6.7. Правове регулювання ринку зерна

Зернова галузь — пріоритетна в сільському господарстві. Від неї залежить продовольча безпека держави, а від ефективно діючого ринку зерна — подальший успіх аграрної реформи. Саме тому в Ук­раїні сформовано правовий інститут ринку зерна. Важливе місце в системі правового регулювання ринку зерна посідає Закон України від 4 липня 2002 р. “Про зерно та ринок зерна в Україні”. Згідно з ним зерном є плоди зернових, зернобобових та олійних культур, ви­користовувані для харчових, насіннєвих, кормових і технічних ці­лей. Суб’єктами ринку зерна Закон визнає: суб’єктів виробництва зерна, суб’єктів зберігання зерна, суб’єктів заставних закупок зерна та проведення інтервенційних операцій, акредитовані біржі, інших суб’єктів підприємницької діяльності, які діють на ринку зерна. Суб’єктами заставних закупок зерна відповідно до Закону є сіль­ськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна, уповноважені із зас­тавних закупок зерна*, суб’єктами інтервенційних операцій — сіль­ськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Державний агент із проведення інтервенційних операцій, уповноважені з цих операцій**.

Згідно із Законом зернові ресурси України складаються із: зер­на державного резерву, зерна інтервенційного фонду, не витребу­ваного заставного державного зерна, зерна державного насіннєво­го страхового фонду, регіональних ресурсів зерна, власних ресур­сів зерна суб’єктів ринку. Формування обсягів зерна державного резерву здійснюється укладенням договорів купівлі-продажу на ак­редитованих біржах. Реалізація зерна державного резерву в разі потреби його поновлення узгоджується з Державним агентом із проведення інтервенційних операцій. Інтервенційні ресурси зерна формуються Державним агентом із проведення інтервенційних операцій за рахунок коштів Державного бюджету у визначених Ка­бінетом Міністрів України обсягах шляхом закупок на акредитова­них біржах. Інтервенційні ресурси зерна використовуються зазна­ченим Державним агентом для підтримання цін на зерно та про­дукти його переробки на внутрішньому ринку України. Формуван­ня державних ресурсів не витребуваного заставного зерна здійсню­ється за рахунок коштів Державного бюджету і кредитів банків Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна. Ці ресурси зерна використовуються Агентом за рішенням Кабінету Міністрів України.

Формування ресурсів державного насіннєвого страхового фонду здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету у визначених Кабінетом Міністрів України обсягах¹. Кабінет Міністрів визначає також напрями використання цього зерна. Регіональні ресурси зер­на формуються укладенням угод на акредитованих біржах за раху­нок коштів місцевих бюджетів. Місцеві органи виконавчої влади і місцеві ради здійснюють моніторинг наявності продовольчого і фу­ражного зерна та визначають поточний і прогнозний рівень забез­печеності ним. У разі недостатнього забезпечення зерном місцеві органи виконавчої влади формують свої регіональні ресурси зерна на конкурентних засадах через акредитовані біржі.

Законом запроваджується декларування зерна, яке знаходиться на зберіганні. Декларування зерна визначається як діяльність суб’єк­тів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходить­ся на зберіганні. Інформація про власників зерна є конфіденцій­ною і під час декларування зерна не розголошується. Зернові скла­ди зобов’язані щомісячно подавати декларації про обсяги заставно­го зерна, зерна державного резерву, не витребуваного заставного зерна, зерна інтервенційного фонду та іншого зерна, що зберігаєть­ся. Порядок декларування зерна суб’єктами його зберігання зерна затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 груд­ня 2002 р. Декларація подається інспекціям якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції місцевих державних адмі­ністрацій усіма суб’єктами господарської діяльності із зберігання зерна з використанням власного або орендованого зерносховища. Порядок декларування зерна не поширюється на селян, які ведуть особисте селянське господарство і зберігають зерно для особистих потреб.

Зерно та продукти його переробки, визнані за результатами ла­бораторного аналізу непридатними для продовольчого використан­ня, підлягають експертизі з метою прийняття рішення про можли­вість їх подальшого використання або знищення згідно із Законом України від 14 січня 2000 р. “Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та не­безпечної продукції”. Здійснення експертизи зерна та продуктів його переробки, а також прийняття рішення щодо можливості їх подальшого використання або знищення покладаються на спеці­ально уповноважений Кабінетом Міністрів України державний ор­ган у сфері державного контролю за якістю зерна та продуктів йо­го переробки. Витрати, пов’язані з транспортуванням, зберіганням, експертизою або знищенням зерна та продуктів його переробки, непридатних для продовольчого використання, оплачуються влас­ником зерна та продуктів його переробки.

