Радіаційна безпека – дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормами, правилами та стандартами з безпеки. Під нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки розуміються критерії, вимоги й умови забезпечення безпеки під час використання ядерної енергії. Вони приймаються з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій у сфері використання ядерної енергії. Дотримання норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки є обов’язковим при здійсненні будь-якого виду діяльності у сфері використання ядерної енергії.
Із врахуванням зазначених норм, правил і стандартів визначаються заходи щодо забезпечення: а) захисту населення, середовища їх перебування, персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання від радіаційного впливу; б) радіаційної безпеки при поводженні з ядерними матеріалами й експлуатації ядерних установок; в) безпеки при поводженні з радіоактивними відходами.
Безпосередньо ці заходи на законодавчому рівні визначаються в Законах України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (від 08.02.1995 р.), “Про поводження з радіоактивними відходами (від 30.06.1995 р.), “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання” від 14.01.1998 р.), “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії” (від 11.01.2000 р.), “Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання” (від 19.10.2000 р.), “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення” (від 13.12.2001 р.), “Про впорядкування питань, пов’ язаних із забезпеченням ядерної безпеки” (від 24.06.2004 р.).
Захист населення, середовища їх перебування, персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання від радіаційного впливу. Згідно статті 3 Закону України “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання” кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючого випромінювання. Встановлено також (стаття 5 Закону), що основна дозова межа індивідуального опромінення населення не повинна перевищувати 1 мілізіверта ефективної дози опромінення за рік, при цьому середньорічні ефективні дози опромінення людини, віднесеної до критичної групи, не повинні перевищувати встановлених цією статтею основних дозових меж опромінення незалежно від умов і шляхів формування цих доз.
Основна дозова межа індивідуального опромінення персоналу об’єктів, на яких здійснюється практична діяльність, введених в експлуатацію після набрання чинності цим Законом, не повинна перевищувати 20 мілізівертів ефективної дози опромінення на рік, при цьому допускається її збільшення до 50 мілізівертів за умови, що середньорічна доза опромінення протягом п’яти років підряд не перевищує 20 мілізівертів. Основна дозова межа індивідуального опромінення персоналу об’єктів, на яких здійснюється практична діяльність, введених в експлуатацію до набрання чинності цим Законом, не повинна перевищувати 50 мілізівертів ефективної дози опромінення за будь-які 12 місяців роботи підряд, з поступовим зменшенням дозової межі опромінення до 20 мілізівертів за рік протягом перехідного періоду. Тривалість перехідного періоду визначається органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки для конкретних умов практичної діяльності (стаття 6 Закону України “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”).
Закон встановив також правила радіаційної стандартизації та нормування, обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо захисту людини у випадку радіаційної аварії, порядок захисту людини від радіонуклідов, що містяться у будівельних матеріалах і продуктах харчування, а також забезпечення захисту людини під час лікування та здійснення медичної діагностики.
Встановлена й система контролю та обліку доз опромінення населення, яка спрямована на визначення критичних груп людей (однорідна за умовами життя, віком і статтю група, яка може отримати максимальні ефективні дози опромінення за певним шляхом опромінення внаслідок практичної діяльності) залежно від умов і місця проживання чи розташування робочих місць і реєстрацію індивідуальних доз опромінення осіб, віднесених до критичної групи. Щодо осіб з критичної групи людей здійснюється обов’язковий контроль та облік індивідуальних доз опромінення за умови, що величина ефективної дози опромінення будь-якої людини з критичної групи перевищує дозову межу, яка встановлена відповідними нормативами. Облік індивідуальних доз опромінення людей, віднесених до критичної групи, ведеться в районному (міському) дозовому реєстрі опромінення, організацію ведення якого здійснюють місцеві органи виконавчої влади.
Згідно законодавства населення територій, на яких розмішуються підприємства по видобуванню уранових руд, ядерні установки, об’єкти, призначені для поводження з радіоактивними відходами, має право на соціально-економічну компенсацію ризику від їх діяльності, зокрема на: використання частини коштів, які інвестуються в будівництво установок і об’єктів, для будівництва об’єктів соціального призначення; встановлення пільгового режиму енергоспоживання в районі розташування атомних електростанцій; здійснення заходів, передбачених законодавством про охорону навколишнього природного середовища; використання частини коштів, віднесених на собівартість виробленої на діючих АЕС електроенергії, на соціально-економічний розвиток території. Види, обсяги, джерела та порядок надання компенсацій, а також визначення територій, на які поширюються заходи соціально-економічної заінтересованості, встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з місцевими органами державної влади і самоврядування на підставі науково-економічного обґрунтування (стаття 12 “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”). Передбачено також; право громадян на відшкодування шкоди, зумовленої негативним впливом іонізуючого випромінювання.
