загрузка...

Дозвілля в зарубіжних країнах

2.6. Хобі-групи як інститути дозвілля

Інформаційне суспільство надає людині великі можливості для власного розвитку та урізноманітнення свого дозвілля. Однак обсяг вільного часу досить часто переважає здібності людини використовувати його раціонально та конструктивно. Тому характеристика видів дозвілля як можливості самовдосконалення та самовиховання особистості шляхом участі в хобі-групах, прагнення людини до саморозвитку в дозвіллі є сьогодні актуальними і вимагають об’єктивного аналізу.

Ця проблема розглядається у працях зарубіжних вчених. Зокрема, любительська діяльність вивчається Дубіною Р. (“Central Life Interests: Creative Individualism in a Complex World”), Калкінсом Е.Е. (“Ajob you can”t lose: work and hobbies in the Great Depression”), Ріггсом О.Ф. (“Play: Recreation in a Balanced Life”), Унру Д. (“Characteristics and Types of Participation in Social Worlds”).

Аналіз таких наукових досліджень з питань хобі як виду дозвіллєвої діяльності з потужним виховним потенціалом, доводить, що в сучасному світі вона є важливою складовою стратегії культурно-дозвіллєвого розвитку. Щоправда, становлення, головні етапи розвитку хобі, його значення для суспільства загалом та вплив на взаємозв’язок роботи й дозвілля зокрема, й досі лишаються не вивченими.

Поняття “хобі” є похідним від англійського слова “hobby” і означає будь-яке захоплення чи улюблене заняття на дозвіллі. У ХХ столітті воно набуває особливого значення як захоплення у вільний час і розглядається в структурі дозвіллєвої діяльності.

Історично хобі-групи виникають як форма вияву культуротворчих самодіяльних ініціатив особистості у сфері просвітництва, художньої, технічної, декоративно-прикладної творчості. У різні часи, в різних історико-культурних умовах хобі-групи мали різний статус та вплив на суспільні процеси.

Аматори дуже часто досягають вершин, що здаються недосяжними навіть для висококваліфікованих спеціалістів: німецькі лікарі Майер Р. та Гельмгольц Г., англійський пивовар Джоун Д. виявили важливі фізичні особливості природи тепла; голландський сукнороб Антон Ван Льовенгук відкрив капілярний кровообіг; французький офіцер Декарт Р. вважав математику своїм улюбленим заняттям; філолога Де Бройля вважають засновником квантової механіки; художник Морзе змайстрував телеграфний апарат; австрійський монах Грегор Мендель став одним із засновників генетики; американський перукар Бадді Болдін вважається засновником джазу; Мікеланджело не тільки творив скульптури, а й розробив систему фортифікаційних укріплень Флоренції [9, С.8-10].

У Франції людей, які займаються улюбленим видом творчості, не пов’язаним з професійною діяльністю, називають “Amateur”, у Німеччині — “Liebhaber”, у Великобританії — “Hobbyist”. Канадський вчений Стеббінс Р.А. людей, які мають улюблене заняття, поділяє на любителів та аматорів. Він вважає, що любителі-аmateur відрізняються від любителів-hobbyist: для любителів-аmateur хобі є професійною діяльністю, засобом до існування. Робота любителя-аmateur триває протягом робочого тижня, хоча бувають випадки, коли професіонали (любителі-аmateur) частково зайняті в мистецтві, розвагах, спорті, науці. Натомість, любителі-hobbyist не завжди мають професійний аналог (наприклад, не існує професій “колекціонер”, “турист”, “бірофіл”), комерція не є метою їхньої діяльності, хоча досить часто хобі-діяльність привертає увагу публіки та бажання придбати той чи інший твір мистецтва. Якщо хобі набуває професійного рівня, любитель-hobbyist перетворюється на любителя-аmateur. Тому комерційні еквіваленти хобі (продаж меблів, картин, технічних приладів) варто розглядати як підприємництво, а не улюблене заняття [8, С.66].

Безпрецедентного розвитку хобі зазнає в США в роки Великої Депресії. Уряд країни зайняв позицію не лише управлінця. Рузвельт вважав, що президент повинен бути духовним лідером нації: “Президентство не зводиться до посади інженера, незалежно від того, здійснюється воно ефективно чи неефективно. Це передусім моральне керівництво” [5, С.74]. Можливо, саме тому любительській діяльності в країні стала приділятися значна увага, а дозвілля - розглядатися як активний засіб усунення або розгортання соціальних конфліктів.

