22.2. Правова охорона ґрунтів та інших природних ресурсів у сільському господарстві

Охорона ґрунтів

 

Як вже зазначалося, перший напрям правової охорони довкілля в сільському господарстві пов’язаний зі встановленням правових вимог щодо охорони окремих видів природних ресурсів, які вико­ристовуються в сільському господарстві. На жаль, руйнівні проце­си в цій сфері мають тенденцію до інтенсифікації: якщо у 1960 р. рівень гумусу у фунтах становив 3,5%, то у 1996 р. — лише 3,1%. Ерозія фунтів охопила 40% території України, 68 тис. га земель повністю втратили гумусовий шар. Площа еродованих земель що­річно зростає більш як на 80 тис. га. Практично по всій площі ріл­лі спостерігається переущільнення фунтів. Близько 20% земель забруднені шкідливими речовинами понад фанично допустимі концентрації, встановлені законодавством. Значні площі земель підтоплені, засолені через нераціональний полив, залишені внаслі­док їх дефадації, зайняті відходами виробництва, відвальними по­родами тощо. Через абразію щорічно втрачається до 100 га родю­чих земель. У 2-3 рази знизилася швидкість ґрунтоутворення. По­силений механічний вплив сільськогосподарської техніки призвів до руйнування структури орного шару фунтів. Негативні геологіч­ні явища охопили понад половину території нашої країни1.

На думку фахівців, важливим питанням охорони природи при веденні сільського господарства є спосіб його ведення. Як зазнача­ється в Концепції розвитку землеробства Української PCP на пері­од до 2005 p., схваленій постановою Ради Міністрів У PCP від 8 травня 1990 р. № 107, зональні системи землеробства, що застосо­вуються в Україні і ґрунтуються на рівнинно-прямолінійному зем­лекористуванні без урахування природних комплексів і рельєфу місцевості, не здатні забезпечити відтворення родючості фунту та надійний його захист від ерозії, ефективне використання матері­ально-технічних засобів, підвищення продуктивності галузі.

На зміну застарілій системі ведення сільського господарства Концепція пропонує впровадження ґрунтозахисної контурно-меліо­ративної системи землеробства. Сутність нової системи і механізм переходу до неї описані в зазначеній Концепції. Власне ідея нової системи землеробства зародилася ще у 70-80-і pp. XX ст., коли у вчених виникла думка про певну єдність функціонування афарних і природних ландшафтів. Це об’єктивувалося в ідею ґрунтозахисно­го контурно-меліоративного землеробства. Суть його — у приве­денні існуючої системи землеробства у відповідність із фунтово-е­кологічними чинниками шляхом локалізації інтенсивного земле­робства на рівнинній частині території, застосування біологічних засад землеробства на схилах, а на землях, що межують з гідрофа-фічним фондом — природних афофітоценозів. Система передбачає диференційоване використання земель залежно від ступеню їхньо­го змиву, контурну організацію території, впровадження фунтоза-хисних технологій. Ведення сільського господарства прив’язується до рельєфу місцевості. За даними Національної доповіді про охо­рону навколишнього природного середовища в Україні, 1998 р. проекти землевпорядження з контурно-меліоративною системою організації території розроблені в 2471 господарстві на площі 9,36 млн га.

Разом з тим, із часу прийняття Концепції наука пішла далі. Наступним кроком у розв’язанні проблеми оптимізації афонаван-таження на земельні ресурси була розробка системи адаптативно-ландшафтного землеробства. Така система будується на ландшаф­тному розподілі водозборів і визначенні інтефальних показників трансформації енергії за компонентами: рілля, ліс, луки й пасови­ща. Афоландшафт являє собою інженерну споруду, що має проек­туватися і будуватися переважно інженерними методами на розра­хунковій кількісній основі. Це вимагає наявності відповідних мате­матичних верифікованих моделей і процесів, що визначають ста­лість і продуктивність земель.

Новітніми досягненнями афарної науки є досконаліші еколого-біосферні методи ведення сільського господарства. Еколого-біос-ферна система поновлюваного землекористування прив’язує веден­ня сільського господарства до таких структурних одиниць, як ба­сейни рік. Концепція впровадження цієї системи передбачає за­гальну організацію господарювання в басейнах малих, середніх і великих річок. Вона будується на засадах рівнозначності для люди­ни всіх штабів рельєфу в цих басейнах.

