Визначення терміна
Термін (лат. terminus – межа, границя) – одиничне слово або словосполучення, що фіксує чітко окреслене спеціальне поняття певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо. У міфології Стародавнього Риму – божество кордонів і прикордонних знаків. Науковий термін є елементом мови науки, введення якого зумовлене необхідністю точної й однозначної інтерпретації наукових даних, зокрема тих, що не мають відповідних назв у звичайній (повсякденній) мові. На відміну
від термінів (слів) звичайної мови, які вживаються в тому чи іншому середовищі або ж на певній території, наукові терміни позбавлені емоційного забарвлення.
Коли говориться про ’’термінологічну систему” будь-якої галузі науки, у тому числі і державного управління, то мається на увазі їх знакова модель, певна цілісність наукових термінів, що задіяна науковцями в їх діяльності для осмислення відповідних процесів і явищ природи, людського існування чи суспільного життя. Елементами термінологічної системи є лексичні одиниці (слова або словосполучення) наукової мови, у той час як структуру наукової теорії утворюють наукові факти, поняття, категорії, закони і закономірності, загальні принципи і т.ін.
Термінологічна система як упорядкована мова науки будується відповідно до систематизованих знань окремої галузі науки, що розвивається за допомогою адекватних методів пізнання та виражаються в системі точних термінів і узагальнених понять, істинність яких перевіряється та доводиться науковим експериментом або соціальними практиками. Сьогодні наука є надзвичайно розгалуженою сукупністю окремих наукових сфер. Сутність наукового пізнання полягає в достовірному узагальненні фактів, у здатності за випадковим віднаходити необхідне, закономірне; за одиничним – загальне і на цій основі пояснювати, передбачати, прогнозувати розвиток конкретних явищ, об’єктів, подій тощо. У свою чергу, такі функції науки, як передбачення і прогнозування, дають змогу контролювати будь-які процеси та ефективно управляти їх розгортанням.
До основних вимог, які стосуються початкового формування та подальшого розвитку нової галузі науки, наприклад державного управління, належать:
– визначення предмета науки;
– розробка наукових термінів і понять, що відповідають даному предмету;
– встановлення та обґрунтування фундаментального смислотворчого принципу, який дає змогу пояснювати реальні факти.
Основні вимоги формування та розвитку науки
У широкому розумінні предметним полем для дослідження в галузі державного управління можна вважати загальні тенденції розвитку і закономірності державно-управлінської практики як різновиду соціальної практики та державно-управлінських відносин як різновиду суспільних відносин. Інакше кажучи, йдеться про дослідження одиничного, особливого та загального в розвитку держави як складної соціальної системи та політико-правового інституту, владних, державно-управлінських явищ, процесів та технологій, механізмів організуючого і стабілізуючого впливу органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування на суспільство й окремі сфери суспільного життя для забезпечення їх усталеного функціонування й стійкого розвитку, досягнення та утримання стандартів демократичної, правової, соціальної держави. У вузькому розумінні предмет науки державного управління стосується процесу публічного адміністрування як сучасного різновиду діяльності органів державного управління та органів місцевого самоврядування, спрямованого на забезпечення життєдіяльності та досягнення загальних цілей певної соціальної системи (села, селища, міста, регіону, держави тощо).
Терміни в державному управлінні виконують багато функцій, що забезпечують розвиток пізнавального процесу, а також і дисфункцій, що стримують і деформують пізнавальний процес.
У сфері науки державного управління вже розроблено розгалужену систему термінів як своєрідну основу, навколо якої концентрується державно-управлінська проблематика.
Функції та дисфункції термінології в державному управлінні
Йдеться про основні напрями наукових досліджень, що отримали статус наукових спеціальностей:
– теорія та історія державного управління;
– механізми державного управління;
– державна служба;
– місцеве самоврядування.
