Однозначного трактування поняття «ринок праці», як і ринку взагалі, неможливо знайти в сучасній економічній літературі. Різні формулювання економічної категорії ринку праці як головні виділяють такі аспекти: стадії процесу відтворення робочої сили, узгодження попиту і пропозиції, характер відносин між людьми та ін. Більшість авторів погоджується з тим, що ринок праці — це інститут або механізм, за допомогою якого покупці та продавці здійснюють процеси купівлі-продажу товару «робоча сила», вступаючи у відносини товарного обміну. Отже, ринок праці — це соціально-економічна категорія, яка характеризує відносини людей, що проявляються в процесі найму, оцінювання, звільнення працівників і встановлення розмірів компенсації за використану робочу силу.
Аналізуючи механізм функціонування сучасного ринку праці, можна помітити, що в сучасних економічних системах, коли економіка вільної конкуренції не спроможна впоратися з низкою економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання, тобто державного регулювання цього ринку.
Для того щоб ліпше зрозуміти механізм функціонування ринку праці, необхідно визначити, яка саме частина населення потрапляє на ринок праці, а отже, слід розглянути деякі поняття, що ними оперує вітчизняна й зарубіжна статистика.
Працездатний вік — це період активної трудової діяльності людини. Межі працездатного віку визначаються законодавчо: в Україні вони становлять 16—59 років для чоловіків і 16—54 роки для жінок.
Працездатне населення — населення, здатне до трудової діяльності без урахування віку, тобто та його частина, яка потенційно має необхідний фізичний розвиток, інтелект і знання для виконання роботи. У практиці обліку, аналізу та прогнозування використовується поняття «трудові ресурси», яке часто ототожнюється з поняттям «працездатне населення».
Трудові ресурси можна розглядати і як економічну категорію, і як планово-обліковий показник залежно від того, для чого це поняття використовується.
Трудові ресурси як економічна категорія виражають відносини населення, яке володіє фізичною та інтелектуальною здатністю до праці, відповідно до встановлених державою умов відтворення індивідуальної робочої сили.
Трудові ресурси як планово-обліковий показник — це чисельність населення, зайнятого в суспільному виробництві, а також незайнятого в ньому працездатного населення працездатного віку. Цей показник використовується для розроблення балансів трудових ресурсів (що розглядатиметься далі).
Доцільно аналізувати три сфери зайнятості: зайнятість працездатного населення (трудові ресурси); зайнятість економічно активного населення (робочої сили) і зайнятість населення на ринку праці (зайнятість найманою працею).
Відповідно до законодавства України зайнятість населення — це діяльність, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб. Зайнятістю визнається діяльність не тільки на державних підприємствах, а і в особистому, фермерському та іншому господарстві, садівництві, індивідуальна трудова діяльність, підприємництво тощо, тобто діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці і праві власності на засоби виробництва для виконання цієї праці.
Необхідно з’ясувати, що таке зайнятість з економічних і соціальних позицій.
Зайнятість з економічних позицій суспільства — це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість визначає економічний потенціал суспільства, рівень і якість життя населення в цілому, добробут окремих громадян.
Зайнятість із соціальних позицій — це зайнятість такими видами діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, інших денних навчальних закладах, служба в армії, зайнятість у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і людьми похилого віку, участь у роботі громадських організацій.
Отже, зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин з участі людей у суспільному виробництві і пов’язана із забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів.
Чисельність трудових ресурсів в Україні залишається практично стабільною, а деяке її збільшення у 1995—1996 рр. пояснюється уточненням статистичними органами чисельності працюючих в особистому підсобному господарстві. Слід зазначити, що характерною рисою динаміки трудових ресурсів є щорічне зменшення чисельності громадян, зайнятих у народному господарстві.
Мобільність робочої сили в Україні залишається досить високою. Так, майже п’ята частина тих, хто працює і отримує заробітну плату, щороку залишає свої робочі місця і тільки одна восьма наймається на роботу. Непокоїть і те, що кожен восьмий робітник будь-якого підприємства працює на ньому менше одного року. Так, рівень звільнень у 20 % означає, що кожен п’ятий робітник не працюватиме на цьому підприємстві наступного року. Рівень зареєстрованого безробіття станом на кінець 2000 р. в Україні становив 4,3 %.
Для подолання негативних явищ у сфері зайнятості та регулювання ринку праці необхідно:
- здійснити заходи для реформування ринку праці;
- створити сприятливі умови для забезпечення продуктивної вільно вибраної зайнятості;
- забезпечити державну підтримку високої мобільності робочої сили;
- запобігти масовому безробіттю, яке виникає внаслідок структурних змін в економіці;
- розробити конкретні заходи щодо соціального захисту працівників у разі банкрутства підприємств;
- сприяти соціальному захисту неконкурентоспроможних верств населення;
- запобігти перетворенню безробіття на довгострокове застійне, сприяти швидкому працевлаштуванню безробітних громадян.
