Отже, як ми вже з´ясували, ризик – це важливий елемент підприємницької діяльності. Основна риса характеру підприємця – нахил до ризику. Досягає успіху той підприємець, який вміє вчасно ризикувати. Закон “Про підприємництво” у визначенні поняття “підприємництво” підкреслює, що це діяльність на свій ризик. Підприємницький ризик – це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; або це невизначеність очікуваних доходів.
Чинники, що зменшують доходи підприємства:
1) зменшення обсягів виробництва продукції внаслідок простою устаткування, втрат робочого часу, відсутності матеріалів, збільшення браку;
2) втрати позицій на внутрішньому або зовнішньому ринках через падіння попиту, дії конкурентів, низьку якість продукції;
3) зниження цін на продукцію;
4) збільшення матеріальних витрат, витрат на транспортування, перевитрати фонду заробітної плати;
5) збільшення вартості фінансування (процента за кредит);
6) збільшення відрахувань і податків;
7) більш жорсткі вимоги до охорони навколишнього середовища, збільшення штрафів;
8) неплатоспроможність учасників угод (партнерів), затримка платежів;
9) непередбачені політичні дії;
10) некомпетентність, нечесність, безвідповідальність, помилки керівництва, персоналу, партнерів;
11) захворювання або смерть учасників підприємницької операції;
12) стихійні лиха (повені, епідемії, землетруси, пожежі), аварії, крадіжки.
Складність класифікації підприємницьких ризиків полягає в їх різноманітності. Існують певні види ризиків, дія яких піддається організації (рис. 8).
Виділяють дві групи ризиків: статистичні (прості) і динамічні (спекулятивні).
Статичні ризики завжди несуть у собі втрати. В залежності від причини втрат статистичні ризики підрозділяються у свою чергу на такі групи:
- імовірні втрати внаслідок негативного впливу на активи фірми стихійних лих;
- імовірні втрати внаслідок злочинних дій;
- імовірні втрати внаслідок прийняття несприятливого для підприємницької фірми законодавства;
- імовірні втрати в результаті загрози власності третіх осіб, що приводить до вимушеного припинення діяльності основного постачальника чи споживача;
- втрати внаслідок смерті чи недієздатності ключових робітників фірми або основного власника підприємницької фірми.
Рис. 8. Види підприємницьких ризиків
Динамічний ризик несе в собі або втрати, або прибуток. Вони є важкими для управління. До них відносять різні види політичних, економічних, галузевих ризиків.
Ринковий ризик пов´язаний з можливим коливанням ринкових відсоткових ставок національної грошової одиниці чи іноземних курсів валют.
Будь-який ризик залежить також від партнерів по операції. Для прийняття рішення про доцільність участі потенційних партнерів у здійсненні проекту проводять аналіз ризику.
Втрати від ризику у підприємницькій діяльності поділяють на матеріальні, трудові, фінансові, втрати часу, спеціальні види втрат.
Матеріальні втрати – це не передбачені проектом, пов´язані з прямим фінансовими збитками, які викликані непередбаченими платежами, сплатою штрафів, виплатою додаткових податків, неповерненням боргів, зменшенням виторгу, інфляцією.
Трудові втрати – втрати робочого часу, які викликані випадковими, непередбаченими подіями.
Втрати часу виникають у разі, якщо процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж передбачено проектом.
Спеціальні види втрат – це втрати, пов´язані з можливістю нанесення збитків здоров´ю, життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємства з іншими несприятливими морально-психологічними наслідками.
Економічні ризики – це ризики, обумовлені несприятливими змінами в економіці країни та економіці самого підприємства.
Комерційний ризик – це ризик, що виникає в процесі реалізації товарів і послуг, створених чи придбаних підприємцем.
