Як уже зазначалося, внутрішні ціни є важливим інструментом економічних відносин між підрозділами підприємства, між останніми і апаратом управління. В основі таких відносин лежить економічний інтерес, що реалізується через прибуток. Звідси виникає проблема визначення величини прибутку в ціні виробів, що виготовляються підрозділами. Вона стосується передусім цін на продукцію внутрішньокоопераційного призначення, що формується не на ринкових цінах, а на основі витрат. Ця проблема вирішується шляхом попереднього базового розподілу частини прибутку підприємства між його підрозділами, на продукцію яких установлюються ціни.
Існують різні способи розподілу прибутку підприємства між його підрозділами. Однак такому розподілу може підлягати лише та частина прибутку від реалізації, яка залишається після всіх розрахунків підприємства з державним бюджетом, державним та комерційними банками, іншими кредиторами, виплати дивідендів та створення фондів на рівні підприємства.
Залишковий принцип розподілу прибутку підприємства дає змогу акумулювати частину коштів на рівні підприємства з метою централізованого розв’язання деяких важливих проблем перспективного розвитку підприємства (реконструкція та технічне переозброєння, освоєння нових видів продукції, розширене відновлення виробничих потужностей, здійснення заходів у соціальній сфері та ін.).
За критерій розподілу частини прибутку підприємства між його виробничими підрозділами можна брати виробничу собівартість або додані витрати (вартість обробки). Додані витрати підрозділів включають власні витрати даного виробничого підрозділу та витрати (додані витрати) допоміжних, обслуговуючих та забезпечуючих підрозділів, які співпрацюють на договірній основі з даним підрозділом.
Якщо за базу розподілу частини прибутку підприємства між його виробничими підрозділами взяти додані витрати, то спочатку обчислюється коефіцієнт розподілу:
, (3.1)
де Пр — частина прибутку від реалізації, яка підлягає розподілу між його виробничими підрозділами;
ΣСд — сумарні додані витрати виробництва в повній собівартості продукції, що реалізується підприємством.
Звідси внутрішня планово-розрахункова ціна визначається так:
, (3.2)
де — планово-розрахункова ціна j-го виробу (виду робіт, послуг) і-го підрозділу;
— база ціни (витрати виробництва);
— додані витрати на виробництво j-го виробу (роботи, послуги) і-го підрозділу;
— коефіцієнт розподілу прибутку, який доводиться до всіх підрозділів у вигляді єдиної норми рентабельності.
Такий підхід дає змогу економічному (фінансовому) управлінню підприємства встановити об’єктивні планово-розрахункові ціни на внутрішньовиробничому рівні, а виробничим підрозділам — формувати прибуток:
, (3.3)
де — прибуток і-го підрозділу, отриманого від реалізації j-го виду продукції (виконання робіт, надання послуг).
Зі свого чистого прибутку підрозділи можуть створювати власні фонди накопичення та споживання, а також резервний фонд. Кошти з фонду накопичення можуть спрямовуватися на фінансування розвитку виробництва; кошти фонду споживання, як правило, використовують для фінансування соціального розвитку та матеріального заохочення трудового колективу; кошти резервного фонду необхідні підрозділам, наприклад, для формування оборотних виробничих фондів понад централізовано встановлені ліміти. Збільшення цих фондів проти встановлених лімітів здійснюється за рахунок прибутку підрозділу.
Цей підхід до формування прибутку виробничих підрозділів дає змогу:
- на рівні планування розподіляти між виробничими підрозділами частину прибутку підприємства від реалізації пропорційно доданим витратам виробництва, що встановлює пряму залежність валового та чистого прибутку підрозділів від результатів роботи підрозділу з виконання планових і договірних зобов’язань;
- формувати планово-розрахункові ціни на продукцію (роботи, послуги) підрозділів, що дає змогу впроваджувати елементи товарно-грошових відносин на внутрішньофірмовому рівні.
Слід зазначити, що при формуванні внутрішніх цін можна застосовувати різні коригуючі коефіцієнти, які дають змогу враховувати специфіку кожного підрозділу та об’єктивно відображати її в рівні внутрішньої планово-розрахункової ціни на його продукцію.
Визначаючи внутрішні ціни, адміністративно-управлінському апарату підприємства необхідно об’єктивно оцінити в рівні ціни основні параметри виробничого потенціалу кожного підрозділу. Одним із таких параметрів є фондоозброєність праці, яка залежить від наявності машин та обладнання в окремому структурному підрозділі. Рівень фондоозброєності праці в багатьох випадках залежить від технологічних умов виробництва і тому в підрозділах підприємства може бути неоднорідним. Через це при встановленні внутрішніх цін часто відображають виробничі можливості структурного підрозділу.
Вивчення практики господарювання вітчизняних підприємств дає підстави стверджувати, що затратний метод ціноутворення формує ціни автономно по групі підрозділів і не дає змоги здійснити ранжирування рівнів цін виходячи зі ступеня фондоозброєності праці.
