Сутність галузі науки “Державне управління ”
Галузь науки “Державне управління” – відносно самостійна сфера і спосіб наукових досліджень, що має своїм об’єктом державне управління як різновид управління взагалі та соціального управління зокрема, а також як вид професійної діяльності з виконання рішень органів державної влади.
Її предметом є практичні державно-управлінські проблеми, розв’язання яких потребує застосування наукових методів і спеціалізованих знань, що охоплюють гуманітарні (аксіологічні), технологічні (інженерні) та власне пізнавальні (теоретичні) їх аспекти і виміри.
Суб’єкт науки державного управління – індивідуальний чи колективний – має поєднувати в собі професійні якості вченого, гуманітарія та управлінця – практика (менеджера), мати проективно-конструктивний стиль мислення, бути креативним, відповідальним і відкритим для інновацій.
Головною метою галузі науки “ Державне упуправління” є теоретичне обґрунтування ефективних і соціально прийнятних технологій реалізації державно-управлінських рішень, цілей та місій. Культурно-історична, суспільна її місія полягає в подоланні стихійного, кризового, нераціонального та негуманного характеру сучасного етапу суспільного розвитку, в забезпеченні самоусвідомленої, гармонійної, керованої і гуманної соціальної практики. Вона є реакцією на виклики інформаційного суспільства.
Засобами вирішення завдань цієї науки є застосування загальнонаукової і спеціальної методології, переважно технологічного спрямування, гуманітарна експертиза запропонованих наукових продуктів: моделей, проектів, програм, плану дій, практичних рекомендацій тощо.
За своїм змістом галузь науки “ Державне управління” – це комплекс науково-технологічних та гуманітарних знань про сенс, мету, засоби та способи досягнення державно-управлінських цілей стратегічного, тактичного та оперативного характеру.
За способом дослідження, установкою, чи “парадигмою” пізнавальної діяльності вона прагне дати відповідь на запитання не тільки “що”, як у класичній науці, але й “як”, “чому”, “навіщо”?
Галузь науки “Державне управління” виникає у трансформаційний період, при переході від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства. Причиною її виникнення є потреби сучасної управлінської практики, насамперед поява таких управлінських проблем, вирішення яких зумовило застосування науки і виявило неспроможність або низьку ефективність традиційного, просвітницького (орієнтованого на освіту, а не на управління) типу знання, яке вироблялось у класичних наукових дисциплінах: соціальній філософії, соціології, політології, праві, економічній теорії тощо. В кращому випадку – це “напівфабрикат” необхідних для реальної практики управління знань. Непридатним виявився і колишній управлінський досвід і “апаратна мудрість”, здобуті в умовах, коли управлінські відносини будувались за принципом “панування-підкорення”.
Отже, на рубежі ІІ і Ш тисячоліть виникає гостра суспільна потреба у виникненні якісно нового типу знань, орієнтованого на управлінську практику.
Передумовами її виникнення є:
– перетворення управлінської діяльності в основу суспільного виробництва і вирішальний чинник суспільного розвитку;
– професіоналізація та інтелектуалізація управління;
– перетворення науки на безпосередню продуктивну силу і, як наслідок, технологізація та гуманітаризація наукового пізнання;
– виникнення постнекласичної науки;
– інформаційно-технологічна революція, яка радикально змінила як засоби виробництва й управління, так і технічну основу життєдіяльності суспільства.
Методологічні особливості галузі науки можна визначити за такими критеріями:
– за рівнем пізнання;
– за методами досліджень;
– за типом пізнавальної діяльності і пов’язаним із ним стилем мислення;
– за способом організації наукових досліджень;
– за орієнтацією на певні сфери життєдіяльності суспільства і категорії споживачів знань;
– за культурно-історичною типологією образів чи моделей науки.
Розглянемо ці особливості та критерії більш докладно.