Незважаючи на наявність цікавих наукових розробок фахівців сільського господарства, на жаль, законодавчої системи стимулю­вання переходу на професивні методи ведення сільського госпо­дарства поки що не створено. Хоча певні кроки в цьому напрямі вже зроблено. Йдеться, зокрема, про такі важливі законодавчі ак­ти, як закони України від 19 червня 2003 р. “Про охорону земель” і від 19 червня 2003 р. “Про державний контроль за використанням та охороною земель”. Прийняті відповідно до положень ЗК, вони покликані започаткувати нову систему охорони ґрунтів у сільсько­му господарстві.

Передбачається встановлення злагодженої триланкової системи контролю за забезпеченням належної охорони фунтів у сільському господарстві: Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель при Держкомземі України, Державна екологічна інспекція Мінприроди України і Державна служба охорони родю­чості фунтів Мінафополітики України. Кожен цей орган контро­люватиме дотримання режиму охорони сільськогосподарських фунтів у межах своєї компетенції.

Закон “Про охорону земель” передбачає систему заходів щодо охорони фунтів та інших природних ресурсів у сільському госпо­дарстві. Важливою складовою цієї системи є налагодження повно­цінного моніторингу за станом використання земель у сільському господарстві. Передбачається комплекс заходів із сільськогосподар­ського районування земель, господарське стимулювання фунтоохо-ронних і ресурсоощадних заходів, удосконалення системи норму­вання використання фунтів. Встановлюються заборони та обме­ження на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан фунтів. Передбачається відшкодування збитків заподіяних власни­кам або користувачам сільськогосподарських фунтів у зв’язку з їх використанням для несільськогосподарських цілей. Разом з тим, ддя ефективної дії Закону необхідно прийняти ряд підзаконних ак­тів різного рівня, зокрема, державні профами охорони фунтів.

 

Охорона надр

 

Якщо раніше екологічні проблеми охорони надр при веденні сільського господарства пов’язувалися, в основному, з хімізацією сільського господарства і проникненням залишків пестицидів або афохімікатів у надра, що спричиняло забруднення підземних вод, то тепер надра використовуються і для ведення сільськогосподар­ської діяльності. Зокрема, на Донбасі недіючі шахти використову­ються для вирощування фибів, квітів, овочів та інших рослин під землею. Надра використовуються й для вифимування виноматері-алів, зберігання харчової продукції тощо. Це також породжує пев­ні екологічні проблеми.

Важливим законодавчим актом, який регулює охорону надр при веденні сільськогосподарської діяльності є Кодекс України про надра. Стаття 23 Кодексу надає власникам земельних ділянок і зем­лекористувачам право без отримання спеціальних дозволів (ліцен­зій) та гірничих відводів видобувати для сільськогосподарських потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та ви­користовувати надра для сільськогосподарських потреб. Слід зазна­чити, що у багатьох сільськогосподарських підприємствах і фер­мерських господарствах цим правом активно користуються. Водно­час, це може мати негативні наслідки у вигляді порушення геоло­гічної структури, і можливості виникнення зсувів або інших неба­жаних явищ. Через це Кодекс встановлює обмеження на видобу­вання корисних копалин місцевого значення і торфу із застосуван­ням спеціальних технічних засобів, які можуть призвести до неба­жаних змін у довкіллі. Суб’єкти сільськогосподарської діяльності зобов’язані погоджувати таке видобування корисних копалин з міс­цевими радами та органами Мінприроди на місцях.

Використання надр для захоронення відходів сільського госпо­дарства, засобів хімізації, скидання стічних вод сільськогосподар­ських підприємств допускається на підставі ст. 22 Кодексу про над­ра у виняткових випадках із дотриманням вимог законодавства про відходи і про пестициди й агрохімікати. При цьому надра для заз­начених потреб повинні надаватися за результатами спеціальних досліджень та на підставі проектів, виконаних на замовлення таких сільськогосподарських підприємств.