Безумовно, головною причиною розвитку хобі у цей період стає й соціально-економічний спад, що призвів до зменшення кількості робочих годин, переведення значної частини працівників на неповний робочий день, зростання безробіття, збільшення вільного часу у більшості населення. На відміну від комерційних видів розваг, хобі не вимагає великих витрат, але сприяє творчому розвитку особистості. Хобі починають пропагувати освітяни, громадські діячі, політики як безпечний, соціально значимий та корисний вид дозвіллєвої діяльності, що відволікає дітей, підлітків, молодь, дорослих від асоціального проведення вільного часу.

По всій країні відкриваються хобі-клуби при муніципалітетах та бізнесових структурах, освітніх організаціях та навчальних закладах, центрах дозвілля та спортивних комплексах. Вони відрізняються один від одного розмірами, напрямками діяльності, кількістю членів. Популярності серед населення набули хобі-клуби конкретного напряму діяльності (клуб любителів каміння, клуб любителів музики, літературний клуб, клуб друзів радіо), а також клуби, в яких хобі є окремим напрямом. У країні розпочинають свою діяльність організації національного рівня, завданням яких стало висвітлення та популяризація хобі. У засобах масової інформації систематично популяризують різні напрями хобі-діяльності, видається література з окремих аспектів різноманітних захоплень, розповідається про колекції відомих осіб країни, проводяться розважальні хобі-шоу, транслюються телепередачі, присвячені відомим колекціонерам. До хобі відносять збирання марок і різьблення по дереву, написання віршів та музики, захоплення живописом і фотографією. Але якщо поняття “дозвілля” мало ґрунтовну наукову етимологію, то хобі розглядалося як підкатегорія дозвілля. Історики вважають, що хобі використовується насамперед як стратегічний термін, що вживається для оцінювання того чи іншого виду дозвіллєвої діяльності людини. Вчені розробляють перелік тих видів хобі, що, на їх думку, найповніше відповідають вимогам творчого розвитку особистості в умовах вільного часу. Поняття “хобі” набуває ідеологічного забарвлення і дозволяє розрізняти “хороше” і “погане” проведення особистістю свого дозвілля, а також розглядається як ефективний метод боротьби з підлітковою та молодіжною злочинністю. У журналі “Hobby” зазначалося: “можна звести до мінімуму, а, можливо, й повністю викорінити злочинність та бандитизм там, де кожну дитину з раннього віку заохочують до якогось хобі”.

Серед науковців, практиків, представників засобів масової інформації розпочалася жвава дискусія про переваги та недоліки хобі, про межі та значення цього терміну, про сутність та специфіку хобі, про його різновиди, про те, яку ж саме діяльність можна вважати хобі. Дехто розглядає хобі як засіб проведення вільного часу, який поєднує позитиви роботи та гри, але не має їх недоліків; дехто вважає хобі можливістю відпочити від напруженої роботи, уникнути неробства; дехто підкреслює, що хобі — це засіб зняття перевтоми та перевантаження. На особливу роль хобі вказав американський письменник Ріггс О.Ф.: “За формою воно (хобі-авт.) нагадує роботу, але його духом є гра; можна сказати, що воно стоїть посередині між роботою та грою і може бути нащадком будь-кого з них” [2]. Американський лікар Морроу Б.Ф. підкреслював, що “справжнє хобі” має поєднувати у собі елементи труднощів, контрастувати із звичайною роботою людини та давати істотний результат у вигляді якогось продукту.

Поступово свого розвитку набуває хобі-бізнес, сутність якого полягає у пропагуванні хобі-діяльності, проведенні різноманітних розважальних програм, у нагородженні переможців. Ініціатори таких акцій стверджують, що працівники, які вільний час присвячують хобі-діяльності, краще працюють і мають вищу продуктивність.

