22.5. Правове регулювання поводження з відходами сільського господарства

Проблема відходів сільського господарства є вельми нагальною. Якщо в місті управління відходами набирає щораз цивілізованого характеру, то селянин скоріше вивезе відходи у лісосмугу, ніж ви­рішуватиме проблему їх утилізації. Це все має надзвичайно нега­тивні наслідки для довкілля. Відходи сільського господарства зде­більшого є органічними. На Заході органічні відходи переробля­ються й використовуються для компостинґу, тобто для меліорації фунтів, удобрювання. Іноді з них видобувають метан — альтерна­тивне джерело палива. В Україні, хоч і прийнято 2 закони: від 14 січня 2000 р. “Про альтернативні види рідкого та газового палива” та від 20 лютого 2003 р. “Про альтернативні джерела енергії” щодо відходів сільського господарства вони майже не застосовуються.

Друга важлива проблема відходів сільського господарства — їх небезпечність для довкілля. За даними офіційної статистики, кіль­кість накопичених відходів, які заборонені до застосування, стано­вить близько 13,5 тис. т. Вони розосереджені по всій території Ук­раїни, нерідко перебувають у непристосованих або випадкових приміщеннях, а подекуди — й просто неба. Налічується 109 скла­дів централізованого зберігання офуйних відходів сільського гос­подарства, що перебувають у віданні місцевих державних адмініс­трацій, та близько 5 тис. складів — у сільськогосподарських під­приємствах.

Незважаючи на певну специфіку екологічних проблем повод­ження з відходами сільського господарства, правових приписів у цій сфері недостатньо. Натомість застосовуються загальні поло­ження екологічного законодавства про відходи, зокрема, закони України від 24 лютого 1994 р. “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 5 березня 1998 р. “Про відходи”, від 5 травня 1999 р. “Про металобрухт” та ін. Спеціаль­ні положення щодо розв’язання проблем управління сільськогос­подарськими відходами містяться у Профамі використання відхо­дів виробництва і споживання на період до 2005 року, затвердже­ній постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 668, а щодо небезпечних непридатних до використання засобів хімізації — у Загальнодержавній профамі поводження з токсични­ми відходами, затвердженій законом України від 14 вересня 2000 р. Для ефективного розв’язання вищезазначених проблем потрібна ініціатива згори, тобто держава повинна розробити спеціальну профаму в цій сфері, якою були б охоплені всі сільськогосподар­ські підприємства.

Коли йдеться про сільськогосподарські відходи, проблема кри­ється в самому визначенні їх поняття. Згідно зі ст. 1 Закону “Про відходи”, відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності й не мають подальшо­го використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх влас­ник має позбутися шляхом утилізації чи видалення. Таке визначен­ня є неповним щодо сільськогосподарських відходів, адже з орга­нічних відходів найбільшу екологічну небезпеку становлять відходи тваринництва. Недаремно проектування тваринницьких комплек­сів продуктивністю понад 5 тис. голів і птахофабрик підлягає обов’язковій попередній державній екологічній експертизі, оскільки діяльність таких ферм включена до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвер­дженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554. Але продукти життєдіяльності сільськогосподарських тва­рин не можна вважати речовинами, що утворюються у процесі людської діяльності — вони утворюються у процесі життєдіяльнос­ті тварин природним шляхом, відтак, на найнебезпечніші органіч­ні відходи законодавство про відходи взагалі не поширюється.

Важливою також є проблема безхазяйних відходів, тобто відхо­дів, які залишені власником у непризначеному для їх зберігання місці і власник яких невідомий. Особи, котрі виявили такі відходи, зобов’язані повідомити про них місцеві державні адміністрації чи місцеві ради. Постійно діюча місцева комісія з питань поводження з безхазяйними відходами провадить необхідні дослідження, за ре­зультатами яких складає акт, що передається до місцевої державної адміністрації чи місцевої ради, які, в свою чергу, зобов’язані прий­няти рішення про подальше поводження з цими відходами. Фак­тично, з юридичним фактом складання акту комісії пов’язується виникнення права державної власності на безхазяйні відходи.

Закон “Про відходи” покладає обов’язки на суб’єктів аграрного права запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відхо­дів; забезпечувати приймання та утилізацію використаних паку­вальних матеріалів і тари, в яких міститься продукція сільськогос­подарських підприємств; вести облік, визначати склад і властивос­ті утворюваних ними сільськогосподарських відходів; забезпечува­ти повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення й псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія; брати участь у будівництві об’єктів поводження з відхо­дами; забезпечувати їх переробку чи видалення; не допускати збе­рігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях або об’єк­тах; здійснювати контроль за станом місць або об’єктів розміщен­ня власних відходів; своєчасно вносити збір за розміщення відхо­дів відповідно до Порядку встановлення нормативів збору за заб­руднення навколишнього природного середовища і стягнення цьо­го збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303; надавати відповідним державним ор­ганам інформацію про утворювані ними сільськогосподарські від­ходи; призначати відповідальних осіб у сфері поводження з відхо­дами; забезпечувати розробку та виконання планів організації ро­боти щодо цього; професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців з питань поводження з відходами, отримати дозвіл і ліміти на утворення та розміщення відходів та ба­гато інших обов’язків.

Що ж стосується конкретного законодавства про відходи прик­ласти до конкретного фермера, то не важко зрозуміти наскільки нереально вимагати від нього дотримуватися перелічених вище обов’язків. Саме тому вітчизняне законодавство про відходи є не­ефективним і майже повсюди не виконується. Істотною помилкою законодавця, на наш погляд, є уніфікація правового режиму всіх відходів, тоді як очевидною є потреба встановлення різних право­вих режимів для різних видів відходів: побутових, промислових, не­безпечних, сільськогосподарських тощо. Щодо сільськогосподар­ських відходів, як вже зазначалося, необхідно прийняти спеціальні правові приписи, зокрема, програму поводження із сільськогоспо­дарськими відходами.