Забезпечення радіаційної безпеки при поводженні з ядерними матеріалами й експлуатації ядерних установок. Ядерний матеріал – будь-який вихідний або спеціальний розщеплювальний матеріал. Вихідним матеріалом є уран, який містить ізотопи в тому співвідношенні, у якому вони є в природному урані; уран, збіднений на ізотопи 235; торій; будь-яка із зазначених речовин у формі металу, сплаву, хімічної сполуки або концентрату; будь-який інший матеріал, що містить одну або декілька із зазначених речовин у концентрації, встановленій нормами, правилами й стандартами з безпеки. Спеціальним матеріалом, що розщеплюється, є: плутоній-239; уран-233; уран, збагачений ізотопами 235 і 233; будь-який матеріал, що містить одну або кілька із зазначених речовин.
Ядерні матеріали є виключно загальнодержавною власністю. Під час використання ядерних матеріалів обов’язковим є дотримання норм, правил, стандартів та умов, що забезпечують ядерну безпеку. Вимоги зазначених норм, правил і стандартів приймаються в установленому законодавством України порядку з урахуванням рекомендацій міжнародних організацій у сфері використання ядерної енергії.
Важливою умовою використання ядерних матеріалів є забезпечення їх фізичного захисту, цілями якого є: створення державою умов, які зводили б до мінімуму можливість несанкціонованого вилучення ядерного матеріалу, а також можливість і наслідки будь-яких навмисних актів щодо ядерної установки або ядерного матеріалу, транспортного засобу, призначеного для перевезення ядерного матеріалу, які можуть прямо або опосередковано створити загрозу для здоров’я або безпеки населення в результаті радіаційного впливу; надання необхідної інформаційної та технічної допомоги державним органам, які здійснюють оперативно-розшукові заходи щодо повернення зниклого ядерного матеріалу. Забезпечення фізичного захисту ядерних матеріалів є обов’язковою умовою для надання дозволу на будівництво й експлуатацію ядерних установок, виготовлення, використання, зберігання та перевезення ядерних матеріалів. Рівень фізичного захисту ядерних матеріалів під час міжнародних перевезень повинен відповідати міжнародним договорам, учасником яких є Україна. Порядок державного регулювання фізичного захисту ядерних матеріалів визначає Кабінет Міністрів України. Відповідальність за забезпечення фізичного захисту ядерних матеріалів несе експлуатуюча організація. За законодавством особи, що бажають виконувати роботи з ядерним матеріалом, допускаються до такої роботи лише за наявності позитивних висновків спеціальної перевірки всіх відомостей, що вони подали про себе. Спеціальну перевірку виконують на підставі відповідного запиту державні органи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність згідно з законодавством. Порядок проведення спеціальної перевірки встановлює Кабінет Міністрів України.
Щодо ядерного матеріалу, який використовується в мирних цілях у межах території України, під її юрисдикцією або знаходиться під її контролем, застосовується державна система гарантій запобігання використання його (ядерного матеріалу) у воєнних цілях. Державна система гарантій базується на Законі України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995 р.), положеннях міжнародних і двосторонніх договорів, учасником яких є Україна, і включає: державну систему обліку та контролю ядерних матеріалів; державну систему експортно-імпортного контролю ядерних матеріалів, обладнання і технологій. Організацію та ведення державного обліку і контролю ядерних матеріалів в Україні здійснює орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Відповідальність за здійснення обліку та контролю ядерних матеріалів на ядерних установках несе експлуатуюча організація. Експорт ядерних матеріалів, обладнання та технологій перебуває під контролем держави і здійснюється в рамках державної системи експортного контролю. Ліцензії на експорт ядерних матеріалів, обладнання та технологій надаються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Забороняється міжнародна передача ядерних матеріалів ( імпорт та експорт ядерних матеріалів, обладнання і технологій, які підпадають під Гарантії Міжнародного агентства по атомній енергії), що використовуються в межах території України, під її юрисдикцією, або міжнародна передача, яка здійснюється під її контролем в інші держави, якщо вони: не взяли на себе зобов’язань щодо використання ядерних матеріалів, обладнання та технологій виключно в мирних цілях; не Гарантували ефективного фізичного захисту ядерних матеріалів для запобігання несанкціонованому використанню або поводженню з ними; не підтвердили наявності державної системи обліку та контролю ядерних матеріалів; не взяли на себе зобов’язань щодо умов реекспорту ядерних матеріалів, обладнання та технологій третім державам.