Функції та дисфункції термінології в державному управлінні
| Назва функції | Її характеристика |
| Підвищення якості | Сприяють підвищенню якості того наукового знання, що насичується й організується науковими поняттями |
| Стимулююча | Виступають у ролі джерела, стимулу наукового просування |
| Пізнавальна | Забезпечують пізнавальну діяльність, перевірку гіпотез |
| Систематизуюча | Забезпечують процес систематизації наукового знання, що відбувається як навколо окремих понять, так і в деякій їх системі |
| Комунікаційна | Виступають засобом, мовою спілкування дослідників один з одним усупереч просторові і часу |
| Методологічна | Являють собою інструмент пізнавальної і практичної діяльності |
| Нормативна | Формують норми, деякі стандарти пізнавальної діяльності |
| Назва дисфункції | Її характеристика |
| Гальмування | Призводить до стримування, консервації, гальмування дослідницької діяльності через панування в науці некоректних понять |
| Конфлікту | Виступає предметом конфліктів у науковому співтоваристві |
| Безплідності | Являє собою недієздатні утворення, до яких втрачається інтерес |
Проте інтерпретація окремих термінів і відповідна їх систематизація ще перебувають у зародковому стані, що викликає необхідність подальшого розвитку понятійно-категорійного апарату сфери науки державного управління, поглиблення знань щодо наявних державно-управлінських процесів у сучасному глобалізованому інформаційно-інноваційному світі. Зокрема, при розробці системи термінології окремої соціальної науки слід враховувати історію розвитку суспільної думки стосовно певних явищ чи процесів, контекст конкретно-історичного простору і часу. Назва термінів та їх змістове навантаження мають відображати:
– минулий розвиток процесу чи явища, назва якого позначається певним терміном;
– актуальне сучасне буття суспільства та управління ним;
– можливість застосування терміна для прогнозування майбутнього розвитку відповідного процесу чи явища.
У цьому сенсі термінологія державного управління має багату історію. Наприклад, форми взаємодії людини та держави в реалізації управління суспільними справами в ході історичного поступу зазнають значних змін. В античному суспільстві поліс або місто-держава є державою-заступником для людини (State Patron), а сама людина вважається “політичною істотою” (Аристотель), тобто бере участь в опрацюванні й утвердженні всіх політичних рішень.
Згодом це знаходить формальну регламентацію у Римському публічному праві, з’являється термін “публічне урядування”. В епоху середньовіччя право управління будь-якими справами в суспільстві, висловлюючись мовою Римського права, “приватизується” монархами. З’являється держава, що може йменуватися терміном “держава-жандарм” (State Gendarme). На етапі становлення та розвитку в суспільстві ринкових відносин з’являються терміни “мінімальна держава” (State Minimal) та “держава добробуту” (Welfare State). Сучасна ж форма відносин між людиною і державою характеризується як “публічне адміністрування” в “ефективній державі”, що застосовує принцип “нового публічного менеджменту” (New Public Management), коли влада усвідомлює себе не “над суспільством”, а “разом із народом” (By the people). Що стосується майбутньої форми відносин, то вона сьогодні формується в термінах “Good Governance” (ефективного, належного управління).
Крім класифікації термінів державного управління за науковими напрямами дослідження, може здійснюватись й інша класифікація на інших підставах чи за іншими ознаками, що диктується відмінностями у застосуванні різних теоретико-методологічних підходів або ж логіки наукового аналізу.
Вагомою можна вважати класифікацію термінів відповідно до предмета соціально-філософського осмислення людського життя, або аксіологічних ( ціннісних), гносеологічних (пізнавальних) та онтологічних (буттєвих) складових управлінської діяльності. При цьому особливої актуальності набуває основний смислотворчий (ціннісний) принцип організації людського життя, що репрезентується сучасною європейською гуманітарною думкою: будь-яка діяльність, у тому числі й державного адміністрування, є безглуздою, якщо вона не спрямована на досягнення добробуту кожної конкретної людини в державі. Отже, ціннісні орієнтації щодо державно-управлінського впливу в сучасному ринковому суспільстві можуть виражатися в термінах, які стосуються управління людськими ресурсами, наприклад ефективної, дієвої державної політики у сферах підготовки кадрів, зайнятості населення (робочі місця, ринок праці, подолання бідності), освіти, охорони громадського здоров’я, культури, соціальних послуг, безпеки людини (духовна, екологічна, фінансова, інтелектуальна, інформаційна, продовольча тощо), прав людини і громадянина, соціального самопочуття, соціального страхування, соціального порядку, соціальних гарантій і т.ін.
Пізнавальні процеси в державному управлінні стосуються не лише рівнів, форм і методів наукового пізнання, що відображаються у відповідних термінах (“методологія дослідження державного управління”, “теорія державного управління”, “методи теоретичного дослідження” тощо), а й змістового сприйняття термінів, з одного боку, як усвідомленого погодження інтересів і потреб різних соціальних груп та політичних сил, їх поглядів щодо суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, суспільних ідеалів, а з другого – як таких, де враховується мета і функції державного управління з точки зору реалізації основних принципів сучасного розвинутого адміністративного простору (ефективність, відкритість, прозорість, передбачуваність влади і публічного адміністрування).