Розподільний метод ціноутворення на відміну від затратного методу визначає рівні цін сукупно по групі підрозділів, що забезпечує їх ранжирування. Однак широке застосування до недавнього часу критеріїв розподілу (зарплатомісткість, трудомісткість) не забезпечували урахування фондоозброєності праці, бо вони відображали лише затрати живої праці.
Щоб уникнути цього недоліку при застосуванні розподільного методу визначення внутрішніх цін, за критерій розподілу частки витрат і прибутку доцільно використовувати трудомісткість виробництва виробу, скориговану на фондоозброєність праці за формулою:
, (3.4)
де Тк, Т — трудомісткість відповідно скоригована та планова;
Фі, Фq –— відповідно індивідуальний і середньогруповий показник фондоозброєності праці.
У свою чергу, показник фондоозброєності праці визначається за формулою:
, (3.5)
де А — планова величина амортизаційних відрахувань;
Т — планова трудомісткість продукції підрозділу.
При визначенні індивідуального показника фондоозброєності праці використовуються амортизаційні відрахування та трудомісткість по окремому підрозділу, а середньогруповий показник фондоозброєності визначається по групі підрозділів, які пов’язані між собою технологічним процесом.
Вибір величини амортизаційних відрахувань як показника оцінки фондоозброєності пояснюється тим, що, по-перше, виходячи з концепції ціноутворення на продукцію виробничо-тех-
нічного призначення ціна на високоефективне обладнання ви-
ща, ніж на низькоефективне; по-друге, застосування прискорених норм амортизаційних відрахувань забезпечує встановлення більш високих відрахувань з нового обладнання, ніж зі старого. Взагалі ці обидва фактори дають підстави стверджувати, що сума амортизаційних відрахувань по окремому структурному підрозділу може забезпечити достовірне відображення рівня технічних можливостей наявного обладнання та його новизну.
Таке коригування трудомісткості по підрозділах, які ха-
рактеризуються високим рівнем фондоозброєності, зумовить установлення більш низького рівня цін, що примусить підрозділи намагатися максимально використовувати наявне обладнання.
Аналітичні дослідження практики господарювання вітчизняних підприємств показали, що внутрішні ціни не відображають змін у якісних параметрах продукції при виробництві різних її модифікацій.
Відсутність взаємозв’язку між рівнем цін та якісними параметрами кінцевої продукції підприємства не заінтересовує структурні підрозділи вживати спільних заходів, спрямованих на забезпечення додаткових якісних параметрів готової продукції. Ця проблема може бути вирішена через упровадження механізму формування надбавок та знижок до внутрішньогосподарських цін за критерієм якісних параметрів продукції, який базується на бальній оцінці впливу якісних параметрів окремого виду продукції структурного підрозділу на якісні параметри готової продукції підприємства. Бальна оцінка установлюється методом експертного аналізу, який здійснює комісія в складі служби головного конструктора і головного технолога, а також виробника. Ця комісія на основі конструкторської і технологічної документації визначає ступінь впливу окремого підрозділу на якісні параметри готової продукції. На її основі визначається рівень надбавок (знижок) за якісні параметри певного виду продукції структурного підрозділу за формулою:
, (3.6)
де — надбавка (знижка) по і-му виду продукції структурного підрозділу за r-й якісний параметр;
— кількість балів по і-му виду продукції структурного підрозділу за r-й якісний параметр;
— частка підвищення (зниження) ціни по q-му виду готової продукції підприємства за r-й вид якісного параметра;
— кількість балів по q-му виду готової продукції підприємства за r-й вид якісного параметра (= 100 балів).
Подібний механізм формування надбавок і знижок дає змогу забезпечити взаємозв’язок між якісними параметрами го-
тової продукції підприємства і продукції кожного окремого підрозділу, результатом чого має стати формування мотиваційного механізму господарської діяльності для забезпечення якості готової продукції без додаткового контролю й управління з боку адміністративно-управлінського апарату підприємства.
Таким чином, використовуючи систему внутрішніх цін підрозділи дістають реальну можливість здійснювати свою виробничо-господарську діяльність на принципах самоокупності та часткового самофінансування.
Питання для самоконтролю
- Розкрийте поняття «внутрішня ціна».
- У чому полягають функції внутрішніх цін?
- Яка специфіка застосування внутрішніх цін у практиці господарювання вітчизняних та зарубіжних підприємств?
- Які існують методи формування внутрішніх цін?
- Яка специфіка застосування внутрішніх цін, що формуються на рівні ринкових?
- Як визначаються внутрішні ціни на базі фактичної ціни готової продукції?
- За яких умов доцільно формувати внутрішні ціни на договірній основі?
- У чому полягає сутність витратного методу утворення внутрішніх цін?
- Який із методів внутрішнього ціноутворення найбільш поширений у практиці господарювання вітчизняних підприємств?
- На яких засадах формуються внутрішні ціни на продукцію підрозділів — центрів витрат?
- Яку структуру мають внутрішні ціни на продукцію підрозділів – центрів прибутку?
- Які коригуючі коефіцієнти та для яких цілей можна використовувати при формуванні внутрішніх цін?
- Яка верхня та нижня межі внутрішньої ціни?
- Розкрийте сутність стратегії і тактики ціноутворення на підприємстві.