Закон регулює порядок зберігання зерна. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберіган­ня зерна в зернових складах з отриманням складських документів на нього, а також зберігати його у власних зерносховищах. Прий­маючи зерно на зберігання, зерновий склад зобов’язаний зробити аналіз його якості, вживати всіх заходів, передбачених чинним за­конодавством і договором складського зберігання зерна, для забез­печення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здій­снюється в обмін на виписані на це зерно складські документи (под­війне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво чи складська квитанція). Закон встановлює вимоги до обігу складських докумен­тів. Порядок випуску бланків складських документів на зерно, їх пе­редачі та продажу зерновим складам затверджений постановою Ка­бінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. № 510. Кожна зі сто­рін договору складського зберігання зерна під час відвантаження зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов’язані із проведенням такого аналізу, бере на себе сторона — ініціатор. Пе­ревірки. Зерновий склад є складом загального користування і зо­бов’язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

Договір складського зберігання зерна є публічним; типова фор­ма його затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. № 510. За цим договором, зерновий склад зобов’язу­ється за плату зберігати зерно, передане йому суб’єктом ринку зер­на. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвій­ним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомір­ної передачі простого або подвійного складського свідоцтва.

Якщо за договором складського зберігання зерновий склад має право розпоряджатися ним (або його частиною), то відносини сто­рін базуються на правилах про позичку. Порядок повернення зер­на обумовлюється окремо в договорі його зберігання. Зерновий склад зобов’язаний зберігати зерно протягом строку, встановлено­го договором. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений умо­вами цього договору, зерновий склад зобов’язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Якщо зберігання зерна припинилося достроково не з вини зернового складу, він має право на відшкодування понесених витрат. Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов’язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання. Договором склад­ського зберігання зерна може бути передбачене безоплатне збері­гання зерна. Кабінет Міністрів України встановлює граничний рі­вень плати (тариф) за зберігання зерна, що придбане за кошти дер­жавного бюджету.

Зерновий склад, який зобов’язався взяти зерно на зберігання у передбачений договором строк, не має права вимагати передання йому цього зерна на зберігання. Власник зерна, який не передав його на зберігання у визначений договором строк, зобов’язаний відшкодувати зерновому складу завдані збитки. Поклажодавець зерна зобов’язаний забрати зерно із зернового складу після закін­чення строку його зберігання, а зерновий склад — письмово за 7 днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажо-давця про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін його витребування. Якщо поклажодавець у запропонова­ний зерновим складом термін не забрав зерно, склад має право продати останнє на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю за вирахуванням сум, належних зерновому складу, в тому числі його витрат щодо про­дажу зерна.

Зерновий склад повинен повернути поклажодавцеві або особі, визначеній ним як одержувач, зерно в стані, передбаченому дого­вором складського зберігання та законодавством. За втрату, неста­чу чи пошкодження прийнятого на зберігання зерна, якщо настав час поклажодавцю взяти це зерно назад, зерновий склад несе від­повідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої нео­бережності. Він зобов’язаний на першу вимогу володільця склад­ського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений до­говором строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі во­лоділець складського документа повинен відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов’язан­ня, якщо інше не передбачено договором. Зернові склади зо­бов’язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання.

Заставними закупками зерна закондоваство визнає гарантовані державою закупки його в сільськогосподарських товаровиробників на певний термін за заставними цінами при зберіганні за ними, на встановлений у договорі заставних закупок зерна строк, права вит­ребувати це зерно. Кабінет Міністрів України щорічно передбачає в проекті Державного бюджету України надання коштів на закупів­лю зерна для продовольчих і насіннєвих потреб. Заставні закупки зерна здійснюють Державний агент із забезпечення заставних заку­пок зерна та уповноважені із забезпечення заставних закупок зер­на в межах своїх повноважень. Згідно з Указом Президента Украї­ни від 29 червня 2000 р. № 832/2000 “Про невідкладні заходи що­до стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна” Держав­ним агентом із забезпечення заставних закупок зерна є Державна акціонерна компанія “Хліб України”.

Здійснюючі заставні закупки зерна, сільськогосподарські това­ровиробники на підставі укладених договорів заставних закупок зерна передають зерно зерновим складам, які приймають його на зберігання згідно з укладеними договорами з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забез­печення заставних закупок зерна, а останні протягом 3 банківських днів перераховують сільськогосподарським товаровиробникам пла­ту за нього в повному обсязі за заставною ціною. Зберігання зас­тавного зерна є строковим. Строк його зберігання у зернових скла­дах починається з приймання його на зберігання після 1 липня по­точного року, але не може бути довшим, ніж до 1 березня наступ­ного року. Протягом цього строку сільськогосподарські товарови­робники мають право витребувати заставне зерно. Порядок здій­снення заставних операцій із зерном, Порядок залучення кредитів банків для здійснення заставних операцій із зерном і Методика формування заставних цін на зерно затверджені постановою Кабі­нету Міністрів України від 7 лютого 2003 р. № 164.