У країнах Західної Європи хобі як вид дозвілля набуває особливого поширення у 50-70-і роки ХХ ст. Так, у 50-х роках кожна четверта сім’я США мала невеличку майстерню, у якій проводила значну частину свого вільного часу за улюбленою справою. За статистичними даними, 25% французів займаються художньою творчістю як любительським видом діяльності. Наприкінці 90-х років ХХ ст. міністерство молоді і спорту Франції розпочало роботу над створенням національної карти художніх центрів за інтересами, щоб відкрити у кожному місті спеціалізовані центри художньої творчості, в яких можна представити свої творчі здобутки та ознайомитися з любительською діяльністю інших. В Японії збільшення кількості любителів є показником зростання активності населення в культурному житті. Постійними спонсорами хобі-заходів є Ротарі-клуби. Вони регулярно висвітлюють хобі представників різних верств населення у своїх виданнях, наголошуючи на тому, що хобі робить людину цікавішою.

У зарубіжних країнах здійснюються соціологічні дослідження для вивчення та аналізу потенціалу хобі. Так, американський соціолог Грінберг, вивчаючи взаємозв’язок праці й дозвілля, підкреслює культурний потенціал хобі. Однак він вважає, що до хобі людина звертається, щоб відійти від соціальних і життєвих проблем або висловити свій протест проти негараздів життя. Натомість французький вчений Фрідман Ж. розглядає хобі як вид дозвіллєвої діяльності, завдяки якому відбувається соціалізація особистості, виявляється свобода індивіда, його активність та творчість. Американський соціолог Рісмен Д. вважає, що хобі, якому людина надає перевагу, характеризує її (активну чи пасивну) життєву позицію.

Канадський вчений Сельє Г., розглядаючи хобі як засіб адаптації, доводить, що кожна доросла людина, крім роботи, повинна чимось захоплюватись, мати улюблене заняття, що підніматиме її настрій, приноситиме задоволення та користь. Таке хобі є найкращим відпочинком, засобом самовираження та розвитку творчого потенціалу людини. Воно стримує людину від негативних вчинків, що руйнують особистість.

Головними ознаками хобі як виду дозвіллєвої діяльності є потреба людини в улюбленій справі, добровільність, активна участь у хобі-діяльності, “невиснажливість” заняття, її творчий характер, задоволення від обраного заняття. Психологи підкреслюють переваги людини, яка має улюблене заняття: “Це самореалізація. Духовне зростання, самовираження, відродження та оновлення особистості, відчуття досягнень, підвищення самооцінки, участь в соціальній взаємодії, відчуття приналежності до спільноти, а також просто виготовлення виробів тривалого використання” [8, С.67]. Вчені вважають, що хобі має “лікувальні” властивості, долає депресію, самотність, класові, політичні, расові, релігійні та національні упередження, головним для хобі є спільність інтересів.

Хобі часто перетворюється на головний життєвий інтерес людини. На жаль, сучасна наука сконцентрована на вивченні загальних зразків життєвої поведінки, майже не зважаючи на індивідуальний спосіб життя. Однак будь-яке серйозне, тривале хобі суттєво впливає на стиль життєдіяльності людини. Стеббінс Р.А. підкреслює таку взаємозалежність: “Якщо способи життя формують навколо себе складну діяльність, яка захоплює, приносить задоволення, вони можуть також розглядатися як поведінкове відбиття центральних інтересів життя тих, хто бере участь у цій діяльності... спосіб життя учасників тієї чи іншої серйозної дозвіллєвої діяльності формує підґрунтя для особистої та громадської ідентичності людей, які займаються цією діяльністю” [8, C. 69-70]. Такі хобі-інтереси є “тією часткою повноти життя людини, в якій енергія вкладається і у фізичну, і в інтелектуальну діяльність, і в позитивний емоційний стан” [3]. Досить часто важливими є не власне результати любительської діяльності, а процес задоволення потреб людини — у спілкуванні, культурному відпочинку, самореалізації.

Різноманітність хобі не надається статистичному обрахуванню. Класифікація хобі-груп виявила значну кількість підвидів за такими початковими ознаками: форми організації (формальні та неформальні), рівні соціальної активності (ініціативні та пасивні об’єднання), напрями діяльності (політичні, мистецькі, розважальні, філателістичні, любителів кіно, живопису, поезії, народної культури) та ін.

Вперше здійснив спробу систематизувати хобі американський дослідник Калкінс Е.Е. (40-і роки ХХ ст.). Він класифікував хобі на такі групи: робота (захоплення різноманітними видами спорту, відвідування клубів, прогулянки); виготовлення та збирання (ручна робота, колекціонування); навчання.