Ядерний матеріал, який підлягає Гарантіям або такий, що повинен підлягати Гарантіям і є предметом міжнародної передачі, розглядається як такий, що перебуває під відповідальністю: держави-відправника -у разі імпорту в Україну до моменту, коли така відповідальність знімається з держави-відправника відповідно до контракту, але не пізніше моменту прибуття ядерного матеріалу до пункту призначення на території України; України – у разі експорту з України до моменту, коли держава-одержувач бере на себе таку відповідальність відповідно до контракту, але не пізніше моменту прибуття ядерного матеріалу до пункту призначення держави-одержувача. Україна не несе відповідальності за ядерний матеріал, якщо він перевозиться через її територію, над нею або на її літаках, за умови, що цей ядерний матеріал відповідно до контракту про перевезення є власністю іншої держави.
Ядерні установки – об’єкти по виробництву ядерного палива, ядерні реактори, які включають критичні та підкритичні збірки; дослідницькі реактори; атомні електростанції; підприємства й установки по збагаченню та переробці палива, а також сховища відпрацьованого палива.
При визначенні ядерної шкоди згідно частини 2 статті 1 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995 р.) під ядерною установкою розуміється будь-який ядерний реактор, за винятком реактора, яким обладнаний засіб морського або повітряного транспорту з метою використання його як джерела енергії для приведення в рух цього засобу транспорту або з будь-якою іншою метою, будь-який завод, що використовує ядерне паливо для виробництва ядерного матеріалу, або будь-який завод, на якому обробляється ядерний матеріал, включаючи будь-який завод, на якому переробляється опромінене ядерне паливо, та будь-яке місце, де зберігається (складований) ядерний матеріал, за винятком місця складування, пов’язаного з перевезенням такого матеріалу, за умови, що декілька ядерних установок одного оператора, розташовані в одному місці, розглядаються як єдина ядерна установка.
Ядерні установки можуть перебувати в різних формах власності. Перелік ядерних установок, що перебувають у державній власності, визначається Кабінетом Міністрів України.
При розміщенні, проектуванні, спорудженні, введенні в експлуатацію, експлуатації та знятті з експлуатації ядерних установок мають дотримуватися встановлені відповідно до законодавства України та рекомендацій міжнародних організацій у сфері використання ядерної енергії норми, правила, стандарти, що забезпечують радіаційну безпеку.
Обов’язковою є державна експертиза техніко-економічного обґрунтування і проектів будівництва, реконструкції, зняття з експлуатації, матеріалів, які містять обґрунтування безпеки, зміни вимог і лімітів безпеки ядерних установок. її висновки є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами сфери використання ядерної енергії. Незалежно від державної експертизи з ініціативи об’єднань громадян, а також місцевих органів державної влади і самоврядування за рахунок їх коштів або на громадських засадах організацією чи експертами може здійснюватися громадська експертиза безпеки ядерної установки. Висновки громадської експертизи є рекомендаційними і подаються в органи, які здійснюють державну експертизу, а також замовнику проекту.
Використання ядерних установок на території України базується на дозвільному принципі. Дозвіл (ліцензію) на кожен окремий вид діяльності (на проведення проектно-пошукових робіт щодо вибору майданчика для розміщення ядерної установки; проектування, будівництво, введення в експлуатацію, зняття з експлуатації, консервацію ядерної установки; на підготовку персоналу для експлуатації ядерної установки тощо) надається лише одним уповноваженим на це Кабінетом Міністрів України органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.
У місцях розташування ядерної установки встановлюються санітарно-захисна зона й зона спостереження. У санітарно-захисній зоні та зоні спостереження повинен здійснюватися контроль за радіаційним станом. У санітарно-захисній зоні забороняється розміщення жилих будинків і громадських споруд, дитячих лікувально-оздоровчих установ, а також промислових підприємств, об’єктів громадського харчування, допоміжних та інших споруд, не пов’язаних з діяльністю ядерної установки. Використання для народногосподарських цілей земель і водоймищ, розташованих у санітарно-захисній зоні, можливе лише з дозволу органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки за погодженням з експлуатуючою організацією за умови обов’язкового проведення радіологічного контролю продукції, яка виробляється.