Онтологічна складова управлінської діяльності відображається у термінах, які стосуються основних сфер суспільного буття (життєдіяльності суспільства), а саме:
– суспільно-політичної сфери;
– сфери матеріального виробництва;
– духовно-культурної сфери;
– соціально-побутової сфери.
Так, сучасне ринкове суспільство потребує особливої уваги державного управління до функціонування і розвитку, крім людських ресурсів, ще й таких важливих галузей ринкової економіки, як фінанси та інформація. Державне управління фінансами передбачає розробку та реалізацію науково обґрунтованої монетарної політики (зміцнення національної валюти, розвиток внутрішнього ринку), осмисленої й ефективної бюджетної політики, нефіскальної податкової системи, виваженої інвестиційної діяльності (забезпечення привабливості територій для внутрішніх інвестицій та створення умов для повернення капіталів, вивезених за кордон), розвинутої кредитно-банківської системи та ринку цінних паперів тощо. Інформатизація суспільства передбачає створення вільного інформаційного простору в державі, де є можливим доступ до первинної статистичної, наукової та інноваційної інформації, моніторинг суспільної думки для прийняття адекватних управлінських рішень і т.ін.
Не менш плідною може бути класифікація термінів державного управління за місцем у термінологічній системі:
– основні терміни, що характеризують певне предметне поле публічного адміністрування (місцеве самоврядування, регіональне управління, місцева влада, європейська економічна спільнота та ін.);
– похідні терміни, що відображають видові чи аспектні зрізи в контексті основних термінів (територіальна громада, публічна послуга, відносини органів місцевого самоврядування, принципи субсидіарності і пропорційності, метрополія, агломерація міська, адміністративна процедура, конкуренція регіонів, природно-ресурсний потенціал, прогнозування розвитку регіону, регіоналізація, регіональна інноваційна система, місцеве господарство, місцевий бюджет, місцеві фінанси, європейська спільнота, конкурентоспроможність економіки, митна політика, міграція трудова тощо).
Терміни державного управління можуть поділятися за складністю (прості терміни – складаються з одного слова; складні, що включають не менше двох слів), а також за джерелом походження:
– власні терміни;
– запозичені терміни з інших сфер сучасної науки, яким надано державно-управлінський контекст;
– терміни, що використовуються в інших сферах соціально-гуманітарного та технічного знання і є важливими для розкриття сутності державно-управлінських явищ та процесів.
Поряд із власними термінами сфера науки державного управління має значну кількість термінів, які зачіпають проблематику філософії, права, соціології, політології, психології, культурології, економіки та окремих технічних наук. Проте ні науки, що розвиваються на межі інших наук, ні теорії, що використовують окремі ідеї інших теорій, не є новиною для минулого ХХ ст. Для прикладу можна назвати фізхімію, біомеханіку, біогеографію, біогеохімію, економічну теорію інституціоналізму та ін.
Власні терміни державного управління
До власних термінів державного управління, зокрема, належать: “державна регуляторна політика”, “державна служба”, “державне регулювання”, “державно-управлінська інноваційна діяльність”, “державний маркетинг”, “доктрина національної безпеки”, “європейські принципи державного управління”, “ієрархія рішень у державному управлінні”, “контролінг в органах державної влади”, “методи державного управління”, “форми державного управління” і багато інших.
До запозичених термінів, що набули державно-управлінського контексту, можна віднести: “адміністративний менеджмент”, “аксіологія управлінська”, “ефективність державного управління”, “еліта управлінська”, “європейське адміністративне право”, “європейський адміністративний простір”, “інституціалізація у державному управлінні”, “клієнт публічної послуги”, “культура державного службовця”, “ліберальний муніципалізм” та ін.
Разом з тим окремі державно-управлінські явища та процеси не можуть отримати адекватного аналізу без таких термінів, як “акти нормативно-правові”, “громадянське суспільство”, “бюджет державний”, “верховенство закону”, “відповідальність адміністративна, дисциплінарна, кримінальна”, “влада”, “внутрішній ринок”, “глобалізація”, “демократія”, “етнос”, “імідж”, “конфлікт”, “лібералізм”, “консерватизм”, “партія політична”, “соціальна держава” тощо.