Культуротворча діяльність на дозвіллі здійснюється в різних видах та напрямах. Найпопулярнішою серед них є творчість любителів. Німецькі вчені поділяють “творчі” хобі на: образотворче мистецтво (малювання, сільський живопис, живопис по склу, кераміка); виробництво прикрас (біжутерія, вироби із скла, дизайн, мозаїка, плетіння, вишивка); склодувне ремесло (обробка скла та прикраси із скла); токарство (в тому числі випалювання й паяння ); літейна техніка (вироби з порцеляни, кераміки, випалювання фігурок, літейний дизайн); гончарство; столярське ремесло; моделювання техніки (автомоделювання, літакобудування, суднобудування, розробка діарам); пап’є-маше; текстильна творчість (робота з фетром, плюшем, печворк, макраме, шовковий розпис); електроніка (комп’ютерні захоплення, робота з те- леапаратурою, любительські зйомки).

Більшість зарубіжних вчених вважають доцільним розглядати хобі за п’ятьма категоріями: колекціонування, ремісництво, (само)діяльність, спортивні змагання, різні види мистецтва.

Колекціонування (лат. сollectio — збирання) — це систематизоване зібрання однорідних предметів. Метою колекціонування є нова інформація, пошук конкретних предметних цінностей (художніх, краєзнавчих, історичних, літературних, наукових, фольклорних, етнографічних, природних). Майже у всіх сферах людської життєдіяльності зустрічаються колекціонери — люди, захоплені збиранням найрізноманітніших предметів. Колекції можуть містити марки, монети, старовинні предмети побуту, картини, ґудзики, етикетки, рекламні проспекти, ручки, календарі, годинники, музичні інструменти, світильники, автографи видатних людей, пляшечки від парфумів, запальнички, фотографії акторів, рідкісні книги, національні ляльки. Найпопулярнішим видом колекціонування у ХХ ст. стає філателія (колекціонування поштових марок) та нумізматика (колекціонування монет та інших грошових знаків). У світі є безліч “нетрадиційних” колекцій (мила, лікувальних етикеток, ковдр, записничків, ґудзиків, телефонних карток), які з часом можуть набути всесвітньої популярності. Так, збирання наклейок від пива, поширене в різних країнах, з часом перетворилося на “бірофільство”. Французький філософ Бодріяр Ж. помітив, що основною рушійною силою таких зібрань є колекціонерський фанатизм. Пристрасть до колекціонування ефективно використовується товарознавцями, які завбачливо пропонують збирати листки-“вкладиші”, що покупці знаходять у коробках цукерок, жувальних гумках, інших предметах.

На першому етапі колекціонування для початківця-любителя важлива кількість предметів в колекції, а не їх цінність. З часом колекціонування стає вибірковим, тематичним, каталогізованим, системним. Колекціонуючи, людина перетворюється із знавця на майстра, розвивається естетично, комунікативно, творчо, поглиблює свої художні, історичні, наукові знання. Адже для того, щоб зібрати варту уваги колекцію, необхідно мати певний рівень духовного розвитку, смак, обсяг знань про складові колекції.

Колекціонування притаманне всім верствам населення. Зазвичай, підлітки займаються колекціонуванням тих предметів, які вони можуть придбати і на яких найбільше розуміються. З віком змінюється соціальне становище людини, її освітній рівень. Якщо доросла людина має відповідний рівень інтелектуального розвитку, освіти, інтерес до конкретних цінностей, а також може дозволити собі “коштовні” колекції, її бажання колекціонувати виявляється у збиранні мистецьких творів, антикварних речей, рідкісних книг та ін. Колекціонування передбачає систематичне спілкування з однодумцями, обмін інформацією, думками, досвідом, новинками. Тому колекціонування ефективніше розвивається у хобі-групах. Організовані хобі-групи мають свої видання, проводять з’їзди, ярмарки, зустрічі, дискусії, виставки, покази, демонстрації.