Законодавством визначаються особливі умови регулювання безпеки суден, космічних і літальних апаратів з ядерними установками. За безпеку суден та інших плавзасобів з ядерними установками відповідальність покладається на: будівельні підприємства – на етапі проектування, будівництва та введення в експлуатацію судна чи іншого плавзасобу з ядерною установкою; ліцензіата (юридична або фізична особа, що має виданий у встановленому порядку дозвіл органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки на здійснення певного виду діяльності) – після прийняття судна чи іншого плавзасобу з ядерною установкою або джерелом іонізуючого випромінювання в експлуатацію. Діяльність, пов’язана з використанням суден з ядерними установками або джерелами іонізуючого випромінювання, регулюється Кодексом торговельного мореплавства України. Перелік портів України, у які дозволяється заходження суден та інших плавзасобів з ядерними установками визначається Кабінетом Міністрів України. Адміністрація порту України, до якого дозволено заходження суден та інших плавзасобів з ядерними установками, повинна мати план заходів щодо захисту персоналу порту й інших осіб, що перебувають на території та в акваторії порту, на випадок аварії з такими суднами або плавзасобами й забезпечувати в разі необхідності його реалізацію. Судна й інші плавзасоби з ядерними установками або джерелами іонізуючого випромінювання, що зазнають лиха, можуть заходити в будь-який визначений переліком порт України з попереднім оповіщенням адміністрації порту. Скидання радіоактивних речовин у води океанів, морів, рік і внутрішніх водойм із суден та інших плавзасобів у розмірах, що перевищують межі, встановлені нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки, забороняється. У разі витоку з суден та інших плавзасобів радіоактивних речовин вище встановлених меж капітани або керівники команд цих суден і плавзасобів зобов’язані здійснити всі залежні від них заходи для припинення або обмеження витоку радіоактивних речовин, їх розповсюдження в навколишнє природне середовище та невідкладно інформувати органи державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, інші судна, порти, що знаходяться в зоні можливого радіаційного впливу. Оповіщення держав, розташованих у зоні можливого радіаційного впливу в- результаті радіаційного інциденту на суднах та інших плавзасобах з ядерними установками, здійснюється відповідно до міжнародних угод та актів законодавства України.
Стосовно космічних і літальних апаратів з ядерними установками встановлено, що під час їх проектування, будівництва й експлуатації мають ураховуватись можливі аварії таких космічних і літальних апаратів, при цьому радіаційний вплив на людей і навколишнє природне середовище не повинен перевищувати меж, встановлених нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки. У разі виникнення несправності на борту космічного або літального апарату, який є власністю України, з ядерною установкою або джерелом іонізуючого випромінювання, яка може спричинити незаплановане повернення радіоактивних речовин на Землю, оповіщення заінтересованих держав і подання їм у разі необхідності допомоги здійснюються відповідно до міжнародних угод і актів законодавства України. Оповіщення місцевих органів державної влади та самоврядування й населення, подання в разі необхідності допомоги населенню здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Фізичний захист ядерних установок здійснюється в тому ж порядку що й фізичний захист ядерних матеріалів.
Забезпечення безпеки при поводженні з радіоактивними відходами. Радіоактивні відходи – матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об’єктів і субстанцій не передбачається. Правовідносини у сфері поводження з радіоактивними відходами регулюються Законом України “Про поводження з радіоактивними відходами” (1995), Законом України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” ( 1995), Законом України “Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання” (2000), іншими актами законодавства.
Основними принципами державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами є: пріоритет захисту життя та здоров’я персоналу, населення та навколишнього природного середовища від впливу радіоактивних відходів згідно з державними нормами радіаційної безпеки; реалізація державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами шляхом розробки та виконання довгострокової Державної програми поводження з радіоактивними відходами, її перегляд і затвердження кожні три роки; забезпечення мінімального рівня утворення радіоактивних відходів, якого можна досягти на практиці; недопущення неконтрольованого накопичення радіоактивних відходів; забезпечення державного нагляду за поводженням з радіоактивними відходами; прийняття рішень щодо розміщення нових сховищ радіоактивних відходів з участю громадян, їх об’єднань, а також: місцевих органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування; Гарантування надійної ізоляції радіоактивних відходів від навколишнього природного середовища при обґрунтуванні безпеки сховищ радіоактивних відходів; зберігання радіоактивних відходів у виробників відходів обмежений час з наступною передачею спеціалізованим підприємствам по поводженню з радіоактивними відходами; заборона проведення робіт по захороненню радіоактивних відходів юридичним і фізичним особам, унаслідок діяльності яких утворюються радіоактивні відходи та які поставляють і використовують радіоактивні речовини, ядерні установки; міжнародне співробітництво у сфері поводження з радіоактивними відходами; активна науково-дослідницька діяльність у сфері поводження з радіоактивними відходами.
