцієнт загальної ліквідності

Оборотні активи – Поточні зобов´язання

Не менше 2,0

Коефіцієнт маневреності

(Власний капітал – необоротні активи) – Власний капітал

Не менше 0,5

Коефіцієнт незалежності

Зобов´язання –

Власний капітал

Не більше 1,0

Рентабельність активів

Чистий прибуток – Активи

Оцінюється в динаміці

Рентабельність продажу

Чистий прибуток – Обсяг реалізації продукції

Оцінюється в динаміці

Достатність грошових потоків

[(Нсм · п) – (Зм · п) – Зі] –Сума кредиту і процентів

Не менше 1,5

Примітка.

Високоліквідні активи – грошові кошти та поточні фінансові інвестиції.

Поточні зобов´язання – короткострокові кредити і розрахунки з кредиторами.

Нсм – середньомісячні надходження на всі рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (крім кредитних коштів).

Зм – щомісячні умовно-постійні зобов´язання.

Зі – податкові та інші платежі перед кредиторами, які мають бути сплачені з рахунку позичальника протягом строку дії кредитної угоди,

пстрок дії кредитної угоди.

Для доповнення аналізу фінансового стану клієнта й визначення джерел погашення кредиту банки проводять аналіз грошових потоків клієнта, які є безпосередньо джерелом погашення кредиту. Метою аналізу є оцінка кредитного ризику на підставі звітних показників, порівняння надходжень і витрат за певний період. Стійке перевищення надходжень над витратами свідчить про кредитоспроможність клієнта. Приплив коштів проходить, в основному, у вигляді одержання виручки від реалізації товарів, робіт, послуг; авансованих платежів від покупців; короткострокових кредитів; реалізації основних активів. Відплив грошових коштів проходить внаслідок оплати праці, відрахувань на соціальні потреби, розрахунків із бюджетом, погашення кредитів і сплати процентів по них, оплати основних активів.

За результатами оцінки фінансового стану банк зараховує позичальника до відповідного класу.

Клас А – фінансова діяльність позичальника дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов´язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитного договору, економічні показники в межах установлених значень, відмінна ділова репутація керівництва, бездоганна кредитна історія.

Клас Б – фінансова діяльність позичальника близька до класу А, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою, позичальники потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставить під загрозу достатність надходжень для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності.

Клас В – фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення боргу в повній сумі та в строки, передбачені договором, однак спостерігається можливість виправлення ситуації та поліпшення фінансового стану.

Клас Г – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають встановленим значенням), і спостерігається її нестабільність протягом року, високий ризик значних збитків, низька ймовірність своєчасного й повного погашення боргу.

Клас Д – фінансова діяльність незадовільна, наявні збитки, показники не відповідають установленим значенням, забезпечення кредиту є неліквідним, відсутня ймовірність своєчасного й повного погашення боргу.

На етапі підготовки до укладання кредитного договору банк визначає вид кредиту, суму, термін, способи видачі й погашення, вид забезпечення, процентну ставку за користування кредитом і приймає кінцеве рішення про можливість надання кредиту. Важливою проблемою для банку у зв´язку з цим є визначення ступеня допустимості й виправданості кредитного ризику та розроблення заходів, які знижують можливість втрат від проведення даної кредитної операції (зменшення розміру кредиту, що надається одному позичальнику, страхування кредитів, одержання достатнього забезпечення шляхом укладання договору застави, надання позичальником поручительств, гарантій інших організацій, формування резерву від можливих втрат за даною кредитною операцією), оскільки невірна оцінка ризику матиме несприятливі фінансові наслідки для банку.

Банк проводить оцінку якості забезпечення кредиту, яке в разі неповернення позичальником наданих у позику коштів є важливим джерелом відшкодування боргу. Вітчизняні банки використовують такі основні форми забезпечення повернення кредиту, як застава рухомого й нерухомого майна, гарантії третіх осіб, страхування ризику неповернення позики тощо.

До матеріального забезпечення банки ставлять такі вимоги: можливість оцінки забезпечення, висока ліквідність, невеликі витрати банку на зберігання чи реалізацію майна. Необхідною умовою використання застави майна як форми забезпечення кредиту є перевищення величини вартості застави над вартістю наданого кредиту; важливе значення має при цьому проведення правильної ринкової оцінки вартості предмета застави.

При встановленні процентних ставок вітчизняні банки враховують нині цілий ряд факторів, які умовно можна поділити на зовнішні (не залежать від комерційного банку) і фактори, пов´язані з діяльністю банку та позичальника. До перших слід віднести: циклічність розвитку ринкової економіки, темпи інфляційних процесів, середню ставку по міжбанківському кредиту, ефективність державного кредитного регулювання, динаміку грошових накопичень фізичних та юридичних осіб, динаміку виробництва й обігу та інше. До других – середню ставку, що сплачується банком за депозитними рахунками, структуру кредитних ресурсів, вид і строковість кредиту, платоспроможність, надійність позичальника, ризик банку в залежності від забезпечення кредиту та інші.