Основні причини комерційного ризику:
- зниження обсягів реалізації внаслідок зменшення попиту (потреб) на товар, що реалізується підприємством, витіснення його конкуруючими товарами, введення обмежень на продаж;
- підвищення закупівельної ціни товару в процесі здійснення підприємницького проекту;
- непередбачене зниження обсягів закупок у порівнянні з наміченими, що зменшує масштаб всієї операції й збільшує витрати на одиницю об´єму реалізованого товару (за рахунок умовно постійних витрат);
- втрати товару;
- втрати якості товару в процесі обертання (транспортування, зберігання), що приводить до зниження його ціни;
- підвищення витрат обертання у порівнянні з наміченими в результаті виплати штрафів, непередбачених відрахувань, що приводить до зниження прибутку підприємства.
Комерційний ризик містить у собі такі різновиди:
- ризики, пов´язані з реалізацією товару (послуг) на ринку;
- ризики, пов´язані з транспортуванням товару (транспортний);
- ризики, пов´язані з прийманням товару (послуг) покупцем;
- ризики, пов´язані з платоспроможністю покупця;
- ризики, пов´язані з форс-мажорними обставинами.
За структурною ознакою комерційні ризики поділяються на майнові, виробничі і торгові.
Майнові ризики – це ризики, пов´язані з імовірністю втрати майна підприємця через крадіжку, диверсію, перенапруження технічної і технологічної систем і т.п.
Виробничі ризики – ризики, пов´язані зі збитком від зупинки виробництва унаслідок впливу різних факторів насамперед із втратою чи пошкодженням основних і оборотних фондів (устаткування, сировина, транспорт тощо), а також ризики, пов´язані із впровадженням у виробництво нової техніки і технології.
Торгові ризики являють собою ризики, пов´язані зі збитками по внаслідок затримки платежів, відмови від платежу в період транспортування товару, непостачання товару тощо.
Окремо варто виділити транспортний ризик. Нині транспортні ризики класифікуються в залежності від ступеня відповідальності в чотири групи: Е, F, З, D. Група Е включає ситуацію, коли постачальник (продавець) тримає товар на власних складах (ExWorks). Ризик приймає на себе постачальник до моменту прийняття товару покупцем. Ризик транспортування від продавця до кінцевого пункту вже приймається покупцем.
Група F містить три конкретні ситуації передачі відповідальності і ризиків:
- FCA означає, що ризик і відповідальність продавця переносяться на покупця в момент передачі товару в домовленому місці;
- FAS означає, що відповідальність і ризик за товар переходить від постачальника до покупця у визначеному договором порту;
• РОВ означає, що продавець знімає з себе відповідальність після відвантаження товару.
Група 3 включає ситуації, коли експортер, продавець укладають з покупцем договір на транспортування, але не беруть на себе ніякого ризику. Це такі конкретні ситуації:
- CFK – продавець оплачує вартість транспортування до місця перебування, але ризик і відповідальність за схоронність товару і додаткові витрати бере на себе покупець;
- СІ крім обов´язків, як у випадку СРК, продавець забезпечує й оплачує страховку ризиків під час транспортування;
- СРТ – продавець і покупець поділяють між собою ризики й відповідальність. У визначений час (якийсь проміжний пункт транспортування) ризики цілком переходять від продавця до покупця;
- СІР – ризики переходять від продавця до покупця у певному проміжному пункті транспортування, крім того, продавець забезпечує й оплачує вартість страховки товару.
Остання група термінів – В означає, що всі транспортні ризики лягають на продавця. До цієї групи відносяться такі конкретні ситуації:
- DА – продавець бере на себе ризики до певного державного кордону, а далі їх приймає на себе покупець;
- DC – передача ризиків продавцем покупцю проходить на борту судна;
- DE – передача ризиків відбувається в момент перебування товару в порту.
Виробничий ризик – це імовірність збитків чи додаткових витрат, пов´язаних із перебоями чи зупинкою виробничих процесів, порушенням технології виконання операцій, низькою якістю сировини чи роботи персоналу тощо.