Державному регулюванню безпеки у сфері поводження з радіоактивними відходами підлягають такі види діяльності: ведення державного обліку радіоактивних відходів, Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів, місць їх захоронення, а також місць їх тимчасового зберігання; проектно-пошукові роботи по вибору майданчиків для розміщення об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами; проектування об’єктів та транспортних засобів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, їх випробування, виготовлення або будівництво введення в експлуатацію, експлуатація, зняття з експлуатації об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, закриття сховищ для захоронення та проведення регламентних робіт по забезпеченню безпеки на сховищах для захоронення після їх закриття; перевезення та складування радіоактивних відходів.
Право на поводження з радіоактивними відходами мають юридичні та фізичні особи, які мають виданий у встановленому порядку дозвіл (ліцензію) органу Державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки на здійснення відповідного виду діяльності (ліцензіати). Ліцензіати, які виконують роботи на будь-якому етапі поводження з радіоактивними відходами, зобов’язані: забезпечувати безпеку під час проектування, вибору майданчика, будівництва, експлуатації та зняття з експлуатації споруд та обладнання, призначених для поводження з радіоактивними відходами; своєчасно здійснювати переоцінку безпеки діючих об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, з тим, щоб у разі необхідності були виконані всі практично доступні вдосконалення з метою підвищення безпеки таких об’єктів; забезпечувати розробку та реалізацію програм якості щодо безпеки поводження з радіоактивними відходами; вести власний облік радіоактивних відходів; забезпечувати фізичний захист радіоактивних відходів; забезпечувати радіаційний моніторинг місць зберігання або захоронення радіоактивних відходів; своєчасно інформувати органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування про порушення в роботі об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами; вживати заходів щодо ліквідації радіаційних аварій та. їх наслідків; бути спроможними відшкодувати збитки від радіаційних аварій під час поводження з радіоактивними відходами за рахунок власних коштів або коштів страхових організацій.
Забороняється діяльність, пов’язана з поводженням з радіоактивними відходами, якщо не вжито заходів щодо забезпечення фізичного захисту, який передбачає єдину систему планування, координації та контролю за комплексом організаційних і технічних заходів, спрямованих на запобігання несанкціонованому проникненню до сховищ, доступу до радіоактивних відходів та їх використання, на своєчасне виявлення та припинення будь-яких посягань на цілісність і недоторканність споруд.
З метою уникнення неконтрольованого накопичення радіоактивних відходів і забезпечення оперативного контролю за місцезнаходженням і переміщенням радіоактивних відходів, умовами їх зберігання та захоронення ведеться державний облік радіоактивних відходів. Він включає: ведення Державного реєстру радіоактивних відходів; ведення Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів і переліку місць тимчасового зберігання радіоактивних відходів. Для забезпечення постійного поновлення та своєчасного внесення змін до Державного реєстру радіоактивних відходів та Державного кадастру сховищ радіоактивних відходів здійснюються регулярні державні інвентаризації радіоактивних відходів і сховищ радіоактивних відходів, включаючи сховища для зберігання радіоактивних відходів на території виробників цих відходів. Порядок обліку радіоактивних відходів, зокрема порядок проведення державних інвентаризацій, встановлюється органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, який здійснює також нагляд за їх виконанням. Організація проведення державних інвентаризацій покладається на орган державної виконавчої влади у сфері поводження з радіоактивними відходами.
Зберігання та захоронення радіоактивних відходів дозволяється тільки у спеціально призначених для цього сховищах радіоактивних відходів. Під час зберігання або захоронення радіоактивних відходів забезпечується надійність їх ізоляції від навколишнього природного середовища системою природних і штучних бар’єрів. Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів у звичайних умовах забезпечується дотриманням норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки. Радіаційна безпека сховищ радіоактивних відходів при екстремальних природних явищах (землетруси, повені, урагани тощо) чи аварійних ситуаціях забезпечується науково обґрунтованими проектними рішеннями щодо можливих сценаріїв подій, якими буде доведено не перевищення меж, встановлених нормами, правилами і стандартами ядерної та радіаційної безпеки.
Громадянам, які проживають або працюють у районі розташування сховищ радіоактивних відходів та об’єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, Гарантується право на компенсацію за шкоду, заподіяну цими сховищами й об’єктами. Питання про вид, обсяги та порядок надання таких компенсацій у кожному конкретному випадку вирішується Кабінетом Міністрів України.
Питання для самоконтролю
- Дайте визначення поняття радіаційної безпеки.
- Якими законами України визначаються заходи радіаційної безпеки?
- Правові засади розміщення, проектування, спорудження ядерних установок на території України.
- Сформулюйте поняття радіоактивних відходів. Які основні принципи державної політики у сфері поводження з ними?