Терміни державного управління у восьмитомнику “Енциклопедія державного управління” систематизовано за такою проблематикою:
– теорія державного управління (характеризуються базові терміни державного управління, що стосуються держави як соціальної системи та політико-правового інституту, сучасних парадигм державного управління, інституціалізації державного управління, класифікації державно-управлінських рішень, державного регулювання в умовах ринкової економіки, забезпечення національної безпеки, якості життя, соціальної політики та соціальної сфери, культури державного управління);
– методологія державного управління розглядається в термінах “адміністративний менеджмент” та “адміністративні методи управління”, “алгоритм та принципи управління”, “методи наукових досліджень” та “методи державного управління”, “інформатизація суспільства та державного управління”, “види аналізу (SWOT, державної політики, ефективності, інституційний, кластерний, компаративний, портфельний, регресійний та ін.)”, “моделювання та прогнозування в державному управлінні”, “механізми державного управління”, “методологія державного управління” та “методологія наукових досліджень у державному управлінні”;
– історія державного управління представлена історичними особистостями, історичними актами та значущими подіями, історичними фактами тощо;
– галузеве управління викладено в термінах “ управління економікою”, “ розвиток підприємництва”, “інтелектуальний ресурс”, “політика у сферах екології, охорони здоров’я, культури, зайнятості, праці й заробітної плати”, “прогнозування і програмування соціального та економічного розвитку”; “аналіз регуляторного впливу на розвиток макроекономіки”, “внутрішній ринок”; “ забезпечення антиінфляційної, антимонопольної та антициклічної політики”; “політика бюджетна, внутрішня, грошова, кредитна, житлова, земельна, молодіжна та ін.”;
– територіальне управління репрезентовано термінами “державна регіональна політика”, “автономія територіальна”, “ агломерація міська, адміністративно-територіальна одиниця”, “адміністративно-територіальний поділ”, “аналіз регіональний”, “виконання місцевого бюджету”, “відносини органів місцевого самоврядування”, “відповідальність посадових осіб органів місцевого самоврядування”, “зонування”, “інвестиційний потенціал території”, “індекс регіонального людського розвитку”, “кадрова політика в регіонах, комунальне господарство” і т. ін.;
– державна служба представлена в термінах “адміністрація”, “антикорупційний орган”, “апарат”, “атестація”, “вдосконалення професійне”, “відбір кадрів на державну службу”, “гарантії державного службовця”, “гуманізація”, “ гендерний підхід”, “еліта адміністративна”, “етика державного службовця”, “ імідж державної установи”, “ кар’єра державного службовця”, “ компетенція”, “моделі державної служби”, “посада адміністративна”, “послуга адміністративна”, “професіорграма”, “репутація державного службовця” тощо;
– державне управління в умовах глобальної та європейської інтеграції характеризується термінами “Амстердамський договір”, “Андська спільнота”, “антиглобалізм”, “асоційовані з ЄС країни”, “Барселонський процес”, “ безпека” (інформаційна, колективна, міжнародна), “ біполярний світ”, “Брюсельський договір”, “Вашингтонський консенсус”, “Венеціанська комісія”, “геостратегія”, “глобальна інтеграція”, “глобальна фінансово-економічна криза”, “геостратегія”, “гендерна політика в ЄС”, “дефіцит демократії”, “Євразійське економічне співтовариство”, “Європейська економічна спільнота”, “Європейська Спільнота”, “європейські стандарти”, “інтеграція”, “міграція населення”, “Міжнародний валютний фонд”, “мовна політика в країнах-членах ЄС”, “моделі соціальної політики”, “модернізація”, “належна адміністрація” та ін.;
– публічне врядування оперує термінами “адміністративна культура” (реформа, юстиція), “алгоритм прийняття управлінського рішення”, “ антикризове управління”, “Біла книга”, “вибори місцеві”, “відкликання депутата”, “відповідальність державної влади”, “громадянські права”, “демократичні цінності”, “довіра до влади”, “етика депутатська”, “загальне виборче право”, “імідж влади”, “комунікації в публічному управлінні”, “концепція демократичного врядування”, “місцева ініціатива”, “належне врядування”, “неурядова організація”, “опозиція”, “парламентська фракція”, “праймеріз”, “рівень життя”, “система політична”, “толерантність”, “участь громадськості” тощо.