Ремісництво та виготовлення різноманітних предметів (конструювання технічних приладів, виготовлення меблів та ін.) як хобі-діяльність також досить популярні і досить часто суттєво допомагають сімейному бюджету. Тому вже давно точиться дискусія серед науковців та практиків про правомірність розгляду ремісництва як хобі, якщо таке захоплення сприймається людиною як своєрідна економічна діяльність. В будь-якому випадку, ремісництво сприяє поглибленню технічної освіти людини, розвитку її творчості. Однак, на відміну від інших видів хобі, у ремісництві яскраво виявляється спрямованість на виробництво предметів побутового призначення (конструювання та моделювання різноманітних технічних об’єктів, моделей, пристроїв, машин, побутових приладів, одягу, вишивання, плетіння, ткацтво та ін.). На початковому етапі ремісництва цей вид діяльності мав репродуктивний характер, тобто відтворював певні дії, плани, схеми, інструкції для набуття конкретних навичок та вмінь. Поступово ремісництво та виготовлення предметів набули творчого характеру та інноваційних елементів.

Любительська (само)діяльність розвивається в кількох напрямах: виховна (молодіжні, підліткові, дитячі проекти); соціально- політична (озеленення територіальної громади, облаштування паркової зони, робота з етноменшинами, важкими підлітками, проведення політичних акцій); рекреаційна (рибальство, прогулянки, макраме, садівництво, вишивання); виконавча (гра на музичних інструментах, участь в ансамблі, оркестрі, хоровому колективі). Учасники самодіяльності, займаючись рибальством, спостереженням за тваринами, збиранням грибів, розведенням квітів, організацією відпочинку своєї громади, організовують своє дозвілля у сфері захоплень, які навряд чи характеризуються змагальним компонентом.

Найвищого рівня розвитку любительська діяльність набуває в реалізації ініціатив людини, спрямованих на вирішення громадських проблем. Самодіяльність досить часто виходить за межі хобі “на самоті” і сприяє зростанню соціально-культурної активності населення, демократизації суспільного життя, позитивному перетворенню соціуму. Вона має значний громадський резонанс, яскраво виражену педагогічну, просвітню, виховну спрямованість.

На відміну від учасників самодіяльності, прибічники спортивних змагань, ігор і турнірів досить часто випробовують свої знання та вміння у різноманітних змаганнях і надають перевагу плаванню, хокею, бігу, грі в теніс, футболу, шахам, шашкам, бейсболу, кінним перегонам, фехтуванню.

Мистецькі види хобі передбачають захоплення літературою, живописом, музикою, історією, філософією, політикою, мовою, живописом, графікою, скульптурою і характеризуються передусім творчим характером. Співвідношення репродуктивних (вторинне творче відтворення авторського твору) та творчих елементів залежить від самого любителя, його розуміння витвору мистецтва, власної інтерпретації, мистецьких пошуків. Дехто з учасників мистецьких хобі обмежується самоосвітою, дехто надає перевагу спільній діяльності в хобі-групах, дехто мандрує з культурно-просвітницькою метою. Досить часто мистецька любительська діяльність, особливо виконавська, реалізується в хобі-групах, які з часом переростають у театральні клуби, літературні асоціації, оркестри, хореографічні центри, творчі об’єднання. Як правило, такі виконавські колективи поєднують людей, які мають спеціальну професійну підготовку поза сферою їх основної трудової діяльності. Так виникають любительські ансамблі, хори, клуби художників, музикантів.

Головними умовами стійкості та систематичності хобі є відчуття задоволення та емоційного піднесення. Тому хобі досить часто стають любительськими захопленнями на все життя і не змінюються, хоча на хобі суттєво впливають суб’єктивні (зміна способу життя, роботи, нові соціальні зв’язки, поглиблення знань та ін.) та об’єктивні чинники - використання аудіовізуальної техніки в домашніх умовах, освітні реформи, трансформація культурно-дозвіллєвих процесів, розвиток демократичних тенденцій у сфері культури).

Численні соціологічні дослідження переконують, що зміна захоплень не означає їх зменшення. Наприклад, наприкінці ХХ — початку ХХІ ст. кількість людей, які значну частину свого часу приділяли улюбленим заняттям (живопису, музиці, співу, різьбярству, вишиванню), зросла майже вдвічі порівняно з 70ми роками ХХ ст. Значною мірою цьому сприяло збільшення вільного та скорочення робочого часу, ранній вихід на пенсію, демократизація культури.

Унікальністю хобі-груп є створення свого соціального світу, який у процесі задоволення спільних інтересів протягом тривалого часу набуває специфічних ознак: усталених методів та форм, практик та подій, традицій та звичаїв. І хоча хобі-групи не структуровані в суспільстві, вони відіграють неабияку роль в сегментації життя громадськості [4, С. 115-130].

