З виникненням науки криміналістики питання методики не виокремлювалися у самостійний розділ науки. Великий вплив на формування методики як розділу криміналістики мали А. Вейнгарт (Німеччина), А. Нічефоро (Італія), Е. Анушат (Німеччина) та інші західні вчені, які намагалися змоделювати універсальний метод розкриття будь-якого злочину, надати придатні для будь-якої слідчої ситуації логіко-методичні схеми дій слідчого. Проте спроби створити певний універсальний метод, що не залежить від особливостей конкретних злочинів, не завершилися успіхом, оскільки такий ступінь узагальнення перетворював подібні рекомендації в абстракцію, непотрібну для практики розслідування злочинів.

Заслуговують на увагу роботи І.М. Якимова, якого називають засновником російської криміналістики. Він теж працював над розробкою «схем розслідування злочинів». Саме в його працях наголошувалося на тому, що для розкриття злочину необхідно використовувати «всі способи, розроблені кримінальною технікою і тактикою і що під час використання рекомендованих ним наукових підходів можна досягнути успіху у вирішенні того завдання, яке ставить перед собою будь-яке розслідування - виявлення винного і здобутого злочинним шляхом». Саме це розуміння сутності криміналістичної методики і лягло в основу подальших досліджень в цій сфері криміналістики, яку в 1929 р. В.І. Громов назвав «окремою методикою».

Криміналістична методика - це розділ криміналістики, що становить систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розкриття, розслідування та запобігання злочинам. У теорії криміналістики існують й інші визначення цього поняття. Відповідно до особливостей розслідування окремих видів злочинів криміналістична методика акумулює в собі засоби і прийоми криміналістичної техніки і тактики.

Джерелами криміналістичної методики є: Конституція України, норми кримінального і кримінально-процесуального законодавства України, інші закони України, оперативно-слідча, судова та експертна практика, положення науки.

У структурі криміналістичної методики розрізняють дві частини: 1) загальні наукові положення; 2) окремі методики (такий поділ був запропонований В. О. Образцовим).

Загальні наукові положення - це вимоги та криміналістичні рекомендації, що узагальнені слідчою практикою, ґрунтуються на законі та сприяють найефективнішому розслідуванню злочинів усіх видів. Вони охоплюють: проблеми предмета криміналістичної методики, наукові рекомендації щодо їх побудови і розробки, поняття плановості та індивідуальності розслідування, взаємозв’язок слідчого з оперативним апаратом, використання спеціальних знань, технічних засобів і допомоги громадськості.

Водночас з’ясовується і вивчається своєрідність криміналістичної діяльності та пов’язані з цим явищем закономірності. На цій основі виділяються принципи розслідування, основи криміналістичної класифікації злочинів, формуються основи типологічного підходу до розслідування в типових слідчих ситуаціях.

Серед закономірностей злочинної діяльності чимала увага звертається на вивчення залежності виду, способу і механізму злочинної поведінки від особливостей зв’язків правопорушника з предметом злочинного посягання, обстановкою, що склалася на місці вчинення злочину та навколо нього, особистих якостей злочинця, ступені організованості і складу злочинної групи. Також суттєве значення має виявлення і аналіз закономірностей, що пов’язані з виникненням типових слідчих ситуацій в процесі розслідування і характером рішень слідчого про шляхи, методи і засоби розслідування. Також вивчаються закономірності, пов’язані з інформацією, що надходить у розпорядження слідчого з інформаційних джерел і способів їх отримання, вивчення та використання в процесі розслідування.

Окремі методики - це комплекс положень і рекомендацій типізованого характеру, що визначають порядок найбільш ефективної діяльності слідчого при розслідуванні певного виду злочину. Вони містять типові комплекси слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, передбачають послідовність їх проведення. Іншими словами, методика розслідування окремих видів злочинів - це система оптимальних прийомів і засобів діяльності слідчого в специфічних умовах розслідування різних видів злочинів, розроблена для найефективнішого вирішення завдань слідства на певній теоретичній і методичній основі з урахуванням кримінально-процесуальних вимог. Окремі методики можуть містити рекомендації тільки стосовно розслідування на якомусь етапі розслідування, а не в цілому.

На сучасному етапі розвитку науки криміналістики частина вчених-криміналістів (наприклад, В. Журавель) критично ставляться до такої структури з огляду на те, що вона породжує зайві проблеми щодо їх розмежування, і пропонують таку структуру криміналістичної методики: групова, видова та підвидова.