Приймання заставного зерна на зберігання здійснюється зерно­вим складом за дорученням Державного агента із забезпечення зас­тавних закупок зерна або на підставі договору між зерновим скла­дом та Державним агентом із забезпечення заставних закупок зер­на (уповноваженими із забезпечення заставних закупок зерна) в межах визначених обсягів. Прийнявши зерно на зберігання, зерно­ві склади виписують та видають сільськогосподарським товарови­робникам складські документи. Ризику випадкової загибелі або пошкодження заставного зерна несуть зернові склади з моменту його приймання на зберігання. Вони зобов’язані: застрахувати зас­тавне зерно, прийняте на зберігання, від ризиків випадкової заги­белі або пошкодження протягом 5 днів із моменту його прийняття на зберігання за рахунок коштів поклажодавця, вести реєстр зас­тавного зерна, прийнятого на зберігання.

Сільськогосподарські товаровиробники мають право розпоряд­жатися заставним зерном, лише повернувши отримані за заставною ціною кошти та відшкодувавши зерновим складам витрати за збе­рігання заставного зерна за час його фактичного зберігання. Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зерна сільськогосподарський товаровиробник не витребував це зерно для по­дальшого продажу, воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність. Витрати зернових складів за зберігання такого зерна відшкодовуються за рахунок коштів дер­жавного бюджету. Порядок проведення розрахунків за заставними операціями із зерном і Порядок проведення розрахунків за збері­гання заставного зерна, що перейшло у власність держави, затвер­джені постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2003 р. № 164.

Якщо до закінчення терміну дії договору заставних закупок зер­на сільськогосподарські товаровиробники здійснять відчуження простого складського свідоцтва або складського свідоцтва на зас­тавне зерно, то з дати індосаменту до дати повернення отриманих за заставною ціною коштів нараховуються відсотки. Якщо кошти, отримані сільськогосподарським товаровиробником, та нараховані відсотки після індосаменту не будуть повернені Державному аген­ту із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженому із забезпечення заставних закупок зерна до закінчення дії договору заставних закупок зерна, то таке зерно переходить у власність дер­жави, а видані складські документи втрачають чинність. Щоправ­да, законодавство не визначає розміру відсотків, що нараховують­ся, а тому ця норма нині не діє.

Заставне зерно видається сільськогосподарському товаровироб­нику не пізніше 3 робочих днів з моменту його витребування за умови повернення сільськогосподарським товаровиробником на спеціальний рахунок Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженого із забезпечення заставних заку­пок зерна отриманих ним коштів під час застави зерна та відшко­дування витрат зерновому складу за зберігання такого зерна. Зас­тавне зерно видають його виробнику в обмін на виписані на це зерно складські документи.

Сільськогосподарський товаровиробник укладає договір застав­них закупок зерна з Державним агентом із забезпечення заставних закупок зерна або уповноваженим із забезпечення заставних заку­пок зерна за умови зберігання його зерновим складом. Важливими умовами договору заставних закупок зерна є:

• найменування зерна;
• термін договору закупок зерна;
• ціна на зерно;
• кількість зерна;
• ціна зберігання;
• відповідальність сторін;

—  страхування ризиків випадкової загибелі та ушкодження зас­тавного зерна.

За згодою сторін у договорі заставних закупок зерна можуть бу­ти передбачені й інші умови. Примірна форма договору про застав­ну закупівлю зерна в сільськогосподарських товаровиробників зат­верджена наказом Мінагрополітики від 11 червня 2002 р. № 156.

Закон визначає порядок укладення договору про заставну заку­півлю зерна. Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна та уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна до 1 липня поточного року повідомляють у засобах масової інформа­ції чи спеціальних виданнях про обсяги закупівель заставного зер­на та заставні ціни. Сільськогосподарські товаровиробники, які ви­явили бажання укласти договір заставних закупок зерна, направля­ють відповідну заявку Державному агенту із забезпечення застав­них закупок зерна або уповноваженому із забезпечення таких заку­пок зерна. Державний агент із забезпечення заставних закупок зер­на або уповноважений із забезпечення таких закупок протягом 5 днів після отримання заявки повідомляє сільськогосподарського товаровиробника про її прийняття або відхилення. У повідомленні про прийняття заявки Державний агент із забезпечення заставних закупок зерна або уповноважений із забезпечення заставних заку­пок зерна вказує також місцезнаходження зернового складу, до якого сільськогосподарський товаровиробник має доставити зерно за свій рахунок. Відмова від укладення договору заставних закупок зерна не допускається, за винятком:

• неможливості зберігання заставного зерна визначеного то­варного класу в запропонованих обсягах;
• можливого погіршення якості зерна, що вже знаходиться на зберіганні;
• відсутності коштів для здійснення заставних закупок зерна;
• наявності інших підстав, передбачених законодавством.