До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київ і Севастополь. Усього ж у державі існує близько 12 тис. різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості і відмінності як в економічному розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспекті. На сьогодні в Україні склалися реальні передумови для розроблення та реалізації соціально-економічної політики як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Саме відсутність власної регіональної політики в недалекому минулому призвела до значних диспропорцій в регіональній структурі економіки держави та нагромадження економічних і соціальних проблем.
Значною мірою розвиток такого процесу пов’язаний з відсутністю ефективних механізмів стримування та пом’якшення дії об’єктивних факторів диференціації регіонального розвитку, ефективного стимулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та населення щодо прискореного розвитку регіонів на основі повнішого використання їх природного, економічного, трудового, наукового потенціалів.
Безсистемність державної діяльності у цій сфері стала однією з важливих причин стримування комплексного соціально-економічного розвитку та стабільності в державі, ускладнення умов для зміцнення позицій держави в міжнародному економічному співробітництві, повільного здійснення ринкових перетворень на місцях, виникнення та загострення соціальних, економічних, екологічних та інших проблем.
До таких проблем можна віднести: недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, їхню низьку економічну ефективність; значні відмінності між регіонами у рівнях соціально-економічного розвитку та істотне відставання від існуючих нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури в деяких регіонах, особливо це стосується сільської місцевості; нераціональне використання місцевих природних і трудових ресурсів; надмірне забруднення довкілля у багатьох містах і районах. Не забезпечується комплексний розвиток міст і сіл; не реалізуються можливості регіонів щодо міжнародної інтеграції України, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залучення до країни іноземних інвестицій. Ці та інші проблеми потребують прискореного вирішення.
Саме тому виникає необхідність створення умов для оптимальної економічної самостійності регіонів та вживання організаційних, правових та економічних заходів для забезпечення ефективного державного регулювання процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв’язків, тобто розроблення чіткої державної регіональної політики (ДРЕП).
Регіональна економічна політика — частина широкомасштабної політики держави щодо розвитку регіонів — є складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно пов’язаною зі здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою, що поєднує економічні, соціальні та екологічні аспекти економічної основи держави. Її стратегічна мета — поєднати інтереси держави та окремих регіонів, розв’язати проблеми територіального устрою, передати необхідні функції і спрямувати ресурси на регіональний рівень, створити сприятливі умови для розширення економічних можливостей та забезпечення стабільності розвитку кожної територіальної ланки господарської системи. Реалізується регіональна політика шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним і соціальним розвитком України та її регіонів — Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Принциповою основою регіональної політики держави є розмежування компетенцій у сфері управління економікою між державними органами управління та органами місцевого самоврядування. Кожен рівень влади в Україні (центральний, обласний, міст Києва і Севастополя, міський, районний, районний у містах, сільський і селищний) повинен мати чітко визначені завдання, обов’язки і межі відповідальності. Забезпечення оптимального поєднання державних і місцевих інтересів можливе лише у разі пріоритету державної законодавчої влади і передання більшої частки функцій виконавчій владі на місцях.
Розглядаючи регіональну політику держави з позицій розподілу влади між центром і регіонами, можна дати таке визначення ДРЕП. Державна регіональна економічна політика — це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.
Ці заходи спрямовуються на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.
Слід зауважити, що законодавча діяльність на рівні території не повинна виходити за межі проблем цієї місцевості і вступати в протиріччя з державним законодавством.
Об’єктом ДРЕП є регіон, соціально-економічну сутність якого можна визначити як систему суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. У регіонах складається весь комплекс умов життєдіяльності людей, здійснюється відтворення робочої сили, встановлюються пропорції між секторами та галузями економіки. Саме в регіоні пересікаються загальнодержавні, галузеві, місцеві, підприємницькі та особисті інтереси, узгодження яких є однією з найскладніших проблем суспільного розвитку.
Суб’єктами ДРЕП є центральні органи державної виконавчої влади (обласні, міські та районні державні адміністрації) та представницькі органи місцевого самоврядування (місцеві Ради народних депутатів), які в межах своєї компетенції розв’язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.
Як складова загальної соціально-економічної політики України ДРЕ включає: структурну перебудову продуктивних сил регіону; поліпшення територіальних пропорцій у країні; здійснення політики роздержавлення і приватизації майна; земельну реформу; розвиток підприємництва і т. ін.
Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними і соціальними рівнями розвитку окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості й спрямована на підтримку внутрішньо регіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-економічного розвитку і суттєве поліпшення екологічного стану регіонів.
Таким чином, предметом ДРЕП є дві галузі: перша стосується розподілу влади між центром і регіонами; друга — практичної діяльності держави в регіонах.
Важливо розрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодо регіональних процесів і власно «внутрішню» політику регіонів. Політика регіонів не завжди відповідає політиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрями розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика регіонів не повинні бути розрізненими; в ідеалі вони мають складати одне ціле, доповнюючи і збагачуючи одне одного.
Внутрішня політика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури матеріального виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки та ін.
Тактика держави розглядається як дії держави з вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їхньої ефективної діяльності.