На відміну від будь-якого іншого дозвіллєвого об’єднання, хобі-групи мають стабільний склад своїх членів, людей, які, зазвичай, добре знають один одного, активно спілкуються між собою, обмінюються інформацією та досвідом, мають спільні цілі та інтереси. Невід’ємною ознакою хобі-груп є сприятлива морально-психологічна атмосфера, сповнена взаємоповаги, симпатії, взаєморозуміння та доброзичливості. Такі відносини суттєво впливають на соціальну поведінку людини, її громадянську позицію.

Основним змістом роботи хобі-груп стає не зовнішня діяльність, спрямована на об’єкт впливу, а внутрішня — спрямована на поглиблення знань, навичок, обмін думками, творення певних цінностей. Хобі-групи відрізняються від дозвіллєвих заходів не лише змістом, а й своїми функціями. У хобі-групах кожна людина займає активну позицію у спілкуванні. Особистіша комунікація є цінністю, що вимагає від людини індивідуальних рішень, відповідальності, ініціативи, зацікавленості.

Хобі-група є специфічним утворенням, що істотно відрізняється від інших соціальних груп: метою своєї діяльності, її характером, своєрідністю міжособистісного спілкування, демократичністю та добровільністю. Основним призначенням хобі-груп є інтелектуальний, духовний розвиток людини, задоволення особистого інтересу, самоосвіта і творче самовираження.

Загалом цей груповий світ можна умовно поділити на незнайомців, туристів, захоплених та посвячених осіб. Незнайомці відіграють роль посередників, внесок яких у розвиток хобі- діяльності здійснюється не прямо, а опосередковано (облаштування спортивних майданчиків для любителів спортивних ігор, очищення басейнів для тих, хто віддає перевагу плаванню, виготовлення тенісних ракеток для любителів гри в теніс, курси садівництва). Туристи є тимчасовими учасниками хобі-світу, вони прагнуть отримати від хобі-діяльності певну користь чи розважитись. Захоплені - це безпосередньо любителі, вони діють у своєму світі. Посвячені - це категорія захоплених, які довели виключну вірність справі підтримки та розвитку своєї хобі-групи [8, С. 67-68].

Отже, мотивація до створення хобі-груп може бути різною:

- солідаризація навколо якоїсь проблеми для її вирішення (екологія, права жінок, громадянські права, захист прав етноменшин та ін.);

- відчуття себе членом колективу, належність до соціально-інтегрованої спільноти;

- набуття якісно нових знань та навичок, інформаційний обмін;

- раціональне та різноманітне проведення дозвілля;

- самовираження та непрофесійна творчість;

- колекціонування, пошук та добір матеріалів;

- удосконалення навколишнього світу;

- отримання задоволення від вільного виявлення своїх здібностей.

Порівнюючи зміст та способи функціонування різноманітних дозвіллєвих об’єднань, можна виділити загальні, типові ознаки їх діяльності, що сформувалися історично та характеризують сучасні любительські об’єднання:

- здійснення діяльності на добровільних засадах, її незалежність від громадянських обов’язків, економічних стимулів, підвищення професійного рівня, кар’єри та ін.;

- наявність позитивної, корисної мети спільної діяльності;

- організаційне оформлення дозвіллєвого об’єднання (відсутність спеціально призначеного керівника, навчального процесу, системи добору членів);

- цільова спрямованість на результативність спільної діяльності членів дозвіллєвого об’єднання;

- наявність лідера як стабілізуючого та організаційного центру;

- можливість спільної діяльності представників різних вікових, професійних, соціальних угруповань.

Отже, хобі-групи — це сукупність людей, заснована на спільності інтересів, принципах демократичності, добровільності, доступності, об’єднана постійною спільною непрофесійною діяльністю, спрямованою на досягнення конкретної мети. Участь людини в хобі-групах сприяє засвоєнню та виробництву певних культурних цінностей, розвитку інтелектуальних, емоційних, вольових якостей особистості шляхом безпосереднього внеску людини в предметно-практичну роботу хобі-груп.