Закон покладає на користувачів надр при здійсненні сільсько­господарської діяльності обов’язок охороняти надра, забезпечувати безпеку людей, майна та довкілля. Відповідно до ст. 55 Кодексу ко­ристування надрами для сільськогосподарської діяльності здійсню­ється за відповідними проектами, в яких мають передбачатися за­ходи, що забезпечують знешкодження стічних вод, шкідливих ре­човин і відходів сільського господарства або локалізацію їх у виз­начених межах, а також запобігають їх проникненню в інші при­родні об’єкти. Невиконання цих обов’язків може потягнути за со­бою позбавлення права надрокористування чи обмеження сіль­ськогосподарської діяльності в надрах.

 

Охорона вод

 

Водні об’єкти широко використовуються в сільському госпо­дарстві: для рибництва, водопою, меліорації, скидання стічних вод та інших сільськогосподарських потреб. Така діяльність часто є не­безпечною для довкілля. Тому законодавство встановлює певні об­меження на її здійснення. Важливим законодавчим актом, який ре­гулює порядок охорони вод при веденні сільськогосподарської ді­яльності, є ВК. Ним передбачено нормування водокористування, зокрема, встановлення нормативів гранично допустимого скидан­ня сільськогосподарських стічних вод, лімітів забору води для сіль­ськогосподарських потреб, нормативів якості води, обмеження сільськогосподарської діяльності у водоохоронних зонах тощо.

Відповідно до ст. 65 ВК, користування водами для потреб сіль­ського господарства може здійснюватися як у порядку загального, так і спеціального використання водних ресурсів. Під час зрошен­ня земель сільськогосподарського призначення водокористувачі зо­бов’язані здійснювати заходи щодо попередження підтоплення, за­болочення, засолення та забруднення цих земель. Передбачається встановлення нормативів якості поливної води. Зрошення сіль­ськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено ор­ганами Мінприроди за погодженням з державними органами сані­тарного й ветеринарного нагляду. Зрошення сільськогосподарських угідь і скидання дренажних вод у водні об’єкти здійснюється на підставі дозволу на спеціальне використання водних об’єктів. Під час осушення земель сільськогосподарського призначення мають здійснюватися заходи щодо запобігання деградації та вітровій еро­зії цих земель, а також погіршення стану водних об’єктів.

Особливі вимоги законодавство ставить до водних об’єктів, що використовуються для рибництва. Так, згідно зі ст. 2 Закону Укра­їни від 6 лютого 2003 р. “Про рибу, інші водні живі ресурси та хар­чову продукцію з них” вирощування риби чи інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх ділянках) та кон­тинентальному шельфі України дозволяється суб’єктам господарс­тва за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки стану водних об’єктів державними органами ветеринарної медицини. Відповідно до ст. 68 ВК на водних об’єктах, що використовуються для рибного господарства, права водокористувачів можуть бути об­межені в інтересах останнього. На водокористувачів покладається обов’язок поліпшувати екологічний стан рибогосподарських вод­них об’єктів та дотримуватися санітарного режиму прибережних захисних смуг. Проведення гідромеліоративних робіт у місцях, де перебувають водоплавні птахи, хутрові звірі, а також промисловий вилов риби в місцях розведення бобрів і хохулів здійснюється за погодженням з державними органами рибного й мисливського гос­подарства.

Законодавство регулює скидання сільськогосподарських стічних вод у водні об’єкти. Зокрема, ставляться вимоги щодо отримання дозволів на спеціальне використання водних об’єктів для цих пот­реб, встановлення і дотримання нормативів гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин у стічних водах і гранично допус­тимого скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти. Заборо­няється скидати стічні води без встановлення нормативів гранично допустимого скидання та використовувати для цього рельєф місце­вості: балки, пониззя, кар’єри тощо. У разі перевищення встанов­лених нормативів скидання сільськогосподарських стічних вод мо­же бути обмежене або й заборонене.

Закон встановлює особливий режим сільськогосподарської ді­яльності у водоохоронних зонах. Зокрема, в них забороняється зменшувати природний рослинний покрив і лісистість, розорюва­ти заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації, прова­дити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок, здійснювати сільськогосподарську ді­яльність, що може негативно вплинути на стан водного об’єкта. За­конодавство передбачає впровадження водоощадних технологій ве­дення сільського господарства, встановлює порядок створення штучних водних об’єктів для сільськогосподарських потреб (став­ків, загат, гребель, водосховищ тощо). Сільськогосподарські під­приємства мають право створювати у басейнах річок штучні водой­ми та водопідпірні споруди лише з дозволу місцевих рад за погод­женням з органами Державного комітету водного господарства Ук­раїни та Мінприроди на місцях.