Державне управління розвитком регіону здійснюється на визначених принципах. Основним з них є розподіл влади між центром і регіонами, інші принципи відповідають поточним проблемам розвитку держави.
Як інструмент удосконалення територіальної організації суспільства ДРЕП ґрунтується на принципах:
- конституційності та законності — реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України на засадах чіткого розподілу повноважень, завдань і відповідальності між органами виконавчої влади та органами місцевого підпорядкування;
- забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної та бюджетної систем;
- поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізації загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів;
- максимального наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів;
- диференційованості надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв і строків, визначених законодавством;
- стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.
Відповідно до різноманітності процесів, що відбуваються в регіонах, виокремлюють і певні складові ДРЕП: економічну, соціальну, екологічну, науково-технічну, гуманітарну, національну, управлінську, демографічну та зовнішньоекономічну. Для кожної з них держава встановлюює цілі, завдання, пріоритети, які відбивають реальні можливості регіонів, спрямовані на розвиток економічного потенціалу кожного регіону, зростання його ефективності. Тобто держава визначає права, сфери, ресурси та методи роботи регіонів, здійснює певні дії щодо конкретних регіонів і доручає виконання регіонам окремих завдань.
Розглянемо детальніше складові ДРЕП.
- Економічна політика. Сутність економічної політики полягає в досягненні регіонами можливості самостійного розвитку на умовах самофінансування та самозабезпечення. До складу економічної політики входять бюджетна та податкова політики; планування, прогнозування та програмування розвитку регіону; використання природних ресурсів і власності регіону (інвестиційна політика); розміщення продуктивних сил; політика розвитку регіональних комплексів (АПК; транспортний, будівельний); контрольно-аналітична діяльність та інформаційне забезпечення.
- Соціальна політика. Складовими соціальної політики є: забезпечення зростання рівня добробуту; соціальний захист; забезпечення рівних прав і можливостей вибору місця проживання та працевлаштування населення. Здійснення соціальної політики великою мірою залежить від економічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, що спрямовується на споживання. Головним завданням соціальної політики є забезпечення соціального захисту різним верствам населення регіонів, який здійснюється органами регіонального та місцевого управління в межах їхніх можливостей. Це може бути фінансова підтримка, працеустрій, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування, медичне обслуговування інвалідів тощо. Найважливішою складовою соціальної політики є забезпечення громадянам прожиткового мінімуму.
- Науково-технічна політика. Націлена на визначення пріоритетів щодо вдосконалення та подальшого розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в регіоні, базується на попередньому вивченні та аналізі науково-технічного комплексу регіону.
- Екологічна політика. На теперішній час така політика має дуже велике значення у зв’язку з подальшим забрудненням навколишнього середовища. Особливо це стосується Донецької, Дніпропетровської, Луганської, Запорізької, Харківської та Київської областей. Націлена на оздоровлення довкілля.
- Демографічна політика. Кінцевою метою є призупинення депопуляційних процесів і деструктурування населення. Демографічний стан країни та її регіонів є важливим фактором соці-
ально-економічного розвитку. - Гуманітарна політика. Основна мета — духовний розвиток суспільства, його моральний і фізичний стан. Складовими гуманітарної політики є державна підтримка стану навчальних закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кінотеатрів, клубів, тобто розвиток комунальної власності. Особливість її — чітка регіональна спрямованість.
- Національна політика. Спрямовується на здійснення конституційних, політичних, економічних і соціальних прав громадян незалежно від їх національності та віросповідання. Особливо це стосується регіонів України, пов’язаних із процесами переселення татар, німців у райони їх історичного проживання.
- Зовнішньоекономічна політика. Спрямована на створення СЕЗ для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, нарощування експортного потенціалу окремих регіонів, які потребують прискореного розвитку.
- Управлінська політика. Основна мета — створення єдиної системи регіонального управління, що відповідає завданням регіонального розвитку.
Основні напрями ДРЕП затверджує Верховна Рада України. Президент України спрямовує діяльність державної виконавчої влади на розв’язання найважливіших проблем соціально-економічного розвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при Президентові України.
Уряд України визначає державні пріоритети і затверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечує їх виконання, бере участь у створенні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивних сил.
Уряд АР Крим, місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують збалансований економічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють і організують виконання програм, бюджетів регіонів, проводять у життя рішення Президента України, Кабінету Міністрів України стосовно структурної перебудови економіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціального захисту населення тощо.
Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджують і виконують програми та бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Вони розпоряджаються комунальною власністю, встановлюють передбачені законодавством місцеві податки і збори, забезпечують раціональне використання природних і трудових ресурсів.
Представницькі органи затверджують місцевий бюджет і здійснюють контроль за його виконанням, схвалюють програми соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, виконують інші законодавчо встановлені повноваження.
На сьогодні для поліпшення реалізації ДРЕП передбачається здійснення заходів щодо формування нової адміністративно-територіальної структури України. Це викликано загальнодержавними потребами і відповідає інтересам самих регіонів.