Систематизація термінів окремої галузі науки позитивно впливає на процес пізнання та мислення. У сучасному термінознавстві прийнято виділяти основні функції термінів та їх систем. Що стосується сфери науки державного управління, то таких функцій можна виокремити кілька, а саме:
– інтегруючу, що забезпечує зв’язок великої кількості наукових термінів державного управління та їх логічне поповнення; сприяє підвищенню обґрунтованості та достовірності наукового знання;
– пізнавальну, що дає змогу віднаходити й усвідомлювати наукові проблеми, що пов’язані із соціальними практиками державного управління, висувати наукові ідеї та гіпотези, формулювати наукові факти, теорії, концепції;
– стимулюючу, що виступає в ролі джерел, які стимулюють пізнавальну і практичну державно-управлінську діяльність;
– методологічну, що сприяє адекватному осмисленню нових фактів, явищ і процесів, тенденцій соціально-економічних та суспільно-політичних змін у контексті наявного наукового знання;
– комунікаційну, яка виступає засобом або мовою спілкування як науковців, так і практиків державного управління.
Разом з тим публікації з термінознавства свідчать і про виявлення окремих дисфункцій термінів (порушення, розлад функцій) у зв’язку з певною дисперсністю системи термінів (від лат. dispersus – розсіяний, розсипаний) та порушення понятійного коду науки відносно наявного сучасного соціально-історичного простору і часу (“поринання” у минулі соціальні практики як актуальне для сучасності суспільне буття).
Визначення термінологічної системи державного управління
Практика наукових досліджень свідчить, що терміни державного управління, як і іншої соціальної чи гуманітарної науки, можна вибудувати в певну систему (класифікувати їх) у зв’язку з розв’язанням окремої значущої соціальної або державно-управлінської проблеми. Наприклад, у процесі розробки стратегії соціально-економічного розвитку держави чи іншого адміністративно-територіального утворення можна по-різному термінологічно і змістовно запропонувати логіку “модернізації економіки”. Особливо актуальною така систематизація є для країн пострадянського простору, оскільки вона може стосуватися, з одного боку, “верхнього шляху”, а з другого, – “нижнього шляху” забезпечення конкурентоспроможності національної економіки (“high road to competitiveness”; “low road to competitiveness” – терміни, що використовуються у Щорічній доповіді Організації промислового розвитку ООН за 2002 р.). “Верхній шлях” означає економічне зростання за рахунок
“інтелектуального потенціалу”, “економіки знань”, освоєння нових технологій, розвитку власних НДДКР та інноваційного виробництва. Цей шлях вважається єдино можливим за умов сучасної глобалізації, що характеризується значним надлишком у світі якісних товарів та послуг. ’’Нижній шлях” означає вихід на міжнародні ринки за рахунок експорту сировини і напівфабрикатів, залучення іноземних інвесторів на використання дешевої робочої сили і національних природних ресурсів.
Отже, для країн із трансформаційною економікою є можливим два підходи: або збереження наявного стану в пошуках засобів для наповнення державного бюджету чи заробляння коштів, або реалізація стратегії виходу на “верхній шлях”. Логіку консервації “нижнього шляху” можна представити так: “фіскальна політика держави – державний бюджет вишукування коштів – експортоорієнтована ринкова економіка – доларизація економіки – зовнішній інвестиційний проект (надзвичайно залежний від значної множини зовнішніх чинників) – пригнічення внутрішнього ринку – зростання державного боргу”. Іншою може бути логіка виходу на “верхній шлях”, що ґрунтується на принципі “ефективної держави”, запропонованому економічною теорією інституціоналізму: конкуренція – скрізь, де можливо, а державне управління – скрізь, де є необхідним. Ця логіка пов’язана з інноваційно-інформаційною політикою держави: “державний (урядовий) вплив сприяння на розвиток економіки (реальне задіяння механізмів державного управління) – пріоритетна орієнтація на розвиток внутрішнього ринку (як пропозиції, так і попиту) – політика зміцнення національної валюти – розвиток кредитно-банківської системи (максимальне задіяння внутрішніх інвестицій) – повернення фінансових капіталів із офшорних зон (розробка державного механізму амністії для “вимитих” капіталів за межі еко – номіки країни) – залучення до глобальної інтеграції”. Для реалізації стратегії даного підходу важливо враховувати два суттєвих зауваження сучасних теоретиків інституціоналізму (Л. Клєйн, Р.Буайе): по-перше, формування в країні ринкового середовища на засадах конкуренції, що має набагато більше значення, ніж динамічне здійснення приватизації, по-друге, у процесі переходу від одного способу виробництва (так званого соціалістичного) до нового, докорінно відмінного (ринкового) критерій економічної ефективності, який ґрунтується на ідеї дотримання максимального прибутку, не може бути переважаючим.