Особливості галузі науки “Державне управління ” за рівнем пізнання
За рівнем пізнання галузь науки “Державне управління” належать до третього – технологічного рівня пізнання, на відміну від емпіричного чи теоретичного. Він з’являється як наслідок технологізації науки в умовах НТР. Його суть – не просто в практичному застосуванні емпіричного і теоретичного знання, як це, наприклад, здійснюється в прикладних дослідженнях, дослідно-конструкторських розробках, у науково-технічній творчості взагалі, а в особливій формі пізнавального процесу, який здійснюється і завершується в інженерній практиці. При цьому остання виходить за межі виробництва і поширюється на інші сфери життєдіяльності суспільства – соціальну (соціальна технологія і соціальна інженерія, технологія комунікації тощо), політичну (технологія влади, PR-технології, виборчі технології тощо), духовну (технології пропаганди, реклами, маніпулювання громадського думкою через ЗМІ тощо).
Слід зазначити, що з переходом від індустріального до інформаційного суспільства відбувається тотальна технологізація не тільки пізнавальної, а в принципі, будь-якої людської діяльності. Це приводить до того, що технічно стає можливим усе: від “штучного інтелекту” і клонування людини до “кольорових революцій” і глобального неоколоніалізму. Технічно можливою стає також заміна демократичного врядування на його електронний аналог – “Е – врядування”. Інша справа, наскільки це доцільно і не зашкодить праву громадян на їх вільне волевиявлення у сфері публічного управління.
Зазначена експансія “техно” призводить до спонтанного (не обов’язково злонамірного) “зловживання розумом” чи “науково-технічною раціональністю”. Цій тенденції може протистояти лише “human” людська, гуманістична раціональність і просто здоровий глузд.
У сфері наукового пізнання тенденції його технологізації протистоїть тренд гуманітаризації. Це означає відновлення та актуалізацію ціннісно-смислових вимірів науки, її самоусвідомлення як феномену культури, а не просто як атрибуту цивілізації. Таке самоусвідомлення супроводжується переосмисленням місця і ролі науки в системі культури, актуалізацією проблем відповідальності вченого чи інженера перед суспільством, етики науки, екологічної, соціальної та гуманітарної експертизи науково-технічних проектів тощо.
Особливості галузі науки “Державне управління ” за методами досліджень
Методологія галузі науки “Державне управління” задається технологічним рівнем пізнання, що здійснюється в інженерній практиці та аксіологічною складовою цієї практики, пов’язаною з оцінкою значимості результатів пізнання для певних сфер життєдіяльності суспільства та управління ними. Крім використання евристичних можливостей філософської (діалектика), герменевтичної (методи інтерпретації та розуміння смислу або цінності) і загальнонаукової методології (аналіз, синтез, індукція, дедукція, ідеалізація, формалізація, гіпотетико-дедуктивний метод тощо) здійснюється певна селекція цих методів, які безпосередньо “працюють” на технологічному рівні. Це насамперед методи моделювання, структурно-функціонального аналізу, соціального експерименту, системного підходу, синергетики, прогнозування, програмно-цільового планування тощо.
Бурхливого розвитку набуває також спеціальна методологія, у тому числі категорійний апарат, закони, закономірності та принципи, норми, стандарти, правила, процедури, методики, парадигми дослідження тощо. Крім того, визначаються аксіологічні та технологічні принципи практики державного управління. Аксіологічні: законності, легітимності, справедливості, довіри, відкритості, прозорості, відповідальності, демократичності, верховенства права, моральності (управлінська етика) тощо. Технологічні: раціональності, ефективності, оптимальності, об’єктивності, розвитку, розподілу влад, зв’язків з громадськістю, європейських стандартів тощо.
