Згідно з теорією менеджменту стратегія (від гр. stratēgia < stratos — військо + ago — веду) — це детальний, усебічний комплексний план, спрямований на втілення місії організації (держави). Місія (лат. missio — призначення, відповідальне, завдання) держави зумовлена самою її сутністю, чітко визначеною метою її існування.
Питання про побудову цілей у ДРЕ належать до числа найбільш актуальних теоретичних і практичних проблем. Цілі є продуктом свідомості, суб’єктивного відображення об’єктивного. Така двоїстість зумовлює те, що кожну ціль можна уявити як співвідношення між реальним та ідеальним. Процес цілепокладання держави слід розглядати як сукупність певних стадій: визначення суспільних потреб та інтересів; ранжування цілей; соціально-економічне прогнозування, формування концепції соціально-економічної політики; розроблення та реалізація макроекономічних планів і цільових комплексних програм.
Визначення суспільних потреб та інтересів
Визначення суспільних потреб та інтересів здійснюється через узагальнення і поєднання особистих, колективних і державних інтересів. Суспільним джерелом виникнення й фіксування цілей є потреби та інтереси людей. Ці вектори цілепокладання в державній економічній політиці є засадними для так званого громадянського суспільства як форми постіндустріального суспільства. Різноманітність потреб, поглядів, підходів, мотивів та інтересів згідно з постіндустріальною концепцією розвитку є необхідною й бажаною, тому що породжує в суспільстві той потенціал, який забезпечує його динамічний розвиток.
Потреби та інтереси людей агрегуються (узагальнюються) політичними партіями, громадськими організаціями, спілками тощо й трансформуються в колективні інтереси. Свої вимоги щодо цілей висувають також прибічники патерналістської політики та прихильники реформ. Консенсус і компроміс між різними політичними силами з приводу базових суспільних цінностей досягаються застосуванням демократичних соціальних технологій (референдумів, виборів, переговорів, вивчення громадської думки та ін.), реалізацією принципів соціального партнерства. Ідеальна ситуація — коли індивідуальні й асоційовані суб’єкти усвідомлюють необхідність і корисність цілей ДРЕ та добровільно беруть участь у реалізації таких.
Необхідність макроекономічного
прогнозування та планування
Обґрунтування цілей необхідне для їх чіткого визначення. Цілі формулюються на майбутнє, яке невідоме, ймовірнісне, альтернативне, відкрите. Передбачати його доводиться на базі інформації про минуле. Усе, що сталося в історії, нам відоме. А що буде, можна лише припускати, хоч аналіз певних історичних тенденцій та закономірностей створює передумови для проникнення в майбутнє. Ясна річ, що без певного уявлення про майбутнє не можна здійснювати регулювання й будувати економічну політику взагалі.
Сама сутність ДРЕ потребує налагодженого механізму побудови цілей, у тому числі логічного просування від абстрактного загального передбачення (футурології) до конкретного прогнозування, а далі — до макроекономічного планування та програмування. Тому відмова від планування означає відмову від цілепокладання в ДРЕ, а отже, і від самого регулювання, оскільки в цьому разі діятимуть стихійні механізми з абсолютно непередбачуваними наслідками.
Ієрархія цілей
Ієрархія цілей будується за принципом пріоритетів потреб та інтересів суспільства. Оцінка важливості й ранжування цілей здійснюється відповідно до політики пріоритетів. У цьому контексті пріоритети (лат. prior — перший, найважливіший) — це найважливіші напрями соціально-економічної політики. Утілення продуманої політики пріоритетів сприяє виникненню цілого спектра позитивних екстерналій, завдяки чому створюються умови для досягнення супутніх цілей, розв’язання суміжних проблем.
Визначення пріоритетних напрямів здійснюється експертними методами на підставі певних критеріїв (факторів). Основними критеріями (від гр. kritērion — мірило, відмінна ознака) є соціально-економічна ефективність, швидкість одержання позитивних результатів, мінімум необхідних ресурсів для реалізації наміченого тощо.