До основних причин виробничого ризику відносяться:
- зниження намічених обсягів виробництва і реалізації продукції внаслідок зниження продуктивності праці, простою обладнання, втрат робочого часу, відсутності необхідної кількості вихідних матеріалів, підвищеного відсотка браку виробленої продукції;
- зниження цін, за якими планувалося реалізовувати продукцію (послугу) у зв´язку з її недостатньою якістю, несприятливими змінами ринкової кон´юнктури, підвищенням попиту;
- збільшення матеріальних витрат через перевитрату матеріалів, сировини, палива, енергії, а також за рахунок збільшення транспортних витрат, торгових витрат, накладних та інших додаткових витрат;
- збільшення фонду оплати праці за рахунок перевищення наміченої чисельності або виплат більш високого, ніж заплановано, рівня заробітної плати окремим робітникам;
- збільшення податкових платежів й інших відрахувань підприємства;
- низька дисципліна постачань, перебої з паливом і електроенергією;
- фізичний і моральний зношення устаткування.
Фінансовий ризик – це ризик, що виникає при здійсненні фінансового підприємництва чи фінансових угод, виходячи з того, що у фінансовому підприємництві в ролі товару виступають або валюта, або цінні папери, або кошти. До фінансових ризиків відносяться валютний, кредитний та інвестиційний ризики.
Валютний ризик – це імовірність фінансових втрат внаслідок зміни курсу валют у період зміни контракту між фізичними особами та виробництвом і розрахунків по ньому. Валютний курс, встановлюваний з урахуванням купівельної спроможності валют, дуже рухливий.
Серед основних факторів, що впливають на курс валют, слід виділити наступні:
- стан платіжного балансу;
- рівень інфляції;
• міжгалузеву міграцію короткострокових капіталів.
У цілому на рух валютних курсів впливає співвідношення попиту та пропозиції кожної валюти. Крім економічних, на валютний курс впливають політичні фактори. У свою чергу, від валютного курсу безпосередньо залежить зовнішньоекономічна діяльність країни. Рівень валютного курсу значною мірою визначає конкурентоздатність країни на світовому ринку. Занижений валютний курс дозволяє одержати додаткові вигоди при експорті і сприяє припливу іноземного капіталу, одночасно дестимулюючи імпорт. Протилежна економічна ситуація виникає при завищеному курсі валюти (зниження ефективності експорту і зростання ефективності імпорту).
Значні непередбачені коливання, відрив валютного курсу від купівельної спроможності посилюють напруженість у валютно-фінансовій сфері, порушують нормальний міжнародний обмін. Розрізняють три види валютного ризику: економічний, ризик переводу; ризик угод.
Економічний валютний ризик полягає у тому, що вартість його активів і пасивів підприємства може змінюватися у бік збільшення чи зменшення (у національній валюті) через майбутні зміни валютного курсу. Це також відноситься до інвесторів, закордонні інвестиції яких – акції чи боргові зобов´язання – приносять доход в іноземній валюті.
Валютний ризик переводу має бухгалтерську природу і пов´язаний з різноманіттям в обліку активів і пасивів підприємства в іноземній валюті. У разі, якщо відбувається падіння курсу іноземної валюти, у якій виражені активи підприємства, вартість цих активів зменшується.
Варто мати на увазі, що ризик переводу є бухгалтерським ефектом, але мало чи зовсім не відбиває економічний ризик угоди. Більш важливим з економічної точки зору є ризик угоди, який розглядає вплив зміни валютного курсу на майбутній потік платежів, а отже, на майбутню прибутковість підприємства в цілому.
Ризик угод – це імовірність наявних валютних збитків по конкретних операціях в іноземній валюті. Такий ризик виникає через невизначеність вартості у національній валюті інвалютної угоди в майбутньому. Даний вид ризику існує як при укладенні торгових контрактів, так і при одержанні чи наданні кредитів. Він полягає в можливості зміни величини надходжень чи платежів при перерахуванні в національній валюті.
Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют. Попит на іноземну валюту пов´язаний із залежністю економіки від імпорту й обумовлений конвертованістю валюти.
Таким чином, при укладанні контрактів необхідно враховувати можливі зміни валютних курсів.
Одним із найважливіших видів ризиків діяльності підприємства в умовах ринкової економіки є кредитний ризик. Він пов´язаний з можливістю невиконання підприємством своїх фінансових зобов´язань перед інвестором у результаті використання для фінансування діяльності підприємства зовнішньої позики. Отже, кредитний ризик виникає в процесі ділового спілкування підприємства з його кредиторами: банком та іншими фінансовими установами; контрагентами; постачальниками і посередниками, а також з акціонерами.