Особливості галузі науки “Державне управління ” за типом пізнання і стилем мислення
За типом пізнання і стилем мислення галузь науки “Державне управління” репрезентує інженерний тип пізнавальної діяльності, на відміну від традиційного, “об’єктного”. Він має на меті не пояснення сутності об’єкта чи предмета, як його частини, а практичну роботу з ними – їх перетворення, зміну та управління цими процесами. Це означає, що предмет дослідження тут є не тільки даним, скільки заданим, тобто конструюється на основі образу потрібного майбутнього – мети – та ресурсних можливостей і властивостей об’єкта. Наочно це представлено, наприклад, у технології моделювання. Слід підкреслити, що моделювання – це не просто і менш за все заміщення реального об’єкта його матеріальним чи ідеальним (віртуальним) аналогом або результат застосування певної готової теорії на практиці. Ні, це продовження дослідження на технологічному рівні пізнання в процесі створення, експериментування та практичного впровадження моделі. Завершальна фаза пізнання збігається з етапом впровадження і практичного підтвердження життєздатності моделі.
Хоч як дивно це звучить, предметом інженерної науки взагалі та науки державного управління зокрема виступає не те, що є, а те, що повинно бути. Відповідно від суб’єкта такої науки вимагається не просто креативність, інноваційність, а проективно-конструктивний стиль мислення.
Особливості галузі науки “Державне управління ” за способом організації наукових досліджень
Розрізняють внутрішній і зовнішній способи організації наукових досліджень у галузі науки “Державне управління”. Внутрішній спосіб організації галузі науки – це архітектоніка її ядра, структура самої сутності даної науки. Її умовно можна назвати методологічним трикутником, сторонами якого є аксіологічна, власне пізнавальна (у класичному її розумінні) та технологічна її складові. Вершинами цього трикутника є цінність (чи сенс), істина та ефективність (чи раціональність або оптимальність – залежно від технічної мети). По суті, це три основних напрями досліджень у галузі науки державного управління та методологічний принцип структурування відповідних спеціальностей і спеціалізацій.
Зовнішній спосіб організації інженерної науки, або, як називають деякі сучасні дослідники, – “технонауки” стосується насамперед її інституційної сторони: створення науково-технологічних центрів, на зразок “Сколково” (Росія) чи “Силіконової долини” (США), технопарків, виділення фінансових та інших ресурсів під конкретні проекти і програми (проектний менеджмент), а не під діяльність традиційних наукових установ, академій наук тощо.
Особливості галузі науки “Державне управління ” за орієнтацією на певні сфери суспільства і категорії споживачів
На сьогодні – це переважно орієнтація на ринок послуг, у тому числі управлінських. А головний споживач, насамперед, управлінець або державний службовець вищого рівня (хто приймає управлінські рішення і виконує організаційно-розпорядчі та контрольні функції). Особливі категорії споживачів складають системи підготовки відповідних кадрів на зразок Національної академії державного управління при Президентові України, її структурних підрозділів, а також керівники галузевих міністерств і відомств, установ і організацій, бізнес-структур тощо.
Особливості галузі науки “Державне управління” за культурно-історичною методологічною типологією
За культурно-історичною методологічною типологією галузь науки “Державне управління” належить до постнекласич- ного типу чи “образу” науки. Характерною її особливістю є актуалізація активної, творчої природи суб’єкта пізнання та науково-практичної спрямованості його діяльності. Фактично цей суб’єкт стає “деміургом” як наукової картини світу, так і створеного ним технізованого “світу людини” – сучасної інформаційно-технологічної цивілізації.
Крім науки державного управління до постнекласичної науки належать такі сучасні дисципліни і напрями, як теорія інформації, кібернетика, біотехнологія, генна інженерія, нанотехнологія, соціальна технологія (чи “інженерія”), комунікативні та політичні технології тощо.
Отже, наука державного управління – це відносно самостійна галузь знань із власними предметом, методологією та завданнями дослідження. Це наука інформаційного суспільства. Головною її метою є підвищення ефективності та соціальної якості державного управління. Суспільна місія науки державного управління полягає в теоретичному обґрунтуванні технологій ефективного і гуманного характеру державного управління. В ідеалі – це має бути наука про технологію народовладдя засобами держави та державного управління. За своїм змістом – це наука про сенс і технологію досягнення державно-управлінських цілей.