Основною складовою хобі-занять на дозвіллі є любительство, яке може функціонувати у формі індивідуальної або спільної групової діяльності. Любительська діяльність є добровільною, захоплюючою, творчою, емоційною. Емоційність виявляється в настроях людини, у ставленні до предмету хобі, інших любителів. Тому в любительській діяльності важливою є не лише предметна мета цієї діяльності, її конкретний результат, а й сам процес хобі-діяльності, ті відносини, що складаються між людьми, безпосередній вплив на особистість. Активність соціально-культурних рухів у формі хобі-груп, об’єднань за інтересами, гуртків є характерною особливістю суспільного громадського життя, тому питання виховного потенціалу хобі вимагає подальшого вивчення та аналізу.

Висновки

Важливою дозвіллєвою тенденцією кінця ХХ ст. є активна участь різних соціальних груп населення в любительській діяльності, що пояснюється доступністю та багатоманітністю її форм. Хобі-групи виникають як форма вияву культуротворчих самодіяльних ініціатив особистості у сфері просвітництва, художньої, технічної, декоративно-прикладної творчості. В сучасному світі хобі є істотною складовою стратегії культурно-дозвіллєвого розвитку.

У Франції людей, які займаються улюбленою творчістю, не пов’язаною з професійною діяльністю, називають “Amateur”, у Німеччині — “Liebhaber”, у Великобританії — “Hobbyist”.

Головними ознаками хобі як виду дозвіллєвої діяльності є потреба людини в улюбленій справі, добровільна активна участь в хобі-діяльності, “невиснажливість” заняття, його творчий характер та активна участь особистості, задоволення від обраного заняття.

Зарубіжні вчені вважають доцільним поділ значної кількості хобі на п’ять категорій: колекціонування, ремісництво, (само) діяльність, спортивні змагання, різні види мистецтва. Метою колекціонування є засвоєння нової інформації, пошук конкретних предметних цінностей (художніх, краєзнавчих, історичних, літературних, наукових, фольклорних, етнографічних, природних). У ремісництві яскраво виявляється спрямованість на вироблення предметів побутового значення (конструювання та моделювання різноманітних технічних об’єктів, моделей, пристроїв, машин, побутових приладів, одягу, вишивання, плетіння, ткацтво та ін.). Любительська (само)діяльність розвивається в кількох напрямах: виховному, соціально-політичному, рекреаційному, виконавчому. Любителі спортивних змагань, ігор і турнірів надають перевагу плаванню, хокею, бігу, грі в теніс, футболу, шахам, шашкам, бейсболу, кінним перегонам, фехтуванню. Мистецькі види хобі передбачають захоплення літературою, живописом, музикою, історією, філософією, політикою, мовою, живописом, графікою, скульптурою.

До типових ознак хобі-діяльності належать: діяльність на добровільних засадах, її незалежність від громадянських обов’язків, економічних стимулів, підвищення професійного рівня, кар’єри та ін.; наявність позитивної, корисної мети спільної діяльності; організаційне оформлення дозвіллєвого об’єднання (відсутність спеціально призначеного керівника, навчального процесу, системи відбору членів); цільова спрямованість на результативність спільної діяльності; наявність лідера як стабілізуючого та організаційного центру; можливість спільної діяльності представників різних вікових, професійних, соціальних угруповань.

Література

  1. A job you can’t lose: work and hobbies in the Great Depression // Journal of social history. — 1991. — Summer.
  2. Riggs F. Play: Recreation in a Balanced Life - Garden City, N.Y., 1935.
  3. Dubin R. Central Life Interests: Creative Individualism in a Complex World. New Brunswick, NJ: Transaction Publishers, 1992.
  4. Onruh D.R. Characteristics and Types of Participation in Social Worlds // Symbolic Interaction. — 1979. - № 2.
  5. Васильев В.С. Франклин Д. Рузвельт и Джон М.Кейнс: экономическая политика в годы “великой депрессии” // США, Канада: экономика, политика, культура. — 2001. - № 10.
  6. Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом. - М.: МГИК, 1992.
  7. Кононенко Є. Колекціонування // Нариси української популярної культури. — К.: УЦКД, 1998.
  8. Стеббинс Р.А. Свободное время: к оптимальному стилю досуга: (Взгляд из Канады) // Социс. — М., 2000. - № 7.
  9. Стрельцов Ю.А. Культурология досуга: Учебное пособие. — М.: МГУКИ, 2002.
  10. Стрельцов Ю.А. Социальная педагогика. — М.: МГУКИ, 1998.
  11. Эволюция культурной деятельности французов с 1973 по 1997 годы // Культура в современном мире. — 2000. — Вып. 4.