6.5. Регуляторна реформа та регуляторна політика

На сучасному етапі розвитку України одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління економікою має стати регуляторна реформа, актуальність якої пов’язана з необхідністю послаблення надмірного державного регулювання підприємництва, здійснення детінізації економічних процесів і створення сприятливого підприємницького середовища.

Останніми роками в розвинених країнах має місце проведення урядами регуляторних реформ, спрямованих, головним чином, на обмеження державного втручання в економічні процеси, і зокрема на послаблення регулюючого тиску з боку держави на підприємницьку діяльність. Ефективність і доцільність проведення регуляторних реформ підтверджується успішним розвитком підприємницької активності в країнах Західної Європи, Канаді, США тощо. У програмах розвитку малого підприємництва країн — кандидатів ЄС і країн Східної Європи також значна увага приділяється проведенню заходів з удосконалення державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності. На сучасному етапі в ряді країн СНД (Росія, Білорусь) штучно створені адміністративні бар’єри визнано одними з головних перешкод розвиткові малого підприємництва, і проведення регуляторної реформи є одним з пріоритетних напрямів державної політики у сфері сприяння розвиткові підприємництва.

Отже, у світовій практиці нагромаджено достатній досвід проведення результативних змін у напрямі підвищення ефективності регуляторних відносин між державними органами та підприємництвом, що є цікавим матеріалом для побудови вітчизняної моделі сучасних регуляторних змін.

Світова практика свідчить про те, що існують два підходи до здійснення регуляторної реформи:

  1. революційний — швидка адміністративна реформа, зміна нормативно-законодавчої бази;
  2. поступове дерегулювання — зміна адміністративних процедур, збільшення контролю за виконанням рішень тощо.

Україна на даному етапі обрала другий підхід. Відповідальним за забезпечення реалізації заходів із дерегулювання та координації діяльності органів державної влади є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, а для забезпечення ефективного дерегулювання підприємницької діяльності створено Міжвідомчу експертну раду з питань дерегулювання, Громадську колегію Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Раду об’єднань підприємців при Урядовому комітеті економічного розвитку; на регіональному рівні створено інститут уповноважених з питань підтримки підприємництва, метою функціонування якого є сприяння налагодженню прямого зв’язку між місцевими органами виконавчої влади та суб’єктами підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що термін «дерегулювання підприємництва» з’явився в Україні в 1998 р. після Указів Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності», «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», де вперше роз’яснювалося це поняття. Таким чином, вищеназваними документами, а також Указом Президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» від 22 січня 2000 р. було закладено основи регуляторної політики України.

Нині на розгляд до Верховної Ради України подано законопроект «Про засади державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності», в якому пропонується Концепція Державної регуляторної політики. У Концепції вперше формулюються її визначення та мета (забезпечення ефективного впливу держави на економічні та соціальні процеси, оптимізації адміністративно-правового регулювання економічних відносин), основні принципи (необхідності державного втручання; ефективності регуляцій; справедливості щодо суб’єктів господарювання; послідовності та узгодженості регуляцій; їх прозорості та простоти), спрямування та сфери дії, етапи її впровадження (етапи проведення регуляторної реформи), механізми реалізації (методологічне, організаційне та публічне забезпечення).

Слід зазначити, що Державна регуляторна політика — це постійний та послідовний курс органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на впровадження оптимального державного управління в економічній та соціальній сферах, на зменшення їх втручання у діяльність суб’єктів підприємництва, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку господарської діяльності. Регуляторний акт, або регуляція — це будь-який офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це органом у визначеній формі та за встановленою процедурою, який регулює суспільно-економічні відносини шляхом встановлення правил поведінки суб’єктів цих відносин. Регуляція розглядається як інструмент, за допомогою якого уряд висуває відповідні вимоги до підприємців, громадян, керівних органів, нормативних документів, розроблених усіма органами виконавчої влади, яким були надані відповідні регуляторні повноваження.

Розрізняють такі види регуляцій:

  • економічна регуляція — безпосередньо впливає на розвиток підприємництва і ринку, у тому числі на ціноутворення, конкуренцію, вступ або вихід з ринкових відносин;
  • соціальна регуляція — захищає соціальні цінності: охорону здоров’я, навколишнє середовище, соціальні блага;
  • адміністративна регуляція — спрямована на боротьбу з формалізмом і паперотворчістю в діяльності органів виконавчої влади.