Ієрархія (ранжування) цілей здійснюється розміщенням їх у порядку зниження пріоритетності. Для цього спочатку визначаються найбільш пріоритетні цілі (цілі першого рангу), далі — найбільш суттєві з тих, що залишилися (цілі другого рангу), і т. д.
Економічною теорією та практикою сформульовано кілька загальних принципів розроблення цілей ДРЕ:
- відповідність конкретних цілей сутності конституційного устрою і генеральній меті діяльності держави — збереженню, зміцненню та удосконаленню існуючого суспільного ладу;
- усебічне врахування в цілепокладанні індивідуальних, колективних і суспільних інтересів;
- практична необхідність реалізації цілі та її наукова обґрунтованість;
- гармонійність побудови цілей, що передбачає їх взаємозв’язок і взаємозумовленість;
- запобігання конфлікту цілей, внаслідок якого досягнення однієї цілі перешкоджатиме досягненню інших;
- інформаційне забезпечення державної політики пріоритетів з метою збільшення довіри людей до діяльності держави. Інтенсивна роз’яснювальна робота щодо цілей, пріоритетів і очікуваних наслідків дає змогу створити таку політичну атмосферу в суспільстві, яка сприятиме реалізації проголошеної соціально-економічної політики.
Дерево цілей
Дерево цілей використовується для впорядкування цілей різних ієрархічних рівнів. На рис. 2.1 наведено трирівневе дерево цілей. Цілі (точки) А; В1; В2; С11 і т. д. називаються вершинами дерева цілей. Вершини пов’язані між собою гілками (АВ1; АВ2; В1С11 і т. д.). Ціль А — це головна ціль; цілі В1 і В2 — цілі (підцілі) другого рівня; цілі С11, С12, С13 і т. д. — цілі (підцілі, завдання) третього рівня.
Рис. 2.1. Дерево цілей
Основними правилами побудови дерева цілей є такі: з однієї вершини мають виходити не менш як дві гілки; гілки, що виходять з однієї вершини, мають утворювати замкнуту множину (вимога системного підходу); цілі одного рівня мають бути автономними, тобто незалежними одна від одної; цілі одного рівня мають бути такими, що виключають одна одну, з тим, щоб запобігти їх частковому збігові, а також конфлікту між ними; ціль уважається досягнутою, коли досягнуто всіх підцілей нижчого рівня.
Стратегічні, тактичні та оперативні цілі
Центральною, визначною вершиною дерева цілей є стратегічна ціль, що зумовлює якість суспільства, забезпечує його збереження та вдосконалення. Стратегічні цілі розгортаються в тактичні. Тактика (від гр. taktika — давати лад) визначає цілі і засоби, форми і способи діяльності, які найбільш відповідають конкретним обставинам на даний момент і забезпечують досягнення стратегічних цілей. Тактичні цілі, як правило, фіксують великі блоки дій. Оперативні цілі пов’язані з необхідністю запобігання загрозі виникнення негативних явищ і подолання наслідків форс-мажорних обставин (стихійних лих, природних катаклізмів, техногенних катастроф, соціальних заворушень та ін.).
Іноді стратегічну ціль називають головною, а підцілі, що уможливлюють її досягнення, — забезпечувальними. Є також градація цілей за масштабами — загальні (для системи) й часткові (для підсистем); за результатами — кінцеві й проміжні; за часом — довгострокові (віддалені), середньострокові (близькі) й короткострокові (безпосередні).
Соціально орієнтована ринкова економіка
Стратегічною метою України за умов трансформації, спрямованої на поєднання механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання, є побудова соціально орієнтованої ринкової економіки. Цей напрям, по суті, є вітчизняним трактуванням загальносвітової тенденції руху до постіндустріальної цивілізації, який має бути здійснений еволюційним, безконфронтаційним шляхом, і означає перехід від «людини для економіки» до «економіки для людини». Дерево стратегічних цілей в епоху реформування «буйно поростає» гілками забезпечувальних цілей. Це:
- ціль соціальної політики — формування громадянського суспільства;
- цілі політики у сфері виробництва — формування постіндустріального технічного й технологічного способу виробництва та відповідної структури економіки, створення сприятливого економічного середовища;
- цілі розвитку економічних відносин — становлення багатоукладної економіки; становлення ринкового господарства і системи ДРЕ; перехід до нового типу економічного зростання, орієнтованого на задоволення потреб населення;
- цілі формування соціальної структури і соціальних характеристик суспільства — становлення соціальної структури, яка базується не тільки на класових ознаках, а й на спільності професійних та інших інтересів; досягнення сучасних параметрів і характеристик рівня життя населення; формування так званого «середнього класу»; формування механізмів розв’язання соціальних суперечностей і т. д.;
- цілі формування системи демократії включають цілий комплекс напрямів, у тому числі й становлення механізму боротьби з авторитаризмом, адмініструванням, бюрократизмом і корупцією;
- цілі щодо розвитку міжнародних економічних, політичних, культурних, гуманітарних зв’язків та ін.