Державне регулювання ринку праці в Україні здійснюється на підставі законодавчих актів, основними з яких є Закон України «Про зайнятість населення» (1991 р.) Закон гарантує всім працездатним особам працездатного віку: право здійснювати будь-яку економічну діяльність; захист від дискримінаційної практики найму на роботу і звільнення; безоплатну допомогу в пошуках роботи відповідно до інтересів, здібностей, освіти та вмінь особи, ураховуючи потреби суспільства; грошову компенсацію, пов’язану із направленням на роботу до інших регіонів; вихідну грошову допомогу у разі втрати працездатності; безкоштовне навчання і перенавчання безробітних; надання роботи за фахом випускникам державних професійних навчальних закладів; визначення осіб, які зараховуються до категорії безробітних, а також осіб, яким надається спеціальний захист. Цей Закон визначає основні завдання Державної служби зайнятості, міністерств і соціальних партнерів у регулюванні ринку праці, стимулюванні зайнятості та подоланні безробіття, механізм формування й використання фонду сприяння зайнятості населення, роль підприємств, установ і організацій у реалізації державної політики зайнятості.
Основні функції з регулювання ринку праці в Україні здійснює Міністерство праці і соціальної політики. Це Міністерство відповідає за створення та модернізацію трудового законодавства і за роботу з питань зайнятості. Зокрема, воно несе повну відповідальність за формування національної програми зайнятості на базі регіональних програм зайнятості, а також розробляє спеціальні національні програми, мета яких — сприяти зайнятості певних груп людей (наприклад молоді, осіб, які тривалий час були безробітними, тощо).
Для реалізації програми зайнятості в 1991 р. було створено Державну службу зайнятості (ДСЗ) як автономний орган при Міністерстві праці та соціальної політики. До функцій ДСЗ віднесено: аналіз стану ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції робочої сили; облік громадян, що звертаються до ДСЗ із питань працевлаштування; надання їм допомоги у працевлаштуванні; надання інформації про вільні робочі місця та вакантні посади; проведення консультацій і професійної орієнтації населення, у тому числі молоді; організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, звільнених з підприємств, установ та організацій; підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних громадян, які запрошуються в Україну для виконання робіт за міжурядовими угодами; забезпечення в межах своєї компетенції соціального захисту незайнятих громадян; здійснення контролю за дотриманням підприємствами (установами, організаціями) законодавства про зайнятість населення.
До складу Державної служби зайнятості входять: національний центр зайнятості, який контролює дворівневу мережу обласних і місцевих центрів зайнятості; республіканський центр
(в Криму), 24 обласних і 2 міських центри (в Києві та Севастополі)
з однаковим статусом і 655 місцевих центрів (державних з 1997 р.).
Структура управління державною службою зайнятості відповідає сучасному становищу на ринку праці і стану економіки країни.
Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України та регіональні управління економіки місцевих державних адміністрацій також виконують певні функції з регулювання ринку праці. Вони здійснюють аналіз і прогнозування чисельності населення, трудових ресурсів і ринку праці, а також розробляють зведений баланс трудових ресурсів і баланс ринку праці, які є інформаційною основою державного регулювання зайнятості.
Основним документом для прогнозування трудових ресурсів є зведений баланс трудових ресурсів, який складається з чотирьох розділів: 1. Чисельність населення; 2. Чисельність трудових ресурсів;
3. Розподіл трудових ресурсів за підприємствами (установами, організаціями) різних форм власності та господарювання; 4. Розподіл зайнятих за сферами і галузями національної економіки (табл. 11.8).
Таблиця 11.8
ЗВЕДЕНИЙ БАЛАНС ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ
| Показник | Звіт | Оцінка | Прогноз |
| І. Населення | |||
| ІІ. Трудові ресурси — всього | |||
У тому числі:
|
|||
| ІІІ. Розподіл трудових ресурсів | |||
| 1. Зайнято в народному господарстві — всього | |||
У тому числі:
|
Закінчення табл. 11.8
| Показник | Звіт | Оцінка | Прогноз |
| 2. Учні працездатного віку, які навчаються з відривом від виробництва, — всього
З них таких, що проходять професійну перепідготовку і підвищення кваліфікації |
|||
| 3. Служителі релігійного культу | |||
| 4. Працездатне населення у працездатному віці, зайняте в домашньому господарстві, — всього
У тому числі: особи, яким потрібна робота Довідково: чисельність працівників, які працюють у кооперативах і малих підприємствах за сумісництвом |
|||
| IV. Розподіл за сферами і галузями народного господарства — всього | |||
| У тому числі:
1. У галузях сфери матеріального виробництва з них:
|
|||
| 2. У галузях невиробничої сфери
з них:
|
Баланс ринку праці характеризує пропозицію та попит робочої сили (попит і пропозицію робочих місць). Схему балансу ринку праці наведено у табл. 11.9.