 

Охорона тварин і рослин

 

Законодавство встановлює вимоги щодо охорони об’єктів тва­ринного і рослинного світу при веденні сільського господарства. Йдеться про дикі тварини і дикорослі рослини, які хоча не є об’єк­тами аграрного права, але підлягають охороні від негативних нас­лідків сільськогосподарської діяльності. Важливими законодавчими актами в цій галузі є закони України від 13 грудня 2001р. “Про тва­ринний світ”, від 9 квітня 1999 р. “Про рослинний світ”, від 7 лю­того 2002 р. “Про Червону книгу України”, а також Положення про Зелену книгу України, затверджене постановою Кабінету Мі­ністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1286.

Зазначені закони передбачають обов’язок суб’єктів аграрного права під час ведення сільськогосподарської діяльності зберігати умови існування видового й популяційного розмаїття тваринного й рослинного світу, не допускати погіршення середовища існування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин, а також умов місцезростання дикорослих рослин. Законодавство встановлює за­гальний обов’язок запобігати негативному впливу сільськогоспо­дарської діяльності на рослинний і тваринний світ.

При веденні сільського господарства, зокрема, бджільництва, до­пускається використання корисних властивостей диких тварин, нап­риклад, здатність диких комах запилювати сільськогосподарські рос­лини. При цьому забороняється вилучати та знищувати диких тва­рин, погіршувати середовище їх існування, заподіювати їм іншої шкоди. Введення в експлуатацію сільськогосподарських об’єктів і застосування аграрних технологій без забезпечення їх засобами за­хисту тварин та середовища їх існування забороняються. Випалю­вання сухої рослинності або її залишків допускається лише в разі господарської потреби за відповідним дозволом місцевих органів Мінприроди. Для окремих місцевостей, що є середовищем прожи­вання особливо цінних або рідкісних тварин місцеві органи Мінпри­роди можуть встановлювати більш суворі екологічні нормативи, ніж ті, що встановлені для всієї території України. Гідромеліоративні ро­боти та промислове рибальство в місцях, які за рішенням органів Мінприроди визнані за особливо значимі для перебування воднобо-лотних птахів та напівводних ссавців, здійснюються за погодженням з Державним комітетом лісового господарства України та Держав­ним департаментом рибного господарства Мінагрополітики України.

Відповідно до ст. 47 Закону “Про тваринний світ”, суб’єкти аг­рарного права у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуа­цій, що загрожують існуванню диких тварин, зобов’язані надавати допомогу їм і негайно інформувати про це Мінприроди. Застосу­вання засобів хімізації у сільському господарстві має здійснювати­ся безпечним для диких тварин способом. При цьому, для запобі­гання заподіяння шкоди тваринам, Мінприроди за погодженням з Мінагрополітики й місцевими державними адміністраціями можуть визначати окремі території, на яких обмежується або забороняєть­ся застосування пестицидів і агрохімікатів.

Важливою з точки зору екологічних аспектів ведення сільсько­го господарства є ст. 50 Закону України “Про тваринний світ”, яка передбачає заборону на самовільне переселення, акліматизацію і схрещування диких тварин. Непродумане переселення тварин у місцевості, не властиві для їхнього проживання, може бути згубним для довкілля. Показовим є досвід Австралії з завезення кроликів, що обернулося загальнонаціональним екологічним лихом: кролики розмножилися в умовах практичної відсутності природних ворогів і нищили рослинність, заподіюючи значної шкоди сільському гос­подарству Австралії. В Україні переселення нових для неї видів ди­ких тварин допускаються з урахуванням науково обгрунтованих експертних висновків наукових організацій з дозволу Мінприроди за погодженням із Держкомлісгоспом і Державним департаментом рибного господарства Мінагрополітики. Сільськогосподарські тва­ринницькі підприємства зобов’язані вживати заходів до запобіган­ня виходу цих тварин у природне середовище. Аналогічна норма міститься також у ст. 33 Закону України “Про рослинний світ”: пе­реселення рослин у місцевості, не властиві для їх зростання, здій­снюється з дозволу місцевих органів Мінприроди на підставі вис­новків наукових організацій, а також Державної служби карантину рослин.