Класифікація термінів державного управління в контексті розв’язання певної важливої проблеми є можливою, якщо враховуються специфічні особливості соціального пізнання та соціальної істини. По-перше, сфера соціальної науки прагне вчасно розв’язувати виникаючі в суспільстві суперечності, а також запобігати їх виникненню, тобто науковець діє за принципом “виклик – реакція”. При цьому під соціальними практиками слід мати на увазі цілеспрямовані дії з досягнення наперед визначеної мети, а не наперед заданої теорії. Теорія визріває як відповідь на “виклик”. По-друге, соціальні істини – це конвенційне знання (від лат. convention – договір), неформальний договір з приводу інтерпретації якихось соціальних питань; вони пов’язані з осмисленням та обґрунтуванням найбільш прийнятих (прагматично і раціонально вивірених) шляхів людської діяльності для досягнення певної людської мети. По-третє, соціальна істина є принципово діяльнісною, тобто потребує практики здійснення загальної соціальної ідеї (мети). По-четверте, соціальні істини ґрунтуються на всій історії розвитку соціальної думки, тобто включають “абетку” або, за висловом Г.С.Сковороди, “буквар” (його відомий твір “Розмова, названа алфавіт, або буквар миру”) – вивірене соціальними практиками знання як аксіома (незаперечні істини, що не потребують доведення).
Розроблена система термінів державного управління, зокрема, і з урахуванням наукового методу єдності історичного і логічного, дає змогу теоретично осмислити сучасність та, відштовхнувшись від наявних соціальних практик, забезпечити засобами публічного адміністрування сталий розвиток держави, її поступову адаптацію до процесів глобалізованого світу на основі модернізації власного інноваційно-інформаційного простору. З огляду на зазначене систему термінології державного управління можна вважати дієвим методологічним інструментом для усвідомлення сучасних суспільних явищ, фактів, процесів та впливів публічного адміністрування.
Таким чином, термінологічна система державного управління – це динамічна сукупність упорядкованих термінів відповідно до домінуючих парадигм сучасного адміністративного простору в розвинутих соціальних практиках, що забезпечують розвиток галузі науки державного
управління, потреби державно-управлінської комунікації, професійного навчання державних службовців та реалізацію державно-управлінських функцій.
Розвиток термінологічної системи
Термінологічна система державного управління є відкритою системою, що активно розвивається. Основними чинниками для її розвитку є:
– потреби національної практики державного управління;
– успішний зарубіжний досвід публічного адміністрування;
– розвиток соціально-гуманітарних та інших наук;
– термінологічна конкуренція у сфері науки державного управління та ін.
Разом з тим проблема термінологічної системи державного управління сьогодні є недостатньо дослідженою, однак актуальною, такою, що має латентні та методологічні смисли.
Основними процесами, що складають розвиток термінологічної системи, є:
- Термінологічне запозичення – використання терміна без його адаптації.
- Термінологічна інституціоналізація – адаптація, обґрунтування введення термінів у термінологічну систему, визначення їх статусів.
- Термінологічна модернізація – оновлення термінологічної системи під впливом прогресивних факторів.
- Термінологічна консолідація – формування деяких груп термінів у термінологічному просторі системи.
- Термінологічна ретроризація – старіння змісту термінів, посилення невідповідності запитам практики та пізнання.
- Термінологічна експансія – значний вплив деякої термінологічної системи на інші термінологічні системи.
- Термінологічна анігіляція – руйнування, ліквідація термінів.
- Термінологічна конкуренція – конкуренція термінів при їх використанні.
- Термінологічне використання – практичне або наукове використання термінів.
- Термінологічна ревізія – переоцінка значущості термінів.
- Термінологічна систематизація – перетворення деякої сукупності термінів у систему
Виключно важливим питанням формування термінологічної системи державного управління є її інституціоналізація, яка в Україні реалізована шляхом підготовки “Енциклопедії державного управління” у 8-ми томах. Загальний обсяг Енциклопедії становить понад 480 обліково-видавничих аркушів (близько 5,3 тис. сторінок), вона містить 3062 енциклопедичні статті, над змістом яких працювало 713 авторів. Енциклопедія стала надійним інструментом інтелектуальної діяльності вчених, державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.