Державне регулювання ринку праці та зайнятості використовує певні правові, організаційні та наукові важелі. Вони забезпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятості населення.
Правові заходи. Головним фактором правового регулювання ринку праці є Закон України «Про зайнятість населення», зміни і доповнення до нього, інші закони, підзаконні акти та розпорядчі документи уряду.
Організаційні заходи. Заходи регулювання зайнятості поділяються на активні та пасивні.
Активними є такі заходи:
- створення додаткових сфер зайнятості (реструктуризація економіки, створення додаткових робочих місць на державних підприємствах; субсидування створення нових робочих місць у приватному секторі; створення умов для іноземного інвестування, організація громадських робіт; сприяння розвитку малого бізнесу, підприємництва, створення умов для самозайнятості громадян тощо);
- професійна орієнтація населення, підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;
- посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;
- субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;
- надання допомоги в працевлаштуванні;
- надання допомоги в разі трудової міграції.
Таблиця 11.9
СХЕМА БАЛАНСУ РИНКУ ПРАЦІ
| Пропозиція робочої сили | Попит на робочу силу | ||
| Стаття | тис. чол. |
Стаття | тис. чол. |
| 1. Кількість безробітних на початок року | 190 | 1. Кількість вакантних робочих місць на початок року | 240 |
| 2. Чисельність звільнених з галузей економіки | 560 | 2. Кількість робочих місць, які звільняться у зв’язку із виходом працівників на пенсію, призовом у Збройні Сили України, природним рухом населення тощо | 540 |
| 3. Чисельність звільнених з причин плинності кадрів | 25 | 3. Створення нових робочих місць за рахунок інвестицій | 350 |
Закінчення табл. 11.9
| Пропозиція робочої сили | Попит на робочу силу | ||
| Стаття | тис. чол. |
Стаття | тис. чол. |
| 4. Чисельність випускників навчальних закладів | 330 | 4. Збільшення робочих місць за рахунок використання гнучких форм зайнятості населення | 20 |
| 5. Чисельність осіб, зайнятих у домашньому господарстві | 80 | 5. Збільшення робочих місць за рахунок підвищення коефіцієнта змінності роботи підприємств | 90 |
| 6. Чисельність незайнятих осіб інших категорій | 140 | 6. Збільшення попиту за рахунок інших факторів | 60 |
| Разом | 1325 | Разом | 1300 |
| — | Перевищення пропозиції над по питом |
25 | |
| Усього | 1325 | Усього | 1325 |
До пасивних заходів із регулювання зайнятості належать асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним утрати доходів, на забезпечення дострокового виходу на пенсію та інші грошові допомоги. Ці заходи не впливають на регулювання попиту і пропозиції робочої сили.
До наукових заходів із регулювання зайнятості та ринку праці можна віднести:
- наукове обґрунтування державної політики зайнятості населення;
- наукове забезпечення аналізу проблем зайнятості населення та ринку праці;
- оцінювання стану й перспектив розвитку та формування ринку праці України, визначення пріоритетних досліджень у цій сфері, координація з іншими науково-дослідними установами.
Науково-дослідним центром з проблем зайнятості населення та ринку праці вже закінчено переважну більшість поточних наукових досліджень, деякі з них розглянуто і схвалено в органах державної влади. До таких належать: «Формування моделі управління ринком праці України в перехідний період (теорія і практика)», Концепція професійної орієнтації населення, Концепція професійної підготовки і перепідготовки незайнятого населення, Методичні рекомендації з розрахунку балансу національного ринку праці.
Отже, основні засади наукового обґрунтування розроблення та реалізації державної політики в галузі зайнятості населення та формування ринку праці як на макро-, так і на мікрорівні у перехідний період створено. Держава володіє досить широким діапазоном різноманітних методів та інструментів впливу на ринок праці та зайнятість населення, а тому основним проблемним питанням є таке: якою буде її позиція? Пасивного спостереження, покладаючись на те, що ринок сам є регулятором розподілу трудових ресурсів (американський підхід), чи активного втручання в процеси на ринку праці (досвід Японії, Кореї, деяких європейських країн)? Вітчизняні економісти та дослідники переконані, що на нинішньому етапі становлення нової економічної системи ситуація на ринку праці України потребує активного державного регулювання, інакше неминучим буде «обвальне» зростання безробіття та ускладнення ситуації на ринку праці в цілому.