Випасання худоби вважається спеціальним видом використання рослинних ресурсів і потребує отримання дозволу органів Мінпри­роди на місцях (для рослинних ресурсів загальнодержавного зна­чення) або місцевих рад (для рослинних ресурсів місцевого значен­ня). На сільськогосподарські підприємства покладається обов’язок здійснювати відтворення природних рослинних ресурсів у межах наданих їм земельних ділянок. Випалювання сухої природної рос­линності або її залишків без дозволу органів Державної екологічної інспекції забороняється.

Особливі правила встановлені для ведення лісового господарс­тва і для охорони лісів України від вирубки, забруднення та засмі­чення, хвороб та шкідників, пожеж та інших негативних впливів. Важливим актом у цій царині є ЛК. ЛК і численні підзаконні ак­ти, що прийняті на його виконання, регулюють порядок лісокорис­тування і ведення лісового господарства, а також режим охорони лісів України

 

Охорона атмосферного повітря

 

Законодавство про охорону атмосферного повітря спрямоване на розв’язання багатьох проблем: викиду шкідливих речовин в ат­мосферне повітря сільськогосподарськими підприємствами (нап­риклад, під час спалення сільськогосподарських відходів), пробле­ми впливу на погоду і клімат для потреб сільського господарства, запаху, шуму, вібрації тощо. Важливим законодавчим актом, спря­мованим на їх розв’язання, є Закон України від 16 жовтня 1992 р. “Про охорону атмосферного повітря” (в редакції Закону від 21 чер­вня 2001 р.). Для тих сільськогосподарських підприємств, техноло­гічні процеси яких передбачають наявність стаціонарних джерел викидів в атмосферне повітря шкідливих речовин, Закон передба­чає необхідність отримання дозволів і встановлення нормативів гранично допустимого викиду шкідливих речовин. Для стаціонар­них джерел фізичних або біологічних впливів на атмосферне повіт­ря, наприклад, тваринницьких ферм зі стійким запахом, закон пе­редбачає встановлення нормативів гранично допустимого впливу фізичних і біологічних чинників. Сільськогосподарські підприємс­тва часто є джерелом шуму і вібрації, а також поширення непри­ємного запаху (смороду). Закон передбачає регулювання такого впливу на довкілля.

Усі суб’єкти аграрного права, які здійснюють викиди забруд­нюючих речовин в атмосферне повітря чи забруднюють довкілля смородом, шумом, іншими фізичними чи біологічними чинника­ми (практично всі сільськогосподарські підприємства палять ба­гаття), зобов’язані вдаватися до заходів щодо зменшення обсягів викиду забруднюючих речовин, смороду і шуму, вести постійний облік шкідливих речовин, які викидаються в атмосферне повітря. Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повин­но призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об’єктів.

Згідно зі ст. 16 Закону “Про охорону атмосферного повітря”, ді­яльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосфер­них явищ для потреб сільського господарства (виклик дощу, розстріл із гармат хмар із градом тощо) може провадитися тільки за дозвола­ми, виданими органами Мінприроди за погодженням з органами Міністерства охорони здоров’я, місцевими державними адміністра­ціями та місцевими радами. Дозвіл на такий вид діяльності надаєть­ся відповідно до Порядку погодження і видачі дозволів на провад­ження діяльності, пов’язаної із штучними змінами стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 301.

Пестициди та агрохімікати мають використовуватися способами, які не впливають негативно на стан атмосферного повітря. Складу­вання, розміщення, зберігання або транспортування сільськогоспо­дарських відходів, які є джерелами забруднення атмосферного по­вітря смородом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими дер­жавними адміністраціями й радами територіях із додержанням нор­мативів екологічної безпеки й законодавства про відходи. Всупереч широко поширеній практиці, ст. 20 Закону “Про охорону атмос­ферного повітря” забороняє спалювати відходи сільського госпо­дарства на території сільськогосподарських підприємств і населених пунктів, за винятком випадків, коли це здійснюється з використан­ням спеціальних установок при додержанні екологічних нормативів. Сільськогосподарські підприємства зобов’язані забезпечувати пере­робку, використання та своєчасне вивезення сільськогосподарських відходів на підприємства, що використовують їх як сировину, або на спеціально відведені місця чи об’єкти.

Site Footer