Державна регуляторна політика відкриває нові методичні та практичні підходи до оптимізації, послідовності, передбачуваності та стабільності відносин держави із суб’єктами підприємництва в ринковому середовищі. Вона охоплює всі сфери державного регулювання підприємництва, тобто всі види регуляцій, які встановлюють обов’язки та зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян і суб’єктів господарської діяльності. До сфери державного регулювання, зокрема, входять:

  • правила та процедури щодо входження на ринок та виходу з нього суб’єктів господарської діяльності, їх створення та ліквідації;
  • дозвільна система на провадження певного виду господарської діяльності;
  • правила та процедури, що регламентують певні види господарської діяльності, які не підпадають під ліцензування;
  • контроль за безпекою та якістю продукції;
  • контроль за обов’язковими платежами до бюджетів і до державних цільових фондів;
  • правила щодо обсягу та процедур подачі обов’язкової звітності;
  • регулювання цін;
  • антимонопольне регулювання;
  • контроль та обмеження щодо грошових і товарних потоків (включаючи інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність);
  • регулювання зайнятості та використання трудових ресурсів.

Державна регуляторна політика впроваджується шляхом проведення регуляторної реформи. Регуляторна реформа передбачає досить тривалий період своєї реалізації і тому складається з декількох етапів.

Перший етап регуляторної реформи визначає напрями, принципи та очікувані результати від реалізації мети регуляторної реформи. Він має супроводжуватися проведенням широкомасштабного громадського опитування, метою якого є визначення очікувань суспільства від проведення і дії регуляторної реформи, уточнення завдань і принципів її проведення. Результатом упровадження цього етапу є розроблення Концепції Державної регуляторної політики та її офіційне затвердження.

Другий етап регуляторної реформи включає розроблення і застосування прикладних засобів регуляторної реформи. На цьому етапі запроваджуються організаційно-правові засади регуляторної політики, розробляється методики створення регуляцій.

Третій етап регуляторної реформи характеризується ефективною дією всіх зазначених принципів і прикладних засобів реалізації регуляторної політики держави. На всіх етапах регуляторної реформи вживаються заходи щодо законодавчого, кадрового, наукового та інформаційного забезпечення.

Якщо регуляторна реформа має на меті поліпшення якостей регуляцій, виступає в ролі ревізора окремих регуляцій і регуляторних інститутів, керує процесом розроблення нових регуляцій, то дерегулювання — це різновид регуляторной реформи і стосується повного або часткового усунення діючих регуляцій. Нині в Україні під дерегулюванням підприємництва слід розуміти сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод для її розвитку, а саме: спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб’єктів підприємництва; скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, потребують одержання сертифікатів і будь-яких інших дозволів на здійснення підприємництва; обмеження кількості перевірок та права контролю за діяльністю суб’єктів підприємництва для зменшення тиску контролюючих органів; спрощення процедури митного оформлення вантажів у процесі здійснення експортно-імпортних операцій; забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємництва.

Отже, метою регуляторної реформи (дерегулювання) є створення якісно нової системи державного регулювання підприємництва, яка була б ефективною, послідовною, прозорою та зрозумілою, яка б поважала інтереси як підприємців, так і споживачів.

Процес дерегулювання передусім спрямований на:

  • суттєву і швидку зміну практики регулювання, що має позитивно вплинути на соціально-економічний розвиток;
  • побудову організаційної структури, яка забезпечувала б незворотність реформи і постійність дерегулювання економіки;
  • перегляд існуючих правил і практики регулювання на предмет їх доцільності в економічних умовах, що постійно змінюються;
  • ефективне функціонування системи нагляду за впровадженням нових регуляторних правил;
  • систематичне створення нової законодавчої бази, орієнтованої на виробника продукції та інших підприємців.

Реалізація Державної регуляторної політики в Україні відповідно до запропонованої Концепції забезпечить здійснення державного регулювання на якісно новому рівні. При цьому основними характеристиками державного регулювання в економічній та соціальній сферах будуть передбачуваність, послідовність і відповідальність за кінцеві результати прийнятих рішень. Удосконалення державного регулювання дасть змогу за умов обмежених ресурсів уряду зменшити витрати на виконання регуляторних актів для громадян і держави, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності продукції та поліпшенню інвестиційного клімату в Україні. Державне регулювання економіки України має стати максимально прозорим і передбачуваним. Удосконалені процедури державного регулювання сприятимуть звуженню тіньового сектору. Усі ці фактори позитивно впливатимуть на динаміку економічного зростання в Україні, соціальну та політичну стабільність у державі.

Site Footer