Концепція соціально-економічної політики та ДРЕ
З метою втілення стратегічних, тактичних і оперативних цілей, а також визначення шляхів і способів їх реалізації має формуватися концепція соціально-економічного розвитку. Концепція (від лат. conceptio — сприйняття) — це система поглядів на певні явища, а також спосіб їх розуміння, тлумачення, інтерпретації. Розроблення концепції є необхідною умовою послідовної та спадкоємної економічної політики. Вона повинна розроблятися на довго-, середньо- і короткострокову перспективу. Концепція ґрунтується на трьох основних елементах: аналізі стану економіки, аналізі цілей і виборі інструментів державного регулювання.
З аналізу стану економіки починається раціональна економічна політика. Він має базуватися на показниках динаміки, структури, ефективності, міжнародних порівняннях, охоплювати весь спектр проблем функціонування економіки. Змістовний аналіз — необхідна передумова прогнозування.
Метою аналізу цілей і пріоритетів є зіставлення стратегічних, тактичних і оперативних цілей із можливостями економіки. Результатом такого зіставлення є коригування цілей, які підлягатимуть реалізації через макроекономічні плани (програми) на довго-, середньо- і короткостроковий періоди.
Відбір інструментів державного регулювання здійснюється з метою з’ясування необхідності та можливості їх застосування для досягнення відповідних цілей.
Найважливішими засобами формування і реалізації стратегії соціально-економічного розвитку, а також ДРЕ є прогнозування, макроекономічне планування та державне програмування.
Стратегія соціально-економічної
політики України
Стратегію соціально-економічної політики України на сучасному етапі висвітлено у Посланні Президента України до Верховної Ради України (2002 р.) «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки».
Практична реалізація завдань довгострокової стратегії має забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, соціальної за своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку. Метою перетворень в економічній сфері визначено формування сильної держави, активізація її регулювальної функції і водночас здійснення такої політики, яка б не лише зберегла, а й істотно посилила ринковий вектор розвитку, надала йому більшої орієнтації на кін-
цевий результат. Визначальними пріоритетами проголошено
такі:
- Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. Вступ до Європейського Союзу (ЄС) розглядається як основне геополітичне завдання України.
- Забезпечення сталого економічного зростання. Ставиться завдання подолати розрив в обсягах ВВП на душу населення між Україною та державами — членами ЄС.
- Утвердження інноваційної моделі розвитку. Метою структурної перебудови визнано подолання сировинного вектора розвитку економіки, формування інвестиційного потенціалу, розвиток фінансової інфраструктури, активізацію науково-технічної та інноваційної політики, реструктуризацію державних підприємств і розвиток інтелектуального потенціалу суспільства.
- Соціальна переорієнтація економічної політики. Головним завданням визначено забезпечення реалізації прав і свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократизації суспільства, обмеження диференціації доходів населення та подолання бідності.
Система прогнозних і програмних документів
економічного і соціального розвитку України
Відповідно до Закону України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку складається з:
- прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди;
- Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;
- прогнозів економічного і соціального розвитку АР Крим, областей, районів і міст на середньостроковий період;
- програм економічного і соціального розвитку АР Крим, областей, районів і міст на короткостроковий період;
- прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період;
- програми розвитку окремих галузей економіки.
У разі необхідності прогнозні та програмні документи можуть розроблятися на триваліший період.