22.3. Правовий інститут меліорації земель у сільському господарстві

Інститут меліорації земель в аграрному праві отримав правове закріплення з прийняттям Закону України від 14 січня 2000 р. “Про меліорацію земель”. Слово “меліорація” перекладається з латини як “поліпшення”. Найпростіше визначення меліорації земель — поліп­шення якісного стану ґрунтів. Закон дає більш розгорнуте визна­чення меліорації земель — це комплекс гідротехнічних, культуртех­нічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних та інших меліо­ративних заходів, здійснюваних для регулювання водного, теплово­го, повітряного й поживного режиму ґрунтів, збереження та підви­щення їх родючості й формування екологічно збалансованої раціо­нальної структури угідь.

Меліорація широко застосовується в сільському господарстві з давніх часів. За даними Продовольчої та сільськогосподарської ор­ганізації ООН 1985 р. у світі налічувалося 270 млн га зрошуваних і 164 млн га осушуваних земель. В Україні виділяють 3 природнок-ліматичні зони сільського господарства: надмірно зволожену Лісо­ву (25% площі території України), недостатньо зволожену Лісосте­пову (35% площі) та посушливу Степову (40% площі)¹. 2/3 терито­рії України за природною зволоженістю перебувають у несприят­ливих для сільськогосподарського виробництва кліматичних умо­вах, що значною мірою впливає на його ефективність. Для змен­шення негативного впливу кліматичних умов в Україні побудовано меліоративні системи на площі 5,75 млн га із сумарною вартістю основних фондів близько 20 млрд грн. Площа зрошуваних земель в Україні становить 2,45 млн га, з яких 80% (2,1 млн га) розташо­вані в зоні Степу. В Одеській області, наприклад, 11,2% орних зе­мель є зрошуваними. Осушувані землі займають 3,33 млн га і роз­ташовані в західних областях і на Поліссі.

Незважаючи на те, що меліорація розглядається чинним зако­нодавством як природоохоронний захід, спрямований на поліп­шення екологічного стану ґрунтів¹, непродумані меліоративні захо­ди можуть заподіяти істотної шкоди довкіллю. Тому будівництво меліоративних систем належить до екологічно небезпечних видів діяльності, що можуть здійснюватися виключно за умови поперед­нього позитивного висновку державної екологічної експертизи². Саме тому охорона довкілля в сільському господарстві при здій­сненні меліоративних заходів варта окремого розгляду.

Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів, Закон поділяє меліорацію на такі види: гідротехнічна, культуртех­нічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.

Гідротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення ґрунтів з несприятливим водним режимом (зрошувальні, осушу­вальні, протипаводкові тощо). ДСТУ 2730 усі природні води, вико­ристовувані для зрошення земель, поділяє на 3 класи: придатні, об­межено придатні й непридатні. Однак в останні роки води 1 класу застосовувалися лише на 35-40 % зрошуваних земель. Більшість зе­мель поливалося водами 2 класу, а 5 — 10 % — водами 3 класу.

Культуртехнічна меліорація передбачає заходи щодо упорядку­вання поверхні землі (викорчовування дерев, розчищення від каме­нів, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів тощо).

Хімічна меліорація охоплює заходи щодо поліпшення фізичних властивостей і хімічного складу ґрунтів (вапнування, гіпсування, збагачення фосфором).

Агротехнічна меліорація передбачає заходи, спрямовані на по­ліпшення потужності й агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів (плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушен­ня, аераційний дренаж, піскування, глинування, щілювання тощо).

Агролісотехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшен­ня ґрунтів шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюю-чих та інших корисних властивостей захисних лісонасаджень. При цьому можуть створюватися такі багатофункціональні лісомеліора­тивні системи: а) площинні (протиерозійні) захисні лісонасаджен­ня, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних об’єктів від виснаження та замулення, шляхом заліснення ярів, балок, крутос­хилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм; б) лі­нійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і водної ерозії та поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і сто-корегулюючих лісосмуг.

Оскільки Закон “Про меліорацію земель” передбачає можли­вість перебування меліоративних систем у приватній власності, екологічні обмеження в цій сфері поширюються і на фермерські господарства, сільськогосподарські підприємства, що можуть бути їх власниками.

Згідно із Законом, меліоративні заходи повинні здійснюватися на підставі загальнодержавних, міждержавних, місцевих програм меліорації, виробничих програм окремих суб’єктів аграрного права та господарських договорів, укладених відповідно до законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. схвалена Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліп­шення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року. Цією Програмою по Україні передбачається покращити 246 тис. га фунтів.

Передпроектна та проектно-кошторисна документація на будів­ництво (реконструкцію) меліоративних систем піддягає державній комплексній експертизі, яка має включати й екологічну експерти­зу, що здійснюється відповідно до Закону України від 9 лютого 1995 р. “Про екологічну експертизу”. Земельні ділянки, порушені при будівництві меліоративних систем, підлягають обов’язковій ре­культивації — тобто відновленню в попередньому стані, придатно­му для ведення сільського господарства.

Користувачі та власники меліорованих земель зобов’язані вести книги історії полів, де щороку відображати дані про призначення, розміри та основні характеристики меліорованих ділянок, якісні показники ґрунту, а також відомості про ефективність використан­ня цих ділянок: урожайність сільськогосподарських культур, спосо­би обробки ґрунту, періодичність і кількість внесення добрив, здій­снені меліоративні та природоохоронні заходи. Користувачі та власники меліорованих земель несуть відповідальність за стан їх використання та моніторинг довкілля в зоні впливу меліоративної системи.

Під час здійснення меліоративних заходів мають забезпечувати­ся: захист фунтів від деградації, вітрової і водної ерозії, виснажен­ня, засолення, заболочення, насичення пестицидами, нітратами, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, погіршення інженерно-геологічних властивостей; охорона поверхневих і під­земних вод від забруднення та виснаження, запобігання негативно­му впливові меліоративних заходів на рослинний і тваринний світ, збереження природних ландшафтів, територій та об’єктів природ­но-заповідного фонду України, водно-болотних угідь міжнародно­го значення, інших територій, що підлягають особливій охороні.

Проектна документація на проведення меліорації земель має в обов’язковому порядку містити матеріали оцінки впливу на навко­лишнє середовище (ОВНС) і довідку про екологічні наслідки зап­роектованої діяльності, відповідно до вимог законів від 25 червня 1991 р. “Про охорону навколишнього природного середовища” і від 9 лютого 1995 р. “Про екологічну експертизу”. Проектні рішен­ня мають забезпечувати оптимально збалансоване врахування раці­онального використання природних ресурсів і ефективної охорони довкілля. Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено органами Мінприроди за погодженням з ор­ганами МОЗ та державного ветеринарного нагляду.