Суб’єкти правовідносин — індивіди, організації або спільності, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин — носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Види суб’єктів правовідносин:
Фізичні особи — це люди, але у правовідносинах залежно від їх правового статусу серед фізичних осіб розрізняють громадян, іноземців, осіб із подвійним громадянством, осіб без громадянства.
Посадові особи — представники влади, особи, які виконують організаторськорозпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки.
Соціальні організації — держава, органи держави, громадські об’єднання, трудові колективи, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та ін.
Соціальні спільності — народ, нація, населення, територіальні громади та ін.
У межах однієї галузі права або міжгалузевого комплексу виділяють також загальні та спеціальні суб’єкти.
Розглянемо соціально-юридичні властивості суб’єктів права.
Правосуб’єктність — це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин. Це складна юридична властивість, яка містить два елементи — правоздатність і дієздатність. Остання поділяється: угодоздатність і деліктоздатність.
Правоздатність — це здатність особи мати права і обов’язки. Правоздатність фізичних осіб настає з моменту їх народження і припиняється моментом смерті.
Розрізняють загальну, галузеву і спеціальну правоздатність.
Загальна — принципова можливість особи мати будь-які права і обов’язки, що передбачені чинним законодавством, хоча фактично володіти ними вона може лише за відомих обставин.
Галузева правоздатність — можливість набувати права в тих чи інших галузях права. Наприклад, сімейна, виборча, трудова.
Спеціальна (фахова, посадова) правоздатність— це така правоздатність, для якої необхідні спеціальні знання чи талант, наприклад, судді, лікаря, артиста, музиканта та ін.
Правоздатність організацій, юридичних осіб також належить до спеціальної. Вона визначається цілями і завданнями їх діяльності, які зафіксовані у відповідних статутах і положеннях, виникає в момент утворення тієї чи іншої організації і припиняється разом з її ліквідацією.
У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, які не наділені загальною правоздатністю. Це дуже важлива передумова і невід’ємний елемент політико-юридичного і соціального статусу особи. Правоздатність — не природна, а суспільно-правова якість суб’єктів, яка носить абсолютний, універсальний характер. Вона випливає з міжнародних пакетів про права людини, принципів гуманізму, свободи, справедливості. Обов’язок кожної держави — повним чином гарантувати і захищати цю якість.
Головне у правоздатності — не права, а принципова можливість чи спроможність їх мати. А це дуже важливо через те, що в історії, як нам відомо, далеко не всі й не завжди наділялись такою можливістю (наприклад, раби) чи наділялись лише частково (кріпаки). І це офіційно — «відповідно до закону».
Власне, правоздатність сама по собі ніякого реального блага не дає. Це тільки «право на право», тобто право мати право, а вже останнє відкриває шлях до володіння тим чи іншим благом, здійснення відповідних дій, висування домагань. Не можна на підставі лише однієї правоздатності що-небудь вимагати, крім домагання рівноправності членів суспільства.
Відмінність правоздатності від суб’єктивного права полягає в тому, що вона:
-
не відокремлена від особи, неможливо відібрати її від людини, обмежити її;
-
не залежить від статі, віку, професії, національності, місця проживання, майнового стану та інших життєвих обставин;
-
не передається, її не можна делегувати іншим;
-
стосовно суб’єктивного права первинна;
-
абстрактна, а суб’єктивне право конкретне.
Правоздатність існує там, де є правове регулювання, правове поле. Ця якість не змінюється, її не можна зробити більшою ані меншою. Якщо суб’єкт наділений правоздатністю, то у повному обсязі і до кінця своїх днів.
Дієздатність — здатність особи своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Вона вміщує в собі угодоздатність і деліктоздатність.
Угодоздатність — здатність особи укладати угоди.
Деліктоздатність — здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.
Змістом дієздатності с здатність:
-
своїми діями набувати права і обов’язки;
-
самостійно здійснювати свої права і обов’язки;
-
нести відповідальність за свою протиправну поведінку.
Дієздатність залежить від віку і психологічного стану особи, в той час як правоздатність не залежить від вказаних обставин. Причому в різних галузях права цей вік різний. Наприклад, у конституційному праві — 18 років, в адміністративному праві — 16 років, у кримінальному, за загальним правилом — 16, а при скоєнні злочинів підвищеної суспільної небезпечності — 14 років, у сімейному праві — чоловіки — із досягненням 18-ти, а жінки — 17-ти років.
Обсяг дієздатності фізичних осіб також може різнитися. Так, чинне цивільне законодавство за обсягом дієздатності розрізняє осіб:
-
дієздатних у повному обсязі;
-
обмежено дієздатних;
-
недієздатних;
-
обмежених у дієздатності рішенням суду;
-
визнаних судом недієздатними.
Дієздатними у повному обсязі визнаються особи, що досягли 18-ти років або ті, які вступили у шлюб. Це означає, що така особа може самостійно здійснювати всі свої права й обов’язки: укладати угоди, нести відповідальність за свої дії тощо.
Обмежено дієздатними визнаються особи віком від 15-ти до 18-ти років або до моменту вступу в шлюб. Тому такі особи можуть самостійно розпоряджатися лише своїм заробітком, стипендією та результатами своєї інтелектуальної праці. Іноді їх називають особами з мінімальною дієздатністю, оскільки вони можуть укладати дрібні побутові угоди і вносити вклади у кредитні установи. Всі угоди з приводу їхнього майна від їх імені і в їхніх інтересах укладають батьки, або особи, що їх замінюють.
Дієздатність особи обмежується лише за рішенням суду. Так, згідно з нормами цивільного права особа, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, чим ставить себе і свою сім’ю утяжке матеріальне становище, може бути, за клопотанням членів сім’ї, обмежена рішенням суду у дієздатності. Над такою особою встановлюється піклування, і всі угоди з приводу свого майна вона може укладати лише за згодою піклувальника.
Якщо ж така особа припинить зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, то за клопотанням членів сім’ї вона може бути відновлена судом у дієздатності.
Визнана судом недієздатною може бути особа, яка внаслідок душевної хвороби або недоумства не розуміє характеру або значення своїх дій або не може керувати ними. Над нею встановлюється опіка і всі угоди з приводу її майна від її імені та в її інтересах укладає опікун. Якщо ж така особа видужає, то вона може бути відновлена судом у дієздатності.
Дієздатність фізичних осіб припиняється зі смертю.
Особливості правосуб’єктності юридичних осіб
Правоздатність і дієздатність юридичних осіб настає одночасно — з моменту заснування цієї особи, а ним визнається її державна реєстрація.
Обсяг дієздатності юридичної особи є спеціальним і залежить від мети й завдань, для реалізації яких вона створена та які закріплені в її статуті.
Припиняється правоздатність і дієздатність юридичних осіб також одночасно — з моменту припинення юридичної особи.
Способами припинення юридичної особи може бути її юридична ліквідація або реорганізація (поділ, злиття або приєднання).
При характеристиці суб’єктів правовідносин необхідно розрізняти поняття «суб’єкти» (учасники) правовідносин і «сторони» у правовідносинах, оскільки стороною у правовідносинах може бути кілька суб’єктів. Наприклад, у відносинах із приводу купівлі-продажу квартири сторін дві — покупець і продавець, але суб’єктів, як із боку покупця, так і з боку продавця, може бути декілька.