Будучи відносно самостійним компонентом правової системи, інститут юридичної відповідальності базується на загальних керівних засадах — принципах. У цих принципах знаходять своє вираження загальні принципи права, тобто ті об’єктивно обумовлені начала, відповідно до яких будується система права, правове регулювання в суспільстві.
З’ясування принципів юридичної відповідальності має пізнавальне значення, оскільки їх сукупність дає узагальнену характеристику відповідальності в праві, дозволяє розкрити суть цього правового інституту.
В загальних принципах відповідальності відображаються стійкі закономірні зв’язки, завдяки яким інститут відповідальності існує та функціонує. Це внутрішні закономірності існування та дії інституту юридичної відповідальності, що відображають його зміст, специфіку та призначення.
Практична роль принципів юридичної відповідальності полягає втому, що вони: 1) спрямовують правотворчу діяльність щодо удосконалення законодавства про юридичну відповідальність; 2) визначають порядок, процес регулювання відносин, що виникають із правопорушень. У юридичній літературі немає чіткості та єдності при виділенні принципів юридичної відповідальності1.
Аналізуючи різні точки зору науковців, а також враховуючи зміст інституту юридичної відповідальності та практику застосування його норм, виділяють такі принципи:
-
законність;
-
невідворотність і своєчасність відповідальності;
-
недопустимість подвійності відповідальності за одне правопорушення;
-
індивідуалізація, персоніфікація;
-
регламентованість.
Розглянемо більш детальніше наведені принципи.
Принцип законності. Єдиною законною підставою застосування норм відповідальності є наявність факту правопорушення.
Детально питання правопорушення вже розглядалось у розділі XXI підручника. Тому слід б було зазначити лише наступне: в умовах демократичного правового режиму ніякі соціальні, расові, моральні чи інші якості особи, її минуле, її родинні та інші зв’язки, вольові настанови, які не проявилися в антисуспільній поведінці — ніщо не може бути підставою виникнення юридичної відповідальності, крім самого факту правопорушення.
Правда, в судовій, адміністративній, дисциплінарній практиці, на жаль, інколи зустрічаються випадки безпідставного притягнення особи до відповідальності.
Принцип невідворотності й своєчасності відповідальності. Між правосуддям і юридичною відповідальністю конкретної особи існує генетичний зв’язок: правопорушення породжує відповідальність. Іншими словами, немає юридичної відповідальності без правопорушення так само, як немає (не повинно бути) правопорушення без юридичної відповідальності. Випадки застосування санкції без достатньої законної підстави — правопорушення, що рідко зустрічаються, в основному пояснюються помилками в кваліфікації діяння.
Якщо здійснюється факт правопорушення, а відповідальність не наступає, то це завжди завдає моральної шкоди авторитету закону, підриває ідею законності та справедливості у свідомості громадян нашої держави. При цьому шкода, заподіяна бездією закону, негайно матеріалізується в нові правопорушення, оскільки провокуватиме думку про можливість уникнення юридичної відповідальності. Отже, зрозумілим стає принцип своєчасності.
Всякий принцип є принципом доти, доки він не знає винятків. Проте необхідно пам’ятати, що при застосуванні юридичної відповідальності у кожному випадку слід враховувати вимоги доцільності при виборі міри відповідальності. Деякі автори навіть вважають доцільність ще одним, окремим принципом юридичної відповідальності2. З цим цілком можна погодитись.
Отже, невідворотність і своєчасність — важливі принципи юридичної відповідальності, їх реалізація — один із надійнихзасобів підвищення ефективності в плані попередження правопорушень, а отже і зниження їх рівня.
Принцип заборони двічі притягати до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України). Цей принцип також може бути сформульований як недопустимість компонування двох і більше юридичних відповідальностей за фактично одне правопорушення.
Цей принцип не є безспірний. Так, деякі автори вважають можливим поєднання, наприклад, адміністративної відповідальності з дисциплінарною1. Інші вважають таке поєднання недоцільним2.
Будь-який галузевий інститут юридичної відповідальності здійснює штрафну, каральну функцію, всі інститути відповідальності використовують покарання як метод регулювання деліктних відносин. Тому недопустимість подвійної відповідальності за одне правопорушення виражає також принцип економії каральних заходів, який у свою чергу служить виявом гуманізму права.
Проте треба зауважити, що заходи щодо захисту суб’єктивних прав реалізують каральні штрафні функції шляхом застосування державного примусу. Саме тому можлива паралельна дія інституту юридичної відповідальності, з одного боку, та інституту відновлення порушених прав — з іншого.
Принцип індивідуалізації. Всі громадяни держави рівні перед законом у тому розумінні, що є носіями рівних прав та рівних обов’язків. Отож, невиконання цих обов’язків повинно тягти за собою в принципі однакову, рівну правову відповідальність.
Юридична відповідальність ефективна тільки за умови, що її носій персонально визначений. Із точки зору права кожен особисто відповідальний за власну вину. Тут не може бути “кругової поруки”.
Юридична відповідальність накладається або на окрему автономно діючу фізичну особу, або на суб’єктів — членів певного колективу. В останньому випадку юридична відповідальність розподіляється між членами та керівниками колективу відповідно до долі вини кожного щодо скоєного правопорушення. Водночас слід зауважити, що у майнові відносини вступають не керівники господарських організацій, а самі організації — юридичні особи. Однак з іншого боку, всі дії, що здійснюються юридичними особами, це діїїх посадових осіб. Останні формулюють та проявляють волю зазначених суб’єктів права. Якщо ж керівники господарських організацій винні у порушенні норми права, то саме вони і є суб’єктами юридичної відповідальності.
Принцип регламентованості. Необхідним принципом юридичної відповідальності є правова регламентація процесу його здійснення. У всякому випадку йдеться про реалізацію основних моментів, етапів розвитку юридичної відповідальності як матеріального правовідношення.
Таку регламентацію здійснюють норми процесуального права, породжені наявністю певних фактів процесуальних правовідносин, через які проявляються відносини юридичної відповідальності.
Необхідність процесуально-правової регламентації юридичної відповідальності пояснюється перш за все тим, що вона (відповідальність) переважно спрямована на здійснення покарання. Воно неможливе без застосування заходів державного примусу. В процесі розслідування правопорушення, уточнення елементів його складу, збору доказів, встановлення об’єктивної істини щодо конкретної справи неможливо обійтися без застосування примусових акцій. При цьому заходи державного примусу можуть бути застосовані як компетентними органами, гак і посадовими особами держави. Встановлена законодавством процедура розслідування і вирішення справ щодо правопорушення дозволяє також оперативно реагувати на кожен факт порушення порядку.
В загальній теорії права існує також точка зору про наявність окремого принципу юридичної відповідальності — справедливості1. Але ряд учених ототожнює цей принцип із принципом індивідуалізації чи іншими принципами і вважає, що при наявності всіх вищевикладених принципів принцип справедливості виводиться шляхом штучного конструювання2. Отже, загальні принципи інституту юридичної відповідальності можна визначити як фундаментальну ідею, що відображає суть, природу та призначення цього правового інституту.