Строки користування залежать від характеру об´єкта кредитування, забезпеченості банку кредитними ресурсами, їх складу та структури за строками залучення, платоспроможності позичальників, рівня фінансової стійкості банку.

Розмір кредиту визначається банком разом із позичальником з урахуванням прогнозних обсягів виробництва чи реалізації продукції, капітального будівництва та інших показників.

Розробляється також графік погашення кредиту. Погашення кредиту передбачає повернення основної суми боргу і нарахованих відсотків.

Кредитні взаємовідносини між банком і позичальником регулюються в кредитному договорі, який укладається в письмовій формі. Документальне оформлення кредитної угоди є дуже важливим, бо неправильне її оформлення може призвести до втрат чи збільшення кредитного ризику.

Типова кредитна угода містить такі положення:

- предмет договору (мету, суму, строк погашення кредиту та процентів за користування ним тощо);

- умови забезпечення кредиту;

- зобов´язання банку (відкриття рахунку, надання консультацій, перевірка забезпечення та цільового використання кредиту);

- зобов´язання позичальника (використання на вказані цілі, повернення кредиту в строк, подання інформації про хід виконання угоди, подання звітності);

- права банку (перевірка використання кредиту та забезпечення, можливість розірвання угоди);

- права позичальника (дострокове погашення, можливість відстрочення);

- особливі умови договору (перерахування суми кредиту, зміна процентів за користування кредитом, зміна умов договору, спірні питання);

- реквізити сторін.

Відповідно до договору кожна зі сторін бере на себе певні обов´язки, володіє певними правами щодо контролю за дотриманням договірних умов і відповідає за їхнє виконання.

Кредити видаються, як правило, із простого позичкового рахунку в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів на умовах контрактів.

Кредити можуть видаватися на основі простих і складних процентних ставок. У банківській практиці прийнято видавати кредити строком до одного року за простими процентними ставками, а строком більше одного року – за складними процентними ставками.

Вартість користування кредитом за простими процентами можна обчислити за формулою:

СВ = (СК r • n) / (T • 100%)

де СВ – вартість користування кредитом у грошовій оцінці,

СК – сума кредиту,

rрічна відсоткова ставка, %,

nкількість днів нарахування,

Т – максимальна кількість днів у році за умови договору.

Нарахування складних відсотків означає, що нараховані відсотки додаються до основної суми боргу і на нарощену суму в свою чергу нараховуються відсотки, при цьому застосовується така формула:

НСК = CK • (1 + r +100%)n

де НСК – нарощена сума кредиту, тобто сума кредиту разом із нарахованими відсотками;

СК – початкова сума кредиту;

rрічна відсоткова ставка, %;

nкількість років.

Кредит може погашатися повністю одноразовим платежем після закінчення терміну дії кредитної угоди або поступово (частинами) протягом усього терміну дії кредитної угоди. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

Первинним джерелом погашення кредиту є доходи позичальника. У разі фінансової неспроможності позичальника повернути кредит джерелом відшкодування наданих у позику коштів для банку може виступати виручка від реалізації заставленого майна, перерахування коштів гарантом або страховою компанією.

Протягом усього строку кредитування до повного погашення кредиту кредитний працівник банку здійснює супровід кредитних проектів, тобто контроль за виконанням умов кредитного договору:

1) перевіряє цільове використання наданих коштів, тобто відповідність платіжних документів, наданих позичальником для сплати з позичкового рахунку, цілям, зазначеним у кредитній угоді;

2) проводить виїзні перевірки з метою перегляду первинних документів: перевіряє факт одержання матеріальних цінностей на підставі даних складського обліку, журналів-ордерів, головної книги та їх фактичне місцезнаходження;

3) здійснює щоквартальні перевірки наявності та вартості майна, переданого в заставу;

4) оцінює якість кредитної заборгованості та визначає клас позичальника з метою повноти формування резерву на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями;

5) для уникнення можливих труднощів при погашеннікредиту та процентів відслідковує та фіксує зміни фінансовогостану позичальника:

а) проводить аналіз бухгалтерської та фінансовоїзвітності за методикою оцінки позичальника;

б) відслідковує грошові потоки по рахунках клієнта і вразі відхилень вимагає в позичальника відповіднихкорегувань;

в) здійснює контроль за нарахуванням процентів і їх сплатою.

Крім банківського кредитування, є і небанківські форми кредитування, суть яких розглядається в п.8.4.