Різноманітність видів кредитних операцій визначає особливості і причини виникнення кредитного ризику:
- несумлінність позичальника, що одержав кредит;
- погіршення конкурентного становища конкретного підприємства, яке одержало комерційний чи банківський кредит;
- несприятлива економічна кон´юнктура;
- некомпетентність керівництва підприємства тощо.
Будь-яка фінансова діяльність є ризиковою. Багато фінансових відносин будуються в умовах невизначеності, коли необхідно вибирати напрям дій, здійснення яких складно передбачити. Господарське середовище стає все більш ринковим, вносить у господарську діяльність додаткові елементи невизначеності, розширює зони ризикових ситуацій. Отже, з´являються умови невизначеності, тобто неясності і невпевненості в одержанні очікуваного кінцевого результату.
Збільшення кількості збиткових підприємств дозволяє зробити висновок про те, що без оцінки фактора невизначеності фінансових відносин у господарській діяльності не обійтися, без цього складно одержати адекватні реальним умовам результати діяльності.
Кредитний ризик – це імовірність того, що партнери – учасники контракту виявляться неспроможними виконати договірні зобов´язання як у цілому, так і по окремих позиціях. Зменшити вплив даного ризику можна шляхом обговорення контракту на попередньому етапі, аналізу можливих вигод і втрат.
Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між сферами економіки. Кредитний ринок поділяється на ринок грошових ресурсів (готівки) і ринок боргових зобов´язань (інструментів позики).
Фінансові відносини пов´язані з невизначеністю економічної кон´юнктури, яка залежить від мінливості попиту-пропозиції на товари, гроші, фактори виробництва, сфер пропозиції капіталів і критеріїв інвестування засобів, обмеженості знань в області бізнесу і комерції та інших обставин. Кожен учасник фінансових відносин позбавлений заздалегідь відомих однозначних заданих параметрів, гарантій успіху: забезпеченої частки участі в господарській діяльності, доступу до виробничих ресурсів за фіксованими цінами, стійкості купівельної спроможності грошових одиниць, незмінності норм і нормативів і ін.
Процентний ризик виникає через коливання процентних ставок, що приводить до зміни витрат на виплату чи відсотків доходів на інвестиції, а отже, до зміни величини прибутку (чи втрати) у порівнянні з очікуваним. З цим видом ризиків стикаються банки, страхові та інвестиційні компанії, а також не фінансові підприємства, що позичають кошти чи вкладають їх в активи, які дають прибутки (державні цінні папери, облігації підприємств і т.д. ). Методи управління процентним ризиком – опціони, ф´ючерсні операції тощо.
Процентний опціон являє собою фінансовий інструмент, створений і використовуваний як спосіб хеджування процентних ризиків і засіб одержання прибутку від зміни процентних ставок. Це дуже вигідно власнику опціону. Опціон захищає його від найгіршого варіанта зміни процентної ставки і разом з тим забезпечує виграш від позитивних змін її на ринку. Головний недолік опціону – його висока вартість.
Найпростіший вид фінансової угоди – одноразове надання в борг певної суми з умовою її повернення через певний проміжок часу. Для визначення ефективності такої угоди застосовуються показники: відносний ріст і відносна знижка. Ці величини характеризують збільшення капіталу кредитора, віднесене або до початкового внеску, або до кінцевої суми.
Кожний цінний папір засвідчує фінансову операцію. Особи, які беруть участь в операції, повинні чітко уявляти її результати, вигідність і ефективність. Існують загальні схеми і поняття, що дозволяють визначити ефективність операції, порівняти різні операції і вибрати найбільш ефективні з них.
Багато фінансових контрактів, у тому числі контракти по цінних паперах, передбачають одноразову виплату на кінцеву дату і багаторазові виплати в різні проміжки часу. Для будь-якої фінансової операції з чітко обумовленими термінами і сумами взаємних платежів в якості виміру її ефективності може бути встановлений відсоток. Вибираючи між різними варіантами можливих фінансових операцій, інвестор завжди орієнтується на операцію з вищою ефективною ставкою.